Версiя для друку Обговорити в форумi

ОБГОВОРЮЄМО КОНСТИТУЦІЮ

Внесений на всенародне обговорення Президентом проект Конституції має авторів. Їх доцільно назвати. Називати проект Конституцією Ющенка, якщо Ющенко не є єдиним або провідним автором – некоректно.
Маю перед собою чинну Конституцію, проект Конституції, розроблений авторською групою під керівництвом професора Київського національного університету ім. Т. Шевченка доктора юридичних наук О. Шевченка (ВО „Свобода”), і проект, внесений Президентом.
Якби на референдум винесли ці два проекти, голосував би за проект ВО „Свобода”, бо в ньому реалізована філософська формула європейського мислителя – чеха К. Гавлічека-Боровського, сформульована ще всередині ХІХ ст.:
„Україна – це постійне прокляття, яке самі над собою проголосили її гнобителі... Доки не буде виправлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій”.
Проект ВО „Свобода”, при його реалізації, виправляє кривду, зроблену українцям. Цей проект дає вихід на Конституцію і процес відродження-розбудови та укріплення Української держави.
Найголовнішим завданням зовнішньої політики України з дня 24.08.1991 р. було переконати вільний світ, що визнання ним Української держави вимагає визнання і такої конституції. Це завдання не виконувалося, бо від влади в Україні не були усунуті в революційний спосіб (хоча б: визнання режиму УРСР окупаційним режимом, люстрації владних кадрів того режиму, негайна ліквідація імперських символів і пам’ятників, надання громадянства за заявою особи з мотивацією вибору українського громадянства та після оволодіння українською мовою) проімперськи налаштовані особи. „Суспільні покидьки” (за М. Сціборським), грабіжники, убивці, пристосуванці, затоптавши залишки не знищеної Московією, але знесиленої в нерівній боротьбі з окупантським режимом української еліти, захопили владу і брехливо намалювалися перед вільним світом найдемократичнішим режимом (чинна Конституція). Коли національну правду став виголошувати, балотуючись на посаду президента, В. Ющенко, його спробували вбити фізично, а тепер намагаються вбити політично.
З брехнею для вільного світу про стан суспільства в Україні зайшли так далеко, що і у внесеному Президентом проекті Конституції витягування української нації з прірви мислиться через хитрування, а не через жорстку правду.
Перетасування в будь-які нові структури у владі колоди карт-осіб здебільшого неукраїнського походження — суспільних покидьків, злодюг, ворогів Української держави, пристосуванців, хабарників, безликих, безбатченків, іноземної агентури при системному відстороненні патріотів України і просто порядних громадян від влади на всіх рівнях (щоб не заважали грабувати українську націю!) веде скалічене в імперії суспільство до закономірної втрати Української держави де-юре.
У цьому проекті все оте перераховане у попередньому реченні неправомірно іменується українським народом.
Цей проект не передбачає „виправлення кривди, зробленої українцям”.
Українці, а тим паче високі посадові особи, не повинні брехати самі собі, що йдеться про рівні умови для громадян (це так хоче бачити сліпуватий Захід). Насправді ж, в Україні з одного боку люто вишколені Москвою у нищенні всього українського і нею підтримувані потужні й організовані антиукраїнські політичні та обивательські сили, а з іншого боку — національно-скалічені, значною мірою денаціоналізовані та помоскалені, з втраченими національним і державницьким інстинктами українці; таке собі неконсолідоване населення, привчене нагнувшись шукати собі кусок хліба, а не національну ідею та національну державу. Свідомих українців недостатньо, вони не грабували свій народ, а кинулись піднімати його свідомість, і тому в основному бідні, їх відтісняють від влади розбагатілі грабіжники, які купують місця у владі в егоїстичних інтересах подальшого збагачення. Ця ситуація аж ніяк не відтворює рівність умов: перед очима — пролонгація „прокляття, яке самі над собою проголосили гнобителі українства”.
„Доброзичливці”, які неприховано радіють заниженому штучно рейтингу чинного Президента, та причетні до розробки цього проекту Конституції правники напевне обізвуть викладене вище – емоціями. Але це буде непорядним приховуванням правди від народу.
Як і чинна Конституція, цей проект на догоду вільному світові знову переступає через правду, через міжнародні зобов’язання України (мається на увазі міжнародна „Конвенція про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин” від 21.10.1994 р.) та через обов’язкову норму міжнародного права, зафіксовану в ст. 9 чинної Конституції і ст. 10 проекту Конституції, яка зобов’язує приводити норми Конституції у відповідність нормам ратифікованих Україною міжнародних Договорів, Конвенцій і т. ін.
Вищеназвана Конвенція є набагато сильнішим і більш справедливим юридичним інструментом для розбудови Української держави, аніж чинна Конституція і обговорюваний проект.
У Конвенції право української нації, як і будь-якої іншої, на державне самовизначення (основоположний принцип міжнародного права) чітко пов’язує категорії:
синоніми: українська нація, український народ, основне населення України. Для основного населення Україна є Вітчизною, а земля України є рідною;
неосновне населення – національні меншини України. Для цієї частини населення Україна є інонаціональною державою, на території якої вони проживають.
Ст. 3. п. 3 Конвенції встановлює норму: Українська держава поважає права осіб, які належать до національних меншин лише при умові виконання ними своїх обов’язків перед Українською державою.
Ст. 5. п. 2 Конвенції надає представникам нацменшини право створювати відповідно до українського національного законодавства асоціації, земляцтва, общини просвітницького, культурного і релігійного характеру з метою збереження і розвитку етнічної, мовної, культурної і релігійної самобутності.
У наведених нормах Конвенції окреслені організаційні рамки і характер дозволеного чину представників нацменшини в державі проживання.
Правильно інкорпоровані ці норми в Кримінальний кодекс і наполегливе їхнє дотримання державою припиняло б гребування державною мовою, ухвалення протиправних рішень органами місцевої влади і утверджувало б авторитет держави.
Де це все в проекті Конституції?! Чому немає?
Зрозуміло, чому. Ліберально-космополітична ідея проекту Конституції – це чергова спроба призвичаїти ворогів українства до України, олюднити їх. Якби це вдалося – ми мали б найбільшу, найглибшу, найпереконливішу і остаточну перемогу української державності.
Але такого в історії українства ще ніколи не було; навпаки, ми всі рази на цьому втрачали державність. Врахуйте, пане Президенте, цю обставину. Розтлумачте її глухуватому Заходу. На кону історії — доля великої найдавнішої нації.
З букви і духу Конвенції та основоположного принципу права нації на самовизначення витікає, що в Україні має бути три види (рівні) референдуму:
місцевий – голосують місцеві мешканці з питань місцевого значення;
національний – голосує основне населення з питань самовизначення, вступу в міжнародні організації і т. ін.;
загальногромадянський – голосують громадяни України з питань внутрішньої проблематики загального плану.
З тези Конвенції про право представників національної меншини творити свої організації „відповідно до національного законодавства” країни проживання витікає, що Конвенція не передбачає заборону творити законодавчий орган держави за пропорційним принципом.
В умовах, що склалися для України, нехтувати Конвенцією (підписаною в Москві) неприпустимо! На тому стою, і, сподіваюся, що 90% українців на моєму боці.

Микола Білий.
м. Феодосія.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2009 > Тема "З потоку життя"