Версiя для друку Обговорити в форумi

14 жовтня, в День українського козацтва, що відомий також як свято Українського повстанського війська, котре особливо шанувало Пресвяту Божу Матір, до Сімферополя завітали політики, які розглядають ці події геть у негативному світлі.
На площі ім. Леніна відбулася так звана презентація новоствореного лівого та лівоцентристського блоку. Щоправда, підписання «Декларації політичного блоку лівих сил» відбулося за місяць, але тишком-нишком і тільки тепер партнери по блоку не лише добралися до Криму і показалися на люди, але й провели першу свою акцію в цьому регіоні, що є одним із пунктів «Угоди про створення і принцип діяльності виборчого блоку лівих сил на період проведення виборів Президента України 17 січня 2010 року, місцевих органів самоврядування, міських, селищних і сільських голів та на чергових виборах до Верховної Ради України».
Присутні на мітингу довідалися, що до Комуністичної партії України приєдналося ще три політичні сили, а саме: СДПУ(о), партія «Справедливість» та «Союз лівих сил». Думаю, Компартія України, її діяльність та лідер усім відомі. Щодо СДПУ(о), то вона вже давненько зникла з політичної арени, але зберегла, як виявилося, свої структури. Зокрема, на першій полосі спецвипуску газети «За справедливу Україну» (як і на мітингу) можна було спостерігати голову виконкому СДПУ (о) Юрія Загороднього. А із вуст його однопартійця почути згадки про позитиви соціалістичного суспільства та докори владі, яка намагається «посварити Україну з Росією», до того ж «фальсифікує історію». На чолі партії «Справедливість» — голова ради партії Станіслав Ніколаєнко. Поняття справедливості важко вмістити в будь-яке прокрустове ложе. У багатьох країнах, аби визначитися щодо неї, на підмогу законодавству залучають навіть присяжних засідателів. Станіслав Ніколаєнко працював в уряді України за Тимошенко, Януковича та Єханурова як міністр освіти та науки і, певне, ситуацію в галузі, яку контролював, вважав справедливою. У брошурі «Справедливий Крим» декларується чимало позицій, які лівому електорату навряд чи можуть здатися справедливими. В ній йдеться про «эффективного владельца» (а який володар здається собі неефективним?), про «механизм, позволяющий обеспечить каждого гражданина необходимым минимальным пакетом медицинских услуг» (звісно, мова про «хронічно» здорову молодь, віком до 25 років), про «децентрализацию власти» (а навіщо тоді критикувати Януковича?) та інше. «Союз лівих сил» представляв на зібранні Василь Олександрович Голубєв (голова партії Василь Волга). У виступі йшлося про другу державну мову (самі знаєте, яку). І ось тут, в ухваленні закону, виявляється, зашкодила Партія регіонів. Особлива увага приділялася промовцем також жалюгідному озброєнню України. Але не лише Василь Олександрович в минулому – військовий. Представники «Союза советских офицеров» мріяли вголос не тільки про якісну зброю, але й про те, як незабаром «возвратят обратно» 91% колишнього СРСР. А тут дійсно без зброї не обійтися.
Та все ж таки було б несправедливим замовчати як загальне місце виступ «хрустально чистого» кандидата в Президенти від блоку (саме так охарактеризував Петра Симоненка один із прибічників).
Доглянутий, усміхнений Петро Миколайович і насправді радував око і говорив приємні речі для тих, хто не знайшов себе в новому суспільстві.
— Наше завдання – не допустити до управління економікою олігархів, повернути людям роботу, регулювання цін на продукти харчування, гідну зарплату, аби люди знали, що держава для них – і батько, і мати.
А в подальшій промові вже запахло репресіями, болючою ломкою суспільства та повіяло фантазіями про ЧФ «як оплот миру і дружби та майбутньої європейської безпеки». ЧФ, звичайно ж, російський, що керується агресивно налаштованою сусідньою державою на чолі, до речі, теж з олігархами, які не змінять своєї соціальної орієнтації, аби виправдати надії Петра Миколайовича.
Тож хоча над площею майоріло безліч переважно червоних прапорів (і жодного державного) відчуття дежавю не виникало і, здається, ні на чиїх очах не мерехтіли сльози. Це була звичайна акція передвиборної кампанії, де предметом «торгівлі» стали навіть «діти війни» (а це чимало люду), яких, згідно з повідомленнями, хтось кудись намагався переманити.
Згадане відчуття ще посилилося, коли я зв’язалася по телефону з Києвом. З’ясувати десь ближче, чому на мітингу була відсутньою символіка соціалістів і яка їхня позиція щодо об’єднання, не вдалося. Завідувач відділення Київського обласного комітету СПУ України Іван Єгорович Бебех (на кого вже натрапила) цілком задовольнив мій інтерес. Так, СПУ, яка здавна налаштована на об’єднання лівих сил, до блоку не увійшла. Її керівництво не сприймає позицію «кришталевої людини» щодо розподілу місць в парламенті у разі перемоги (собі – 50%, решта – на усіх братчиків), а також вважає, що своєю поведінкою в парламенті депутати від КПУ демонструють прихильність до політики блоку Юлії Тимошенко. Це, зокрема, пояснюється джерелом фінансування Компартії. Тож соціалісти ближчим часом ні з ким об’єднуватися не збираються.
До речі, на мітингу густо рясніли прапори «Русской общины Крыма», яка не знає, куди їй тепер притулитися. Але ці люди сьогодні, здається, вже нікого особливо не цікавлять, як і «лівіша за серце» прогресивна соціалістка Наталя Вітренко, що теж «гуляє сама по собі».

Тамара СОЛОВЕЙ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "Резонанс"