Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕМА╢ Н╤ЯКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Нещодавно я прочитав першу частину книги б╕йця добровольчого батальйону особливого призначення...


В╤ТАННЯ З МИНУЛОГО – З В╤РОЮ У МАЙБУТН╢!
Цей «в╕тальний з г╕рчинкою» в╕рш севастопольського поета ╕ журнал╕ста ╤вана Левченка...


Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...


В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2009
МОВНЕ В╤ДРОДЖЕННЯ НА ДОНБАС╤: ВЧИТИСЯ У ПРОТЕСТАНТ╤В?

Донецьк╕ укра╖нц╕ порадили мен╕ не ╖хати додому, поки не познайомлюся з Ларисою Бондаренко – вона веде передачу на м╕сцевому телебаченн╕. Подумав: якщо когось так високо оц╕нюють, то, видно, недаремно. Прислухався до поради ╕ не пошкодував – пан╕ Лариса виявилася ц╕кавою сп╕врозмовницею, а Донбас завдяки ╖╖ розпов╕дям «засв╕тився» новими гранями.
Несп╕шно прогулюючись центральними вулицями м╕ста, ми торкнулися багатьох аспект╕в мовного в╕дродження. Вийшло сво╓р╕дне ╕нтерв’ю, яке я ╕ пропоную нашим читачам.
— Пан╕ Ларисо, ви усе життя прожили на Донбас╕; у вас великий досв╕д роботи на укра╖нському телебаченн╕. Тож скаж╕ть, — чи заговорять донеччани укра╖нською? Адже це надзвичайно важливо, щоб люди не просто вивчили державну мову, але й заговорили нею – в родин╕, на робот╕, на вулицях м╕ста…
— Непросте питання. Звичайно ж, Донбас — специф╕чний рег╕он… Але коли вийшов у еф╕р перший випуск мо╓╖ програми «Мови чар╕вний голос», то на адресу редакц╕╖ над╕йшло багато лист╕в. Вони були з р╕зних к╕нц╕в Донецько╖ област╕: з п╕вноч╕, п╕вдня, заходу, сходу… Справа в тому, що я зак╕нчила передачу словами: «Зустр╕немося за тиждень!». Так ось, практично у кожному лист╕ висловлювалася думка: «Чому треба чекати аж ц╕лий тиждень? Хочемо дивитися таку програму щодня!». То як ви дума╓те, хочуть люди сп╕лкуватися укра╖нською, чи н╕?
— Ну, добре, люди ╓, але ж вони розпорошен╕… Нема╓ в╕дпов╕дного середовища. Це реально – його створити? Поки його не буде, то к╕нцевий результат будь-яких програм прогнозу╓ться ч╕тко: люди з часом вивчать укра╖нську, але рос╕йською волод╕тимуть значно краще, читатимуть ╕ сп╕лкуватимуться саме нею. А до укра╖нсько╖ буде, може, певний сентимент, але не б╕льше… Реально вона знадобиться лише тим донеччанам, як╕ вир╕шать вчитися у Львов╕. Не думаю, що таких буде багато.
— Може бути й таке. Хоча приреченост╕ на такий результат нема╓. Думаю, що старше покол╕ння, в силу свого консерватизму, укра╖нською вже не заговорить… Але й серед ц╕╓╖ категор╕╖ громадян зм╕цню╓ться думка, що д╕ти й онуки повинн╕ волод╕ти укра╖нською. ╤ вони ╖х вчать! Якщо мають грош╕, то наймають репетитор╕в, щоб т╕ навчили д╕тей в╕льно розмовляти укра╖нською. Роблять це ще до школи, а пот╕м в╕ддають д╕тей в укра╖нськ╕ класи. А в селах Донеччини зараз знову в╕дкриваються укра╖нськ╕ школи. Проблема т╕льки в тому, що не вистача╓ п╕дручник╕в…
— ╤ все ж, я хот╕в би, щоб ми не плутали цього: можна вивчити мову заради кар’╓ри, а можна й в╕дчути внутр╕шню потребу сп╕лкуватися саме укра╖нською. Якщо певний в╕дсоток таких людей у Донецьку ╓, то ╖х треба збирати докупи…
— Взагал╕, програма «Мови чар╕вний голос» да╓ можлив╕сть познайомитися з такими людьми. Вона була задумана як сво╓р╕дний телесер╕ал. Н╕бито я познайомилася з чолов╕ком, який не волод╕╓ укра╖нською ╕ н╕коли не збирався ╖╖ вчити. Але я йому сподобалася, ╕ це зм╕ню╓ його точку зору.
— Це режисерський задум?
— Так. На чолов╕чу роль погодився педагог, який був вожатим в оздоровчому центр╕ для д╕тей. Сам в╕н рос╕янин, в Укра╖н╕ живе недавно, тому мови не вивчав. Отже, реал╕╖ зб╕глися з режисерським задумом. Телеглядач╕ з ц╕кав╕стю стежили за под╕ями: чим усе зак╕нчиться? Навчиться «м╕й» хлопець розмовляти укра╖нською чи н╕? Але поступово вони сам╕ вивчали мову, звикали до не╖.
До реч╕, спочатку ми думали, що випадкове опитування людей на вулицях не дасть позитивного результату. Тобто ус╕ люди, яких встигнемо записати, виявляться рос╕йськомовними. Д╕йсн╕сть виявилася набагато кращою: з чотирьох перехожих (молода д╕вчина, студент, службовець ╕ бабуся, яка прогулювалася з онуком) тро╓ не лише добре розмовляли укра╖нською, але й сказали, що люблять цю мову! Бабуся сказала, що не волод╕╓ укра╖нською, але дуже хоче, щоб дитина ╖╖ вивчила. Ну, а п’ятим перехожим був вищезгаданий учитель. Наша, так би мовити, «домашня заготовка»…
— Д╕йсно, можливост╕ тако╖ передач╕ немал╕.
— Починаючи з 1995 року, за весь цей час, лише одна людина написала сердитого листа: «Вы никогда не заставите меня говорить по-украински!». Я в╕дпов╕ла, що н╕хто й не примушу╓… Просто ми хочемо, щоб люди в╕дчули красу, чар╕вн╕сть мови, щоб у них зникли «мовн╕» комплекси. А були й дуже при╓мн╕ листи: один рос╕янин писав, що любить розмовляти укра╖нською, шкода, що нема╓ з ким… ╤ п╕сн╕ укра╖нськ╕ в╕н любить сп╕вати, але якщо це робить п╕д час заст╕лля, то батько його назива╓… «бандер╕вцем». Про це хлопець писав з болем, а ще вибачався за можлив╕ помилки. Хоча насправд╕ написав в╕н добре, без помилок.
— Таких людей випускати з поля зору не можна, треба знайомитися з ними, залучати до якихось справ. Звичайно, враховуючи ╖хн╕ бажання, зац╕кавлен╕сть, ╕нтереси. Нав╕ть амб╕ц╕╖.
— Одна передача з цим не впора╓ться. Потр╕бн╕ ще люди.
— Варто повчитися у Св╕дк╕в ╢гови. У них люди завжди знаходяться.
— О-о, так! Якось ми готували чергову передачу, ╕ до нас п╕д╕йшли Св╕дки ╢гови. Спочатку розмовляли рос╕йською, а пот╕м перейшли на укра╖нську, запропонували свою л╕тературу. Вони завжди отак: щиро посм╕хаються, мовляв, ми щаслив╕ ╕ вам того ж бажа╓мо. Може, й ми так повинн╕ д╕яти, — узяти на озбро╓ння ╖хн╕й метод? Але популяризувати саме укра╖нське слово…
— ╤ багато бажаючих знайдеться?
— А у них багато бажаючих знаходиться? Вони знайомляться, дають свою л╕тературу, а там… як вийде. От ╕ ми могли б дарувати людям якусь вишукану поез╕ю укра╖нською мовою. Або буклетик ╕з карпатськими пейзажами ╕ з якимось гарним текстом. У нас ╓ багато людей, як╕ н╕коли не були в Карпатах… Думаю, це дало б результат.
— Щось таке треба робити. Адже укра╖н╕зац╕я «згори», через розширення мереж╕ укра╖нських шк╕л ╕ клас╕в, майже не приносить плод╕в. Ось, див╕ться: за статистикою у Донецьку 23% д╕тей навча╓ться укра╖нською мовою. А на вулицях ск╕льки укра╖номовних д╕тей? Нуль! В Одес╕ понад 50% укра╖номовних шк╕л ╕ клас╕в. У Дн╕пропетровську – 2/3. У Черн╕гов╕ – вс╕ 100%. А на вулицях ск╕льки? Нуль…
Може, ми не те робимо, що треба робити? ╤ до того оптим╕стичного за сво╓ю динам╕кою, цифрою, укра╖нського шк╕льництва треба щось дуже важливе додати?
— Я б не сказала, що на вулицях «нуль»… Ось ми з вами сто╖мо, розмовля╓мо, це вже не нуль. А ще, коли я проходжу повз нац╕ональний ун╕верситет, то нер╕дко зустр╕чаю студент╕в, як╕ сп╕лкуються м╕ж собою саме укра╖нською! Отже, зрушення ╓. Але згодна, що до того шк╕льництва треба щось додавати. Це ╕ п╕сн╕ хорош╕, ╕ ф╕льми, ╕ ц╕кав╕ розважальн╕ програми. Зараз ╓ на канал╕ «1+1» шоу «Я люблю Укра╖ну», але воно трохи прим╕тивне, та й укра╖нсько╖ мови там малувато.
╤ все одно, под╕бн╕ передач╕ треба робити, але подбати про переважання укра╖нсько╖ мови, щоб люди звикали до не╖.
До реч╕, у нас в Донецьку ╓ н╕чн╕ клуби, як╕ час в╕д часу орган╕зовують як╕сь укра╖нськ╕ програми. Я вважаю, що це дуже добре! Саме в так╕ моменти, коли людина в╕дпочива╓, вона значно швидше в╕дчу╓ симпат╕ю до укра╖нсько╖ мови. А не тод╕, коли ╖╖ нав’язують. Зараз виник молод╕жний рух «Не будь байдужим!» — все це з Ки╓ва п╕шло. Колись вони при╖здили в Донецьк разом з гуртом «Мандри», ╖х запросили у популярний н╕чний клуб «Гараж». Гурт виконував укра╖нськ╕ п╕сн╕, а пот╕м хтось ╕з них звернувся до людей: «Давайте будемо сп╕лкуватися укра╖нською!». ╤ була дуже схвальна реакц╕я публ╕ки.
— Згоден, що ╕дея з укра╖нськими гуртами непогана.
— Укра╖нська мова через в╕дпочинок, розваги – це те, що в Донецьку може бути ефективним! Бо все це природно, нема╓ жодного опору, жодно╖ настанови… ╤ у нас ╓ дек╕лька «етн╕чних» ресторан╕в, там чудова укра╖нська кухня, укра╖нська символ╕ка, оф╕ц╕анти волод╕ють укра╖нською мовою – хай ╕ недосконало, але в потр╕бному обсяз╕… Звучать укра╖нськ╕ п╕сн╕. ╤ н╕хто не скаже, що ╖х змушують розмовляти укра╖нською, слухати укра╖нське.
— Звичайно, силою в Донецьку н╕кого не змусиш…
— Мене особисто колись змусили говорити рос╕йською. Але я н╕ на кого не ображаюся, рада, що волод╕ю ц╕╓ю мовою добре. Але я ╕ укра╖нську знаю наст╕льки, що можу перекладати Шексп╕ра. До реч╕, не певна, чи цими перекладами займа╓ться ще хтось, окр╕м мене…
— Я радий, що ╕ на Донбас╕ живуть нормальн╕ укра╖нц╕, як╕ не сприймають р╕дну мову як щось екзотичне. А це означа╓, що згодом до укра╖нсько╖ потягнуться ╕ рос╕яни, ╕ представники ╕нших народ╕в…
— Вже тягнуться! У Великоновос╕лк╕вському район╕ ╓ село Красна Поляна – це м╕сце компактного проживання грек╕в. У цьому сел╕ дв╕ школи – одна рос╕йська ╕ одна укра╖нська. Грецьку мову факультативно вивчають в обох школах. До реч╕, укра╖нська школа названа на честь Олександра Пушк╕на, а вчаться у н╕й… переважно приазовськ╕ греки. Вчителька укра╖нсько╖ мови, людина творча, вир╕шила, що в школ╕ з такою назвою д╕ти повинн╕ писати в╕рш╕. ╤нколи вона да╓ завдання: написати в╕ршик або байку на тему… економ╕╖ електроенерг╕╖. Або ж про сво╓ село. ╤ д╕ти пишуть. Пишуть ╕нколи просто чудово! ╢ серйозн╕ досл╕дження про р╕чку Яли (в переклад╕ з грецько╖ це означа╓ «Скло») – там так гарно, у поетичн╕й форм╕ д╕ти пишуть про цю р╕чечку… ╤ все це укра╖нською! До реч╕, у ц╕й школ╕ д╕ти ╕ на перерв╕ розмовляють укра╖нською.
— Це р╕дк╕сть не лише для Донбасу, але й для Ки╓ва…
— А тут розмовляють! У школ╕ вчаться ╕ греки, ╕ рос╕яни, ╕ б╕лоруси, але державно╖ мови н╕хто не цура╓ться. Директор ц╕╓╖ школи – грек, його дочка брала участь у наш╕й програм╕, тому я з ними багато сп╕лкувалася. Так ось, цей директор школи розпов╕дав, що коли донька приходить з╕ школи ╕ вчить уроки, то ще довго пот╕м перебува╓ в атмосфер╕ укра╖нсько╖ мови. В╕н кличе ╖╖, просить щось зробити ╕ розмовля╓ при цьому грецькою мовою. А вона в╕дпов╕да╓ укра╖нською! Хоча ╕ грецькою волод╕╓ добре. Отже, зрушення ╓, ╕ немал╕, ставлення до державно╖ мови покращу╓ться.
— А чи волод╕ють грецькою рос╕яни, укра╖нц╕?
— Так, волод╕ють. Дехто нав╕ть ╖здить на стажування в Грец╕ю. Причому, тут нема яко╖сь дискрим╕нац╕╖ за нац╕ональною ознакою. Якщо кращ╕ усп╕хи в укра╖нця, то в╕н ╕ по╖де. А грек може й не отримати такого права. Все визнача╓ р╕вень знань. Знаю ще одну ж╕нку з приазовських грек╕в – зараз вона живе в Донецьку, працю╓ в дитячому садочку «З╕рочка». Колись вона обирала де вчитися ╕ батько сказав: «Дитино, ми живемо в Укра╖н╕, тож вивчи добре укра╖нську мову! Сама вивчи ╕ навчай ╕нших». Тож доня прислухалася до батьк╕всько╖ поради ╕ тепер навча╓ донецьких д╕точок укра╖нсько╖ мови. Хоча добре волод╕╓ ╕ р╕дною мовою, але казки пише укра╖нською. Бувала в Ки╓в╕ ╕ здивувала науковц╕в тим, що сво╖ казки поклала на мелод╕╖ укра╖нських народних п╕сень. Видала в Донецьку вже с╕м зб╕рочок – в допомогу дитячим садкам. ╤ сама веде заняття з д╕тьми в ╕гров╕й форм╕, — тому в ╖╖ д╕тей великий словниковий запас.
— Ну, якщо у вас так╕ греки, то я за майбутн╓ укра╖нсько╖ спок╕йний…
— У нас й укра╖нц╕ ╓ – справжн╕ молодц╕! Скаж╕мо, Валентин Юрченко з Авд╕╖вки пише непоган╕ гуморески укра╖нською, ╓ у нього ╕ ф╕лософськ╕ реч╕. Так ось, в╕н не побоявся реал╕зувати ╕дею, про яку ми з вами говорили: в╕н видав сво╖ гуморески ╕ прода╓ ╖х в електричках. Рекламу╓ св╕й «товар» так: «Люди, прошу хвилиночку уваги! Я — Валентин Юрченко, пишу гуморески. Послухайте ╖х будь ласка, ╕ якщо сподобаються, то куп╕ть для себе ╕ сво╖х друз╕в…». ╤ ви зна╓те, беруть! ╤нколи нав╕ть оптом купують.
— То, може, й розбагат╕в?
— Не розбагат╕в, але, принаймн╕, повернув витрачен╕ кошти. А може, щось ╕з того ма╓ на прожиття… Головне – в╕н ус╕м дов╕в, що ╕ на Донбас╕ укра╖нськ╕ книжки можуть користуватися попитом!
* * *
Наша розмова з Ларисою Бондаренко вже доб╕гала к╕нця, але неспод╕вано отримала невеличке продовження. До нас п╕д╕йшли чолов╕к ╕ ж╕нка, як╕ виявилися… Св╕дками ╢гови. Як ╕ годиться, щоб почати розмову, поставили нам таке запитання:
— Скаж╕ть, що, на вашу думку, людин╕ потр╕бно для щастя?
— Якщо чесно, то нам трохи браку╓ укра╖нсько╖ мови… Були б ц╕лком щасливими, якби вона тут, у Донецьку, зазвучала.
— А чому ви вважа╓те, що тут повинна бути т╕льки укра╖нська мова?
— Х╕ба ми таке казали? Не «т╕льки», а в «тому числ╕». Не зам╕сть рос╕йсько╖, а поряд з нею. Щоб на укра╖номовну людину не дивилися як на ╕нопланетянина…
Треба сказати, що наш╕ нов╕ знайом╕ спочатку розмовляли рос╕йською, але пот╕м ж╕нка (виявилося, що родом вона ╕з Запор╕жжя) продемонструвала непоган╕ знання укра╖нсько╖. На прощання нам дали дек╕лька буклетик╕в, а я, н╕ на хвилину не забуваючи про св╕й журнал╕стський обов’язок, зробив пару фотозн╕мк╕в. Це викликало подив у наших сп╕врозмовник╕в:
— Чому ви нас фотографу╓те?
— Тому, що ви — важлива складова донецького м╕ського ландшафту… Ви також творите його обличчя. ╤ не треба нас боятися – ми не фашисти, ╕ не ксенофоби. ╤ зовс╕м не ╓ войовничими ате╖стами. Ми просто громадяни Укра╖ни, як ╕ ви.
* * *
Про те, що на Донбас╕ набирають силу протестантськ╕ церкви, я чув ще до по╖здки. Але не думав, що наст╕льки, адже край цей н╕би роб╕тничий, шахтарський, прокомун╕стичний… Виявля╓ться, одне другому не заважа╓. У Шахтарську мене вразило дивне по╓днання: пам’ятник К╕рову, а за його спиною – молитовний будинок ╓вангельських християн-баптист╕в. На м╕сц╕ колишнього Будинку культури, який надто довго н╕кому не був потр╕бен ╕ почав уже руйнуватися зсередини… Мабуть, тому, що ╕ комун╕стична ╕дея збанкрутувала, ╕ нац╕ональна, за висловом колишнього президента Кучми, — «не спрацювала». А ось баптистам, видно, було що сказати людям Донбасу, тому й зробили ремонт самотужки. Як же вони вижили у не надто сприятлив╕ хрущовсько-брежн╓всько-андроповськ╕ часи? У чому причина ╖хньо╖ ст╕йкост╕, житт╓здатност╕? Як впливатимуть протестантськ╕ громади на наше сусп╕льство?
* * *
Частково на це питання в╕дпов╕да╓ «Христианская газета», яку нещодавно над╕слав ╕з Криму знайомий «св╕тличанин». Зацитую дещо ╕з статт╕ Олени Мокренчук (поки що не баптистки), яка була 30 серпня 2009 року в нац╕ональному палац╕ культури «Укра╖на», де в╕руюч╕ святкували 400-л╕ття баптизму в ╢вроп╕:
«Мир не ожидал, что баптистов окажется так много. Семьдесят лет советская пропагандистская машина вещала о «жалкой кучке темных забитых старушек», а тут вдруг пятитысячный зал национального дворца «Украина» их не вмещает! Да еще выясняется, что Всеукраинский союз евангельских христиан-баптистов – крупнейший в Европе, насчитывающий около 3000 церквей. (…) Никто не ожидал узнать, что баптистские церкви на 40% состоят из образованной, талантливой молодежи, что баптистского вероучения в Украине придерживаются многие политики и научные деятели, представители интеллигенции, руководители различного уровня – люди достойные, уважаемые в церкви и в обществе…
Словом, в представлении многих «мир перевернулся». Выходит, все, что говорили о баптистах, — миф? Что нет больше страшилок насчет «сектантов», «мракобесов», «темных и забитых людей»? Что по признанию кардинала Любомира Гузара и других религиозных и политических руководителей страны, баптисты – «наши братья-христиане, с которыми нам надо строить дружеские, христианские взаимоотношения»?
Признать-то можно. Да и как не признать, если факты налицо? Но дальше-то как жить? Баптисты показали пример истинной, жертвенной христианской любви. Все эти годы, пока мы упорно старались их не замечать, они спокойно трудились: воспитывали наших детей, просвещали нашу молодежь, спасали от верной смерти наших наркоманов и алкоголиков, помогали старикам, одиноким матерям, вдовам, опекались малоимущими, воскрешали в душах украинцев полузабытое понятие супружеской верности, осознание исключительной ценности человеческой жизни.
А мы? Ссорились и делили власть, страну, деньги…».
* * *
На перший погляд, цей «л╕ричний в╕дступ» не ма╓ жодного в╕дношення до обговорювано╖ теми – в╕дродження мови. Але це лише так зда╓ться. У баптист╕в ╓ те, чого браку╓ багатьом укра╖нським нац╕онально-патр╕отичним об’╓днанням. По-перше, ╓ щира любов до людей. Справжн╕й християнин не бо╖ться, що поряд стане такий самий, як ╕ в╕н, т╕льки в чомусь кращий. А як бояться конкуренц╕╖ нац╕онал-патр╕оти? Якщо вже л╕дер «Просв╕ти», то на в╕ки в╕чн╕ – дарма, що усп╕х╕в як к╕т наплакав… Якщо л╕дер парт╕╖ чи блоку, то аж до повно╖ ╖хньо╖ руйнац╕╖… Ви дума╓те, чому н╕як не в╕дбудеться Конгрес укра╖нц╕в Криму? Тому, що нема╓ там «критично╖ маси» людей, як╕ думали б про справу, а не про як╕сь ╕люзорн╕ «портфел╕». Як т╕льки вона з’явиться – Конгрес в╕дбудеться! Можна провести звичайн╕с╕ньк╕ збори, головне, щоб люди були нац╕лен╕ на роботу ╕ керувалися певними принципами. Усп╕х справи жодною м╕рою не залежить в╕д гучност╕ назви орган╕зац╕╖ чи форуму. Головне – принципи роботи ╕ посл╕довн╕сть.
* * *
А от з цими принципами – справжня б╕да. Ми категорично не хочемо в╕дроджувати мову так, щоб вона, д╕йсно, в╕дроджувалася. Принципи в╕дродження мови можна перейняти у чех╕в, литовц╕в, каталанц╕в, ╓вре╖в… Ми ж чомусь ╕демо сво╖м шляхом, не надто прислухаючись до мудрих порад. Якщо соромно переймати досв╕д ╕ноземц╕в, то можна уважно перечитати все, що писали в╕тчизнян╕ подвижники мовного в╕дродження. Ось що писав 12 рок╕в тому льв╕вський ╕нженер Володимир В╕тковський:
«Для вс╕х наших установ, орган╕зац╕й, об’╓днань однаково характерним ╓ зневажливе ставлення до людського кап╕талу. Це той скарб, якого н╕хто не шука╓ й на волод╕ння яким н╕хто не претенду╓. Стал╕нська концепц╕я «людських гвинтик╕в» ц╕лою ╕ неушкодженою перейшла в наше сьогодення. ╥╖ «ринкова» верс╕я стверджу╓, що усп╕х будь-яко╖ справи ц╕лком вир╕шують грош╕, спонсори, ф╕рмове обладнання, оф╕си, оргтехн╕ка… За цими благами, висолопивши язики, ганяються геть ус╕, але в╕дх╕д в╕д справи талановитих ╕ небайдужих людей н╕кого всерйоз не засмучу╓. Жодна формац╕я не ставить соб╕ за мету виплекати чи залучити до сво╖х лав нового Сагайдачного чи Хмельницького, Вишенського чи Сковороду, Шевченка чи Франка, Грушевського чи Коновальця. «Людина – н╕що!» — така настанова однаково притаманна ватажкам нац╕╖ й масов╕й психолог╕╖ загалу; це не св╕дома стратег╕я повед╕нки, а куди г╕рше – п╕дсв╕домий рефлекс. В╕н унеможливлю╓ поступ Укра╖ни взагал╕ й ╖╖ нац╕ональне в╕дродження зокрема, але в╕н же да╓ величезну потенц╕йну перевагу т╕й частин╕ сусп╕льства, тим соц╕альним силам, яким пощастить першим його позбутися…» («Ун╕версум» № 3-4, 1997 р.).
* * *
╢вангельськ╕ християни-баптисти ╕ ╓ т╕╓ю частиною сусп╕льства, яка категорично не розд╕ля╓ настанову: «Людина – н╕що!». Саме в цьому ╖хня сила. Навпаки, вони пост╕йно налаштован╕ на розвиток, прогрес, ╕ багатьом з них притаманна св╕дом╕сть ╤вана Хрестителя: «Той, хто йде за мною, сильн╕ший в╕д мене!». Чи не тому наш╕ християни користуються такою повагою на Заход╕?
«Сегодня Европа с надеждой смотрит на украинские и русские церкви, как на тот светильник, от которого Господь может вновь зажечь пламя Боголюбия. Было время – мы помогли вам выстоять среди гонений; теперь вы помогите нам воскресить веру в людях».
…Ось так╕ тепл╕ слова вислуховували наш╕ баптисти. Чи не ╓дина шанована частина укра╖нського сусп╕льства з точки зору Заходу… То чи варто ╕ надал╕ ╕гнорувати ╖хн╕й досв╕д? Можна залишатися православним, греко-католиком, буддистом чи переконаним ате╖стом, але варто запозичувати все добре, що ╓ в протестантських громадах.
* * *
Отже, з одним ми вже роз╕бралися. Треба поважати людину ╕ п╕дтримувати кращих. Зг╕дно з ц╕╓ю концепц╕╓ю, варто було б розшукати того донецького рос╕янина, який любить сп╕вати укра╖нськ╕ п╕сн╕ – попри те, що батько затаврував його «бандер╕вцем»… ╤ з греками варто було б контактувати, ╕ з Валентином Юрченком. Розум╕ю, що це не п╕д силу одн╕й Ларис╕ Бондаренко. Повинна бути община, заснована на християнських принципах. Без дов╕ри у так╕й справ╕ не можна, як не можна ╕ без вза╓модопомоги.
Знову хочу зацитувати Володимира В╕тковського. У статт╕ «Нац╕ональне в╕дродження: в пошуках наступально╖ доктрини» («Кримська св╕тлиця», в╕д 29.03.2002) в╕н пропону╓ нестандартний х╕д. А що як проголосити себе меншиною? Адже «нац╕онально стурбован╕» укра╖нц╕, д╕йсно, ╓ меншиною в Укра╖н╕! Але це зовс╕м не означа╓ поразки. Льв╕вський ╕нженер пропону╓: «Якщо ми — меншина, то «на наш╕й, не сво╖й земл╕» спод╕ватися можемо лише на себе. Зв╕дси висновок – мусимо триматися одне одного. Навчитися розп╕знавати сво╖х у чужинському натовп╕ – з виразу обличчя, деталей одягу, ледь пом╕тного акценту тощо. П╕дтримувати сво╖х, захищати сво╖х, висувати сво╖х, протегувати сво╖м…».
Автор розум╕╓, що в «меншинн╕й» концепц╕╖ ╓ певн╕ м╕нуси. Але й плюси незаперечн╕: «Активна й спроможна розвиватися меншина приваблю╓ неоф╕т╕в, а в╕дтак ма╓ шанс перетворитися згодом на б╕льш╕сть. Колись, прим╕ром, християни були м╕зерною меншиною. Колись арабську мову, якою розмовля╓ 50 млн. ╓гиптян, принесли в кра╖ну лише 3000 во╖н╕в ╕сламу. ╤ вже майже на пам’ят╕ деяких наших сучасник╕в жменька «неправильних» ╓вре╖в розпочала, буквально на п╕ску, в╕дбудовувати нац╕ональну державу… Якщо будемо сильною, д╕╓вою, привабливою меншиною, то ц╕лком може статися, що нащадки мойсе╓нк╕в, чарод╓╓вих, табачник╕в виявляться палкими прихильниками укра╖нства. Але це якщо будемо…».
* * *
Як бачимо, з цього випливають дещо ╕нш╕ пр╕оритети. Треба б╕льше уваги звертати на як╕сть людського матер╕алу. Ч╕тко усв╕домлювати – в чому сильн╕ сторони ╤горя Лос╓ва, Миколи Владз╕м╕рського, Богдани Процак, Ольги Смольницько╖… Можливо, у них ╓ як╕сь недол╕ки? Якщо так, то чим ╖х можна компенсувати? Це я згадав кримчан, але багато доброго м╕г би сказати ╕ про укра╖нських патр╕от╕в Донбасу. Ун╕кальною людиною (за сво╓ю працездатн╕стю) ╓ Мар╕я Ол╕йник. Не скажу, що все укра╖нське життя Донбасу трима╓ться на н╕й, але до б╕льшост╕ справ вона так чи ╕накше причетна. Чи можна ╖╖ працю зробити б╕льш ефективною? Можна, якщо взяти частину ╖╖ роботи на себе. Та й сама вона повинна активн╕ше виховувати пом╕чник╕в, посл╕довник╕в. Адже це хтось ╕з мудрих сказав: «Краще один крок сотн╕ людей, н╕ж 100 крок╕в одн╕╓╖ людини»… Оту «сотню» треба творити – ╕ в Донецьку, ╕ в Мак╕╖вц╕, ╕ в Горл╕вц╕ повинн╕ бути динам╕чн╕ групи людей, як╕ готов╕ працювати у будь-яких умовах. Все одно як вони будуть називатися, головне, щоб д╕ло робили. Працелюбн╕, неамб╕тн╕ люди ╓ ╕ серед донеччан, ╕ серед укра╖нц╕в Криму. ╥х треба знаходити ╕ залучати до прац╕. Як саме? Тут треба вчитися у протестант╕в. ╤ пам’ятати, що висок╕ моральн╕ риси людей ╓ сво╓р╕дним кап╕талом. Це важлив╕ше, н╕ж кошти.
Нац╕онал-патр╕оти не думали про це у 1989 роц╕, або ж недооц╕нювали роль морального фактора. Законом╕рним ╓ ╕ результат: через 20 рок╕в «державотворення» всенародно обрана Верховна Рада вже не може не викликати «оскоми» у б╕льшост╕ громадян. А хто виграв за ц╕ два десятил╕ття? Виграла та сила, яка моральним фактором н╕коли не легковажила. Знову зацитую Олену Мокренчук:
«Празднование 400-летия баптизма стало не только праздником единства всех баптистов, но и дало возможность украинским эмигрантам ощутить себя частью Украины, «украинцами в других странах», как выразились лидеры украинских баптистских церквей США, Австралии, Канады, Германии. И этого мир, привыкший жить по принципу «моя хата с краю», как видно, не ожидал. Примечательный факт: ни единого слова упрека или осуждения не прозвучало от баптистов в адрес обидчиков и гонителей ни до празднования, ни во время него. Похоже, баптисты действительно давно всем по-христиански простили… Совершив свой праздник и прославив Господа, они снова стали незаметными, растворились, словно соль, в этом мире…».
Якщо ми ╕гноруватимемо усп╕х ц╕╓╖ позитивно╖, добро╖ сили, яка виросла на укра╖нському ╜рунт╕, то як╕ ж ми п╕сля цього патр╕оти?

Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Донецьк — Льв╕в.

На фото: пам’ятник К╕рову ╕ молитовний будинок за його спиною в Шахтарську.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8204

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков