Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕМА╢ Н╤ЯКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Нещодавно я прочитав першу частину книги б╕йця добровольчого батальйону особливого призначення...


В╤ТАННЯ З МИНУЛОГО – З В╤РОЮ У МАЙБУТН╢!
Цей «в╕тальний з г╕рчинкою» в╕рш севастопольського поета ╕ журнал╕ста ╤вана Левченка...


Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...


В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2009
ПАМ’ЯТАЙМО СВО╢ КОР╤ННЯ

Уже в зр╕лому в╕ц╕ я побувала на мо╖й мал╕й батьк╕вщин╕ — колисц╕ мого дитинства, в╕рн╕ше, на тому м╕сц╕, де колись зелен╕в хут╕рець Мачулино Тельман╕вського району, що на Донеччин╕ — Мачуляни, як на укра╖нський лад пере╕накшили його назву хуторяни.
Стояла на м╕сц╕ колишньо╖ нашо╖ хати, де пройшли одинадцять рок╕в мого золотого, хоч ╕ б╕дного, дитинства, ╕ з невимовною вдячн╕стю згадувала сво╖х земляк╕в — малограмотних, але мудрих ╕ чесних людей, як╕ допомогли мо╖й матер╕-вдов╕ виростити шестеро д╕тей.
У Мачулянах не було н╕ школи, н╕ клубу, н╕ б╕бл╕отеки, н╕ л╕карн╕, н╕ с╕льради. Усе це було за чотири к╕лометри — на центральн╕й садиб╕ радгоспу «Приморський».
Жител╕ одинадцяти двор╕в (к╕лька с╕мей, у тому числ╕ й наша, були вих╕дцями ╕з Запор╕зько╖ област╕ — осередку славного козацтва) жили одн╕╓ю великою с╕м’╓ю. Свята зустр╕чали разом у того, хто мав б╕льшу хату. Траплялися часом ╕ сварки, як тепер я розум╕ю, через б╕дн╕сть.
Жили мачулянц╕ за неписаними законами — звичаями сво╖х д╕д╕в ╕ прад╕д╕в. Моя дитяча пам’ять у деталях зберегла один ╕з них — толоку — допомогу без винагороди. Особливого поширення набула вона в п╕сляво╓нн╕ роки, коли вдовам з малими д╕тьми доводилося б╕дувати в насп╕х виритих сирих землянках, бо хати були спален╕. Село вир╕шувало будувати хату як╕йсь удов╕ толокою. Господарка мусила т╕льки пригостити людей, а грошей не платила й коп╕йки.
╤ робота перетворювалася на свято, бо усв╕домлення того, що людина робить благородну справу, п╕дносить ╖╖ у сво╖х очах ╕ в очах односельц╕в.
Пам’ятаю толоку в нашому двор╕. Рок╕в мен╕ було ш╕сть чи с╕м. У наш╕й с╕м’╖ загинув на в╕йн╕ батько, ╕ мати ледве зводила к╕нц╕ з к╕нцями, виховуючи малих д╕тей. Хатка в нас якась була (дивно т╕льки, як ми в н╕й розм╕щувались), а от хл╕вець зовс╕м розвалився. А тут маму за гарну роботу радгосп прем╕ював теличкою, ╕ тримати ╖╖ не було де.
На допомогу прийшли мачулянц╕. Одного дня вс╕ чолов╕ки, ж╕нки, парубки, д╕вчата ╕, звичайно ж, д╕ти з╕бралися на нашому подв╕р’╖. Керував роботою дядько Фед╕р Бодня — шанована на сел╕ людина.
Дитяча пам’ять виразно малю╓ мою щасливу маму в якомусь гарному одяз╕. ╤ де вона взяла його: не до святкових одяганок було ж╕нц╕ з купою д╕тей. Але в цей день мати була невимовно гарна й весела. Мамина рад╕сть передалась ╕ ╖╖ д╕тям. Ми допомагали, як могли: п╕дкладали дрова в п╕ч, носили тар╕лки, хл╕б, ст╕льц╕.
А люди працювали з жартами, см╕хом, п╕снями. ╤ краще за вс╕х сп╕вала моя мама, «виводила», як тод╕ говорили, тобто брала верхн╕ ноти. ╤з того часу слово «толока» для мене священне. Воно виклика╓ в пам’ят╕ прекрасну картину ╓дност╕ людей. Усе темне, др╕б’язкове, непотр╕бне в╕дходило кудись геть. Залишалася т╕льки рад╕сть в╕д прац╕ й сп╕лкування, почуття задоволення собою ╕ ц╕лим св╕том. Не прийти на толоку до сус╕да вважалося в укра╖нц╕в великим гр╕хом.
Домашня педагог╕ка мо╖х земляк╕в була нескладною. В основ╕ ╖╖ лежала повага до думки оточуючих, страх бути осм╕яним. У нашо╖ мами був один маг╕чний аргумент: «Люди будуть см╕ятися». Д╕яв в╕н безв╕дмовно. Четверо мо╖х брат╕в не лаялися, не палили, не лазили по чужих городах.
У Мачулянах поважали укра╖нську мову. Коли дехто з молодих, ви╖хавши з м╕ста, повертаючись, починав говорити рос╕йською, того зневажали ╕ вживали в розпов╕д╕ про нього займенник «воно». «╤ що воно корчить ╕з себе?» — можна було почути на адресу зрос╕йщених. М╕й брат Микола був уже зав╕дувачем районного в╕дд╕лу культури. До мами за╖жджав з високими начальниками, що говорили по-рос╕йськи, та в╕н н╕коли не посм╕в сказати матер╕ рос╕йського слова. Не посм╕в, бо знав: це в╕ддалить його в╕д мами. Цю ситуац╕ю прекрасно змалював Дмитро Б╕лоус у в╕рш╕ «Коли забув ти р╕дну мову»: «…Не рад╕ родич╕ обновам. Чи ти об’╖вся блекоти, Що не сво╖м, не р╕дним словом ╤з мат╕р’ю говориш ти?». Читаю ц╕ рядки й думаю: «Це про нас, про мачулянц╕в».
Прив╕тати людину, хай ╕ незнайому, — це правило, що не порушувалось. ╤ ми в╕талися з ус╕ма, хто б не зайшов у наш хут╕рець. Цей звичай збер╕гся й зараз по селах. ╤ коли в якомусь сел╕ д╕вчинка, проходячи повз мене, прив╕та╓ться, у мене потепл╕ша╓ на серц╕: це ж я, маленька Л╕да Груба, ревно виконую наказ старших в╕татися з ус╕ма.
У мачулянських с╕м’ях батьк╕в називали на «ви». ╤ цей звичай дос╕ збер╕гся в селах Зах╕дно╖ Укра╖ни та зр╕дка — на Сх╕дн╕й. У с╕м’╖ мо╓╖ мар╕упольсько╖ приятельки (ж╕нки високопорядно╖, з вищою осв╕тою) хлопчики називали батьк╕в на «ви». Може, тому й виросли вони гарними людьми, що поважне «ви» тримало дистанц╕ю ╕ не давало звести стосунки до пан╕братства. Прекрасний звичай! Ск╕лькох непорозум╕нь в╕н позбавля╓. Уяв╕ть, як може син посваритися з батьком, називаючи його на «ви»?
Подумки звертаюся до нащадк╕в мо╖х земляк╕в: «Чи дотриму╓теся ви мудрих звича╖в сво╖х д╕д╕в-прад╕д╕в? Не забувайте ╖х. Вони допоможуть у наш непростий час, коли духовн╕сть поступилася м╕сцем збагаченню. Порадять як жити по сов╕ст╕, як творити добро, в╕дчуваючи рад╕сть в╕д того, що в╕ддав, а не в╕д того, що придбав. Допоможуть зрозум╕ти, якого великого народу ми д╕ти, ╕ гордо нести по св╕ту високе звання укра╖нця».

Л╕д╕я МОЛЧАНОВА, учителька.
м. Мар╕уполь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8205

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков