Версiя для друку Обговорити в форумi

«Героїчна оборона Севастополя 1854-1855 років під час Кримської війни. Севастополь — місто руської слави». Ці два речення відомі нині більшості громадян Російської Федерації й України. У них закладено тези, які може самостійно розвинути будь-яка людина, навіть не знаючи історичних фактів. Мовляв, якісь окупанти вдерлися до Криму, щоб захопити «ісконно» російські землі. Але тут їм на заваді став Севастополь, який героїчно захищали російські солдати й матроси.
Найобізнаніші громадяни, які вивчають історію за художніми творами: романами й ігровими кінофільмами. Про те, що «ісконно російські землі» Російська імперія загарбала лише за 71 рік до згаданих подій, вони чомусь забувають. Багато громадян навіть не знають, чим завершилися оборона Севастополя і Кримська війна — перемогою чи поразкою. А варто було б поставити собі бодай такі запитання. Чому окупанти з’явилися на Кримському півострові лише восени 1854 року, тоді як початок цієї війни — літо 1853-го? Отже, почалася війна десь в іншому місці. А де саме це сталося і як? І нарешті, хто ж розпочав війну?
У середині XIX сторіччя Російська імперія намагалася поширити свої володіння і впливи на Балканах та Близькому Сході. Зокрема, вона прагнула встановити протекторат над Молдавією, Волощиною, Болгарією й Сербією і мала намір окупувати Стамбул разом із протоками Босфором і Дарданеллами. Приводом до початку здійснення цих зазіхань стала вимога російського імператора Миколи І про надання йому прав захисника православного населення Туреччини. Турецький уряд у травні 1853 року категорично відмовився задовольнити вимоги царського уряду. Тоді Російська імперія оголосила про розрив дипломатичних відносин із Туреччиною. А 21 червня (3 липня) 1853 року російські війська вступили у дунайські князівства Молдавію і Волощину, що перебували під протекторатом турецького султана. У листопаді того самого року Чорноморський флот Російської імперії було вислано до турецького узбережжя Чорного моря. Турецький флот вступив у бій з нападниками біля своїх берегів, але зазнав поразки біля міста Синопа. Наприкінці 1853 року Російська імперія розпочала вторгнення до Туреччини суходолом з боку Кавказу в напрямку на Ерзерум.
Навесні наступного, 1854 року, російське військо перейшло річку Дунай і вступило до Болгарії, маючи на меті рухатися далі у напрямку Стамбула. Тоді на прохання Туреччини у війну вступили її союзники: Великобританія, Франція і Сардинія.
У червні-липні 1854 року вони висадили 70-тисячний десант біля міста Варни (Болгарія). Війська союзників змусили російське військо відступити аж за річку Прут, а їхній флот заблокував порти Російської імперії на Чорному морі й висадив десант на Кримському півострові. Це сталося 2 (14) вересня 1854 року біля міста Євпаторія.
Отже, війська союзників прийшли до Криму не як агресори, а у відповідь на агресію, щоб приборкати загарбника. Стає зрозумілим, чому війська Великобританії, Франції, Туреччини й Сардинії з’явилися на Кримському півострові, а також чому в світовій історії ця війна відома не як Кримська, а як Східна війна 1853-1856 років.
Восени 1854 року десант союзників під командуванням французького маршала Сен-Арно попрямував від Євпаторії вздовж узбережжя на південь. 8 (20) вересня 1854 року відбулася битва на річці Альмі, в якій військо Російської імперії під проводом головнокомандувача сухопутними військами і військово-морськими силами в Криму Олександра Меншикова зазнало поразки. Після перемоги на річці Альмі британці зайняли Балаклавську бухту, а французи — бухту Камишову. 13 (25) вересня 1854 року їхні війська розпочали облогу Севастополя. Організаторами оборони міста стали начальник штабу Чорноморського флоту віце-адмірал Володимир Корнілов і командувач ескадри віце-адмірал Павло Нахімов. Лінію оборони довкола Севастополя було поділено на чотири ділянки, які очолили генерал-майор Олександр Асланович, віце-адмірал Федір Новосильський, контр-адмірал Олександр Панфілов і контр-адмірал Володимир Істомін.
Отже, 1854 року захисникам Севастополя довелося обороняти це місто з тієї самої причини, з якої німці захищали Берлін 1945-го.
А тепер подивимося, хто так завзято, протягом 349 днів, оборонявся тоді у Севастополі. Кому довелося власною кров’ю й життям платити за авантюри правителів Російської імперії?
Передусім це були моряки берегової залоги Севастополя, а також кораблів Чорноморського флоту, частину яких було затоплено на вході до Севастопольської бухти за наказом російського командування. За часів Російської імперії Чорноморський флот традиційно комплектували вихідцями з України. Там служили уродженці Таврійської, Херсонської, Подільської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Волинської та Холмської губерній. Це підтвердив свого часу адмірал Олександр Колчак, який з червня 1916 року командував Чорноморським флотом, а перед тим служив на Балтійському. Ось його слова: «Офіцерство і матроси на Балтійському і Чорноморському флоті розподілялися головним чином за місцем народження: ті, що жили на півдні, йшли на південь, ті, які були з півночі, йшли на Балтику». А ось уривок із промови командувача Чорноморським флотом адмірала Олександра Колчака на Пушкінській площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед багатотисячними колонами маніфестантів він сказав: «Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут, заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким маю за честь, на 90% складається із синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі».
Та повернемось до облоги Севастополя під час Східної війни. Згадаємо й тих українців, що брали участь в обороні цього міста у складі сухопутних військ, які тоді також комплектували за територіальною ознакою. Отже, у складі Севастопольської залоги були: два Волинські, Подільський, Житомирський, Полтавський, Чернігівський, Дніпровський, Кременчуцький, Український, Азовський, Одеський, Алексопольський полки (Алексополь — Нехвороща на Полтавщині). Крім цього, українці Волині, Холмщини та Підляшшя воювали у складі Брестського, Замоського, Люблінського й Білостоцького полків.
Брали участь в обороні Севастополя і козаки Чорноморського козацького війська. 1775 року за наказом Катерини II було знищено Військо Запорозьке Низове, зруйновано його столицю — Січ. Частина запорозьких козаків попрямувала на Дунай, де заснувала Задунайську Січ. З числа тих запорожців, які залишилися в Україні, було створено Чорноморське козацьке військо. 1792 року козаки-чорноморці переселилися з України на Кубань. 1842 року в Чорноморському козацькому війську було створено пластунські (піхотні) батальйони. А 1854 року два пластунські батальйони (2-й та 8-й) прибули до Севастополя. Під час оборони міста пластуни наводили жах на британців і французів. Серед севастопольців про подвиги пластунів ходили легенди. Ось лише один випадок їхніх дій. Підкравшись уночі до четвертого французького бастіону, пластуни захопили його в рукопашному бою, знищивши майже всіх гармашів і солдатів прикриття. Відступаючи, урядник — велетень Іван Герасименко — прихопив із собою — поклав на плече й поніс! — багатопудову мортиру.
Майже рік захисники Севастополя тримали оборону. Десятки тисяч оборонців загинули, десятки тисяч стали каліками. Та все-таки 27 серпня (8 вересня) 1855 року Севастополь було здано. Оволодівши Севастополем, Євпаторією, Керчю, іншими містами Криму й навіть фортецею Кінбурном на Херсонщині, Великобританія, Франція, Туреччина і Сардинія змусили Російську імперію визнати поразку в цій війні, що було закріплено Паризьким мирним договором 18 (30) березня 1856 року.
Проте союзники не мали наміру залишатися окупантами на Кримській землі. Їм це було не потрібно, їхнім завданням було приборкати агресора, і вони досягли мети. Держави-переможці проголосили Чорне море нейтральним, на якому Російській імперії й Туреччині було заборонено утримувати військові флоти, а місто Севастополь демілітаризували. Судноплавство на Дунаї проголосили вільним. До речі, 1860 року, після закінчення Східної війни, Чорноморське козацьке військо було перейменоване на Кубанське.
Тож містом чиєї слави є Севастополь? Ось найвідоміші з тих, хто його прославив: Петро Кішка, Гнат Шевченко, Федір Заїка, Михайло Мартишок, Павло Головинський, Іван Дем’яненко, Микола Зінченко, Дмитро Горленко, Петро Даниленко, Семен Буденко, Андрій Гиденко, Макар Шульга, Корній Мітченко, Іван Димченко, Роман Журбенко, Василь Чумаченко, Микола Пащенко, Михайло Кузьменко. Саме українці складали переважну більшість його захисників у 1854-1855 роках. І їхня слава справді руська. Адже москалі — це народ фінно-татарського коріння, який назвав себе слов’янським та ще й «старшим братом» серед слов’ян, а також привласнив давню назву й історію нашого слов’янського народу русів.
Усі в Європі аж до кінця XVIII сторіччя добре відрізняли Русь від Московії, а русинів, або руських — від московитів. Згодом зміни сталися лише через те, що петербурзький уряд протягом цілого сторіччя робив усе можливе, аби ці назви злилися. Відтоді справжні русини воліли називатися українцями, аби відрізнятись від русинів — самозванців (москалів).
Ігор САЄНКО. м. Луганськ.

(«Слово Просвіти», вересень 2009 р.)

На фото: скульптура матроса Гната Шевченка на стіні будівлі Севастопольської панорами.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема ""Білі плями" історії"