Версiя для друку Обговорити в форумi

ПІСЕННА СВІТЛИЦЯ

ЩОБ УСІМ НАМ КРАЩЕ ОРІЄНТУВАТИСЯ У ВИСОКОМУ КЛАСИЧНОМУ СПІВОЧОМУ СВІТІ, ЗАСЛУЖЕНА АРТИСТКА УКРАЇНИ, СОЛІСТКА КРИМСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ФІЛАРМОНІЇ НАТАЛЯ БЕЗКОРОВАЙНА НА ПРОХАННЯ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ» ЗНАЙОМИТЬ ЧИТАЧІВ З КОРИФЕЯМИ УКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНИ.
(Закінчення. Поч. у № 49-51).

Українська співачка світового рівня, про що красномовно свідчать її тріумфальні зарубіжні гастролі й численні премії та нагороди на міжнародних конкурсах, Бела Руденко (ліричне сопрано). Вона часто говорила, що завжди приємно бачити, як захоплено сприймають іноземці українські народні пісні. Володіючи секретами глибокого національного українського вокального стилю, співачка не тільки продовжила і збагатила виконавські традиції Оксани Петрусенко та Зої Гайдай, а без перебільшення стала справжньою легендою київської оперної сцени.
Дебютувала вона на столичній сцені в партії Джильди в опері «Ріголетто» Верді й одразу ж полонила слухачів. У свій перший закордонний вояж, разом із групою провідних акторів театру, вона вирушила на декаду української культури в Польську Народну Республіку. Ось тоді й назвали нашу землячку «соловейком із вишневих садів України». Відтоді й почалося стрімке сходження на олімп. На VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів Бела Руденко стала володаркою золотої медалі. Голова журі італійський оперний співак Тіто Скіпа запропонував переможниці виступити разом із ним у Москві, Ленінграді, Ризі. А далі — Варшава, Бухарест, Будапешт, Нью-Йорк, Лондон, Торонто, Софія... І скрізь — захоплені відгуки, рецензії. А потім Бела Андріївна стала солісткою Большого театру Союзу РСР. Із цього приводу співачка сказала: «Я дуже любила Київ і театр. Але так склалися особисті обставини, що зрештою прийняла престижну пропозицію й опинилася в Москві». П’ятнадцять років сценічного життя. Оперні партії, концертні програми... З особливим пієтетом вона ставилася до народної пісні. Її улюбленими були «Співаночки мої», «Чом, чом не прийшов», «Пливе щука». До речі, саме за концертну діяльність народній артистці було присуджено Державну премію в галузі літератури, мистецтва та архітектури. Викладає в консерваторії. Сьогодні вихованки знаного педагога виконують провідні партії в престижних театрах Мінська, Москви, Києва і в далекому зарубіжжі.
Анатолій Кочерга — народний артист України і Радянського Союзу, блискучий виконавець басових партій у Київській опері, соліст Віденської опери.
Цікаво, що Анатолій Кочерга дитиною мріяв, що неодмінно стане конструктором. Склавши випускні іспити у школі, юнак подав документи до Львівської політехніки. Але, на щастя, не вступив: йому не вистачило одного бала. Рік довелося працювати на заводі мотористом. Однак перший учитель музики, Іван Архипович Корнійчук, настійно радив хлопцеві розвивати хист до музики. І Анатолій стає студентом Вінницького музичного училища і закінчує його екстерном. Двері консерваторії відчинилися перед ним легко. Щойно закінчивши консерваторію, Анатолій виступив на Всесоюзному конкурсі імені Глинки і отримав там одразу три премії: як наймолодший учасник, як найталановитіший виконавець творів Глинки і – головну премію конкурсу. Люди, які йшли до опери слухати його спів, казали, що цей голос заповнює весь театр і... душу. І залишається там ще довго.
Подією тодішнього театрального життя Києва стала постановка «Бориса Годунова». Партію Бориса – одну з найскладніших для басу – Кочерга заспівав у 26 років!
Йому ще доведеться виконувати її понад 300 разів. Але вже в ті часи, під час гастролей київської опери в Парижі, одна з французьких газет написала: «Він – Борис у плоті і крові, душею і тілом”... А якось після спектаклю у Варшаві тридцять глядачів прорвалися за куліси, щоб перевірити, чи залишився артист живим. Адміністрація попросила Кочергу вийти на сцену, аби публіка переконалася, що з ним усе гаразд.
Анатолій Кочерга був другим після Шаляпіна, хто зробив аудіозапис „Бориса Годунова”. Цю роботу було відзначено медаллю Світової академії музики. Анатолія запросили до Віденської опери. Кар’єра Кочерги в Європі швидко пішла вгору, його стали запрошувати режисери найкращих театрів та найкращі диригенти світу. Великі таланти повинні співати на великих сценах. І треба радіти, що найвишуканіша театральна публіка приходить слухати українського баса і захоплюється його талантом. Сумно тільки, що на Батьківщині голос чарівного Досифея, справжнього Мефістофеля, найкращого Бориса Годунова XX століття можна почути лише в записах. Та навіть їх в Україні залишилося не так вже й багато...
І закриває мою двадцятку найкращих українських виконавців Гізела Ципола. Українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано), народна артистка України, лауреат багатьох міжнародних конкурсів. За свою творчу кар’єру Ципола виконала більше тридцяти оперних партій. Галерея образів, створених співачкою, вражає багатогранністю. Вони так несхожі у вокальному, психологічному, історичному плані: Оксана із «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Манон в однойменній опері Ж. Массне, Дездемона в «Отелло», Маргарита у «Фаусті», Тетяна «Євгеній Онєгін» і Ліза в «Піковій дамі» П. Чайковського. Гізела Ципола віртуозно володіла виконавським створенням повнокровного сценічного образу, передаючи найтонші нюанси характеру не тільки неповторно красивим голосом, але і виразною, психологічно наповненою грою.
*   *   *
— Дякую, Наталю Степанівно, за таку змістовну розповідь, за те віконце у світ нашого вокального мистецтва і найкращих його представників. Але біда в тому, що цих золотих голосів ми зовсім не чуємо. Як, на Вашу думку, повернути наших славетних артистів на радіо та екрани телебачення, а істинних талановитих співаків на українську сцену?
— Це повинна бути послідовна, розумна політика нашої влади. Розповіді про життя і творчість корифеїв вокалу, записи пісень, наша справжня українська музика повинні постійно лунати з радіоприймачів, пропагуватися з телеекранів. А нині все вирішується грошима, які до мистецтва, на жаль, мають опосередковане відношення.
І стає по-справжньому боляче від такого ставлення влади, тих, від кого все це залежить, боляче за людей, які займаються справжнім мистецтвом. Таке враження, що вони не потрібні своїй країні, національній культурі. Імена наших видатних українських виконавців пам’ятає здебільшого старше покоління, а молодь слухає те, що їй нав’язують. Молоді треба підказувати, її треба виховувати на кращих мистецьких зразках. Чомусь же в європейських країнах престижно ходити на оперні вистави, слухати класику, це там справді модно. А якщо порадити нашій молоді піти на концерт оперної співачки чи послухати класичний спів, вони відвертають носики. Втрачена система освіти, відсутня духовність... А от якби ввести хоча б у вищих навчальних закладах курс зі знання найкращих представників культури і мистецтва, щоб молодь вчилася у них, брала з них приклад, а не з напівоголених бездуховних сучасних артистів. Звичайно, займатися класичним мистецтвом набагато складніше, ніж естрадним. Зараз час всіляких естрадних шоу. Справжнє мистецтво, класичне, серйозне не підтримується державою на належному рівні. Співаків, які можуть «тримати зал» своїм талантом, а не заготовленою фонограмою, — одиниці. Все залежить від їхнього обдарування — техніки володіння голосом, магнетизму, зовнішніх даних, душевності, внутрішньої потужної енергетики. Подібних якостей я не бачу у виконавців сучасної української попси, та все це було у наших класиків, які підкорювали своїми голосами континенти, зачаровували світ українськими піснями.
— Пані Наталю, я читала, що італійський маестро вокалу Великий Мазетті збудував своєрідну ієрархію досягнення успіху для співака. На першому місці — здоров’я, музичність, особистість, а потім вже голос, техніка вокалу. Якщо це все є, може вийти хороший виконавець. У сучасному світі ці критерії для молодих людей, які відразу хочуть гучно називати себе співаками, відсутні, тому що все можна купити – ефір, ротацію, непоганий запис фонограми, кліпи. Але не купиш вічності, людської пам’яті, голосу, справжнього, не фонограмного, від якого мурашки по тілу. Як Ви вважаєте, якою повинна бути співачка, якими якостями має володіти справжній артист? З цим треба народитися, чи можна величезною працею досягти успіхів у мистецтві?
— Артист – це уособлення всіх найкращих якостей, даних від Бога і відшліфованих працею. Голос – це, безсумнівно, «іскра Божа». Якщо таланту немає, жодними техніками, вокалами, репетиторами голосу не набудеш. Якщо говорити про високий рівень мистецтва, співаків світового масштабу, чи молодих виконавців, які прагнуть справжніх висот, то у них все має бути в гармонії. І здоров’я, і голос, врода, енергетика, душа. Погана, зла людина ніколи не змусить слухачів плакати на концерті від світлих емоцій, дати той енергетичний заряд, ті переживання, від яких люди виходять із залу ніби окрилені. Чим більше артист віддає, тим більше отримує. Діалог співака із залом – це неймовірний енергетичний взаємообмін. Артист – це як коштовне полотно, зіткане з таланту, здоров’я, вроди, характеру, енергетики і душі.
— Дякую, пані Наталю, за Вашу ґрунтовну, змістовну розповідь, за те, що допомогли підняти завісу перед минулим і сучасним, пригадати імена наших найкращих українських співаків, чиї голоси зачаровували глядачів усього світу і пропагували наше високе українське мистецтво.

Записала Юлія КАЧУЛА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2009 > Тема "Душі криниця"