Версiя для друку Обговорити в форумi

За життєдіяльністю «Нашої України» ми стежили і не в кращі її часи, тим більше небайдужа нам її доля сьогодні, напередодні президентських виборів. Приємно констатувати, що теперішньому її керівникові в Криму вдалося вдихнути в цю партію нове життя. Бо – дозволяє досвід. Богдан Йосипович Дубас – перший заступник голови Центральної ревізійної комісії, обраний на партійному з’їзді в історичний для життя нашої держави період. У «Нашій Україні» він з дня її створення. І цілком логічно, що вже рік є одним із заступників Постійного Представника Президента України в Криму.
З величезної армії «покликаних» далеко не всі зберегли вірність і віру. А ті, хто зберіг, завжди викликають повагу.
Сьогодні ми маємо нагоду ближче познайомитися з Богданом Йосиповичем і представити його нашим читачам.
— Богдане Йосиповичу, давайте зазирнемо в недалеке минуле. 22 листопада наше суспільство відзначало День Свободи. Це одне з наших нових вітчизняних свят.
— Так. І маю зазначити, що свобода – це первинне, найцінніше. Лише здобувши її, можна говорити про інші чинники, які цінуються в нашому суспільстві, — демократію, економічну стабільність тощо. Осягнімо, скільки поколінь українців боролися за неї! Це починалося з часів Київської Русі. Вона була потужною, шанованою, і перші особи інших європейських держав вважали за честь породичатися з Ярославом Мудрим. А ці зв’язки гарантували мир та дружбу з сусідами. Наші пращури були справжніми європейцями аж до монголо-татарської навали, яка спричинила занепад Київської Русі. Але були і козацька доба, і Конституція Пилипа Орлика, котру брали за взірець очільники інших європейських держав. Новою хвилею боротьби за державотворення стала поява видатних українських митців, починаючи з Тараса Григоровича Шевченка. Черговим поштовхом до свободи можна вважати діяльність Михайла Грушевського. Але знову Україну поділили навпіл поміж більшовиками та Польщею. Та ми не забули ні золотий Тризуб, ні жовто-блакитний прапор. Народ зачаївся, але не скорився. Адже у нас – своя святість. Це – віра, родина, вишиванка, писанка, пісня. У цьому – код народу, він – незнищенний. До речі, про те, що народ не зрадив своїй сутності, свідчить і референдум за незалежність України, який відбувся першого грудня. Волю народу підтвердила своїми голосами і переважна більшість кримчан.
На жаль, розбудова нашої держави, вже офіційно незалежної, рухається повільно. Адже ми лишилися людьми, вихованими за іншого соціального устрою.
— А як проходило свято Свободи?
— Воно відбувалося в Українському домі в Києві і було дуже урочистим. Ми переглядали фільм, який нагадав нам події Майдану, знову побачили пробиті від барабанного бою металеві бочки. Увесь зал підвівся, і ми аплодували, радіючи, що все це сталося. Зокрема те, що в 2004 році ми відмовились від «призначення» Президента. Одержавши з цього приводу розпорядження, ми відповіли: ні! Буде той, кого ми захочемо, кого обере народ. Тут же відбулося урочисте нагородження людей, які на різних етапах долучалися до процесу державотворення.
— Чи могли б ви поділитися, Богдане Йосиповичу, своїми першими враженнями про Кримську республіканську організацію «Наша Україна»?
— Вони у мене далеко не перші. Я добре пам’ятаю установчу конференцію, що проходила в Ялті. Пам’ятаю, як керівника Кримського штабу «Нашої України» Валерія Пробий-Голову фактично змусили відмовитись від своєї посади. Негативну роль тут відіграв, зокрема, депутат з Києва, що був куратором Криму. Це за його участі замість Валерія Борисовича було призначено іншу людину, що зумовило непередбачуваний розвиток подій.
— Невже посада, на якій перебував Валерій Борисович, обіцяла якісь преференції?
— Ні. Але ж 15% кримчан проголосувало за Віктора Ющенка, і на основі такої народної довіри можна було розбудовувати політичну силу та виходити на вибори, успішні вибори. А сьогодні в кримських радах різних рівнів представники від «Нашої України» практично відсутні. Колишні керівники «НУ» працюють на іншу команду. Хоча я ставлюся до цього з розумінням: Володимир Борисович Шкляр чесно заявив про свої наміри.
— Але я чула, що його серйозно образили…
— Певне, йдеться про те, що у 2007 році він, як і було вирішено, написав заяву, якою складав з себе повноваження, задля розпуску парламенту. А ось в новий парламент чомусь не потрапив. Причина мені не відома.
— Чула, що замість нього туди потрапила інша людина?
— Так. Звичайно, як особистість він мав право ображатися. Але йдеться про партію.
— Втім переступити самому через себе теж непросто…
— Але ж я поважав і поважаю Володимира Борисовича і не бачу проблеми в тому, що він разом з Володимиром Михайловичем Здирком пішли підтримувати Анатолія Гриценка. Я впевнений, що у другому турі ми віддамо голоси за одного, спільного кандидата у президенти, як і ті, хто покладає сьогодні надії на А. Яценюка, Ю. Костенка, О. Тягнибока. Зрештою, Віктор Андрійович гідний масової підтримки. Це — високоморальна, достойна людина, варто пригадати, що він був серед першої п’ятірки банкірів світу, а також одним з найкращих прем’єр-міністрів. Це він зупинив інфляцію у 1998 році і почав повертати борги, замість того, щоб, як зазвичай, накопичувати нові. Він – успішна людина, і ми не повинні забувати його позитиви.
— А яким ви бачите шлях повернення довіри до «Нашої України» як політичної сили? Більшість патріотів перебуває в стані невизначеності.
— 31 жовтня в Сімферополі відбулася звітно-виборча конференція Кримської республіканської організації партії «Наша Україна», де мене було обрано головою. Я дуже вдячний людям за таку високу довіру. На конференції ми усвідомили також, що кримська організація ще досить потужна.
— І що ви плануєте зробити кардинального, як піднести дух тих, хто сьогодні не впевнений у своїх майбутніх діях?
— По-перше, хочу сказати, що кримчани — дуже високоморальні, порядні та розважливі люди. Якщо в західних регіонах населення піднімається миттєво, то в Криму всі процеси глибоко осмислюються.
І ми хочемо допомогти прибічникам помаранчевої ідеї відродити в серці ту довіру, яку вони свого часу втратили за тих чи інших обставин. Ми звертаємося до тих, хто працював у 2004 році в штабах «НУ», тих, хто був на установчому з’їзді, але не знайшов порозуміння. Звертаємось до людей різних національностей, для яких пріоритетними є демократичний вибір і європейський напрямок розвитку: давайте об’єднаємось і спробуємо свої сили!
— А чи сподіваєтесь ви, Богдане Йосиповичу, серед цих людей побачити і представників кримськотатарського народу? Які на сьогодні складаються з ними стосунки?
— Це — високоморальні люди, котрі зазнали жахливої долі. Я зустрічався з народними депутатами Мустафою Джемілєвим і Рефатом Чубаровим. Лідер кримськотатарського народу М. Джемілєв запевнив, що закличе співвітчизників підтримувати проєвропейські демократичні сили. Днями я побував на Курултаї. Президент Ющенко зробив подання в Генпрокуратуру, аби нарешті було розглянуто питання щодо реабілітації кримськотатарського народу. Завдяки В’ячеславу Чорноволу кримські татари знайшли своє місце у владі. На усіх наступних виборах вони підтримували Віктора Андрійовича та його політичну силу. Але сьогодні ми можемо лише сподіватися та застережувати разом з Віктором Андрійовичем: «Не помиліться, коли будете опускати бюлетень у виборчу скриньку».
— Чи ви збираєтесь проводити якісь гучні акції?
— Будемо поширювати агітаційну літературу, продовжувати обговорення Народної Конституції Віктора Ющенка в колективах. До речі, кримчани підійшли до цього питання дуже відповідально і активно. Ми налаштовані на те, аби показати всі позитивні сторони нашого кандидата у президенти. До речі, за останні п’ять років суперечності між Сходом і Заходом почали згладжуватися: на Заході України з’явилися біл-борди із зображенням Віктора Януковича, а там, де Віктора Ющенка взагалі не сприймали, — нормальна його політична реклама. Наш вибір – діяти добром, лише це дає плідні результати.
— А чи не безпідставна наша розмова, адже рейтинг нинішнього Президента за офіційними показниками дуже низький?
— Я не знаю, хто він такий, отой пан Рейтинг, але знаю, що він дуже дорогий і замовний. Втім, динаміка зростання реального рейтингу Віктора Андрійовича на сьогодні дуже стрімка – з 3 до 12%. Люди зрозуміли, що лише Віктор Андрійович по-справжньому дбає про Україну. Бо, як зазначає скіфська мудрість, ті, кого хвалять недруги, обов’язково щось роблять не так, їм на втіху. А якщо недруги гніваються і критикують – це пересвідчує, що їхній опонент діє правильно.
Але питання полягає ще і в тому, що, аби здійснювати реформи, недостатньо Президентові однієї каденції. Перший термін президенти, як правило, заграють з народом, намагаються сподобатися, а якщо почнуть з реформ, – втратять популярність, і їх більше ніхто не обере.
— Богдане Йосиповичу, а чому зі словом «реформи» завжди поєднується слово «непопулярні»? Вже майже 20 років ми чекаємо популярних реформ. Так і не дочекаємося?
— Справа в тім, що реформи – це чітко визначений порядок, за яким треба жити, гра за правилами. Ми не звикли до цього і боїмося змін. Але, скажімо, без реформи медицини ні її, ні наші проблеми не будуть вирішені. Треба запроваджувати страхову медицину чи то офіційно платну, коли гроші проходитимуть через лікарняну касу, а не потраплятимуть напряму – із кишені в кишеню. Але для старих немічних людей має бути безкоштовна медична допомога. На часі й освітянська реформа. За подібними стандартами живе увесь світ, і не гірше за нас.
— Спасибі, Богдане Йосиповичу, за розмову, за увагу до нашої газети, не забувайте, що ми – з вами і завжди підтримували ті ідеї, якими ви щойно поділилися з нашим читацьким загалом.

Розмовляла Тамара СОЛОВЕЙ.

На фото О. Носаненка: Богдан Дубас у редакції «КС».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2009 > Тема "З перших уст"