Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛЮБЕ «ДЖЕРЕЛЬЦЕ»!
Тема виховного заходу, який я склав і хочу запропонувати для друку на сторінках газети, на мою думку, дуже актуальна сьогодні, в час 20-ї річниці Народного Руху України. На жаль, публікацій про національного Героя України В’ячеслава Чорновола в освітянській пресі не знайшов. Та й діти мало знали про нього. Тому в мене виникла ідея підготувати і провести з дітьми виховний захід про національного провідника. Діти серйозно підготувалися до цього заходу і виступили не тільки перед учнями та працівниками школи, а й на урочистому зібранні з нагоди 20-річчя Вижньоберезівського осередку НРУ. Захід удався всім, і дітям, і дорослим. Тому вирішив запропонувати його для загалу. Якщо зможете його надрукувати, то буду дуже вдячний Вам.

З повагою — Ярослав ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ,
с. Вижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область.

НЕОСЯЖНА ЛЮБОВ ЧОРНОВОЛА…

ТЕМА: В’ячеслав Чорновіл — творець української незалежності.
МЕТА: ознайомити учнів із знаковою постаттю В’ячеслава Чорновола у новітній українській історії;
виховувати в учнів національну самовідданість, почуття українського патріотизму, чесність, порядність, відкритість, гідність.
ОБЛАДНАННЯ: фотомонтаж «В’ячеславові Чорноволу — 70», буклети, портрети Чорновола.
ЧИТЕЦЬ: Трагічна дорога життя...
Байдужості крига скресне,
Не стало в матері сина!
Та, впавши, зійде зернина?
Із вічного сну — надія
З’єднає «свої» — «чужі»...
Сніг і льоди розтануть,
Залишиться Вічна Пам’ять.
(К. Бальоха)
ВЕДУЧИЙ: Людина, ім’я якої стало символом останніх років, сповнених суперечностей і бурхливих політичних подій, — В’ячеслав Максимович Чорновіл... Він завоював повагу, як у своїх прихильників, так і в суперників своєю глибиною розуму, поведінкою, вмінням блискавично орієнтуватися в політичній ситуації та відповідно вибирати план боротьби.
ВЕДУЧА: 24 грудня 2009 року національному героєві В’ячеславу Чорноволові мало б виповнитися 72 роки від дня народження. Він залишається в нашій пам’яті, живе разом з нами і нині, спонукає і закликає нас до дії. Бо він — лідер! Великий лідер великої нації! І, мабуть, кожен з нас ловив себе на думці: «Як тепер не вистачає Чорновола?!». Ми раптом починаємо розуміти у теперішні смутні часи, що українці були сильнішими, настирливішими й відважнішими, коли попереду йшов Чорновіл.
ВЕДУЧИЙ: Він і тепер попереду. Але жити і діяти мусимо вже самі. Для нас слова В’ячеслава Чорновола звучать як заповіт:
«...Не зруйнувати того, що так нелегко будувалося, — наш Народний Рух України; ...врятувати те, що так тяжко здобувалося, — Українську Державність; ...зберегти те, що є найціннішим для кожної людини — гідність і самоповагу, чесність і мужність;
...бути чесним перед собою, перед співвітчизниками. Перед Україною!».
ВЕДУЧА: Чи здатні ми виконати ці настанови?
ВЕДУЧИЙ: Так! Бо кожен з нас прагне кращого, кожен з нас шукає достатку і затишку, кожен з нас мріє, щоб Україна була сильною і заможною державою.
ВЕДУЧА: Так! Ми здатні жити краще, ми будемо жити краще, бо ми — єдиний народ! Ми разом — будь-то в Одесі, Харкові чи Львові, але ми разом — кожен у своєму краї — будемо діяти і працювати за чорноволівською гідністю і самоповагою, чесністю і мужністю бути чесним перед собою, перед співвітчизниками, перед Україною!
ВЕДУЧИЙ: Крапля за краплею, секунда за секундою спливає у вічність світ минулого. Час невблаганний, невпинний... Він пожирає дати, події, роки, перетворюючи все це на історію. Але саме час розставляє крапки над «і», доводить, що є правдою, а що хибним, хто є Людиною, справжнім патріотом, а хто — фарисеєм...
ЧИТЕЦЬ: «А що зробив
той Чорновіл?!» -
Крізь вуха лилось і сичало...
Та працював, як чорний віл,
Але юрбі було замало.
Як він нічого б не зробив,
За ним би так не полювали,
В тюрмі би стільки не тримали,
На волі б спокійніше жив.
То він народ наш пробудив
І показав у небі сонце,
В тюрмі він виважив віконце
І все, що міг, то він зробив!
На волю вивів, в душі вклав
Своє палке свобідне слово,
Але юрба та безголова
Кричала: «Нащо визволяв?»
І кинулись його вбивать
Брудними речами-словами.
«Розпніть!» — кричали. Й розпинать
Його почали між хрестами.
Злий ворог, вибравши момент
Людської тупості й розбрату,
Убив його, хто в нашу хату
Вклав свою душу, як цемент.
І стало сумно... Порожнеча...
І пусто стало... Що ж ідіть,
Займайте місце, ставте речі,
Своє уміння покажіть.
Нема, нема йому заміни,
Не буде через сто століть.
Його ім’я над світом лине,
Над Україною стоїть.
Та він мізерність вам прощає,
Лише одного не простить,
Якщо над Українським краєм
Не буде Сонячна Блакить.
(Надія та Ізидор Гнатіви)
ВЕДУЧА: Йде одинадцятий рік після трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола. Того березневого дня Україна оплакувала свого сина і ховала цілу епоху. А він так хотів бачити Україну сильною, незалежною, цивілізованою державою!..
ЧИТЕЦЬ: Над Київським небом,
Понад віковічним Собором
Гуде, розривається
Віку двадцятого дзвін,
Над стомленим людом,
Над сизим, натомленим болем
Пливе в домовині,
Пливе В’ячеслав Чорновіл...
Поплач, Україно,
Поплач, наша нене гірка, -
Хай небо здригнеться! -
Хай нечисть покорчиться квола!
Небесна зірниця
Над нами вже сходить грімка, -
Берімся за руки міцніш,
Бо нема Чорновола!..
(Богдан Радиш)
ВЕДУЧИЙ: «Пане В’ячеславе, Вам — безсмертя і слава вовіки-віків! Бо Ви ніколи не жили в брехні. Ви пожертвували всім заради ідеї вільного життя у вільній Україні. І віра в Українську Державність не полишала Вас ніколи, навіть тоді, у таборах, коли, здавалося, «імперія зла» вічно житиме».
ВЕДУЧА: «Ви не боялися жити правдою. Там, у таборах, ви перейшли смертницьку межу і вийшли переможцем. І взялися розбудовувати незалежну Україну, і робили це до останньої хвилини...».
ВЕДУЧИЙ: «Пане В’ячеславе, тоді, проводжаючи Вас у вічну путь, ми почувалися винними, що не вберегли Вас. І тепер, втративши Вас, ми втратили і частину свого майбутнього».
ВЕДУЧА: «Пане В’ячеславе, прощаючись з Вами того до болю весняного дня, ми всі стали старшими і скорботнішими...».
ВЕДУЧИЙ: Так зверталися учні Київського гуманітарного ліцею до Чорновола, правозахисника, політв’язня, лауреата Шевченківської премії, нині Героя України.
Читець: Чуєте? Знов лелеки,
Сиві, немов печаль...
Ятриться біль далекий
У ваших сумних очах.
Крикну в хаос і розпач –
Вас уже більше нема!
Чому — так реально і просто,
Невже це знову війна?
Невже це знову — за ґрати?
Невже це знову — Сибір
Тому, хто крізь марні втрати
Зневажив схололий мир?
Дзвонитиме знов Софія:
Хто знає? Чия вина?!
Вмирала епоха і мрія.
Ні! Це не була війна!
(Н. Палій)
ВЕДУЧА: Пустку, що залишилася в наших душах після смерті В’ячеслава Чорновола, ми не заповнимо іншою людиною. Він був не просто політиком — він був символом боротьби і нескореності духу, патріотизму і самозречення.
ВЕДУЧИЙ: Ми можемо заповнити цей вакуум лише своєю діяльністю на благо України, продовженням неперервної традиції державного будівництва, яке було сенсом його життя, реалізацією нездійсненних задумів.
ВЕДУЧА: Він був вогнем. Ні, не тим бенгальським вогником, іскри якого, ще не долітаючи до підлоги, перетворюються на вуглики і безшумно розсипаються.
ВЕДУЧИЙ: Він був яскравим полум’ям... Навколо полум’я спалахувало все. Все проймалося його ідеєю, але не вбирало в себе його біль...
ВЕДУЧА: Хтось намагався загасити цей вогонь назавжди. І загасив. Наївний! Він загасив вогонь, але забув про іскри, які з часом піднімуть найстрашнішу пожежу.
ЧИТЕЦЬ: І сяде наймит
за кермо КамАЗа,
І рушить наймит в людовбивчу ніч;
Роззявить пащу вража автобаза:
«Давай, братуха, дуй!
Дави! Каліч!».
Тут днів замало, тут куці ночі,
І крутиш вічні жорна, як вітряк;
Ще й друзі, мов примхливі тамагочі;
І це їм не таке, й таке — не так.
Аж трусяться. І Рух трясуть,
як грушу, -
Ану ж таки посипляться грушки!..
А це ж вони його стражденну душу
Обтрушували в латані мішки...
І чесні всі, і не для себе хочем,
А бачиш, брате, як це вийшло в нас:
La strada в ніч не шаблею блискоче,
La strada в ніч гуркоче, як КамАЗ.
А як в раю варшавськім, пане после,
Душа розквітла чується тепер?
Коли розбор своїм залізом гострим
Його життя надвоє передер?
Як вам усім, шановні й нешановні,
Мотори негальмованих коліс,
Коли пливуть уста його безмовні
Дніпром розлуки в Чорне море сліз?..
Мовчіть, мовчіть -
він не таїть образи,
Лиш кожному лиш каже:
«Не забудь,
Що в автопарках ворога КамАЗи
Стоять напоготові й ночі ждуть».
Тож діймо так,
щоб Рух перепинити
Не смів ні ниций раб, ні куций час.
А він безсмертний,
крізь гранітні плити
Дивитись буде з вічності на нас.
(Богдан Стельмах)
ВЕДУЧИЙ: В’ячеслав Максимович Чорновіл — відомий український політик, публіцист і журналіст — народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району Черкаської області у родині сільських учителів, Максима Йосиповича та Килини Харитонівни.
ВЕДУЧА: У радянські роки сім’я зазнала переслідувань. Рідний батьків брат Петро в 1937 році був заарештований і не повернувся з тюрми.
ВЕДУЧИЙ: У 1946 році В’ячеслав Чорновіл пішов одразу в другий клас. Читав він з чотирирічного віку. В 1955 році закінчив Вільховецьку середню школу із золотою медаллю і вступив до Київського державного університету на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. 1960 року закінчив університет з відзнакою.
ВЕДУЧА: Як літературний критик, досліджував творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. Через політичні переконання не був допущений на навчання до аспірантури Київського педінституту, хоч 1964 року пройшов до неї за конкурсом. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність ще донедавна забороненого письменника Бориса Грінченка
ВЕДУЧИЙ: У 1960-1970-х роках Чорновіл виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету, започаткував національно-визвольний рух шістдесятників, був одним із організаторів та активістів цього руху.
ЧИТЕЦЬ: Важкі, гіркі
ті шістдесяті роки,
Вставала заґратована Вкраїна,
На цій землі
тверді московські кроки
Відчула болем кожная родина,
Що опинилася в снігах Сибіру.
Була Вкраїна та лише радянська,
Їй корчували мізки, мову, віру,
— Думки про волю
і пісні повстанські...
(Олександра Василащук)
ВЕДУЧА: Шешори... Чарівний куточок гуцульської Косівщини. В’ячеслав Чорновіл познайомився у Львові з лауреатом Шевченківської премії із Шешорів, нині покійною, Ганною Василащук. Часто бував у відомої майстрині саме в той час, коли до неї приїжджали й інші шістдесятники.
ВЕДУЧИЙ: Любив В’ячеслав зимові свята в Шешорах. Особливо — Різдво. Ходили колядувати, та так, що аж за шешорівські гори віддавалися голоси колядників!
ВЕДУЧА: Є в Шешорах стела на знак пам’яті про Чорновола, яка встановлена поряд із пам’ятником Тарасові Шевченку. Ця стела, на якій написано: «На відкритті пам’ятника Великому Кобзареві в 1965 році виступив із антибільшовицькою промовою В’ячеслав Чорновіл», є єдиним пам’ятником йому на Косівщині.
ЧИТЕЦЬ: Над горами
дзвінкі серпневі зорі,
Горять вогні, пісень лунає чар,
Над Пістинькою кораблем у морі
Стоїть могила, а на ній — Кобзар.
У Шешорах завтра буде свято,
Тарас накритий білим полотном,
Гостей зарання з’їхалось багато,
А поки ніч -
все спить блаженним сном.
І зайнялась зі сходу ясна днина,
Проснулись гори, гуки загули.
Чому міліція дороги всі закрила?
Щоб шанувати Кобзаря не йшли?
Та повінь рік не сила зупинити, -
Так люд іде з лісів, з усіх стежок
Відкритий пам’ятник поету
боронити?
Москаль боїться дум його книжок.
Здригнувся люд,
мороз пройняв по тілі, -
Хтось виступив з промовою ураз:
«Вкраїнці! Люди! Щоб ви розуміли:
Кайдани — в нього
і кайдани — в нас!..».
(Олександра Василащук)
ВЕДУЧИЙ: Той «хтось» і був В’ячеславом Чорноволом. Його слова під час відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку 8 серпня 1965 року: «у Шевченка були кайдани на руках, а тепер — у нас. То ж порвімо їх, як закликав Кобзар» Шешори пам’ятають і досі. Це був перший публічний виступ В’ячеслава Чорновола.
ВЕДУЧА: Тоді міліція хотіла заарештувати В’ячеслава Чорновола, та він пройшов до річки Пістиньки через живий коридор, який утворив йому дванадцятитисячний натовп, а потім стіною закрив його. В’ячеслав Максимович разом з друзями прибіг до хати Ганни Василащук, а звідти через Лебедин непоміченим пройшов до Яблунова…
ЧИТЕЦЬ: Боже мій золотий!
Ця земля і нужденна, і гола,
І народ тут слабкий,
Бо інакше б у рабстві не жив.
То за що ж їй така
Неосяжна любов Чорновола,
Мов кривава сльоза
На крутому століть віражі?
Неземна, буржуазна,
Ще й якась там національна,
Дурень той, хто придумав,
Не буває такою любов!
Просто хлопець сільський
Закохався у край свій банально,
У цвітіння весни,
У зелену щедроту дібров.
В нас цар-зілля цвіте,
Королює космічний розарій.
В нас і люди незвичні,
Треба тільки дібрати слова...
Тут хмеліє душа
Від Природи Великої арій,
Нащо та чужаниця,
Якщо є на плечах голова?
Україна в очах і у слові,
І в серці, і в мислі,
Колима, Соловки і Мордовія
Знають її...
І любов Чорновола -
На ворожі пики прокислі,
І любов Чорновола -
На мої несходимі краї.
Боже мій всеблагий,
Захисти від ворожого тліну!
Це твій промисел чистий
І дух, і святий часослов...
Тільки піде луна у віках:
Україна... Країна.
І синонім до неї — любов...
Чорновола любов.
(Тамара Костецька)
ВЕДУЧИЙ: За свої книжки з матеріалами про арештованих у 1965 році шістдесятників став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини. А від Радянського Союзу отримав 6 років таборів, 3 роки заслання, всього 15 років тюрем і приниження. З 1972 до травня 1985 року В’ячеслава Чорновола не було в Україні.
ВЕДУЧА: У галузі журналістики і публіцистики у 1996 році В’ячеславові Чорноволу присвоєно звання Лауреата Державної премії імені Т. Шевченка за антирадянські збірки та публіцистичні виступи в пресі.
ВЕДУЧИЙ: 25 березня 1999 року Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового цвинтаря в Києві.
ЧИТЕЦЬ: Народний Рух
і постать Чорновола
В історію Вкраїни увійшли,
Здійснилась воля, борців світла воля,
А вам — ганьба, що горе принесли...
Вкраїна є, Вкраїна завжди буде!
Це — поколінь майбутніх нова ера.
В однім ряду борці стояти будуть:
І Коновалець, Чорновіл, Бандера!
Борці з життя ідуть,
та не вмирають,
Їм реквієми змінюють на гімн,
В Карпатських горах
нині гімни грають, -
Встає до бою з стели Чорновіл.
(Олександра Василащук)
ВЕДУЧА: Незабаром, після смерті шістдесятиоднорічного засновника національно-демократичного руху в 2000 році В’ячеславові Чорноволу посмертно присвоєно звання Героя України, а в Каневі, Золочеві, Львові, Івано-Франківську та столиці встановлено йому пам’ятники. У селі Вільхівець Городищенського району Черкаської області, де в шкільні роки жив В’ячеслав Чорновіл, відкрито садибу-музей.
ВЕДУЧИЙ: Він не став Президентом України, але став її національним Героєм — посмертно. Його вбили в русі — у дорозі, на шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров’ям і життям. Його вбито, як убивали всіх національних провідників — від Івана Мазепи до Хмеля, від Симона Петлюри до Грушевського, від Тараса Шевченка до Франка, від Степана Бандери до Василя Стуса та Івана Світличного...
ВЕДУЧА: Чорновіл говорив: «Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив». Таким був В’ячеслав Максимович Чорновіл. Отож, дорогі друзі, нехай Бог допоможе і нам зрозуміти його.
ВЕДУЧИЙ: Тобто зробити те, що нам, українцям, не вдалося зробити за його життя. «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося любити втративши! Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба, і знову — довга дорога до волі...».
ЧИТЕЦЬ: Світе тихий,
краю милий,
Моя Україно,
Я любив тебе всім серцем,
Любив до загину...
І донині молю Бога
З вічності німої:
Дай моїй ти Україні
Волі, та такої,
Щоб на ній запанували
Браття-українці,
Щоби добру долю мали,
Щастя — аж по вінця.
Щоб любити свою землю
Не лише у слові.
Щоб звучала вічна пісня,
Українська мова...
Нас не в силі розлучити
І німа могила.
Моє серце із тобою,
Україно мила.
(Леся Любарська).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2009 > Тема ""Джерельце""