Версiя для друку Обговорити в форумi

МИ ЄСТЬ НАРОД!

Ті, кого залишив небайдужими заклик цвіту української нації щодо створення Української Народної Ради, за сприяння оргкомітету 5 грудня зібралися у приміщенні товариства «Україна–Світ» (Сімферополь), аби провести установчі збори з метою створення Української Народної Ради в Криму, обрання її керівних органів та визначення, хто ж представлятиме Крим на Всеукраїнському з’їзді у Києві.
Проводив збори заступник голови Кримського виборчого штабу Віктора Ющенка, голова Української громади Криму Владислав Хмеловський, який, у першу чергу, запросив до слова владику Климента (УПЦ КП). Отже, робота розпочалася з Божого слова.
Далі народний депутат кількох скликань Микола Поровський, який очолює громадську організацію «Крим з Україною», а водночас є керівником президії оргкомітету УНР, подякував присутнім за їхню активну громадську позицію (в залі були як запрошені відомі в Криму люди, так і ті, для кого джерелом інформації є «Кримська світлиця»). Микола Поровський назвав створення УНР реакцією на відсутність в Україні потужної авторитетної патріотичної сили, якою свого часу була громадська організація РУХ, що нараховувала близько двох мільйонів своїх членів. Після обговорення в Києві народилася нова назва та було вирішено, що УНР будуватиметься на особистому членстві з поступовим залученням до своїх лав партій, для яких вона зможе стати надійною підтримкою задля їхнього просування до влади.
Подібні установчі збори відбулися вже в 12 областях України, найзгуртованішими, на думку М. Поровського, вони були у Херсоні та Івано-Франківську, у той час, як Кіровоградська громада, попри заклик ініціаторів, не схвалила як одне з найважливіших рішень підтримку на президентських виборах Віктора Ющенка. Претензії до нині діючого Президента є не лише у кіровоградців – їх висловили і деякі з кримчан, обурюючись, що свого часу він не скористався 70-відсотковою народною довірою або взагалі виголошуючи, що «його потяг вже пішов». Але переважна більшість присутніх, хоч теж мала що сказати критичного, виявилася мудрішою, усвідомлюючи: бути ідеальною людиною – неможливо, бути ідеальним Президентом для 36-мільйонної громади – фантастика. Так само, як до Віктора Андрійовича, виникатимуть питання і до будь-якого іншого Президента – надто вже ми різні у своїх очікуваннях, за своїм майновим станом та іншими показниками. Але Віктор Ющенко якщо і не зміг стати повноцінним гарантом Конституції, по якій ще до нього звикли топтатися, як по брудній ганчірці, та він є гарантом нашої незалежності, української України, мрія про яку полита сльозами і кров’ю багатьох поколінь українців. І це – святе, як і свята та правда про наше минуле, дослідження якої не стане визначальним завданням для жодного іншого Президента. Виконуючи свою надзвичайну місію і ставлячись до цього, як до Божої заповіді, Віктор Андрійович не завжди помічав, що діється навкруги, у чомусь обманюючись, щось залишаючи поза увагою і таким чином потроху втрачаючи щирих соратників, на місці яких частенько опинялися корисливі і хитрі люди. Тому йому, можливо, як нікому іншому, потрібна надійна владна «родина», яка не здасть, не підведе, охоче перекладе на свої плечі ту частину праці, до якої «не доходять» президентські руки. Як зауважив голова виборчого штабу Віктора Ющенка, заступник Постійного Представника Президента України в Криму, а після цих зборів ще й голова УНР Криму Богдан Йосипович Дубас, не В. Ющенко зробив Майдан, це Майдан зробив Віктора Ющенка. Тож, зробивши «короля», ми не мали вважати свою місію виконаною і нетерпляче очікувати плодів наших сподівань. Доцільніше було б ось так, як тепер мислять кращі люди України, допомогти Президентові створити оту надійну «родину», владну вертикаль, чим, зокрема, і опікуватиметься УНР.
Хоча це – не організація, що мислиться тимчасовою, під вибори. Одним з її провідних завдань є згуртування українства, що так важливо для успішного державотворення, а воно — довготривалий процес. Та знов-таки найсприятливіші для цього умови можуть скластися лише за по-справжньому українського Президента.
Богдан Йосипович Дубас приділив увагу проекту Народної Конституції (автор
В. Ющенко), її обговоренню у найширших колах, що викликало у людей чимало побажань і зауважень, над якими тепер працюють у Києві. Не обійшлося з цього приводу і без суперечок у залі, бо хтось бажав бачити Конституцію не у вигляді проекту, а вже досконалою чи то не до кінця усвідомлював роль народу у проведенні референдуму. Знайшлися і противники закладеної у проекті мажоритарної системи, щоправда, здається, лише на рівні виборів до ВР України.
Але всі зійшлися на тому, що Україні потрібен моральний Президент, а цю перевірку пройшов і витримав поки що лише Віктор Андрійович.
Богдан Йосипович навів, зокрема, сумну статистику стосовно руйнації церков і мечетей (щодо останніх, то з 400 на недавній час не лишалося жодної!). Але сьогодні люди повертаються до віри, і для них важливо, що і Президент їхній – по-справжньому віруюча людина. А ще – він веде народ додому, в Європейський дім, де завжди були своїми і бажаними наші пращури княжої доби. Богдан Дубас також повідомив, що, за даними незаангажованих соціологів, рейтинг Віктора Ющенка за останні три місяці зріс з трьох до дванадцяти відсотків.
В обговоренні велике значення надавалося темі молоді і, можливо, тому, що при обранні керівних органів там навряд чи хтось опинився молодше 30 років, один із присутніх молодих людей провів бунтівну акцію, яка полягала у запереченні щодо всіх питань, котрі виносилися на голосування. Думаю, що «молоде крило» з часом з’явиться і у кримській УНР. Втім, молодість – це ще не єдине, що гарантує успішність. І на найскладнішому етапі становлення значно більше користі може принести поважна професура, поле впливу якої – багаточисельні студентські аудиторії, що і формуватимуть отой резерв, без якого страшно зазирати у майбутнє.
Страшно зазирати туди і якщо не буде враховано ті помилки помаранчевої влади, що стали зрозумілими з часом. А це не проведення люстрації, послугування державних мужів чужою мовою, не притягнення до відповідальності тих, хто нашкодив державі (пропозиції Богдана Яворського), фактичне безправ’я народу, надмірна кількість депутатів, у тому числі в Криму та багато іншого.
Подивований поведінкою деяких радикалів, Микола Поровський запитав (звертаючись, у першу чергу, певне, до них):
— Подумайте про себе, а чи ви зробили оті десять кроків назустріч людям, за які картаєте Президента?
До речі, київський гість пообіцяв організувати гарантовану підтримку «Кримській світлиці», яка, на мою думку, оті кроки таки зробила, хоча і в 2006 році висіла на волосинці, та й сьогодні – на межі виживання. Тож мені було гірко чути оці закиди, бо й під час засідання я обмірковувала слова однієї з промовляючих, яка бачила в УНР і ту силу, що допоможе конкретному рядовому українцеві у вирішенні його життєвих проблем. Ось тоді, на мою думку, УНР дійсно б привабила всю українську громаду Криму, яка бажала б спостерігати не лише за «журавлем» у небі, але й мати «синицю» в руці. (До речі, повага до людини та її потреб зафіксована і в новій Конституції).
Свого часу саме за рахунок роботи Громадських приймалень, де юристи здебільшого готували позови до суду від «дітей війни», зробила свій шалений рейтинг Юлія Тимошенко разом з політичним блоком власного імені. А люди одержали по «синиці», хоча хтось лише по надії її спіймати.
Напередодні зібрання з метою утворення УНР в Криму, виступаючи на «Большой политике с Евгением Киселевым», Юлія Володимирівна, не кліпнувши оком, висувала президентську програму В. Ющенка 2004 року як свою власну на майбутнє, ні словом не згадуючи про так званий «український прорив» чи то погашення заборгованості населенню за радянськими вкладами і, звичайно ж, про «вдалі» газові домовленості України з Росією.
Важко повірити, що за оту примарну «синицю» населення готове пробачити прем’єрові усі її, м’яко кажучи, прорахунки. А ось щодо Президента – цього судять суворо.
Ні, наш народ не продажний, але, окрім красивих гасел, йому потрібна реальна підтримка: безкоштовна порада юриста, своє «лоббі» в органах соцзахисту, комітеті захисту прав споживачів, міськраді тощо, а можливо, й просто іноді шматок хліба. Адже силою, що рухала громадськими організаціями 20 років тому, було прагнення свободи, вільного волевиявлення, чого люди були позбавлені практично все життя. Тож коли розправилася стиснута пружина, вона вивільнила енергію, що оволоділа мільйонами. Довгі роки потому принижень, очікування та обману зробили людей іншими. Останній спалах їхньої надії на краще осяяв увесь світ п’ять років тому, але вони так і не побачили ні «журавля», ні «синиці». Тому, на мою думку, новостворювана УНР має бути готовою поділити моральну відповідальність з владою, якщо зможе серйозно вплинути на її формування.
А сьогодні? Професор Василь Пикалюк слушно нагадав про необхідність створення Українського Дому. Саме там УНР могла би працювати за різними програмами, у тому числі й конкретно допомагаючи людям, відроджуючи при цьому їхню гідність. Аби ті не забували, що вони не «бидло і не козли», а України «доньки і сини».
До цього залишається додати, що Кримську УНР на чолі з Богданом Дубасом було створено, в залі пролунав Гімн України, а також обрано керівний орган з 27 осіб, частина з яких поїде на з’їзд до Києва, що відбудеться 20 грудня.

Тамара СОЛОВЕЙ.
Фото О. Носаненка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "Ми єсть народ?"