Версiя для друку Обговорити в форумi

Давній-предавній (його було прийнято ще 28 грудня 1960 року), чинний Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК), недавно “збагатився” невеличкою (всього шість рядків) статтею – 53-2 (№ 1616–VI). Здавалося, що тут дивного. До КПК, протягом його дії, було внесено майже сто п’ятдесят, різних за змістом і формою, змін і доповнень. І, якщо за роки незалежності ми не спромоглися розробити та ухвалити новий, сучасний КПК – то будемо удосконалювати чинний. Разом з тим, дивним, принаймні для фахівців у галузі кримінально-процесуального права, є назва та зміст нової норми КПК, тобто статті 53-2. Певною мірою Закон, нехай і опосередковано, стосується усіх громадян України як виборців, а тому заслуговує на суспільну увагу. А ось чи містить вказаний Закон політичну складову і кому він буде слугувати – визначимося разом з читачем.
По-перше, Закон має дещо не традиційну, як для законотворчого процесу, назву, а саме: “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України”. Зміни, а точніше доповнення, що визначає спеціальну процедуру-обов’язок органів розслідування, прокурора, суду внесено саме до КПК, і широкому загалу українського суспільства вони невідомі. Але очевидно, що кримінально-процесуальну норму превентивно прийнято під певний суспільно-політичний процес у країні – вибори Президента України. По-друге, введено в дію вказаний Закон теж без дотримання загальноприйнятої для нових законів процедури, а за підписом Голови Верховної Ради України, одного з кандидатів на посаду Президента країни.
Не меншої уваги заслуговує й сама стаття, а тому її назву та зміст доцільно навести повністю. Отже, стаття 53-2 КПК: “Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду під час виборчого процесу.
Під час виборчого процесу орган дізнання, слідчий, прокурор і суд можуть проводити будь-які дії (дізнання, досудове слідство) щодо виборчих комісій, окремих членів виборчих комісій, щодо приміщень, виборчої документації, технічного обладнання, виключно за умови порушення у встановленому порядку кримінальної справи та надання відповідних підтверджуючих це документів”.
Зрозуміло, що вказана кримінально-процесуальна норма (ст. 53-2 КПК) є чинною тільки під час виборчого процесу і тільки щодо виборів Президента України (чергових, повторних і позачергових – Р. С.). Разом з тим, вказана норма не є удосконаленням чинного кримінально-процесуального законодавства, оскільки очевидні політичний підтекст і мотиви її прийняття. При цьому, обов’язок виконання, а точніше дотримання спеціально визначеної певної обмежувальної процедури, яка не в усьому узгоджується з тим же КПК (наприклад, проведення дослідчої перевірки, огляд місця події), покладено на органи дізнання, слідчого, прокурора і навіть суд. У практичному плані для органів досудового розслідування, прокурора і суду дотримання вказаної норми КПК (ст. 53-2) у зв’язку з її колізійністю, нечіткістю та неповнотою, становить певні складнощі та вимагає від законодавця додаткового роз’яснення чи коментарів. Адже йдеться про розслідування ймовірних кримінальних справ не тільки про злочини проти виборчих прав, передбачених статтями 157 (перешкоджання здійсненню виборчого права,... роботі виборчої комісії… чи діяльності офіційного спостерігача), 158 (фальсифікація виборчих документів… чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців), 158-1 (незаконне знищення виборчої документації), 159 (порушення таємниці голосування), 159-1 (порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) Кримінального кодексу України, а й інших, більш тяжких.
Якщо ж звернутися до практичної сторони справи, то в ст. 11 Закону України “Про вибори Президента України” (№ 474–XIV) вказано, що виборчий процес – це здійснення суб’єктами, визначеними статтею 12 Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом. А безпосередньо суб’єктами виборчого процесу, згідно зі ст. 12 Закону є: 1) виборець; 2) виборчі комісії (дільничні, окружні, Центральна виборча комісія (далі – ЦВК), утворені відповідно до законів України (як бачимо, окремі члени виборчих комісій не є суб’єктами виборчого процесу, що породжує колізію зі ст. 53-2 КПК – Р. С.); 3) кандидати на посаду Президента України, зареєстровані у встановленому Законом порядку; 4) партії (блоки), які висунули (вид. моє – Р. С.) кандидатів на посаду Президента України; 5) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу та від кандидатів на посаду Президента України. Очевидно, що дія цієї норми не поширюється щодо будь-яких інших осіб, зокрема, й на офіційних спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій.
Як зазначалося, стаття 53-2 КПК є чинною лише під час виборчого процесу, а це – достатньо тривалий проміжок часу в житті українського суспільства, держави. Початок виборчого процесу визначається строками, встановленими Конституцією України (ст. 102) і Законом “Про вибори Президента України” (ч. 3 і 4 ст. 11), та безпосередньо включає такі етапи: 1) утворення територіальних виборчих округів; 2) утворення виборчих дільниць; 3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій; 4) формування списків виборців, їх перевірку та уточнення; 5) висування та реєстрацію кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування у день виборів Президента України; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України. У разі необхідності виборчий процес може включати ще й: повторне голосування, а також підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України (ч. 5 ст. 11 Закону). Завершується виборчий процес у країні офіційним оприлюдненням ЦВК результатів виборів Президента України або ж офіційною публікацією подання ЦВК до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України.
Відповідно до вимог ст. 53-2 КПК будь-які дії, тобто процесуальні чи слідчі дії (дізнання, досудове слідство) органом розслідування, прокурором і судом можуть бути проведені виключно за умови порушення у встановленому порядку (тобто за наявності законного приводу, достатніх підстав і відсутності обставин, що виключають порушення справи – Р. С.) кримінальної справи та надання відповідних документів, які підтверджують це. Але як визначити наявність чи відсутність підстав до порушення кримінальної справи без отих самих “будь-яких дій” та проведення яких законодавчо передбачено чинним КПК? Крім того, виникає питання, а кому особа, яка провадить дізнання (дізнавач), слідчий (а також прокурор, суд) повинна надавати “відповідні, підтверджуючі документи”? Прокурору, суду, виборчій комісії чи, може, безпосередньо офіційним представникам і довіреним особам кандидатів у президенти? У Законі (ст. 53-2 КПК) відповіді на це запитання немає. Звернемо також увагу й на те, що ст. 53-2 КПК не передбачає особливого порядку для порушення суддею кримінальної справи приватного обвинувачення, якщо вказані злочини й будуть вчинені під час виборчого процесу. До них закон відносить такі злочини, як: умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126) і самоправство (ст. 356) Кримінального кодексу України, тобто тих, де порушення кримінальної справи можливе за наявності скарги постраждалої особи (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК).
У Законі (ст. 53-2 КПК) прямо визначено суб’єктів, а також об’єктів виборчого процесу, щодо яких передбачено вказаний порядок проведення “будь-яких дій” під час дізнання чи досудового слідства. Суб’єкти – це: 1) виборчі комісії (дільничні, окружні, ЦВК – Р. С.); 2) члени виборчих комісій (відповідно, дільничних, окружних, ЦВК – Р. С.), а також певні об’єкти: 1) приміщення; 2) виборча документація; 3) технічне обладнання.
До технічного обладнання, на нашу думку, може бути віднесено усі технічні засоби, які безпосередньо використовуються у виборчому процесі та забезпечують роботу дільничних, окружних виборчих комісій і ЦВК. А ось із приміщенням такої ясності немає. Окрім приміщення, де безпосередньо працює виборча комісія, перебувають (відпочивають) члени дільничної, окружної виборчої комісії, ЦВК, чи охоплюється цим поняттям і приміщення (будівля), де розміщена виборча (дільнична, окружна) дільниця, будинок ЦВК, а також приміщення, де безпосередньо проходить голосування?
Усю виборчу документацію, а її достатньо багато, на наш погляд, може бути поділено на таку, що є обов’язковою під час виборчого процесу і таку, яка може бути під час виборчого процесу. Обов’язкова виборча документація, це: 1) списки виборців; 2) виборчі бюлетені; 3) протоколи передачі дільничним виборчим комісіям виборчих бюлетенів окружною виборчою комісією; 4) контрольні талони; 5) контрольні листи до виборчої скриньки; 6) протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці; 7) погашені, не використані виборчі бюлетені; 8) відкріпні посвідчення; 9) пакети з бюлетенями за кожного кандидата на посаду Президента України; 10) пакет з бюлетенями, в яких виборці не підтримали жодного кандидата на посаду Президента України; 11) пакет з протоколом про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці; 12) акт про видачу копій протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці кандидатам на посаду Президента України, їхнім довіреним особам, офіційним спостерігачам (які були присутні при підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці); 13) різні акти, заяви, скарги та рішення виборчої комісії; 14) протокол безперервного засідання окружної виборчої комісії; 15) протокол окружної виборчої комісії про підсумки голосування в межах територіального виборчого округу; 16) протокол ЦВК про встановлення результатів голосування у день виборів Президента України; 17) протокол ЦВК про підсумки голосування в день виборів Президента України; 18) протокол ЦВК про обрання Президента України; 19) протокол засідання ЦВК про оголошення результатів виборів Президента України та ін.
До виборчої документації, яка може бути під час виборчого процесу, слід віднести: 1) акт про розходження кількості бюлетенів при переданні до дільничної виборчої комісії; 2) рішення суду про включення виборця до списку виборців у день голосування; 3) акт невідповідності кількості невикористаних виборчих бюлетенів і кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені, кількості виборчих бюлетенів, отриманих виборчою комісією; 4) акт про виявлення пошкоджень пломб або печатки чи інших пошкоджень на виборчих скриньках; 5) акт про відсутність у виборчій скриньці контрольного листа; 6) акт про невідповідність кількості виборчих бюлетенів і контрольних листів у скриньці; 7) пакет з виборчими бюлетенями, що не підлягають врахуванню; 8) пакет з предметами, що не є виборчими бюлетенями; 9) пакет з недійсними виборчими бюлетенями; 10) уточнений протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці; 11) окрема думка члена виборчої комісії, викладена у письмовій формі; 12) акт і рішення про визнання голосування на виборчій дільниці не дійсним; 13) окрема думка члена окружної виборчої комісії щодо незгоди з відомостями, що зазначені у протоколі, викладена у письмовій формі; 14) протокол про повторний підрахунок голосів виборців на відповідній виборчій дільниці тощо.
Отже, як висновок. Вказана кримінально-процесуальна норма
(ст. 53-2 КПК) є чинною тільки “під час виборчого процесу”. Після офіційного завершення виборів Президента України вона стане “мертвою” до чергових, повторних чи позачергових виборів Президента України. При наявності до того підстав, розслідування кримінальних справ, нехай і пов’язаних з виборами чи порушенням виборчих прав, але не під час виборчого процесу, належить проводити вже без урахування процедури, визначеної статтею 53-2 КПК. Так, чи були достатніми правові підстави для того, щоб вказану норму приймати “під вибори Президента України” і чи доцільно її було вносити до КПК? Адже Кримінально-процесуальний кодекс – це усталений закон, який визначає єдиний, загальний та уніфікований порядок (процедуру) розслідування кримінальних справ і розгляду їх судом. Незалежно від політичних подій у країні чи бажання окремих осіб, які мають доступ до законотворчого процесу. І, чи не є такі дії, якщо не зловживанням, то нехтуванням правом?
Не риторичним також є питання: чи гарантує вказана норма дотримання законів під час виборчого процесу, чи буде вона сприяти чистоті самих виборів, а головне – захисту прав українських виборців? Беручи до уваги як Букву, так і Дух цього Закону – відповідь негативна. А ось у майбутньому цей приклад для виборів й іншого рівня може стати заразним. В Україні на черзі вибори депутатів до Верховної Ради АР Крим і до обласних рад, а також вибори до органів місцевого самоврядування. Чи не забагнеться комусь із наших теперішніх політиків і під них прийняти подібну норму, перетворивши таким чином кримінально-процесуальний закон в “обслугу” виборчих процесів? Адже були спроби законодавчо надати недоторканності депутатам усіх рівнів, до чого це призвело — загальновідомо. І чи не про цей випадок хтось з мудрих сказав: “Закон настільки хороший, наскільки хороший його законотворець”?
За роки незалежності, за оцінками фахівців, в Україні краху зазнали: національна ідея, вітчизняна економіка, сільське господарство, зазнають – наука, освіта, медицина, культура, мораль. Законодавство – цеглина, що є сполучною, цементуючою у підвалинах незалежності держави. Політизація вітчизняного законодавства може стати початком краху її незалежності.

Роман Савонюк,
доцент, кандидат юридичних наук,
заслужений юрист АР Крим.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2009 > Тема "Резонанс"