Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«АСАНЧИК ╤ КАШКАЧИК» НА ВОЛИН╤
Цього тижня пров╕дав найпершу свою «альма матер» - р╕дну Рудко-Козинську 8-р╕чну...


ЧУДО ЗВЕРШИВ ╤ МОРОЗОМ ПРИГРОЗИВ...
19 вересня церква згаду╓ про чудо, зд╕йснене в Хонах самим Арх╕стратигом Миха╖лом - з кам'яно╖...


«РАНО ЖИТИ МАЙБУТН╤М»
В сьогодн╕шньому числ╕ «КС» пропону╓ читачам доб╕рку в╕рш╕в Юр╕я Щербика -...


╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2009
МИКОЛА ПАЛ╤╢НКО: «ВСЯ УКРА╥НА ГОЛОДН╤╢, ЗЕРНО Ж ВИВОЗЯТЬ КОРАБЛ╤...»

СКОРБОТН╤ РЯДКИ

ДО ПАМ’ЯТ╤ ЛЮДСЬКО╥ ПОЕТ ПРОМОВЛЯ╢...
В укра╖нськ╕й ╕сторичн╕й дол╕ ╓ особливо траг╕чн╕ пер╕оди, т╕нь в╕д яких проляга╓ у нов╕ й нов╕ покол╕ння. Так, ще й дос╕ вчуваються в наш╕м народ╕ плач╕ ╕ мол╕ння постраждалих в╕д голоду 30-х та 40-х рок╕в XX стол╕ття. Вони в╕длунюють у в╕ршах ╕ баладах сучасного поета, лауреата прем╕╖ ╕м. Павла Тичини Миколи Пал╕╓нка у нов╕й зб╕рц╕ «А зозул╕ кували...».
До пам’ят╕ людсько╖ промовляють ╖╖ стор╕нки, закликаючи застерегти Укра╖ну в╕д под╕бних лихол╕ть, зберегти у серцях сп╕вчуття до м╕льйон╕в потерп╕лих ╕ викликати осуд до тих, як╕ пос╕яли тод╕ страшне горе по укра╖нських м╕стах ╕ селах та яким ╕ дос╕ бовван╕ють по вс╕й кра╖н╕ пам’ятники.

МИКОЛА ПАЛ╤╢НКО: «ВСЯ УКРА╥НА ГОЛОДН╤╢, ЗЕРНО Ж ВИВОЗЯТЬ КОРАБЛ╤...»

БЕЗСМЕРТНИКИ

В безсмертниках над Бугом поле,
Сюди п╕дводами везли
Т╕ла ╕з вулиць охолол╕
Колгоспники худ╕ ╕ зл╕.
В безтарку, наче ту полову,
Батьк╕в скидали ╕ д╕тей.
Забрали й донечку попову,
Був укра╖нець чи юдей -
Ус╕х побратано у ямах,
Траплялись в купах ще й жив╕.
Життя розважилось на грами,
А кусень хл╕ба — моров╕.
В безсмертниках
м╕й р╕д козацький,
Мозоль в мозоль
в р╕дн╕й земл╕.
Важко хронометр в╕дклацав
Б╕льше семи десятк╕в л╕т.
Буть веснам тихим
чи громовим,
А час клубк╕в ще напряде –
Безсмертники Голодомору
Розплющать оч╕ до людей.

КИРИЛ╤ВСЬКИЙ 33-й

У т╕м хорошому сел╕
Чорн╕ше чорно╖ земл╕
Блукають люди...
Тарас Шевченко.

Блукають в Кирил╕вц╕ люди,
Як в Шевченков╕ часи.
Царсько-стал╕нська оруда –
Народ голодом душить.
«Запов╕т» чи зна напам’ять
Головний гробокопач?
А ╕з д╕тьми б╕дна мати
Збира черви в р╕вчаках.
В нього плани гранд╕озн╕ –
Укра╖ну п╕друбать,
Щоб устигнути на ос╕нь
Заховати у гробах.
А Кирил╕вку поглибше,
Вона — центр в╕втаря*
Щоб н╕коли в не╖ б╕льше
Не народжувавсь Тарас.
Теж окрем╕ запов╕ти
Прорекла ВКП (б):
Хто умре, кого пов╕сять –
╤ н╕яких вже проблем.
Молить Бога Укра╖на,
Похилившись в╕д журби...
З дитям боса Катерина
╤з Кирил╕вки б╕жить
До Шевченка на Чернечу
╤ до н╕г йому кладе
Свою доленьку... (Предтеча
Напророчив новий день...).
У сел╕ поета темно,
Пон╕м╕ли цв╕ркуни.
Смерть нагрянула, як демон -
Тридцять трет╕й згубний р╕к...
А Шевченко супить брови,
Дитя в руки забира...
Гр╕м ╕ блискавки-п╕дкови
Вил╕тають з «Кобзаря».

* В╕втар: у давн╕х народ╕в — м╕сце для жертвоприношень; жертовник.


БУДЬОН╤ВСЬКИЙ ХУТ╤РЕЦЬ
Опов╕дання

Хут╕рець був окрасою степу,
Хл╕б держав╕ давав ╕ соб╕
Залишалось на вип╕чки тепл╕
Буханц╕в у хатах голубих.
Тут кормили
з будьон╕вок коней, -
В хут╕рц╕ оселились б╕йц╕,
Що л╕тали за щастям в погон╕
Та й взялися за плуга ╕ ц╕п.
Як шаблюками вм╕ли рубати,
Так р╕вненько вели борозну.
Хут╕рець став
за НЕПу багатим,
А колгосп — оголив ╕ роззув.
Не злякались колишн╕ вояки —
В кавалер╕ю йшли парубки.
Та коли б╕льшовик
сам заплакав,
Вони стисли гуртом кулаки.
Подалися ус╕ до райкому
Воювати за правду — за хл╕б...
Лише дехто вернувся додому -
В ешелон╕ в Сиб╕р одбули.
Д╕ти ждали в╕д батька не меду,
Т╕льки б знати: чи тато вц╕л╕в,
Коли хл╕ба не шле в╕д ведмед╕в,
Як, бувало, носив в╕д зайц╕в.
Умирали в╕д голоду д╕ти,
Не пом╕г
й легендарний комдив.
Нав╕ть лист був
в с╕льраду сердитий,
Що не тих в╕н в атаку водив.
Хут╕рець той
не значивсь на карт╕,
Лиш малесенький
цвинтар оставсь...
А народ сво╖х маршал╕в
втратив,
Мина пошта його в╕стова.
Об╕дн╕ла людьми Укра╖на,
Хоча зможе шишок нал╕пить...
╤ не впасти держав╕ в ру╖нах —
╢ ще в не╖ могутн╕ степи!

БРАТИ

У сел╕ колгосп╕в дев’ять,
Р╕дко бачились брати.
Ще ╕змалку вони твердо
Знали гарби ╕ торби.
╤ п’ян╕ли в╕д роботи,
Оч╕ л╕зли аж на лоб.
Цибулина, с╕ль у торб╕ –
От ╕ все у них добро.
Та не стало й кусня хл╕ба,
Не спекти ╕ глевтяк╕в.
Брати ╖ли на погибель
Що в╕днайдеться в╕дк╕льсь.
В сел╕ з’╓днано колгоспи,
Проте цвинтар розширявсь…
╤ могилочок покоси
прилягались т╕сно вряд.
Не було коли зустр╕тись –
Не чуж╕ ж бо ╓ брати.
Б╕ля цвинтаря схрестились
╥х дороги трудов╕.
Поховали побригадно,
Не було братам ц╕ни.
Обнялися у риданнях
Стигл╕ в пол╕ пшениц╕.


ПАМ’ЯТ╤ Д╤ДА АНДР╤Я

Сто╖ть м╕й д╕д ╕з лободою,
Нарвав у балочц╕ на суп.
У нього аж чотири дон╕,
Синок в колгосп╕ у степу.
А там хоч баланди яко╖сь
Хай трохи, а перепада...
Смерть ходить
сл╕пма ╕з косою,
П╕дряд кладе ╕ не пита,
В кого як╕ були заслуги,
Хто ма╓ орден чи медаль...
П╕сень не чуть в гаю за Бугом,
Не кличе дружк╕в молода.
Вже ╕ обручки у торгсин╕
Дружина в м╕ст╕ продала,
Та знову хл╕ба н╕ крихтини
Нема╓ в хат╕... Лобода
╤ кропива — одна над╕я,
Щоб вижить...
вис╕вок вскребли...
Вся Укра╖на голодн╕╓,
Зерно ж вивозять корабл╕.
А ╕з Кремля зовуть до бою
З хохлами, бо ╕ще жив╕...
Сто╖ть м╕й д╕д ╕з лободою,
В очах темн╕╓ б╕лий св╕т.
╤╤
Просив покласти грудочку земл╕,
Коли ховатимуть, на груди.
На не╖ д╕д усе життя моливсь
╤ зас╕вав на урожа╖ людям.
В╕н зеренце до зеренця бер╕г,
В’язав у вузлики нас╕ння.
Перед землею не носив борг╕в,
Горнулася до рук син╕вських.
Голодував з родиною в сел╕
╤ не хот╕лось щось вернути...
Просив покласти грудочку земл╕,
Коли ховатимуть, на груди.
Н╕чого не дали на трудодн╕,
На цвинтар╕ зникали люди...
Одна земля лишилась ╕з р╕дн╕,
Тепл╕ше з нею на т╕м св╕т╕ буде.


ТЮРЕМНИЙ Ж╤НОЧИЙ МОНОЛОГ

У сел╕ Козирка на Одещин╕ (нин╕ Микола╖вщина) мати, яка посилала одинадцятир╕чну дитину зр╕зати колоски, була ув’язнена на 2,5 роки.
С. Кульчицький, «1933: Трагед╕я голоду».

Кляла себе, що згарячу сказала
Синку нар╕зать трохи колоск╕в...
Д╕тей-сир╕т стр╕чала на вокзалах,
╥х мертвих п╕дбирали на в╕зки.
Д╕стала торбу проса за намисто —
В╕д прабабус╕ збер╕гався скарб...
(Вона у нас п╕вдня, було,
хрестилась,
Гадала людям,
дивлячись з горба).
Та ще годинник продала,
щоб жити,
А вдома мали буть якраз жнива.
За ╜ратами, зда╓ться,
шепче жито...
Чи я жива, чи вже ╕ не жива?..
А що в сел╕ з мо╖м синочком,
люди?
За нього в╕дробила б трудодн╕.
Лиш в╕дпуст╕ть у поле,
а не руди
Мен╕ довбать
в нер╕дн╕й сторон╕.
Без матер╕ синок осирот╕╓
╤ здума╓ св╕т за оч╕ т╕кать...
Вноч╕ м╕ж ╜рат╕в зорями рясн╕╓
╤ козирок звиса молодика.
Нема кому н╕ с╕ять, н╕ орати,
Батьк╕в судили, д╕ти ще мал╕.
Оселиться народ наш
в ╕нтернатах
На укра╖нськ╕й
чорнозем-земл╕.
Кор╕ннячко в родинах усиха╓,
Народна п╕сня т╕льки не вмира,
Де козаченьк╕в наречена Галя
Чека з дороги — ╖дуть на громах.

ШВОРН╤

Пам’ят╕ мо╖х земляк╕в, жертв Голодомору 1932-1933 рр. у с. Семен╕вц╕ Арбузинського району на Микола╖вщин╕.

Рили землю...
Шворн╕ йшли зал╕зн╕
То легенько,
то впирались в щось...
Оч╕ у д╕тей ставали сл╕зн╕,
Та вганяли в чорноземну товщ
Актив╕сти викуван╕ шворн╕,
Протикали землю кр╕зь в╕ки,
Де стояли во╖
в оборон╕ Укра╖ни...
Загубився л╕к -
Вбит╕ та обтяжен╕ кал╕ки:
Хтось полянин,
тиверць чи дул╕б...
Був народ м╕й ще ╕з первов╕ку, —
Шворн╕ йшли в ╕стор╕ю углиб.
Та ╖м дна н╕коли не д╕стати,
Де вали у Ки╖вськ╕й Рус╕,
╥х д╕йти не зможе
й д╕дько Стал╕н,
А х╕ба такий бува грузин?
У горах ╓ витяз╕ свободи –
Укра╖нцям, наче т╕ брати...
Шворн╕ поскладали
на п╕двод╕,
Ком╕сар цигарку теребив.
Знав же, певне,
що не знайдуть хл╕ба
В змучених
хохлацьких б╕дняк╕в,
Як на зло, в сел╕ одна голитьба,
То зерно де
з’явиться, в╕дк╕ль?
Вигребли його ╕ще ран╕ше,
Нащо б в╕н носив тод╕ наган.
Хазя╖ вже там,
де холодн╕ше,
Риють соб╕ ями у сн╕гах.
Не простить земля за ту наругу
╤ з╕тре безбожник╕в у прах...
Колоситься в мене б╕ля Бугу,
Хилиться пшениця до Дн╕пра.

БАЛАДА
ПРО ЛЮДОПОВАЛ

Мов дерева на л╕соповал╕,
В Укра╖н╕ вилягав народ.
Там, де предки коней напували,
Щоб ╕ти у битву на заброд.
Там, де думи
поставали з ними,
╤з-п╕д стр╕х солом’яних хат╕в
Бандуристи в смутку,
та незлими
Теж рушали зрання у пох╕д.
На земл╕ ╕ терн╕в, ╕ конвал╕й,
╤ пшениць по груди косарю,
Як в тайз╕, сокири лютували,
Ки╖вську вигублюючи Русь.
Стал╕нськ╕ режимн╕ во╓води
Накладали на народ оброк,
А по селах — гол╕ та голодн╕,
Як писав Шевченко,
наш пророк.
Обсмикали з трудар╕в ╕ п╕р’я —
Дв╕ст╕ грам╕в лиш на трудодень.
А зерно на зал╕зницях пр╕ло,
От би мав натурщик╕в Роден.
Понаймав би,
ск╕льки заманеться,
Хл╕бороб╕в св╕тов╕ л╕пить...
Вигибали люди у заметах
Ще видюч╕ трохи ╕ сл╕п╕.
Як в Сиб╕ру на л╕сорозробках,
У глибокий вилежаний сн╕г
Не соснов╕ -
т╕л людських колодки
Накладались куч╕ до весни.
╥х сплавляли по Дн╕пру ╕ Бугу,
По священних р╕ках
прабатьк╕в...
Нав╕ть чорту в пекл╕
не забулось -
Голод Укра╖ною котивсь.
Вождь з Кремля
щаслив╕ горизонти
В╕дкривав ╕з люлькою в руц╕.
Лиш у ями хл╕бороб╕в сотн╕,
Тисяч╕ вкладали, як старц╕в.
Св╕т засв╕дчив муки геноциду,
А ти ж близько,
за горбом, Москво.
Зна╓ш здавна Укра╖ни цицьку,
Шлях до тебе сл╕зьми перемок.
Кажеш: «Скр╕зь тод╕
голодували...
Мовляв, винен в цьому
неврожай.
На московських землях
у п╕двалах
Поселилась в т╕ роки жура...».
Були муки...
Т╕льки мракоб╕сся,
Як на Укра╖н╕, не було,
╥╖ цв╕т розвезли по Сиб╕рах, —
З-п╕д Полтави ╓ Ромни-село
У Примор’╖...
У Зелен╕м Клин╕
Дитинчат м╕ж сопок колиса.
Хоч п╕шло б до Ворскли
й на кол╕нах,
Та дерева заступають шлях.

ЦВИНТАР╤-РОДИЧ╤

Родичаються цвинтар╕
У мо╓му сел╕.
Що я бачив — не в╕риться:
З тридцять третього сл╕д
В сорок сьомий продовжився,
В голодовку оту,
Переплакану вдовами,
Перекляту в матюк...
П╕д хатами-посестрами
Повз с╕льраду у р╕в
Сл╕д чорн╕в перехрестаний
У десятки раз╕в.
Озиваються здалеку,
Йдуть подовгу листи
В╕д заблуканих правнук╕в, —
Застеляють столи
Пом’янути похованих,
материнську сльозу,
Коли в стал╕нськ╕м голод╕
Наслухали зозуль.
Родичаються цвинтар╕
╤ звучать молитви...
Прогинаються вирит╕
В тридцять трет╕м ями.
Отак╕ оце родич╕,
Об╕йнять — не рознять...
Т╕льки не переводиться
Родосл╕вн╕сть зерна.

ДО МОЛИТОВ МАЙСТР╤В СЛОВА

У голодний 1933 р╕к
Максим Горький написав Ромену Ролланов╕,
що «голоду в нас нема...».

Страмно Горькому Максиму
Знать про голод ╕ мовчать...
Напускали в оч╕ диму –
В Кремл╕ правдоньки нема.
Дивували майстр╕в слова
Ком╕сари-маляри:
Золота в степах полова,
Батько-Стал╕н при рул╕.
Але в т╕й полов╕ зерна
Заборонено шукать...
Люди падають на стернях
З колосочками в руках.
Вихваляла пропаганда
Гостей — справд╕ мудрец╕в.
У колгоспах по бригадах
Не возили до мерц╕в.
Був Анр╕ Барбюс з Парижа –
Радник б╕дних з п╕двор╕ть.
Але й в╕н таки напише:
«...Там багат╕ дмуть в╕три -
У кра╖н╕ хл╕бодар╕в,
Чуть ╕ сп╕ви голосн╕...».
Та народ кропивку варить,
В’яже ридма в пол╕ сн╕п.
Тих веселощ╕в у ф╕льмах
Хоч лопатою греби.
А на пл╕вках — т╕льки м╕фи, -
Селом ╖здять грабар╕.
По хатах повсюди злидн╕,
З’╖сти хл╕ба — не проси...
Старий д╕д малю╓ диню,
Сп╕л╕ вишн╕ у рос╕.
Божев╕льн╕ з хати д╕ти
Не поткнуться й на пор╕г...
Але голод перевд╕тий
В б╕льшовицьк╕ прапори.
Розгубивсь Павло Тичина:
Йому в душу л╕з рондель –
В╕рш з усм╕шкою черниц╕,
А склав — «Парт╕я веде».
Побоявсь, мабуть, Сиб╕ру
Чи ведмежих Соловк╕в,
Де митц╕в тюремн╕ зб╕рн╕
Грають в жмурки
м╕ж пеньк╕в.
Тож майстри,
здр╕бнивши слово,
Св╕й несли страшний тягар.
╤ ховались по д╕бровах
В╕дмолитися в гр╕хах.

ВИБ╤Р

У тюрм╕ пропада голова,
Судова посадила «тр╕йка»
За посл╕д, що селянам сховав,
Щоб вд╕лити трохи одв╕йок.
Ул╕пили шк╕дництва на пуд —
У «тр╕йки» зал╕зн╕ закони!
Ними кожного
можна припнуть,
Хто надума вийти з колони.
Бо ж йдемо по шляху ╤лл╕ча,
Он як сяють вогн╕ комун╕зму!
Б╕льшовицька гуде каланча:
«Не жал╕ти
в╕дступникам хмизу!
Роз╕тре ╖х на поп╕л народ...».
Заженуть в Сиб╕р несходиму,
А в╕д стал╕нських сучих щедрот
По м╕льйонах укута╓ димом.
╤ себе роз╕п’яв голова:
Прибер╕г у полов╕ посл╕док,
Щоб жахна голодовки п’ява
Не звалила д╕тей на дол╕вку.
Нехай поросль росте молода,
В╕н сид╕ти по тюрмах
в╕дваживсь.
Хоч не в╕рив
кремл╕вським судам,
Та людське судилище важче.
* * *
Збивались рахувати мертвих,
На цвинтар круки налетять.
Писати не встигали метрик –
Йшли могилки д╕тей п╕дряд.
Нас довго доганя╓ голод,
Кровини нац╕╖ — в земл╕.
Та Укра╖на не схолола,
Народ в печалях не зломивсь.
Урятував сво╖х нащадк╕в
У б╕льшовицьк╕й кабал╕...
Лиш голод доганя нещадно
╤ не заго╓ний ще б╕ль.
В хрестах проступить 33-╕й,
╤з далини рок╕в ячить...
На цвинтарях густ╕╓ терен,
Цв╕те — послання в╕д чорт╕в.

КОНФ╤СКАЦ╤Я

Не знайшли н╕ хл╕ба, ан╕ сол╕,
Жорна на п╕дводу в╕днесли.
Розшукали в хат╕ ще квасолю,
Торбочку нависушених слив.
Конф╕скували,
що вже потраплялось:
╤ржаву терку, прядку, дв╕ коси,
Старе граблище,
шк╕рян╕ сандал╕,
Що д╕д пошив з╕ здохло╖ кози.
Стягли ╕з нього
╕ чумацьку свитку,
Напечен╕ по╖ли буряки...
Сумно Бог дививсь
на актив╕ст╕в,
╤ можливо, за таке прир╕к.
Та цього ╖м видалося мало,
Завалили й опуст╕лу п╕ч...
Все життя родин╕ поламали.
Того горя ╕ не пол╕чить.
Хоч злод╕╖в ╕ самих на П╕вн╕ч
Валкою в╕дправили, в Сиб╕р,
Кажуть, що за
«буржуазн╕ сп╕ви»,
Там вони ще сн╕гу нагребли.
* * *
Схилявсь народ м╕й на кол╕на
В╕д голоду, але вставав,
його возили з Укра╖ни,
Злягла ним не одна верста.
До Соловк╕в ╕ до Сиб╕ру –
У стал╕нських товарняках...
В╕н у тайз╕ з╕рвавши бирки,
До св╕ту п╕снею гукав.
Не викосить мого народу,
У нього мудрост╕ л╕кнеп:
В╕д броду чорного до броду
Переходив стонадцять пекл.
╤ буде укриватись рястом,
Коли нагряне знов б╕да...
Долю свою навчився прясти
╤ в пшеницях, ╕ в будяках.

***

ТВО╥ РЯДКИ МОЮ ХВИЛЮЮТЬ ДУШУ

Микол╕ Пал╕╓нку,
поету з м╕ста Одеси, п╕сля прочитання його поетично╖ зб╕рки «А зозул╕ кували…»

Я вже пройшов, як кажуть,
Крим ╕ Рим,
В поез╕╖ св╕й сл╕д ╕ я означив,
Але таких, як в тебе,
друже, рим,
Н╕де н╕коли я ╕ще не бачив.
╢ рими, кажуть,
точн╕ ╕ неточн╕,
╢ рими многоцв╕тн╕, як весна,
А в тебе рима,
мов коса в╕дточена, —
Усе лихе до кор╕нця стина!
Коли про голод пишеш,
про бабусю,
Яку сп╕ткала, як ╕ вс╕х, б╕да,
╤ на мо╖й земл╕,
 й тво╖й Прибузьк╕й,
Нас рятувала сиза лобода,
Ми вижили з тобою
в сорок сьом╕м -
Й за те, що залишилися жив╕,
╤з мандр╕в,
повертаючись додому,
Вклоня╓мось пасльону
 й кропив╕.
Вклоня╓мося травам поруд╕лим,
Що укривають береги р╕ки,
╤ матерям,
так рано посив╕лим,
Котр╕ нас в люди
вивели ж таки!
Усе — нав╕ки в пам’ятку.
Нетл╕нне.
Ми ним жили ╕ житимем.
Й живем.
Ми в╕рили, як матер╕, Вкра╖н╕,
╤ нин╕ в╕рить не переста╓м.
Давно ми вже не бос╕ ╕ не гол╕,
╤ про лихе давно я вже забув.
Та все ж я вдячний,
друже м╕й, Миколо,
Що ти мене
в минуле навернув.
Що нагадав мен╕
про дн╕ далек╕ —
За ними я не маю вже жалю.
До них лечу,
як до весни лелека,
Вони – мо╖. ╤ я ╖х все ж люблю!
Тво╖ рядки мою хвилюють душу,
╤ рими в них, як чисте джерело.
╤ я тоб╕ признатись чесно мушу:
Мен╕ читать при╓мно ╖х було.
Хоч я пройшов, як кажуть,
Крим ╕ Рим,
В поез╕╖ св╕й сл╕д ╕ я означив,
Але таких, як в тебе,
друже, рим,
Н╕де н╕коли я ╕ще не бачив!

Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8214

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков