Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3080)
З потоку життя (6289)
Душі криниця (3459)
Українці мої... (1456)
Резонанс (1483)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1661)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Б╤ЛЯ КАРТИНИ ЯРОСЛАВА МАЦЕЛЮХА «ТАРАС ШЕВЧЕНКО»
Ви вже, напевно, подумали, що перед вами якийсь французький граф, чи британець корол╕всько╖...


СОРОК ПРУТИК╤В СОРОКИ
22 березня вшанову╓мо пам'ять сорока святих мученик╕в севаст╕йських


ПРИДБАЙТЕ КНИЖКУ, П╤ДТРИМАЙТЕ КОНКУРС!
«Можливо, хтось ╕з вас займа╓ться реал╕зац╕╓ю книг, чи ма╓ бажання придбати мою книжку...


З В╤РОЮ В ДОБРОТУ
Для кожного в житт╕ наста╓ час, коли варто п╕двести п╕дсумки, проанал╕зувати, що вдалося зробити,...


«Я – ЗАРОБ╤ТЧАНКА»
Все в╕дкладала б╕ограф╕ю писати, Бо спогади, як море - то штилем, То штормом в серц╕ виринають....




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 16.10.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 16.10.2009
МОСКОВСЬКИЙ ЧАС
ВАСИЛЬ МАРСЮК

ПОЕЗ╤Я

УРИВОК З ПОЕМИ
(Зак╕нчення. Поч. у № 41).

ЗАГОРСЬК

Сьогодн╕ в нас по╖здка у Загорськ,
в столицю православ╕я Рос╕╖.
Не дуже ╕ хот╕лося чогось,
та ╖дуть вс╕, то й ми нудьгу розс╕╓м.
Уже набридли нетр╕ кам’ян╕,
хай нав╕ть ╕ розк╕шн╕, ╕ величн╕.
Якою св╕ж╕стю дихнули симпатичн╕
берези у вагонному в╕кн╕!
Л╕си, л╕си ╕ села придорожн╕…
А це не Перед╓лк╕но, бува?
Тут селяться письменники вельможн╕,
а в БТП* живе
др╕бна братва.
Я теж тут був в Тарковського Арсена
(в╕н спогадом д╕лився про Махна),
а Надя Кондакова
тут для мене
перекладала книжку
 (та вона
в Москв╕ побачить св╕т
 ╕ще не скоро).
А зараз до Загорська
кличе шлях.
З бурятом ми
 про Будду поговорим,
а в╕д татар
 десь чу╓ться: «Аллах!».
╢вре╖ теж, зда╓ться,
 щось про Бога
свого ╢гову гомонять
в гуртку.
В компан╕╖ дорога – не дорога.
Евенк уже чарку╓ у кутку.
Блаженний блиск╕т у очах помора
сигналить нам:
«Загорськ вже близько, близь…».
Аж ось ╕ в╕н! Церкви, неначе гори,
з перел╕ска хрестами п╕двелись.
Я у дитинств╕ з хрестиком ходив,
коли при н╕мцях знову храм в╕дкрили,
але в нов╕ радянськ╕ холоди
учили нас, що вс╕ ми – в╕д горили.
Так я ╕ жив – м╕ж мавпою й Творцем,
в церквах любив лиш
готику й бароко.
Загорськ дихнув духовним в╕терцем –
я широко в╕дкрив безбожне око.
Як╕ тут пишн╕ збереглись церкви!
Як╕ ╕кони! Ск╕льки позолоти!
А в Укра╖н╕ – зна╓те це ви? –
спалили все червон╕ верховоди.
╤ все ж я низько голову хилю
перед старим гн╕зд╕в’ям патр╕аршим.
Зда╓ться, Бога знову я люблю,
але свого. Я знову з Богом нашим!
Тутешньому я не воздам хвали,
в╕н б╕снувався, мов з╕рвався з цепу:
його ╕м’ям Толстого прокляли,
╕ проклинають триста л╕т Мазепу.
Як╕ у них тут б╕дн╕ чудеса!
Як╕ холопськ╕ на устах прокльони!
Мазепа гетьману╓ в небесах,
а Льву п╕всв╕ту б’╓ низьк╕ поклони…
╤де монах, щось шепче. Я мовчу.
Кому що скажеш? Топаю п╕ано.
Помор Л╕чут╕н ставить тут св╕чу.
Евенк з монголом
щось гелгочуть п’яно.
А що робили б тут мо╖ д╕ди,
в яких з землею од╕брали й Бога?
╤ батька розтерзали десь кати,
╕ вже в земл╕ лежать мо╖ брати…
А св╕чку тут поставити незмога.
Пробач, Загорськ!
Я, може, щось не так…
Я Бога щиро тут шукав, без глуму.
Не прокляни мене, як Аввакума,
який ╕ Бога, й Русь любив, однак…
Однак вже час збиратись у дорогу,
перекусивши добре у корчм╕.
На язиц╕ тепер – що й на ум╕.
Вс╕ сит╕ ╕ весел╕, слава Богу!
1977 р.

*БТП (абрев╕атура) – Будинок творчост╕ письменник╕в.

P. S.
╥здить Укра╖ною К╕р╕л –
Патр╕арх Московський ╕ вс╕╓╖…
Хай би в╕н по╖хав до Курил,
чи повчав п’яниць на ╢н╕се╖.
Н╕, в╕н вибрав Ки╖в ╕ Донбас,
╖х назвавши «нашею землёю».
Хто святий – святий у нього глас,
а лукава свят╕сть – купа гною.
Побоявся ╖хати у Льв╕в,
обминув ╕ Р╕вне, ╕ Терноп╕ль.
Хай би там байки в╕н розпов╕в!
Хай би освятив ╕ «св╕й» Чорнобиль!
Гр╕шний, гр╕шний,
гр╕шний наш народ,
що дожився до тако╖ слави:
розплодив безвольних во╓вод –
н╕ ума, н╕ чест╕, н╕ держави.
П╕п – сьогодн╕, завтра вже солдат
╕з Рос╕╖ вкотиться на танку.
В Ки╓в╕ багато «в╕рних чад»
виглядають танки т╕ щоранку.

04.08.2009 р.

ГОРЕЦЬ

Студент ╕з Кавказу тримався ╕з честю,
дивуючи вс╕х у столик╕й Москв╕:
бараняча шапка ╕з довгою шерстю
б╕л╕ла завжди на його голов╕.
Я терся в Москв╕ серед р╕зного зброду,
що з’╖хавсь сюди
в╕д Балкан до Курил,
╕ бачив: цей хлопець з такого народу,
який спопеляли, а в╕н не згор╕в.
Ми з ним мимох╕дь зустр╕чалися,
зр╕дка.
«Салям!» – я в╕тав, додаючи: «Кунак».
А в╕н усм╕хався у чорну бор╕дку
╕ тепло дивився, бо я – не русак.
В╕н був десь ╕з Грозного,
чи ╕з Назран╕,
та гордо дивився,
як лондонський лорд.
Напевно, в╕н вичитав те у Коран╕,
що вже недоступне для вибритих морд.
Не знаю, куди
занесла його доля,
але коли Грозний
тонув у кров╕,
я певен: у горах в╕н бився за волю
в папас╕ от╕й,
що носив у Москв╕.

1977-1994 рр.

P. S.
Може, в╕н бився
з останньо╖ сили
десь п╕д могильним
горбком в полин╕,
де дотл╕ва╓
 в забут╕й могил╕
д╕д м╕й вигнанець
 в чуж╕й сторон╕.
Н╕! Не чужий
в╕н уже на Кавказ╕,
ставши землею, як згублений пл╕д.
Хай молод╕й голов╕ у папас╕
дасть порятунок м╕й д╕д!

03.08.2009 р.

МАНЕКЕН

Лен╕нградець М╕ша Глинка
вигляда╓, мов картинка:
ситий, гордий, без сивин,
генеральський, кажуть, син.
Про здоров’я дба╓ ревно
╕, зда╓ться, недаремно,
бо такому письмаку
треба сили, як бику.
Знають вс╕: проза╖к М╕ша
св╕й роман грубезний пише
про п╕дводних моряк╕в,
пише, пише для в╕к╕в.
Каламутить, правда, воду,
що дворянського в╕н роду,
що великий композитор –
з ним р╕дня, з одного сита,
ще й п╕дкине к╕лька сл╕в,
з ким той родич спав ╕ ╖в.
Бач, куди в╕н носа тиче!
А мовчить про св╕й Бердич╕в,
зв╕дки в нього прад╕д-д╕д
╕ гендлярський родов╕д
(розпов╕в мен╕ сус╕д,
а йому я дов╕ряю,
бо вони – з одного краю).
Хоч однаково мен╕,
╕з яко╖ хто р╕дн╕,
╕ по╖ду я скор╕ш
у Бердич╕в – не в Париж.
╤ для мене важлив╕ше:
а для чого М╕ша пише,
стартувавши як спортсмен?
Манекен ╓ манекен!

1977 р.

P. S.
Мав ╕з ним я заковику
по-студентськи невелику,
а було такого крику –
аж гуд╕в весь ╕нститут:
«Марсюков╕ все – капут!»
Та капуту все ж не вийшло,
бо зламалось в М╕ш╕ дишло.
Став не кращим в╕н, однак
вже в╕тався, мов кунак.
Чом в╕н згаду╓ться дос╕?
Помолюсь у синагоз╕!

19.08.2009 р.

У СИНАГОЗ╤

Заходив я в московську синагогу,
з ╓врейкою гуляючи удвох,
зайшов не просто помолитись Богу,
а глянути, який-то ╖хн╕й Бог.
╤ що побачив? Т╕льки гол╕ ст╕ни
╕ скромний напис:
«Коримось Москв╕».
За столиком шепталися равв╕ни
з ярмулками на сив╕й голов╕.
Знайома не зайшла: «Н╕як не можу!»
Отож я сам всю пустку об╕йшов,
Равв╕ни пасли порух кожний
╕ кожний звук чужинських п╕дошов.
Вони – мен╕, ╕ я ╖м – н╕ словечка.
Шепталися, гортаючи Талмуд.
Де ж ╖хн╕й Бог?
Чого пусте гн╕здечко?
Чого сюди зайшов я, шалапут?
Знайома усм╕хнулася красиво,
╕ не були слова ╖╖ чуж╕:
«Ми вам подарували Бога-сина,
а батько-Бог живе у нас в душ╕.
Не просить в╕н ╕кон ╕ позолоти,
лише любов╕ в серц╕ повсякчас».
Й лукаво усм╕хнулась: «А щедроти
╕ золото в╕н сам збира для нас!»
╤ см╕х, ╕ гр╕х. Та Бога в синагоз╕
за бороду н╕як я не схоплю.
А д╕вчин╕ лукав╕й по дороз╕
я дещицю ╕з золота куплю.
Куплю я мимовол╕, чесне слово!
Н╕що нас не пов’язувало двох.
Ви дума╓те, так це – випадково?
По-мо╓му, це д╕яв Ягве-бог.

1976-2009 рр.
 
ЛЕН╤НГРАДСЬК╤ МАРШРУТИ

Петров╕ Журу, л╕тературознавцю
Балт╕йське море, Лен╕нград,
╤ Петергоф, ╕ Л╕тн╕й сад –
так╕ в╕дом╕ вс╕м маршрути,
як╕ туристам не минути.
╤ я ╖х теж не обминув,
коли з екскурс╕╓ю був
в гурт╕ колег ╕з Вищих курс╕в
╕ табуном ходити мусив.
Та я не довго там бродив,
де цар Петро гор╕лку пив,
де ласу Другу Катерину
коханц╕ клали на перину.
Нехай ╖м б╕с! Я вт╕к туди,
де Гоголь залишив сл╕ди,
де в б╕дн╕м закутку Тарас
писав послан╕я до нас.
Мо╖м же г╕дом в цю обитель
був Жур Петро, тутешн╕й житель,
земляк з Черкас ╕ патр╕от,
яких так мало наш народ
розкидав по ус╕х чужинах.
Петро ж мав кров козацьку в жилах
й робив наскоки до Черкас,
де ми зустр╕лися не раз,
але вже пот╕м. А сьогодн╕
наговорились ми голодн╕
на р╕дне слово. Хай не наш
десь почека╓ Ерм╕таж!
Хай хоч потоне та «Аврора»!..
Усе було неначе вчора –
холодне море, Петергоф,
╕ ми просв╕тлен╕ удвох.

1977-2009 рр.

ФЕРГАНСЬКА ТРОЯНДА

У висок╕й московськ╕й осел╕
вечорами читаю газел╕,
бо зустр╕в чар╕вницю ханум,
як оазу в безводн╕й пустел╕.
В ╖╖ погляд╕ – спечний самум,
в╕д коси ╖╖ – лаг╕дний струм,
коли б м╕г я легенько торкнути,
не ходив би у марев╕ дум.
Коли б м╕г ╖╖ тугу збагнути,
щире слово в╕д не╖ почути,
п╕д сп╕вання ╖╖ негучне
дн╕ минул╕ я зм╕г би забути.
Хай н╕коли цей сон не мине,
хай н╕хто нас не жде, не кляне –
стану кликати думи весел╕.
Ой ти, мр╕╓, вт╕ша╓ш мене!
Я один у висок╕й осел╕
вечорами складаю газел╕,
бо зустр╕в чар╕вницю ханум,
як оазу в безводн╕й пустел╕.

1976 р.

МАНДР╤ВКА ДО ╢СЕН╤НА

Мандр╕вка до ╢сен╕на – як свято,
в рязанський край далекий, де Ока.
В автобус╕ нас ╖хало багато,
а змусили сп╕вати Марсюка.
Просили засп╕вати жал╕бненьке –
про Байду, що потрапив у полон,
то про вдову, що брала
льон др╕бненький,
╕ я сп╕вав, як м╕г, у м╕крофон.
Сп╕вав-рад╕в: яка в нас п╕сня славна!
А вторили гуцул ╕ Дону син.
╤ слухала узбечка неослабно,
п╕дтягував мелод╕ю грузин…
Так ╕ до╖хали в село не малувате.
Ось ╕ осп╕вана ╢сен╕ним ╕зба –
неначе сина вигляда╓ мати
з високого приокського горба.
╤ вразила мене одна под╕бн╕сть:
в Шевченка також хата на гор╕
в його сел╕. Поетам скр╕зь потр╕бн╕
широк╕ дал╕ – тут ╕ на Дн╕пр╕.
╤ роз╕йшлися ми по крутосхилу,
задивлен╕ у «розовую даль»,
де в луз╕ косар╕ якраз косили,
де розлилась ╓сен╕нська печаль.
А щоб повесел╕шало довкола,
брати-слов’яни с╕ли п╕д ст╕жок,
╕ естафета йшла ╕ йшла по колу
то за поета, то на посошок.
Тому-то, мабуть, гом╕нкий автобус
вертав назад веселим кораблем,
╕ м╕сяць видававсь комусь, як глобус,
а ╕ншому – ╓сен╕нським брилем.
Сп╕вали про бер╕зку ╕ про клена,
╕ про сумн╕ до матер╕ листи,
╕ знову причепилися до мене
про криниченьку п╕сню завести.
Отак з п╕снями ╕ в Москву влет╕ли,
а в нетрях кам’яних притихли враз.
Вогн╕, вогн╕, кругом вогн╕ – аж б╕ло,
та вже сумних чогось не гр╕ли нас.

21.05.1977 р.

ЧЕМОДАН

Лежить старий м╕й чемодан,
набитий давн╕ми паперами,
в╕дпочива╓ ветеран
у закутку за шифонь╓рами.
А ск╕льки ми ╕з ним дор╕г,
кра╖в ╕ м╕ст удвох об’╖хали!
В╕н – м╕й найкращий обер╕г
в години голоду ╕ в╕холи.
Я в Ки╖в з ним не раз – не два
в студентськ╕ дн╕ робив маршрути,
╕з ним в╕талася Москва,
╕ Крим не може нас забути.
М╕цний ╕ще на ньому дерматин.
кути зал╕зн╕ вже, на жаль, ╕ржав╕ –
такий соб╕ старого св╕ту син,
а служить, бачте, ╕ в нов╕й держав╕.
╤ я, давно старий вже чолов╕к,
осв╕тою ╕ досв╕дом набитий,
у закапелку доживаю в╕к,
так ╕ не ставши справд╕ знаменитим.
Як я оце у чорний чемодан
загляну ╕нколи, копаючись в арх╕в╕,
так хтось колись загляне в м╕й талан,
погляне на рядки мо╖ правдив╕.
На стор╕нки мо╖ осяде пил,
╕з часом потьмян╕ють, як газети…
Прим╕ря╓ читач на св╕й копил
м╕й труд ╕ скаже: «З ╕ншо╖ планети!»
Нехай! Ще в мене мислення ясне
╕ усм╕шка ╕ще не дерев’яна.
Жаль одного: у в╕чне╓ турне
подамся я колись без чемодана.

09.09.2009 р.

У ЧИТАЛЬН╤

Ну, що це сталося з╕ мною?
Неначе трохи був затих.
На книги гляну: купи гною,
аж гидко взятися за них.
Все про геро╖в, про геро╖в.
Та про яких? Той брата вбив,
бо брат марксизму не засво╖в,
а ╕нший кров народну пив
в ╕м’я ж народу, – в╕н, бач, темний,
йому потр╕бний др╕т тюремний,
колючий др╕т, над╕йний др╕т,
щоб загнуздати ц╕лий св╕т.
О табори – лих╕ комуни,
хто пор╕внятись з вами м╕г?
Як╕сь монголи там, чи гунни?
Др╕бн╕ ц╕ виплодки фортуни,
як перед бомбою бат╕г!
Хто осп╕ва╓ магадани,
╕ Воркуту, ╕ Соловки?
Кругом л╕ричн╕ графомани,
немов засватан╕ д╕вки.
Одн╕ солодку пишуть прозу,
друг╕ видрочують в╕рш╕.
Х╕ба це можна без наркозу
читати? Га, товариш╕?!

25.10.1975 р.

НА КОНЦЕРТ╤

Закурю останню пап╕росу,
спогадом з╕гр╕юсь голубим.
У Москв╕ училась Н╕на Жосу* –
я ╖╖ не люблячи любив.
Молдаванка з чорною косою,
кароокий погляд – як алмаз.
╤з такою гр╕зною красою
доля зводить, мабуть, т╕льки раз.
Сидимо ми з нею на концерт╕,
де Ротару з╕ркою с╕я,
╕ засперечалися, уперт╕ –
а чия ця Сонечка? Чия?
Марно сперечались. Наш╕й Сон╕
найр╕дн╕шим став московський св╕т.
Ми жили в духовному полон╕,
всюди натикаючись на др╕т.
Це була не зустр╕ч, а розлука
серед свята музики й краси.
Не з’╓днались наш╕ тих╕ руки,
наче побоялися грози.
Пот╕м сут╕нь, мряка вечорова
╕ п╕дступний п╕д ногами л╕д.
╤ була розмова – не розмова.
Красну площу перейшли, як бр╕д.
Чом я не забув т╕╓╖ дати?
Спогад св╕тлий, св╕тлий – а г╕ркий.
Романтичн╕ оч╕-д╕аманти
недосяжн╕ стали, як з╕рки.
Докурив останню пап╕росу –
хоч ╕ди ще в когось попроси!
Я не все сказав про Н╕ну Жосу –
в н╕й же щось було ╕ кр╕м краси.

21.03.1980 р.

P. S.
Через десять рок╕в вже у Ялт╕
Н╕ну я зустр╕в – ╕ не одну.
(Незалежн╕сть вже була на старт╕,
СССР вже прим╕ряв труну).
В нас не вийшло довго╖ розмови,
бо супутник поряд, як магн╕т.
Наче чорн╕ чайки – в Н╕ни брови,
а в очах св╕тився динам╕т.
«Ми на все, на все за волю п╕дем!» —
я запам’ятав ╖╖ слова.
Б╕льше н╕ побачень, н╕ прив╕ту –
вже далеко Ялта ╕ Москва.
А в Молдов╕ все тривоги, в╕йни,
╕ Тирасполь, як московський сл╕д…
Та живе там, знаю, горда Н╕на,
а в очах у не╖ динам╕т.

20.09.2009 р.

*Жосу Н╕на – молдавська поетеса.

ТРИ – НУЛЬ

А Шоту Зо╖дзе* ╕з Батум╕
р╕дко пом╕чав я у задум╕.
Ще стрункий – неначе паруб╕й,
зовс╕м сивочубий – а баб╕й,
ма╓ княжий р╕д – а не горд╕й…
Стал╕ну в╕н видряпав би оч╕,
бо в╕ддав Рос╕╖ славн╕ Соч╕,
бо понищив весь грузинський цв╕т,
що ясн╕в п╕д сонцем сотн╕ л╕т.
В юност╕ Шота був футбол╕стом –
╕ пов╕в мене, немов нечистий,
подивитись гру двох заб╕як –
ки╖вське «Динамо» ╕ «Спартак».
У велик╕й мушл╕ стад╕ону
ми удвох були, як електрони,
в силовому пол╕ москвич╕в.
╤ коли посипались м’яч╕ –
перш╕ два – в спартак╕вськ╕ ворота,
стад╕он кривив з гарчанням рота,
а коли влет╕ло три голи –
«Бей хохлов!» – одразу заревли
гн╕вом переповнен╕ трибуни.
Так рев╕ли, мабуть, дик╕ гунни
чи монголи, Ки╖в беручи,
беручи на списи ╕ меч╕.
Скочив я, не стримуючи лють,
та Шота спинив: «Мовчи! Уб’ють!»
Хоч була за нами перемога,
та рад╕ти все ж була незмога.
Краще б я не йшов на стад╕он!
╤ Шота, на м╕й п╕ддавшись тон,
запросив мене на чарку чач╕**,
т╕льки чарка та була одначе
ц╕лим бутлем у лозов╕й тар╕.
Просв╕тл╕ли наш╕ оч╕ кар╕ –
справжня чача – це не молоко.
Пот╕м засп╕вали «Сул╕ко»
на грузинсько-укра╖нськ╕й мов╕…
Дал╕ розкажу я при умов╕:
ви про це н╕кому н╕-н╕-н╕!
Я д╕йшов до л╕жка, як вв╕ сн╕,
св╕т здававсь великим стад╕оном,
а блакить – грузинським самогоном…
Довго ще п╕сля веселих гуль
ми з кацо*** в╕талися: «Три – нуль!»
╕ дивились в оч╕ з теплотою.
Скучно розлучатись ╕з Шотою!

21.05.1977 р.

P. S.
Прокотились ╕гри св╕тов╕.
Стало непереливки Москв╕ –
╖й голи забили вс╕ республ╕ки
п╕д знайомий рев чужо╖ публ╕ки.
╤ серед шалено╖ юрми
опинились знову т╕льки ми –
Укра╖на й Груз╕я, як сестри,
знов у нас екзамени-семестри
п╕д в╕йськов╕ ╕гри та оркестри…
Як ся ма╓ш, друже м╕й Шота?
В Укра╖н╕ вруняться жита.
А у вас як виноград, куначе?
Ти ще вариш ту скажену чачу?
Це не аква в╕та – а вогонь –
Боже, нас в╕д зайвого боронь!
Згаду╓ш ти, друже, дн╕ минул╕?
Пам’ята╓ш т╕ футбольн╕ гул╕,
де голи л╕чили нам зозул╕?
Та й тепер серед погроз ╕ куль
буде знов по-нашому: «Три – нуль!»

22.09.2009 р.

*Зо╖дзе Шота – грузинський поет.
**Чача – виноградна гор╕лка.
***Кацо (грузинське) – друг.

РОЗДУМ

Ми вже см╕ятись розучились,
як то см╕╓ться в╕льний люд.
Нам би жив╕т набити чимось,
як у скрутн╕ часи верблюд.
Забили баки нам марксисти,
що в нас нема╓ перспектив,
що нам пора ╕з воза зл╕зти,
який в╕ками нас котив.
То що нам д╕яти зосталось?
╤з круч╕ сиво╖ – в Дн╕про?
Чи то зчинити сл╕зний галас –
почу╓ хай Пол╕тбюро?
Н╕, люб╕ браття укра╖нц╕,
жив╕мо так, як ╕ жили!
Купаймо пику у гор╕лц╕,
допоки й це не в╕дняли!
╤ спод╕ваймось, доки доля
нам золоте знесе яйце…
╤ чом я знов, дурний, про це
кричу один посеред поля,
н╕мого поля, як неволя?!

02.07.1976 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 16.10.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7936

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков