"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2009 > Тема "Українці мої..."
#47 за 20.11.2009
ДВ╤Ч╤ ВРЯТОВАНИЙ В╤Д РОЗСТР╤ЛУ
ДЖЕРЕЛА
120 рок╕в тому народився Остап Вишня (Павло Губенко).
Це сталося 13 листопада 1889 року, на хутор╕ Чечва Роменського пов╕ту на Полтавщин╕ (тепер село Грунь Сумсько╖ област╕). Його батько був прикажчиком у пом╕щик╕в фон Рот. Кр╕м Павла, батьки виховували ще ш╕стнадцять д╕тей. Зак╕нчив початкову с╕льську школу в м╕стечку Грунь, З╕ньк╕вську двокласну школу, отримав право бути поштово-телеграфним чиновником. У 1903 роц╕ вступив до Ки╖всько╖ в╕йськово-фельдшерсько╖ школи, де вчився на казенний кошт, бо батько, колишн╕й солдат, мав на це право. У 1907 роц╕ зак╕нчив школу, «а пот╕м, — писав в автоб╕ограф╕╖, — п╕шло нец╕каве життя: служив ╕ все вчився — нехай воно йому сказиться. Все за екстерна правив». Тобто працював фельдшером у л╕карн╕ ки╖всько╖ зал╕зниц╕, готувався ╕ здавав екстерном за повний курс г╕мназ╕╖. Вступив 1917 року до Ки╖вського ун╕верситету на ╕сторико-ф╕лолог╕чний факультет. Писав згодом: «Як ударила революц╕я — заверт╕вся: б╕гав з Центрально╖ Ради в ун╕верситет, а з ун╕верситету в Центральну Раду... До того було н╕коли, що просто страх...». Ун╕верситету не зак╕нчив. Революц╕я ╕ укра╖нське в╕дродження захоплюють молодого студента. В╕н очолював сан╕тарно-медичне управл╕ння м╕н╕стерства шлях╕в сполучення УНР. У 1919 роц╕ разом з урядом опинився у Кам’янц╕-Под╕льському. Тут Остап Вишня й почина╓ л╕тературну д╕яльн╕сть. Сво╖ гуморески в╕н п╕дписував псевдон╕мом «Павло Грунський». Це ╕м’я стало дуже популярне в Кам’янц╕. П╕сля в╕дступу арм╕╖ УНР за меж╕ Укра╖ни Вишня подався на сх╕д, додому. П╕зн╕ше, коли нагадували про минуле, в╕н казав: «Зна╓те, за т╕ сво╖ походеньки я вже в╕дсид╕в». Докладн╕ше писав у б╕ограф╕╖: «Жив я в Ки╓в╕. В Харк╕в «мене пере╖хали» 1920 року, в жовтн╕ м╕сяц╕, а в кв╕тн╕ м╕сяц╕ 1921 року почав я працювати у «В╕стях» з Василем Блакитним». Розшифрову╓ться це так: органи ЧК заарештували його в Ки╓в╕ в жовтн╕ 1920 року ╕ перевезли до Харкова. Сучасний л╕тературознавець Матк╕вський стверджу╓, що причиною арешту «стала одна-╓дина його фраза з фейлетон╕в кам’янецького пер╕оду: «Народ радянсько╖ влади не визнавав, не визна╓ ╕ н╕коли не визна╓». Врятував його в╕д розстр╕лу в кв╕тн╕ 1921 року Василь Еллан-Блакитний ╕ взяв на роботу до «В╕стей» ВУЦВК. Так став Остап Вишня радянським письменником. З 1927 року в╕н ста╓ головним редактором гумористично-сатиричного журналу «Червоний Перець». Л╕тературна спадщина Вишн╕ — це тисяч╕ гуморесок у щоденн╕й прес╕ на вс╕ теми дня. Слава його щороку росла. Часто лише задля того, щоб познайомитися з «усм╕шками», люди починали вчитися читати, а рос╕йськомовн╕ службовц╕ вивчали укра╖нську мову. На одному з’╖зд╕ незаможних селян, де виступали Петровський та Чубар, делегати забажали побачити Вишню. ╤ «вожд╕», хот╕лось ╖м чи н╕, мусили кликати. А коли в╕н прийшов, з’╖зд улаштував таку овац╕ю, що у Вишн╕ вуха почервон╕ли. Сам в╕н м╕г змусити почервон╕ти будь-кого. Якось нарком осв╕ти СРСР Луначарський (до реч╕, наш земляк) виступив проти укра╖н╕зац╕╖ кубанських шк╕л. Вишня написав гумореску у стил╕ листа запорожц╕в до турецького султана. Резонанс був вибуховий. Вишня в╕д ╕мен╕ козак╕в пропонував наркомов╕ те саме, що й запорожц╕ султанов╕. У к╕нц╕ 1920-х загальний наклад книжок Вишн╕ доходив до двох м╕льйон╕в — нечувано╖ для тих час╕в цифри. Та незабаром настали ╕нш╕ часи. У 1930 роц╕ на нього посипалися звинувачення: куркульська ╕деолог╕я, прим╕тив╕зм, нац╕онал╕зм тощо. Його перестали друкувати. Та чи писав в╕н? Тод╕шн╓ мовчання Остапа Вишн╕ поясню╓ться ще й тим, що п╕сля 1933 року нелегко було укра╖нцям см╕ятися, коли понад с╕м м╕льйон╕в ╖х виморили голодом. У 1931 роц╕ арештовують його приятеля Максима Рильського. Остап Вишня кинувся з Харкова до Ки╓ва на допомогу родин╕ поета, а п╕сля зв╕льнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харк╕в. На так╕ вчинки мало хто зважувався тод╕. Самогубство Хвильового в 1933 роц╕ Вишня пережив як катастрофу. Досл╕дник Ю. Лавриненко пише: «Три дн╕ ╕ ноч╕ бився Вишня у сво╖й к╕мнат╕, з в╕кон яко╖ перехож╕ на вулиц╕ чули крики ╕ голос╕ння. Думали — в╕н збожевол╕в». Його арештували вноч╕ з 25 на 26 грудня 1933 року. Звинуватили у належност╕ до нац╕онал╕стично╖ орган╕зац╕╖ ╕ п╕дготовц╕ теракт╕в проти член╕в уряду ╕ ЦК. Н╕бито, коли сл╕дчий вимагав в╕д Вишн╕ визнати факт п╕дготовки теракту проти Постишева, письменник в╕дпов╕в: «Н╕, громадянине сл╕дчий, я цього не хочу! Бо ви сьогодн╕ доруча╓те мен╕ вбити Постишева, а завтра, чого доброго, приши╓те мен╕ знасилування Клари Цетк╕н. Н╕, вже дошукуйтесь чого ╕ншого. Я людина с╕мейна...». Цитували й ╕нший протокол допиту Вишн╕: «Я належав до терористично╖ орган╕зац╕╖, назви яко╖ не знаю («Без мене мене женили, я до млина ходив»!). Я мав був убити Павла Петровича Постишева в часи прийдешньо╖ ауд╕╓нц╕╖ його з укра╖нськими письменниками. Але оск╕льки ауд╕╓нц╕╖ не в╕дбулося, я його не вбив. Остап Вишня». Та гумор не допом╕г — Вишню засудили до розстр╕лу та зам╕нили вирок десятьма роками концтабору. Кару в╕дбував в Ухто-Печорськ╕й систем╕ табор╕в. Весною 1938 року Вишня був знову арештований в табор╕ й в╕дправлений на сл╕дство. По дороз╕ «мав щастя захвор╕ти на запалення леген╕в», потрапив до ╕золятора. Це врятувало в╕д розстр╕лу. Наприк╕нц╕ 1942 року Довженков╕ та Бажану було доручено (в╕д Стал╕на) скласти список репресованих укра╖нських письменник╕в, «котр╕ дорог╕ народов╕, особливо тепер — у гр╕зну годину В╕тчизняно╖ в╕йни». Першим у списку стояв Остап Вишня — Павло Губенко. У к╕нц╕ 1943 року його зв╕льнили. Хворого, замученого письменника пересадили з арештантського бараку в письменницький каб╕нет. В╕н мусив сво╖ми гуморесками висм╕яти «буржуазних нац╕онал╕ст╕в», ОУН-УПА. Так у 1945-1946 роках з’явилася книга «Самост╕йна д╕рка». Дехто з досл╕дник╕в вважа╓, що н╕бито оун╕вц╕ за цю книжку не образилися на Вишню, навпаки, дякували йому за «рекламу в прес╕». Помер Павло Михайлович 28 вересня 1956 року, без партквитка, без орден╕в, без стал╕нських прем╕й. На його похорон вийшло багато тисяч киян. Олесь Гончар сказав над труною: «Мабуть, з час╕в Котляревського не см╕ялась Укра╖на таким житт╓рад╕сним, таким ╕скрометним см╕хом, яким вона засм╕ялася знову у прекрасн╕й творчост╕ Остапа Вишн╕».
Анатол╕й ЧЕРНОВ. («Голос Укра╖ни», 13 листопада 2009 р.).
Нa фото: в’язень «Ухтпечлага» Павло Михайлович Губенко (праворуч) разом з╕ сво╖м одноб╕дцем Федором Зубовим. 1937 р╕к. (Фото з арх╕ву доньки письменника).
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 20.11.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8097
|