Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 06.11.2009
ЗОЛОТ╤ РУНИ

ДЖЕРЕЛА
ДО ДНЯ УКРА╥НСЬКО╥ ПИСЕМНОСТ╤ ТА МОВИ

1. Перш╕ наш╕ л╕тери заф╕ксували трип╕льськ╕ гончар╕

«Трип╕льська доба не залишила нам писемних або мовних джерел, на п╕дстав╕ яких можна було б визначити етн╕чну належн╕сть нос╕╖в ц╕╓╖ цив╕л╕зац╕╖», — заявля╓ в одн╕й з╕ сво╖х книг укра╖нський сходознавець-╕ндолог Степан Наливайко. Однак, ще в 1982 роц╕ журнал «Москва» № 3 пов╕домляв про те, що ки╖вський б╕бл╕ограф-мовознавець М. З. Суслопаров дешифрував написи трип╕льсько╖ археолог╕чно╖ та зрубно╖ культур ╕ писемност╕ на Рус╕.
Дешифруванням напису на ольв╕йському пам’ятнику IV ст. до н. е. (Голос Укра╖ни, 10.06.2009) ми довели, що в наших предк╕в д╕йсно було сво╓ письмо, ╕ воно мало чим в╕др╕знялося в╕д сучасного. Згодом його назвали древньогрецьким, ╕ десятки стол╕ть винищувалося все, що пов’язувало нас з╕ сво╖м кор╕нням, щоб ми забули, якого роду-племен╕. П╕зн╕ше заляканому ╕ затурканому народу намагалися приростити ╕нш╕ абетки: глаголицю, варязьку рун╕чну, однак народ ╖х не сприймав. ╤ лише тод╕, коли на наших теренах запанувала чужа ╕деолог╕я, в╕зант╕йський просв╕титель Кирило, н╕бито, створив прогресивн╕шу абетку ╕ подарував ╖╖ нам (польський ╕сторик XVI ст. О. Гвань╖н╕ таким вважа╓ св. ╢рон╕ма, а Кирило лише поширив ╖╖, «Хрон╕ка ╓вропейсько╖ сармат╕╖», ст. 401). Отак, вкравши чуже ╕ видавши за сво╓, греки п╕днеслися над нами.
Тим часом, засилля укра╖нських топон╕м╕в по всьому св╕ту, а надто в Грец╕╖ та ╤тал╕╖, да╓ в╕дпов╕дь на питання, зв╕дки насправд╕ поширювалася цив╕л╕зац╕я. Хто м╕г давати у тих далеких кра╖нах не грецьк╕ ╕ не ╕тал╕йськ╕ назви? Очевидно, або першопоселенц╕, або завойовники. Так було споконв╕ку — чия влада, того й мова, чия мова, того й влада.
Найдавн╕ше джерело, де ми можемо знайти вичерпн╕ в╕дпов╕д╕ на ц╕ питання, — «╤стор╕╖» Геродота. У них, зокрема, часто згаду╓ться варварська мова. Вчен╕ пояснюють ╖╖ просто — чужа (╕ нав╕ть дика) мова. Може, й так, але чита╓мо, що варварською розмовляли скити, перси ╕ нав╕ть ряд грецьких м╕ст, в т. ч. столиця Атени. Отож, спершу необх╕дно роз╕братися, що могло означати слово «варвар» не з висоти сучасно╖ зарозум╕лост╕, а в розум╕нн╕ древн╕х людей.
Корен╕ цього слова зустр╕ча╓мо в дуже давн╕х укра╖нських словах. Серед них б╕льш╕сть стосуються саме мови: варвотня (д╕алектизм) — галас, метушня; варнякати — набридливо щось доводити; варити — не т╕льки кип’ятити щось, а й галасувати, виявляти невдоволення; сварка — розв’язання стосунк╕в за допомогою голосу ╕ сл╕в. А ще: варувати — берегти; варта — охорона; товар, тварина — тобто те, що ма╓ певну варт╕сть (у давнину зам╕сть грошей використовувалися тварини). Звернемося також до мов народ╕в, з якими в той чи ╕нший час Укра╖на мала зв’язки ╕ куди могли перекочувати наш╕ архетипи: варпас (литовське) — дзв╕н, той, що посила╓ певний сигнал; Варуна — ведичний всевидячий ╕ караючий бог-суддя, бог неба ╕ водних стих╕й. Разом з ╤ндрою в╕н — глава пантеону, тобто, по сут╕, ╕дентичний нашому Сваргору — богу Творцю; у древн╕х кхмер╕в Варанга — б╕ла людина. Варухом, як св╕дчить Константин Багрянородний, хазари називали Дн╕про, що означа╓ буквально «божа р╕ка»...
Вже цей перел╕к да╓ п╕дстави говорити, що «варварство» мало зовс╕м ╕нше розум╕ння, н╕ж його тлумачать сьогодн╕: це щось високе ╕ святе. Б╕льше того, нам, мабуть, варто вважати варварами не т╕льки тих, хто розмовляв чужою для грек╕в мовою, а й хто спов╕дував одну в╕ру. Сам Геродот спонука╓ до таких висновк╕в. Зокрема, наш╕ предки в╕рили в небозв╕д, у Коло Сваргове (як у Влескниз╕), вони також не визнавали бог╕в у подоб╕ людей ╕ теж саме чита╓мо про перс╕в, як╕ за Геродотом (як ╕ скити), говорили варварською мовою: «Вони, звичайно, не роблять статуй бог╕в ╕ не будують храм╕в та жертовник╕в. Нав╕ть б╕льше того: вони вважають дурними тих, як╕ все це роблять, бо, як я уявляю соб╕, вони не в╕рять, як елл╕ни, що боги мають образи людей» (╤ 131).
Отже, ц╕лком можливо, що в Геродотовий час (чи близько до нього) ╕снувала одна державна мова, яка охоплювала територ╕ю в╕д нин╕шнього Ки╓ва до Апенн╕н, Вавилона та ╢гипту ╕ що вона була мовою тих, хто поклонявся Сваргору. Пелазги, як нам вже в╕домо, прийшли в Елладу з наших земель. ╤ ма╓мо п╕дтвердження Геродота, що вони говорили варварською мовою. Пелазгами були ╕ атеняни (а отже, варварами), ╕ л╕д╕йц╕, ╕ ряд ╕нших держав.
На лице вс╕ ознаки панування на означен╕й вище територ╕╖ варварсько╖ мови, мови нашо╖ Голун╕ (за Влескнигою). А отже, називати голунську (гелонську) мову старогрецькою не зовс╕м доречно. Засилля укра╖нських назв в ╢вроп╕, Середземномор’╖ та Аз╕╖ тому серйозний аргумент. Б╕бл╕я, до реч╕, теж стверджу╓ про ╕снування одн╕╓╖ мови в тод╕шньому цив╕л╕зованому св╕т╕: «Була вся земля — одна мова та слова одн╕». ╤ лише п╕зн╕ше, коли Вавилонська вежа (╕мпер╕я) впала, почали з’являтися (виокремлюватися) ╕нш╕ мови...
Тут необх╕дно зробити невеликий в╕дступ ╕ ще раз згадати родов╕д скит╕в. Батько ╕стор╕╖ Геродот стверджував, що скити п╕шли в╕д Гераклового сина Скита ╕ записав м╕т про те, як Геракл опинився на наш╕й земл╕. В╕н гнав Гер╕онових вол╕в ╕ забр╕в у скитську землю. Гер╕он — це така соб╕ трьохт╕ла ╕стота, яка мешкала «за морем на остров╕ Ериф╕╖, проти Гедейри, за Стовпами Геракла на Океан╕». Океан у грек╕в — це р╕ка, яка омивала в╕дом╕ ╖м земл╕ (Океаном також називали Дн╕про). Починався в╕н, н╕бито, на сход╕. Отож, саме зв╕дти ╕ повертався Геракл з Гер╕оновими волами ╕ опинився у кра╖н╕ скит╕в.
Розберемося, що ж то за так╕ ц╕кав╕ назви довкола нашо╖ земл╕?
1. Стовпи Геракла. ╥хн╓ м╕сцезнаходження вс╕ дов╕дники вказують лише на Г╕бралтарську протоку. Але чомусь науковц╕ не пом╕чають, що такою самою назвою Геродот назива╓ якусь протоку по дороз╕ до П╕вн╕чного, тобто нин╕шнього Чорного (або Азовського) моря. ╤ це ц╕лком справедливо та лог╕чно. Адже якщо Геракл був вих╕дцем з п╕вноч╕ (Е. Лаппорт та К. Естен нав╕ть називають п╕вн╕чн╕ племена, як╕ у XII ст. до н. е. завоювали Грец╕ю, геракл╕дами, тобто нащадками Геракла), значить його стовпи повинн╕ бути десь тут, а не на заход╕ при виход╕ ╕з Середземного моря.
2. Тепер щодо острова Ериф╕я, який знаходиться «за морем, напроти Гедейри» ╕ якому вчен╕ не знаходять якогось в╕дпов╕дника. Але якщо в розпов╕д╕ йдеться про Скит╕ю, то не так вже й важко визначити, який остр╕в може знаходитися за П╕вн╕чним морем — це Хортиця. Що Ериф╕я ╕ Хортиця одне й те саме, ма╓мо ще так╕ аргументи. Зокрема, варто звернути увагу на древньогрецький м╕т про Борея ╕ Ориф╕ю. Борей — це бог п╕вн╕чного в╕тру, прост╕шими словами сказати — бористен╕т, мешканець Придн╕пров’я. Ориф╕я за м╕том, н╕бито, дочка атенського царя Ерихтея, яку викрав Борей, зан╕с до себе на п╕вн╕ч ╕ взяв за дружину. Але ╕м’я ц╕╓╖ ж╕нки чомусь повн╕стю зб╕га╓ться ╕з назвою острова Ериф╕я (т╕льки в укра╖нському прочитанн╕). Очевидно, що вже тод╕ боре╖ (бори-боруси-руси) вважали Хортицю сво╓ю колискою, сво╓ю мат╕р’ю, що рятувала ╖х в╕д ворог╕в. ╤ саме це в╕дображено у грецьких м╕тах, творцями яких насправд╕ були вих╕дц╕ ╕з кра╖ни боре╖в, з нашо╖ земл╕.
Отож: Геракл, Гер╕он, Ериф╕я (Ерит╕я), Борей, Ориф╕я, Ерихтей мають одну адресу: Гор-Ор-Хор або нин╕шню Укра╖ну, батьк╕вщину бог╕в та геро╖в. З великою достов╕рн╕стю тепер можна стверджувати, що Геракл гнав вол╕в з╕ сходу, тобто з острова Хортиц╕, ╕ опинився в кра╖н╕ Г╕ляст╕й (Л╕сист╕й), мабуть, десь у сучасн╕й Центральн╕й Укра╖н╕, де ╕ зустр╕в майбутню мат╕р Скита. Гер╕оном, а точн╕ше Гер╕онами (героями?) були т╕, хто мешкав на остров╕ Хортиц╕, — славн╕ захисники Скит╕╖. Ц╕ во╖ни видавалися грекам наст╕льки могутн╕ми, що вони приписували ╖м аж по два т╕ла. Не виключено, щоб навести страх на чужинц╕в, скитськ╕ во╖ни використовували якийсь метод для створення такого образу про себе, тим б╕льше, що ╖хн╕ предки к╕лька тисячол╕ть тому на гончарному посуд╕ вже зображали двот╕лих людей...
Ц╕каву ╕нформац╕ю про мандри слова ╕ л╕тер отриму╓мо в╕д французького вченого XIX ст. Е. Шуре: «За древн╕м фрак╕йським переказом поез╕я була створена Оленом» («Великие посвященные», ст. 179). Проте Д╕одор Сицил╕йський зауважив ╕нше: „Хоча ц╕ букви називають ф╕н╕к╕йськими, тому що ╖х привезли до елл╕н╕в з кра╖ни ф╕н╕к╕йц╕в, ╖х можна було б називати пелазг╕йськими, оск╕льки ними користувались пелазги». Австр╕йський сем╕толог А. ╤рку висловлював переконання, що до грецько╖, римсько╖ ╕ нав╕ть кельтсько╖ писемност╕ в П╕вн╕чному Причорномор’╖ ╕снувало малодосл╕джене письмо, в╕д якого ╕ п╕шов ф╕н╕к╕йський алфав╕т.
Книгою «На земл╕ Аполлона, Артем╕ди ╕ Посейдона» (Голован╕вськ, 2009) доведено, що Фрак╕я насправд╕ — це Крим, а Ф╕н╕к╕я — Фанагор╕я (Тамань), отож ╕ Шуре, ╕ Д╕одор вказують, по сут╕, одну й ту ж адресу походження письма. ╤ пан ╤рку правий, бо нав╕ть «грецьк╕» м╕ти в╕дзначають, що саме виходець з╕ Скит╕╖ Прометей навчив людей мистецтвам, рахунку, читанню ╕ письму. Нам залиша╓ться додати: шлях, яким ц╕ л╕тери за Д╕одором Сицил╕йським потрапили на африканський континент до «Ф╕н╕к╕╖», ч╕тко показано в м╕тах про аргонавт╕в. Судном «Арго» з П╕вн╕чного Причорномор’я було вивезене золоте руно не в смисл╕ вовни Овена (барана), що аж н╕як не могло бути якоюсь р╕дк╕стю ╕ ц╕нн╕стю, а руни — безц╕нн╕ скитськ╕ письмена.
Велике запитання виника╓ ╕ щодо творця перших поез╕й Олена. Який же в╕н ф╕н╕к╕╓ць чи л╕к╕╓ць, якщо писав г╕мни для г╕перборейських (скитських) д╕вчат Арги та Оп╕с? Б╕льше того, прийшли вони туди «╕з самими богами», тобто з╕ сво╓ю рел╕г╕╓ю. Очевидно, що Олен ╕ г╕перборейськ╕ д╕вчата — люди одн╕╓╖ мовно╖ традиц╕╖ та в╕ри.
Те, що перш╕ письмов╕ знаки появилися на наш╕й земл╕ задовго до Геродота п╕дтверджують артефакти IV тис. рок╕в до н. е. Причому вони повн╕стю в╕дпов╕дають сучасним. Розглянемо, зокрема, символи, зображен╕ на трип╕льському глечику ╕ кам’яному пам’ятнику. Знак у кол╕ на глечику вчен╕ чомусь назвали просто хрестом, а на камен╕ — язичницьким хрестом. Але, якщо вир╕вняти узор на глечику (тобто п╕дняти штандарт), «просто хрест» теж перетворю╓ться на «язичницький хрест». А це не що ╕нше як л╕тера «х», котра разом з колом, в якому вона знаходиться, да╓ склад «хо», а коло з «х», прикр╕плене до палиц╕, яку згодом назвуть хоре╓м, дода╓ л╕теру «р». А все разом це буде хорогва (корогва)... Зда╓ться, ц╕лком очевидним ╓ те, що укра╖нськими л╕терами, створення яких через к╕лька тисячол╕ть припишуть болгарину Кирилу, тут закодовано назву бога сонця Хора (п╕зн╕ше Хорса), якого ╕ зображено поруч з написом. Це надлюдина — з двома тулубами ╕ чотирма руками, що вказу╓ на величн╕сть уявного божества (п╕зн╕ше ╕ндуси, в основу рел╕г╕╖ яких покладен╕ також в╕рування з древньо╖ Укра╖ни, свого В╕шну-Вишнього теж зображатимуть з чотирма руками).
На те, що знак «х» був найпершим символом Сонця-св╕тла вказу╓ чимало ╕нших зображень, починаючи в╕д культури М╕зин╕ до час╕в Козаччини. Особливо показовими в цьому сенс╕ ╓ давньоруське святилище (розкопане археологом В. Хвойкою) на Староки╖вськ╕й гор╕, — воно мало форму кола ╕з чотирма виступами, як╕ по перетину показують, що це те ж «х», ╕ найдавн╕ший козацький прапор ╕з зображенням сонця та його граф╕чного символу. Видатний укра╖нський археолог Борис Мозолевський у сво╖й книз╕ «Ск╕фський степ» описав досл╕джений курган IV ст. до н. е. б╕ля Чортомлика, в якому була похована цариця. Могила також викопана у форм╕ л╕тери «х», що вказу╓ на божественн╕сть поховано╖ тут особи. Хто зна, може, й Чортомлик то спаплюжене недругами ╕м’я царя, наприклад, «Хор то милий»...
Архетип «хор»— «гор»— «кор»— «ор» заф╕ксувався в багатьох укра╖нських словах, як╕ теж вказують на щось високе та святе — Хорив, Хортиця, Ор╕й, Оранта, хороший, гордий, король, корона. Тож, чи варто сумн╕ватися в тому, що трип╕льц╕ були нашими предками? Писемн╕ знаки, залишен╕ на древньому глечику, як╕ повн╕стю в╕дпов╕дають сучасн╕й укра╖нськ╕й абетц╕, ч╕тко вказують, чи╖х батьк╕в ми д╕ти. Сл╕д також визнати, що ця абетка зовс╕м не кирилиця, бо вона вже була значно ран╕ше того, кому приписують ╖╖ створення. ╤ коли сьогодн╕ дехто заявля╓, що Укра╖на мала б перейти на латинську, до реч╕, значно молодшу ╕ б╕дн╕шу, абетку, то цього н╕як не можна допускати. Наша абетка дуже символ╕чна, в ╖╖ л╕терах прихову╓ться в╕ков╕чна мудр╕сть наших предк╕в.
Римлянин Помпей Трог ще в першому стол╕тт╕ до нашо╖ ери писав, що сколоти, тобто скити (укра╖нц╕), найстарша Нац╕я Св╕ту. Поляк Михайло Красуський у XIX ст. доводив, що укра╖нська мова не т╕льки стар╕ша од ус╕х слов’янських, а й санскритсько╖, грецько╖, латинсько╖ та ╕нших ор╕йських мов. Укра╖нець Орест Субтельний нав╕ть називав ╖╖ в╕к — не менше 5 тисяч рок╕в. Наведен╕ нами приклади наочно показують, що так воно ╕ ╓.

Серг╕й П╤ДДУБНИЙ,
кра╓знавець-╕сторик, старший науковий сп╕вроб╕тник Академ╕╖ дизайну.

(Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8032

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков