"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "Душі криниця"
#43 за 23.10.2009
КРАСУ ЗЕМНУ В╤ДТВОРИМО У П╤СН╤
ТВОРЧ╤СТЬ НАШИХ ЧИТАЧ╤В
Доброго дня, шановна редакц╕я «Св╕тлички»! Пишу вам вдруге, брала участь у п╕сенному конкурс╕ «До душ╕ стежинка». Хочу под╕литись сво╖м набол╕лим та деякими поетичними рядками з над╕╓ю, що знайду серед вас сво╖х однодумц╕в. Не можу спок╕йно спостер╕гати, як губиться, перероджу╓ться золоте зерно укра╖нсько╖ п╕сн╕, яке пада╓ на кам╕нний ╜рунт ╕ може н╕коли не прорости. Але, слава Богу, ╓ справжн╕ неспок╕йн╕ серця наших земляк╕в, як╕ в╕дтворюють, в╕дроджують в пам’ят╕ т╕ зерна духовност╕, що ╓ в укра╖нськ╕й п╕сн╕, поез╕╖, образотворчому мистецтв╕, хореограф╕╖, фольклор╕, тощо. Я живу в Криму, полюбила цей край, край невичерпних можливостей, з його багатогранною культурою та ╕стор╕╓ю, хоча родом з м╕ста См╕ла, що на Черкащин╕, де родове кор╕ння нашого земляка Т. Г. Шевченка, навчалась в рос╕йськомовн╕й школ╕, але опанувала укра╖нську мову. В╕рш╕ пишу як рос╕йською, так ╕ укра╖нською мовами. Ц╕кавлюсь на телебаченн╕ каналом «Культура», де можна ╕нколи послухати перлини народно╖ творчост╕, сучасну укра╖нську п╕сню зм╕стовну, мелод╕йну, витончену. Хот╕лося, щоб цей ц╕кавий канал систематично проводив так╕ передач╕ ╕ бажано част╕ше в зручний час. На суд читач╕в подаю к╕лька сво╖х в╕рш╕в. Мо╖ в╕рш╕ – незр╕л╕ терпк╕ вишн╕, Зриваю ╖х я з дерева життя, ╤ в╕рю, що можливо сам Всевишн╕й Зобов’язав в╕ршами розбудить буття. Мо╖ в╕рш╕ – барв╕нков╕ джерельця, Всм╕хаються мов д╕ти в сповитку, Веснян╕ прол╕ски, що проростають з серця, Кружляють у ритм╕чному танку.
З повагою, Тетяна Шк╕льнюк ╕з села Родникове С╕мферопольського району Криму.
НОСТАЛЬГ╤Я
П╕сн╕, мо╓╖ юност╕ п╕сн╕. Ви дарували серцю насолоду, ╤з мр╕й зринають т╕ щаслив╕ дн╕, Я з ╖х джерел п’ю чисту, св╕жу воду. «Червона рута» — пристрасна, зваблива, Вона серця запалювала щемно, ╤ з часом набула живо╖ сили, Вс╕ покол╕ння оц╕нили недаремно. «Червон╕ маки», «Водограй», «Смер╕чка» Поет╕в-п╕сняр╕в моя земля зростила. ╤ лл╓ться визнання народу р╕чка, У творчих надрах ╓ золотиста жила. «Вальс Ки╖вський» — мр╕йливий ╕ величний, В╕н мов каштан в часи цв╕т╕ння. Красу Дн╕пра ╕ Ки╖в возвеличив На крилах сонячних пром╕ння. «Два кольори», «Мар╕чка», «Дик╕ гуси» - Прекрасн╕ ц╕ твор╕ння не стар╕ють. Та час летить в невпинн╕м рус╕ ╤ сценою пуст╕ музичн╕ «шоу» волод╕ють. Сп╕вають, н╕бито у вс╕х «анг╕на», То хриплим, то верескливим гласом, ╤ думаю, невже ж ти Укра╖но, Не народила хлопц╕в з гучним басом? В п╕снях-хвилинах нема живо╖ сили, Народжуючись – зразу помирають, Музичним мотлохом серця заполонили, ╤ зах╕дним кумирам п╕двивають. Були п╕сн╕ т╕, як душ╕ з╕знання, ╤ зникли вмить понищен╕ «попсою». Лиш в пам’ят╕ чар╕вне ╖х звучання, Не зраджу ╖х, вони завжди з╕ мною.
ВИШН╤ Й «П╤ДВИШН╤»
А дитинства роки до нас линуть здалека, До земл╕ наче зор╕ серпнев╕ летять, Як знесилен╕ птахи, крилат╕ лелеки, Повертаючись з вир╕ю серце нам веселять. Понесуть мене крила у вишнев╕ св╕танки, Де д╕вчиськом у вишнях шукала св╕й рай. Грона сп╕л╕, червон╕ були кращим сн╕данком, Це твор╕ння земл╕, це природи розмай. Наче пташка зл╕тала, де зелен╕╖ в╕ти, Колихали мене, як ту кв╕тку весни, ╤ могла я годинами на верх╕в’ях сид╕ти, Сп╕л╕ вишн╕ до вуст припадали сам╕. А п╕д вишнями в росах прозоро-духмяних, В╕днаходила рад╕сть дитячих бажань, Незвичайн╕ «п╕двишн╕» грибочки веснян╕, Як найвища краса смакових вподобань. В╕дцв╕ли, в╕дшум╕ли б╕лим сн╕гом т╕ вишн╕, Спомин гостем н╕чним в серце стука, не спить, Вийшло з хати дитинство тихенько посп╕шно, Й полет╕ло з лелеками в позахмарну блакить.
МО╢ М╤СТО До 225-╖ р╕чниц╕ м. С╕мферополя
М╕сто веч╕рн╓ вогн╕ засв╕тило, Втомлено веч╕р по вулицях ходить. Промен╕ сонце сво╖ погасило, Прощаючись тихо за гори заходить. М╕сто мо╓ величне й прив╕тне, Брамою Криму його називають, Небо над ним веселкою кв╕тне, Сонце ╕ море вс╕х до себе скликають. М╕сто мо╓ – моя р╕дна земля. Тут моя добра ╕ щира родина, Мр╕╖ сво╖ з ним пов’язую я, В╕рю, зд╕йсняться вони неодм╕нно!
Тетяна ШК╤ЛЬНЮК. с. Родникове С╕мферопольського району.
ЩАСТЯ — ЦЕ ТИ
Не вм╕ю я на в╕дстан╕ любить. Мен╕ потр╕бно бачить тво╖ оч╕. Як сонцю — небо, ласт╕вц╕ — блакить. Як в спеку воду ╕з криниц╕ пить, Як зор╕, що см╕ються серед ноч╕.
Не хочу я кр╕зь в╕дстан╕ ╕ти До рук тво╖х палких ╕ найр╕дн╕ших. Ти поруч будь, ти м╕сяцем св╕ти, Аби я знала: щастя, значить — ти,
╤ пригорнутися могла до тебе в╕ршем. Не треба мен╕ в╕дстан╕ чуж╕, Щоб зрозум╕ти — ти мо╓ останн╓... Нема кордон╕в, ╕ нема меж╕, Вс╕ пута перер╕зали нож╕, Аби лет╕ла я в тво╓ кохання.
ЛЮБЛЮ
...На ц╕й верб╕ ти написав «люблю» (Ми ц╕лувались, от ╕ вся основа). Ст╕кали краплями легкими на траву Маленьк╕ л╕тери малесенького слова. Я ту вербу забула кр╕зь л╕та, Я слово те ╕з р╕зних вуст ловила. Через роки я стала вже не та, А от зустр╕ла ╕ тебе спинила. — Прив╕т, минуле! — тихо говорю, Вдивляюся у зморшки ╕ сивини, Ловлю тв╕й погляд, мов любов ловлю, ╤ в╕дпустить уже не маю сили. ...А на верб╕ кричить тво╓ «люблю», А ти мовчиш, ╕ ╓ тому основа... Стекли давно по крапл╕ у траву Маленьк╕ л╕тери великого нам слова.
Наталя БАКЛАЙ. м. Лубни Полтавсько╖ област╕.
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7972
|