Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3539)
З потоку життя (6783)
Душі криниця (3655)
Українці мої... (1497)
Резонанс (1564)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА ВИНЕСЛА НА ОБГОВОРЕННЯ В ОБС╢ СИТУАЦ╤Ю В АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГ╤ОН╤
Ситуац╕я в Азово-Чорноморському рег╕он╕ вперше винесена на обговорення Форуму безпекового...


УКРЗАЛ╤ЗНИЦЯ ЗАПУСКА╢ ЩЕ 9 ПО╥ЗД╤В З ЧЕРВНЯ
Про це пов╕домили в прес-служб╕ «Укрзал╕зниц╕».


РОС╤Я НАМАГАЛАСЯ З╤РВАТИ "НЕДОРЕЧН╤" ВИСТУПИ ЩОДО КРИМУ В ОБС╢
За словами укра╖нського дипломата, було побоювання, що рос╕йська делегац╕я сво╖ми пост╕йними...


НА ЗДОБУТТЯ ПРЕМ╤╥ ╤МЕН╤ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
Держкомтелерад╕о оголошу╓ прийом публ╕цистичних твор╕в на здобуття прем╕╖ ╕мен╕ В'ячеслава...


ПОНАД 100 КРИМЧАН НЕЗАКОННО В╤ДПРАВИЛИ НА В╤ЙСЬКОВУ СЛУЖБУ В РОС╤Ю
Загалом п╕д час весняного призову до арм╕╖ РФ «з суб'╓кт╕в п╕вдня Рос╕╖» будуть...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 30.10.2009
ПОРОЖИСТИЙ ДН╤ПРО

Л╤ТЕРАТУРА

╤сторико-топон╕м╕чний словник «Порожистий Дн╕про» професора Запор╕зького нац╕онального ун╕верситету В╕ктора Чабаненка одразу ж, як т╕льки вийшов у св╕т, став у нагод╕ вченим-гуман╕тар╕ям, ╕нженерам-водникам, судноплавцям, кра╓знавцям, письменникам, журнал╕стам, учителям, студентам та учням старших клас╕в середньоосв╕тн╕х шк╕л. Про це св╕дчать широк╕ в╕дгуки в засобах масово╖ ╕нформац╕╖, попит на це ун╕кальне науково-популярне видання енциклопедичного типу. Ус╕, хто ц╕кавиться ╕стор╕╓ю козацтва та р╕дного краю, висловлять свою вдячн╕сть автору, Запор╕жжю й Запор╕зькому нац╕ональному ун╕верситету за л╕нгв╕стичн╕, ╕сторичн╕, географ╕чн╕, археолог╕чн╕, топограф╕чн╕, фольклористичн╕ та ╕нш╕ в╕домост╕ про затоплен╕ топооб’╓кти порожисто╖ д╕лянки Дн╕пра: населен╕ пункти, пороги, забори, скел╕, острови, урочища.
 ╤м’я заслуженого д╕яча науки ╕ техн╕ки Укра╖ни, академ╕ка Академ╕╖ наук вищо╖ школи В╕ктора Чабаненка широко в╕доме не т╕льки в Укра╖н╕, а й далеко за ╖╖ межами. Його книги ╓ нав╕ть у фондах б╕бл╕отеки Конгресу Сполучених Штат╕в Америки. Сотн╕ випускник╕в та асп╕рант╕в доктора ф╕лолог╕чних наук, професора, зав╕дувача кафедри загального мовознавства Запор╕зького нац╕онального ун╕верситету працюють на нив╕ осв╕ти. У нього близько тисяч╕ р╕зних наукових статей та публ╕кац╕й ╕з мовознавства. В╕н — лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Павла Чубинського, Якова Новицького та Дмитра Яворницького, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, почесний голова обласно╖ орган╕зац╕╖ Всеукра╖нського товариства «Просв╕та» ╕мен╕ Т. Г. Шевченка.
Серед визначних роб╕т ученого — зб╕рки легенд ╕ переказ╕в Нижньо╖ Наддн╕прянщини («Савур-могила», «Сестра орл╕в», «С╕чова скарбниця»), ╕сторико-топон╕м╕чний словник «Великий Луг Запорозький», «Словник гов╕рок Нижньо╖ Наддн╕прянщини» (чотири томи), «Фразеолог╕чний словник гов╕рок Нижньо╖ Наддн╕прянщини», «Стил╕стика експресивних засоб╕в укра╖нсько╖ мови». В╕ктор Чабаненко упорядкував антолог╕ю «С╕човий Парнас. Поетичн╕ твори вихованц╕в Запор╕зького державного ун╕верситету». А ще в╕н — автор к╕лькох сотень статей до енциклопед╕╖ «Укра╖нського козацтва» та понад тисяч╕ наукових ╕ публ╕цистичних статей.
Видав поетичн╕ зб╕рки: «Собор душ╕ тво╓╖», «В гостях у юност╕ тво╓╖», «У в╕чному двобо╖», «Оратор╕я», «Суголосся»...
Та чи найзначущ╕ з його активного й продуктивного доробку книги «Укра╖нська атлантида», «Нариси з козакознавства».
У передмов╕ до ╕сторико-топон╕м╕чного словника «Порожистий Дн╕про» В╕ктор Чабаненко пише: «Навесн╕ 1932 року у зв’язку ╕з завершенням буд╕вництва Дн╕прогесу утворилося штучне озеро (водоймище) площею близько 33 тисяч гектар╕в ╕ глибиною близько 20 (у верх╕в’╖) до 60 (б╕ля гребл╕) метр╕в. Це озеро затопило русло Дн╕пра ╕ його долину на протяз╕ в╕д Запор╕жжя (урочища К╕чкас) до передм╕сть Дн╕пропетровська. П╕д водою опинилися сотн╕ топооб’╓кт╕в, а серед них – ╕ всесв╕тньо в╕дом╕ Дн╕пров╕ (Дн╕провськ╕) пороги».
 Виникнення порог╕в, як гадають вчен╕, в╕дноситься до третього пер╕оду кайнозойсько╖ ери, а точн╕ше – до т. зв. Пл╕оценово╖ епохи (400-230 тисяч рок╕в тому), коли бурхлив╕ р╕чков╕ потоки з п╕вноч╕ пробили соб╕ дорогу через гран╕тн╕ й гнейсов╕ виходи Укра╖нського кристал╕чного щита.
Перш╕ писемн╕ згадки про Дн╕пров╕ пороги датуються початком нашо╖ ери, а ╖хн╕й детальний опис у середин╕ X стол╕ття зробив в╕зант╕йський ╕мператор Константин Багрянородний (тв╕р «Про управл╕ння ╕мпер╕╓ю»). Цей опис ц╕кавий тим, що в ньому подаються паралельн╕ назви порог╕в – «слов’янськ╕», «руськ╕» (тобто староукра╖нськ╕) ╕ «варязьк╕», «скандинавськ╕» (тут же бо проходив знаменитий шлях «╕з варяг╕в у греки»). Так╕ паралел╕ незаперечно св╕дчать про глибоке укра╖нське етимолог╕чне кор╕ння, що його мають назви згаданих топооб’╓кт╕в.
В╕ктор Чабаненко у словнику пода╓ в╕домост╕ не лише про пороги, а й про ╕нш╕ 500 топооб’╓кт╕в.
Не кожному з нас випала доля чи то нагода знати бодай хоч трохи про Дн╕про, хоч ╕ живемо на його берегах. Дн╕про – велика, головна р╕ка Укра╖ни. Бере початок на Валдайськ╕й височин╕ (Смоленська) ╕ впада╓ в Дн╕провський лиман Чорного моря. Довжиною 2285 к╕лометр╕в, площа басейну — 503 тисяч╕ квадратних к╕лометр╕в. Порожиста д╕лянка – в╕д С╕чеслава (Дн╕пропетровська) до Запор╕жжя, — ма╓ довжину б╕льше 60-и к╕лометр╕в, ширина р╕чища тут у р╕зних м╕сцях була р╕зною – в╕д 40 метр╕в до к╕лометра. Впродовж ц╕╓╖ д╕лянки в Дн╕про впадають р╕чки: з правого боку – Мокра Сура; з л╕вого – Ворона, Осокор╕вка ╕ В╕льнянка. ╥╖ перетинають гран╕тн╕ в╕дроги Карпат у вигляд╕ 9-и порог╕в (Кодак, Лоханський, Сурський, Дзвонець, Ненаситець, Вовнига, Будило, Лишн╕й ╕ В╕льний), багатьох забор ╕ камен╕в. Береги майже вс╕ скеляст╕. По руслу – к╕лька десятк╕в малих ╕ великих остров╕в. У 1932 роц╕ п╕сля спорудження Дн╕прогесу вода на д╕лянц╕ п╕днялася на десятки метр╕в. Утворилося водосховище площею близько 33 тисяч╕ гектар╕в; середня глибина – 20, а максимальна – 60 метр╕в. Затоплена ун╕кальна екосистема, опинилися на дн╕ незл╕ченн╕ пам’ятки св╕тового значення, символи укра╖нсько╖ ╕стор╕╖.
Навряд чи знайдеться на земн╕й кул╕ р╕ка, що мала б ст╕льки назв (вар╕ант╕в ╕ паралелей), як ╖х ма╓ центральна водна артер╕я нашо╖ Батьк╕вщини. Таке явище поясню╓ться тим, що Дн╕про в╕д╕грав винятково важливу роль у житт╕ численних племен ╕ народ╕в, у розвитков╕ ц╕лого ряду цив╕л╕зац╕й. Укра╖нц╕, кр╕м Дн╕про, вживали ╕ вживають Дн╕пр, Дн╕пер, Дн╕п, Н╕про, Н╕пр, Славут, Славута, Славутець, Славутиця, Славутич. Л╕тературно-нормативною, стил╕стично нейтральною тепер ╓ форма Дн╕про, походження яко╖ дос╕ остаточно не з’ясовано. Багато вчених думають по-р╕зному. Так, скаж╕мо, П. Безсонов припускав, що в ╖╖ основ╕ лежить санскритський кор╕нь «дун» (на позначення р╕ки взагал╕) ╕ сп╕льноар╕йське слово «апер» («козел»); зв╕дси Дн╕про (перв╕сно Дунапер чи Данапер) – це «р╕ка диких козл╕в» або «р╕ка диких к╕з». М. Над╓жд╕н вважав, що даний г╕дрон╕м походить в╕д уже згадуваного санскритського кореня «дун» («дън») ╕ давньогрецького «бор╕с» («пор╕с» або «пр╕с»), тобто «п╕вн╕чний в╕тер»; отже, Дн╕про (перв╕сно Дунабор╕с, Дунапор╕с, Дунапр╕с) сл╕д розум╕ти як «р╕ка п╕вн╕чного в╕тру» чи просто «р╕ка п╕вноч╕», «п╕вн╕чна р╕чка». М. Н╕кольський виводив етимолог╕ю нашо╖ назви з╕ скитських сл╕в «дон» р╕ка ╕ «прх» («бризка», «п╕на»); таким чином, Дн╕про (перв╕сно Донпрх) означа╓ «р╕ка бризк╕в» або «р╕ка, що п╕ниться». За П. Шафариком, назва укра╖нсько╖ р╕ки склада╓ться ╕з санскритського «дан» або «дон» («р╕ка») та фрак╕йського чи готського «пар╕с» або «перес» («пот╕к», «теч╕я»); виходить, що Дн╕про (перв╕сно Данапр╕с, Данперес, Донпар╕с, Донперес) треба перекладати як «р╕ка-пот╕к» або «вода-теч╕я». На думку Д. ╤ловайського, у слов╕ Дн╕про (перв╕сно Данапраг або Данапер), окр╕м скитського «дан» чи «дана», заховане слов’янське «праг» («пор╕г») або «Перун» (╕м’я божества); значить, Дн╕про можна тлумачити як «порожиста р╕ка» чи «Перунова р╕ка». До ц╕╓╖ думки схиля╓ться Д. Яворницький. В. Аба╓в у г╕дрон╕м╕ Дн╕про вбача╓ по╓днання двох скитських мовних елемент╕в, а саме: «дан» («р╕ка») та «апр» («глибокий»); тод╕ Дн╕про (перв╕сно Данапр) означа╓ «глибока р╕ка», або «водяна глиба». Верс╕ю В. Аба╓ва п╕дтримував А. Б╕лецький. Ориг╕нальну г╕потезу висунув О. Трубачов. За його припущенням, компонент ╕ранського походження «дан» («р╕ка») давн╕ слов’яни (праукра╖нц╕) Середньо╖ й Нижньо╖ Наддн╕прянщини запозичили через фрак╕йц╕в у форм╕ «дун». Компонент же «╕пр» семантично пов’язаний ╕з назвою л╕во╖ притоки р╕ки Тетерева ╤бр. Отже, Дн╕про (перв╕сно Дун╕пр<Дун╕бр) – це «р╕ка б╕ля ╤бру», под╕бно до того, як Дн╕стер (перв╕сно Дун╕стер) – це «р╕ка б╕ля ╤стру» (╤стр – стара назва Дунаю). В. Шаян доводить, що в основ╕ г╕дрон╕ма лежать два протослов’янськ╕ (пра╕ндо╓вропейськ╕) корен╕: «дану» («теч╕я») ╕ «пр» чи «пер» («перемагати»). Отже, перв╕сним значенням назви Дн╕про могли бути «Р╕ка-переможець» або «Поборник р╕к» чи «Володар р╕к». За О. Братком-Кутинським, першопочатково формою назви Дн╕про була Данапр╕с, тобто вона утворилася з двох праукра╖нських сл╕в «Дана» (╕м’я богин╕ води) ╕ «пр╕сно» («в╕чно», «завжди»).
Вар╕ант Дн╕пр у сучасн╕й л╕тературн╕й укра╖нськ╕й мов╕ ма╓ дещо арха╖чний ╕ стил╕стично забарвлений в╕дт╕нок. В╕н ужива╓ться здеб╕льшого у поетичних, публ╕цистичних та ╕нших експресивно насичених текстах. Форми Дн╕п, Дн╕пер, Н╕пр, Н╕про трапляються в розмовному (гов╕рковому) мовленн╕. Ц╕каво, що, наприклад, у гов╕рках Запор╕зько╖ област╕ вар╕ант Н╕про ╕ Дн╕про виступають як ╕менники середнього роду («Н╕про замерзло», «широке Дн╕про»). Назви Славут, Славута, Славутець, Славутиця, Славутич тепер осмислюються як пох╕дн╕ в╕д прикметника «славутний» (тобто «славетний»), в╕дзначаються емоц╕йно-експресивним забарвленням ╕ тому функц╕онують переважно у високостильовому мовленн╕. Але може бути й таке, що вони ╓ найдавн╕шими, власне укра╖нськими назвами Дн╕пра, як╕ етимолог╕чно пов’язан╕ з праслов’янським коренем слав-/слов— у значенн╕ «текти» («плисти»). З ранньоукра╖нських писемних джерел до нас д╕йшли форми Дьнепрь, Дънерь, Непрь, Днепръ, Днъпръ, Днъпьръ. У казках та билинах давньоки╖вського пер╕оду на позначення Дн╕пра вживалися назви Р╕ка-Славута, Зм╕я-Д╕виця та Зм╕й-Горинич.
╢ п╕дстави твердити, що на Дн╕пр╕, зокрема на в╕дстан╕ в╕д лиману до острова Хортиц╕ в V стол╕тт╕ до нашо╖ ери побував «батько ╕стор╕╖» старогрецький учений Геродот, який нашу р╕ку називав Борисфеном чи Бористеном (в╕д «Бореос» — Борей ╕ «стена» — потоки), тобто «протокою Борея» або «п╕вн╕чною протокою».
Запорожц╕ називали Дн╕про Козацьким Шляхом ╕ прославили його в численних думах, легендах, переказах та п╕снях. Узагал╕, ставлення до нього було в с╕човик╕в м╕рилом найвищого патр╕отизму. Порожисту його д╕лянку (береги, балки, байраки, острови) вони облюбовували як затишну м╕сцев╕сть для сво╖х зим╕вник╕в ╕ рибальських стан╕в. Одного разу, д╕зна╓мося ╕з переказ╕в, братчики за щось розгн╕валися на свою старшину й почали погрожувати, що покинуть С╕ч. Тод╕ кошовий звернувся до них ╕з такою промовою: «╤ ви, панове молодц╕, залишите С╕ч?!... ╤ ви покинете Дн╕про?!... Та чи ╓ ще ╕нший який Дн╕про?!... Та ви ж як риба без води, не зможете бути без Дн╕пра! Та й де ж ви знайдете нову отаку славну р╕ку, щоб вона вам так служила, щоб вас так кохала? Та чи ви зна╓те, хлопц╕, що наш старий Дн╕про – це прямий шлях ╕ в Татарський Крим, ╕ в Натол╕ю, ╕ в Румил╕ю, ╕ на сам Царгород, який у нечестивих руках? Н╕хто вас не см╕╓ ╕ не може затримувати. Але ви сам╕ утримайтесь ╕ схамен╕ться... Та куди ж вас нечиста сила несе? Христос ╕з вами!». Коли козаки почули схвильован╕ слова проводаря про Дн╕про, вони в╕дразу ж утихомирилися, а пот╕м заплакали й в╕дмовилися в╕д свого нам╕ру.
Ц╕кав╕ досл╕дження й в╕домост╕ пода╓ В╕ктор Чабаненко про пороги, зокрема про найб╕льший. Ненаситець. П’ятий пор╕г п╕сля Дзвонецького. За даними Д. Яворницького, ма╓ протяжн╕сть з правого боку Дн╕пра 1150, а з л╕вого – 499 сажн╕в, пад╕ння води – 2,78 сажня. Найб╕льший ╕ найнебезпечн╕ший з ус╕х Дн╕прових порог╕в. Перш╕ документальн╕ в╕домост╕ про пор╕г знаходимо в прац╕ в╕зант╕йського ╕мператора Константина Багрянородного «Про управл╕ння ╕мпер╕╓ю» (946–953 рр.). Автор пише, що варяги називають його Айфаром (Ае╕фором), а слов’яни – Ненаситем (Неяситем). Останню (слов’янську, укра╖нську) назву в╕н поясню╓ тим, що в скелях порога «гн╕здяться баби-птиц╕», тобто по-тутешньому неясит╕. Дал╕ ╕мператор дода╓: «У цьому пороз╕ пристають до берега (т╕, що пливуть Дн╕пром); виборн╕ люди висаджуються, ╕дуть сторожувати; стоять на сторож╕, зважаючи на печен╕г╕в; ╕нш╕ ж, захопивши з човна сво╖ реч╕, ведуть раб╕в сво╖х у кайданах 6000 крок╕в уперед, поки перейдуть пор╕г. Пот╕м одн╕ тягнуть човни, ╕нш╕ несуть на плечах вантаж, поки поминуть пор╕г. Минувши, спускають човни в р╕ку й, поклавши в них реч╕, с╕дають та пливуть ╕знову».
Подорожуючи м╕сцями козацько╖ слави вл╕тку-восени 1843 року, б╕ля Ненаситця побував Т. Г. Шевченко. Його тут зустр╕чав стол╕тн╕й рибалка ╕з села Вовниг Улас Сербиченко. На цей еп╕зод ╕з життя кобзаря свого часу звернув увагу Олесь Гончар, про що д╕зна╓мося з його щоденникового запису в╕д 21 лютого 1990 року: «Шевченко восени 1843 р. в╕дв╕дав дн╕провськ╕ пороги, слухав гр╕зне рев╕ння Ненаситця (його чути за тридцять верст довк╕л). Залежно в╕д погоди (це ╕ я чув) пор╕г то шумить, то ви╓, реве, стогне... Чи не зв╕дти ╕ вродився Тарас╕в рядок: «Реве та стогне Дн╕пр широкий»? Т╕льки це ж писалося ран╕ше?». Звичайно, пишучи в 1837 роц╕ «Причинну», Шевченко не м╕г ще бути п╕д враженням реву Ненаситця, а ось коли в╕н 1845 року написав «Запов╕т», то вже мав добру уяву про цей рев. Дозволю соб╕ припустити, що в текст╕

 Як умру, то поховайте
 Мене на могил╕,
 Серед степу широкого,
 На Вкра╖н╕ мил╕й,
 Щоб лани широкопол╕,
 ╤ Дн╕про, ╕ круч╕
 Було видно, було чути
 Як реве ревучий

 oстанн╓ слово – це не що ╕нше, як друга назва Ненаситця (Ревучий). ╤з мо╖м припущенням можуть не погодитися шевченкознавц╕, але в мене ╓ один досить вагомий аргумент на свою користь. Р╕ч у т╕м, що поет дуже часто власн╕ назви (особливо географ╕чн╕) писав з мало╖ букви. Щоб у цьому переконатися, досить переглянути його автографи. До того ж, просторов╕ й рель╓фн╕ реал╕╖ природи (могила-курган, степ широкий, Дн╕пров╕ круч╕, лани широкопол╕), згадан╕ Шевченком, – це вказ╕вки на Нижню Наддн╕прянщину (Надпор╕жжя).
 Ненаситець (Ревучий) як символ бунт╕вливого, волелюбного укра╖нського духу (за що його й затоплено ворогами В╕тчизни) надихав не т╕льки Т. Шевченка, а й багатьох ╕нших майстр╕в поетичного слова. Серед ус╕х твор╕в, присвячених могутньому порогу, найзначн╕шими, найпоказов╕шими, ╓ в╕рш╕ Олекси Ющенка «Ненаситець», опубл╕кований 1988 року в зб╕рц╕ «Барв╕нкова сивина», ╕ триптих Олес╕ Омельченко (родом ╕з села В╕йськового) «Балада про Ненаситець», опубл╕кований у газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» за
7 лютого 2002 року.
 ╤сторико-топон╕м╕чний словник В╕ктора Чабаненка ма╓ ще чимало ╕сторичних знах╕док та легенд, ц╕кавих факт╕в, як╕ допоможуть краще взнати наше кор╕ння, св╕й край ╕ незалежну Укра╖ну.

В’ячеслав ДРИГАЙЛО,
заслужений журнал╕ст Укра╖ни.
м. Запор╕жжя.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 30.10.2009 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8001

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков