Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 30.10.2009
ПАЛКА ТАБУРЕТ╤ВНА

Ми з мамою об╕дали, коли хтось постукав. Мама завмерла, прислухаючись, а пот╕м рад╕сно прошепот╕ла:
— Боже ти м╕й, невже це моя Павлочка?
Я також здогадалась, що це при╖хала мамина приятелька, це т╕льки вона так стука╓: тук, тук-тук-тук, тук, — ╕ так два рази. Це у них з мамою такий пароль.
Мама засяяла як нова коп╕йка ╕, побачивши мо╓ спохмурн╕ле обличчя, сказала:
— Поводься пристойно, — ╕ додала: — ╤ без усяких там фокус╕в.
Я важко з╕тхнула ╕ подумала: «Пропало л╕то!».
Мамину приятельку, з якою мама колись вчилась в ун╕верситет╕, звали дуже незвичайно — Павла Ф╕ларет╕вна. Мама лаг╕дно називала ╖╖ Павлочка, ну, а я (про себе, звичайно) — Палка Табурет╕вна.
Мен╕ зда╓ться, це ╕м’я ╖й б╕льше личило, бо була вона худюща як тичка, а коли, нахиляючись, мила п╕длогу, то не згинала н╕ рук, н╕ н╕г ╕ дуже була схожа на табуретку.
А ще в не╖ була незвичайна зач╕ска, якась старовинна — я таку бачила в п╕дручнику з ╕стор╕╖.
Вона при╖здить з Ки╓ва до нас щол╕та у свою в╕дпустку. Завжди привозить мен╕ одн╕ ╕ т╕ ж подарунки — ляльку Барб╕ ╕ велику коробку цукерок «Кор╕вка», а при цьому завжди каже:
— Як╕ ми вже велик╕ виросли... Як час швидко летить...
Мам╕ вона завжди дарувала парфуми в дуже гарн╕й ╕ яскрав╕й упаковц╕.
Мама взагал╕ парфуми ╕ косметику не любила, ╕ коли Палка Табурет╕вна в╕д’╖жджала додому, то мама або я, миючи п╕длогу, завжди додавали до води к╕лька крапель, ╕ тод╕ в нас у квартир╕ при╓мно пахло «Павлоччиними» духами.
З коридору почулись рад╕сн╕ вигуки ╕ звуки поц╕лунк╕в. Нарешт╕ урочиста частина зустр╕ч╕ зак╕нчилась, ╕ Палка Табурет╕вна голосно сказала:
— А де ж це моя лапочка (це про мене), де мо╓ сонечко (це теж про мене), де м╕й пупсик (це також про мене)?!
Я знову важко з╕тхнула ╕ п╕шла в коридор. Палка Табурет╕вна обняла мене довгими руками, голосно поц╕лувала ╕ сказала:
— Як╕ ж ми велик╕ виросли! — ╤ додала, з╕тхнувши:
— Як час швидко йде, а ще ж зовс╕м маленька була... А що я тоб╕ привезла!
Вона д╕стала з велико╖ картато╖ сумки... ляльку Барб╕ ╕ коробку «Кор╕вки».
Я ще раз важко з╕тхнула, пробурмот╕ла «дякую» ╕ п╕шла знайомити нову ляльку Барб╕ з ╖╖ новими подругами, як╕ чемно сид╕ли на диван╕.
Почалося мо╓ безрад╕сне л╕то. Про безтурботн╕ кан╕кули довелося забути. Кожного ранку, коли мама йшла на роботу, Палка будила мене, змушувала обливатися холодною водою до пояса ╕ робити зарядку, а перед сн╕данком вона давала мен╕ якийсь салат з кульбабок, кропиви ╕ ще якогось бур’яну, п╕сля якого мен╕ ╖сти взагал╕ не хот╕лось, нав╕ть мо╓╖ улюблено╖ ковбаси з╕ смаженою картоплею.
Коли я гуляла у двор╕, Палка Табурет╕вна була поблизу — вона читала якийсь дуже розумний медичний журнал ╕ встигала час в╕д часу робити мен╕ зауваження:
— Не л╕зь на дерево — впадеш, роз╕б’╓шся; не ганяй курей — сус╕ди будуть скаржитись; не ц╕луй собаку — у нього глисти; не ╖ж зелен╕ яблука — буде дизентер╕я; не б╕гай — впадеш; не с╕дай на землю — застудишся... Нарешт╕ я не витримала цих зауважень ╕ с╕ла на лавочку, вир╕шивши сид╕ти чемно ╕ довго, щоб у Палки Табурет╕вни не було жодно╖ причини для зауважень. Але просид╕ла я так недовго. За к╕лька хвилин Палка Табурет╕вна стривожилася:
— Ти чому не б╕га╓ш? Дитина повинна рухатись! — Вона торкнулася мого чола. — Щось ти мен╕ не подоба╓шся, бл╕да якась, мабуть, в╕там╕н╕в не вистача╓. Зараз прийдемо додому — я тоб╕ дам риб’ячого жиру, я з собою привезла, в ньому найкращ╕ в╕там╕ни з ус╕х в╕там╕н╕в на св╕т╕.
Я аж здригнулась ╕ сказала, що мен╕ вже добре ╕ я йду б╕гати ╕ гратись. Я згадала як мама розпов╕дала, що коли вона була маленькою, то найстрашн╕шим для вс╕х д╕тей було, коли ╖х примушували пити смердючий ╕ гидкий риб’ячий жир. У мами це найяскрав╕ший спогад дитинства. А мен╕ зовс╕м не хот╕лось, щоб це було найяскрав╕шим спогадом мого дитинства.
Але в цей час, на мо╓ щастя, у дв╕р вийшла мама. Вона саме з╕бралася йти у п╕двал по картоплю, але ╖╖ терм╕ново викликали в л╕карню, де вона працювала, — якомусь хворому стало погано, ╕ мама попросила Павлочку сходити у п╕двал по картоплю.
Палка п╕шла у п╕двал, але за к╕лька хвилин з вереском вилет╕ла зв╕дти як ракета, ╕ в такому вигляд╕, що не одразу можна було ╖╖ вп╕знати: розпатлана, в╕д ╖╖ старовинно╖ зач╕ски не залишилось ╕ сл╕ду, ╖╖ старомодна сукня стала кольору самого п╕двалу, а з голови на обличчя, як с╕ра вуаль, звисало павутиння з великим павуком посередин╕, який з ус╕х сил намагався втриматись у павутинн╕, щоб не впасти на землю.
— Що трапилося? — спитали ╖╖ сус╕ди, як╕ виб╕гли на крик.
Вона ледве змогла вимовити:
— Па... па... пацюк у п╕двал╕!
Сус╕ди засм╕ялись (вони пацюк╕в не боялися):
— Ну то й що? ╥х тут багато, але вони, якщо ╖х не ч╕пати, сам╕ не вкусять.
— Як це «ну то й що»! — образилась Палка. — Ви ще не зна╓те цих бридких тварюк.
Трохи заспоко╖вшись, вона почала читати сус╕дам лекц╕ю про шк╕длив╕сть пацюк╕в ╕ про те, як╕ хвороби вони розносять.
Тим часом до мене прийшов Олег посп╕вчувати мо╓му життю ╕ прин╕с пир╕жок з маком ╕ три, на вигляд як жив╕, пластмасов╕ мухи, на як╕ рибалки ловлять рибу.
— Нав╕що мен╕ мухи? — спитала я.
— А ти ╖х поклади на бутерброд ╕ зроби вигляд, що ╖си, але щоб це бачила твоя Бурета Палк╕вна.
— Палка Табурет╕вна, — поправила я Олега.
— Ну, все одно, уявля╓ш, який прикол буде!
Я уявила ╕ злякалась.
— Вона в╕дразу помре!
— Не помре! — заспоко╖в Олег. — Он в╕д пацюка не померла, а то ж якась нещасна муха, зовс╕м нешк╕длива.
Я п╕шла готувати бутерброд ╕з сиром ╕ п╕д╕гр╕вати горохове пюре, яке залишилося з╕ сн╕данку.
Приготувала ╕ покликала Палку Табурет╕вну. Вона прийшла вже без павутиння, в╕дразу с╕ла до столу, мовчки взяла виделку ╕ почала ╖сти, аж тут верескнула, наче машина, яка гальму╓: «О Боже, я забула помити руки!» — ╕ поб╕гла у ванну. Просид╕ла там п╕вгодини, а коли вийшла, то вже була, як завжди, акуратна ╕ чиста. Не встигнувши с╕сти за ст╕л, почала читати свою чергову лекц╕ю.
— Ти уявля╓ш, що було б, якби я не помила руки?! Може, я захвор╕ла б на якусь страшну хворобу або нав╕ть померла б!
Нарешт╕ вона заспоко╖лась ╕ почала ╖сти. Я непом╕тно поклала на св╕й бутерброд муху ╕ почала ╖сти, навмисне плямкаючи, щоб привернути увагу, а муху, що потрапила мен╕ до рота, стала ретельно пережовувати передн╕ми зубами, щоб було видно.
Палка Табурет╕вна зробила зауваження:
— Не плямкай, це некрасиво! Що це ти жу╓ш?! — вжахнулась вона.
Я з безневинним виглядом вийняла муху з рота, обсмоктала ╖╖ ╕ поклала назад до рота.
— Що це ти робиш? Це ж муха! — Палка Табурет╕вна стала б╕лою як ст╕на.
Я зрозум╕ла, що Палц╕ буде зараз погано. ╤ в╕д ляку ковтнула муху.
Палка Табурет╕вна дико зойкнула ╕ зомл╕ла.
Саме в цей час прийшла мама ╕ почала приводити до тями свою приятельку.
Що було пот╕м — описати важко. Мен╕ в╕д мами добряче перепало, ╕ цей випадок, мабуть, буде найяскрав╕шим спогадом мого дитинства.
╤ зна╓те, п╕сля цього сталося неймов╕рне: Палка Табурет╕вна зм╕нилася, перестала мене виховувати ╕ нав╕ть ╕нод╕ з╕ мною ╕ хлопцями грала у футбол.

Валер╕я ЖЕРЛ╤ЦИНА.
м. Острог
Р╕вненсько╖ област╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8014

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков