Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...


ГЕРБ УКРА╥НИ: ДЕЩО З ╤СТОР╤╥
У листопад╕ 1917 року Центральна Рада проголосила Укра╖нську Народну Республ╕ку. Питання про...


«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 09.10.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 09.10.2009
«НАШ ПОВСТАНСЬКИЙ АРХ╤В, ХЛОПЦ╤, ДОС╤ У ГОРАХ…»

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ

 Нещодавно М╕н╕стерство у справах молод╕, с╕м’╖ та спорту проводило ╕сторико-етнограф╕чну експедиц╕ю на Гуцульщину, у село Яблуницю. Там дос╕ прожива╓ дружина надрайонного пров╕дника ОУН «Зубра» (Кирила Кравчука) зв’язкова «Калинка» — у д╕воцтв╕ Василина Крицкалюк.
 Л╕дер «Студентського братства» Олег Яценко запропонував з’╖здити в гори ╕ мен╕. Адже зна╓ про ╕нтерес «Кримсько╖ св╕тлиц╕» до повстансько╖ теми: власне, саме за це його побратими ╕ поважають нашу газету.
 Не м╕г в╕дмовитись, адже «Зубр» керував п╕дп╕ллям на Закарпатт╕ аж до 1952 року, тобто до дня сво╓╖ загибел╕. У нас багато написано про ОУН-УПА на Волин╕ та в Галичин╕, а про Закарпаття набагато менше. А тут живий св╕док под╕й – зв’язкова «Калинка»!
 Не без пригод до╖хав до Яблуниц╕; чимало походив на м╕сц╕, поки знайшов садибу колишньо╖ п╕дп╕льниц╕. Адже село велике ╕ дуже розкидане, а н╕чне осв╕тлення там яке? Лише зоряне небо…
 Василина Юр╕╖вна, попереджена Олегом Яценком, уже чекала на мене з╕ сво╖м сином Михайлом. А наступного ранку прибув ще Тарас Зомбик з Нового Роздолу, кер╕вник м╕сцевого осередку «Студентського братства». Тарас виявився ц╕кавим хлопцем. Я в╕дразу в╕дн╕с його до категор╕╖ «д╕тей Майдану», адже саме ця под╕я дала Укра╖н╕ багато сотень (якщо не тисяч) нових молод╕жних актив╕ст╕в. П╕сля знайомства з Олегом Яценком у Ки╓в╕ («Студентське братство» якраз голодувало на знак протесту проти «антикризово╖ коал╕ц╕╖» рег╕онал╕в ╕з соц╕ал╕стами Мороза) Тарас вир╕шив утворити осередок ╕ у себе на Льв╕вщин╕. А коли «братчики» ╖здили до Криму, то разом з ними ╖здив ╕ Тарас. Тож тепер хлопець у кримських справах розбира╓ться непогано. Ця обставина порадувала мене, а сам факт нашого при╖зду порадував «Калинку», — тепер уже Василину ╤васишин, адже в╕дсид╕вши чотири роки у стал╕нських таборах, вона вийшла зам╕ж за м╕сцевого хлопця ╕ зм╕нила пр╕звище.
 Ми довго говорили про пол╕тику. Переконалися, що Василина Юр╕╖вна мислить ц╕лком тверезо, очевидно, це у не╖ в╕д батька… Юр╕й Крицкалюк був св╕домою людиною, понад усе любив Укра╖ну ╕ робив для ╖╖ щастя все можливе. Саме його позиц╕я ╕ наблизила Василину до еп╕центру боротьби — до Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖. Чотири роки «партизанки», а пот╕м чотири роки табор╕в… Та й то лише тому, що Стал╕н помер, а Хрущов узяв курс на демократизац╕ю. А так довелося б сид╕ти ус╕ 25!
 Багато розпиту╓мо Василину Юр╕╖вну, адже так хочеться уявити т╕ умови, в яких вона перебувала. Л╕тня гуцулка емоц╕йно розпов╕да╓, зда╓ться, вона знову почува╓ себе зв’язковою «Калинкою».
 — У мене такий тато був, що не давав спок╕йно жити, — допомагай повстанцям ╕ все! От я ╕ носила пов╕домлення, як╕ ще називали «естафетами». ╥х носили в╕д станиц╕ до станиц╕, кожна зв’язкова знала т╕льки св╕й в╕дтинок, дал╕ вже н╕… Почала я цим займатися ще п╕д час в╕йни – у 1944 роц╕. З часом пришов ╕ досв╕д. Навчилася нав╕ть по плотах ходити…
 — Що ви ма╓те на уваз╕?
 — «Пл╕т» — це паркан, загорожа. Хоч ╕ важко, але могла по ньому пройти трохи, щоб сл╕ду не лишати. ╤ все ж, хоч була обережною, на мене хтось дон╕с. Може, й точних доказ╕в не було, т╕льки п╕дозри… Але мене заарештували в 1948 роц╕. Тато з мамою плачуть, а я чекаю першого допиту. Не знаючи, що про мене в╕домо, я вир╕шила т╕кати при перш╕й нагод╕. Сталося так, що сл╕дчий лишив мене у каб╕нет╕, а сам вийшов. Не довго думаючи, я вистрибнула у в╕кно ╕ – т╕кати! Молодою була, тому ╕ вдалося втекти. Дал╕ мен╕ дорога т╕льки в л╕с… Зустр╕лася з р╕дними ╕ сказала, щоб чекали на облавник╕в. Адже мене шукатимуть, робитимуть зас╕дки. А до нас партизани з л╕су частенько нав╕дувалися, тому я й боялася, щоб через мене не було яко╖сь б╕ди. Добре, що у нас пес був такий, що на повстанц╕в не гавкав, лише на емгеб╕ст╕в. Причому, гавкав якось по-особливому, не сво╖м голосом…
 — Чому? Такий «св╕домий» пес?
 — Просто його колись побили облавники, ╕ в╕н так реагував на в╕йськову форму. Виходить, що справд╕ пес був над╕йним, розбирався в людях…
 В╕дтод╕ я чотири роки провела в л╕с╕. Познайомилася з Кирилом Кравчуком – «Зубром», який був нашим командиром. Згодом стала його дружиною. Нелегке то життя в горах… Кожно╖ наступно╖ зими у нас був ╕нший бункер – такими були правила консп╕рац╕╖. Бо вл╕тку його могли й побачити, тому з осен╕ п╕дшукували нове м╕сце. До реч╕, «Зубр» до в╕йни був артистом, дуже добре грав на г╕тар╕. А п╕д час «партизанки» добре навчився п╕дбирати м╕сця для кри╖вок. У цьому не було йому р╕вних! А там треба було багато що враховувати: ╕ схил, ╕ особливост╕ ╜рунту, ╕ в╕ддаль до струмка чи р╕чки… Збройна боротьба за Укра╖ну зробила з г╕тариста доброго партизана!
 — Ви кохали одне одного?
 — Так. У нас ╕ донечка народилася – Одарка… Так хот╕лося мирного життя, але окупант не давав спок╕йно жити.
 — Доводилося чути в╕д декого: збройна боротьба УПА не принесла велико╖ корист╕. Навпаки, п╕д час боротьби гинули найкращ╕: найсв╕дом╕ш╕, найактивн╕ш╕, найрозумн╕ш╕… Або загинули ╕з збро╓ю в руках, або були вивезен╕ на Сиб╕р, зв╕дки мало хто повернувся. Ви з цим згодн╕?
 — Жертви були велик╕, це правда. Але без УПА було б ще г╕рше! Партизани не давали утворювати колгосп╕в, а це значить, що не допустили нового голодомору. Активно знищували прислужник╕в, агент╕в, «стукач╕в»… Якщо гинули найкращ╕, то й найг╕рш╕ в╕дправлялися на той св╕т… Звичайно, краще було б жити без в╕йни, але ж не ми запрошували окупанта, в╕н сам прийшов!
 Без УПА укра╖нц╕ швидше стали б «сов╕цькими» людьми. Навряд чи зберегли б мову… Було б так, як тепер на Донбас╕ чи в Б╕лорус╕.
 А щодо порядних людей… Д╕йсно, ╖х знищувала нова влада, але приклад геро╖в таки надихав декого! Когось це ╕ пробуджувало! Хоча було багато ╕ таких, хто тримався в╕д УПА подал╕, намагаючись зберегти життя: сво╓ ╕ р╕дних. Вони як були пристосуванцями, так ними й залишилися.
 — Маловивчена тема: кохання ╕ УПА. Тобто в╕домо тут дуже багато, але якось все не систематизовано… Д╕вчата закохувалися у повстанц╕в? Чи трималися в╕д них подал╕?
 — А це вже кому як серце п╕дказувало… Геро╖ завжди симпатичн╕ш╕, ан╕ж пристосуванц╕.
╤ у них закохувалися, ╕ сам╕ вони могли кохати по-справжньому. Пригадую такий випадок: молодий повстанець пост╕йно носив ╕з собою фотограф╕ю кохано╖. Взагал╕-то, це заборонялося, але тут командир, видно, не доглед╕в… Сталося так, що зрадник п╕дсипав у ╖жу наркоз ╕ хлопця взяли в полон. Звичайно, першим д╕лом звернули увагу на фотограф╕ю. Не склало труднощ╕в знайти ту д╕вчину. Орган╕зовують «очну ставку». Щоб усе було за законом, беруть ще двох д╕вчат, пропонують «Юрчиков╕» (таке було псевдо повстанця) вп╕знати свою кохану. А в╕н ╕ каже сл╕дчим: «Я п╕шов в УПА, щоб геройськи померти, а не сп╕впрацювати з вами! Н╕кого не знаю! ╤ н╕чого вам не скажу!».
 А його кохана не витримала: «Юрчику, кажи, бо уб’ють тебе!». Могла б ╕ промовчати, в╕н же не сказав, що ╖╖ зна╓… А так вона сама видала себе. ╥й дали 25 рок╕в, а хлопця розстр╕ляли… Отже, було кохання в УПА, але кожен випадок п╕ддавався випробуванням. «Зубр» хоч ╕ любив мене, але три рази тримав заряджений п╕столет б╕ля мо╓╖ голови… Це було тод╕, коли з’являлася загроза потрапити в полон.
 — Можете детальн╕ше про це?
 — Вперше це було у 1951 роц╕. П╕д час облави ми зал╕зли ╕з «Зубром» у г╕рський пот╕к. Пройшли трохи, щоб в╕вчарки втратили сл╕д, а пот╕м зал╕зли у глибоку вимо╖ну, п╕д великий корч. Сто╖мо по груди у вод╕, а чолов╕к трима╓ п╕столет п╕д мо╖м п╕дбор╕ддям… Раптом чу╓мо: «Где же эти бандэры подевались? Как сквозь землю провалились!». А ми сто╖мо, бо╖мося поворухнутися… Коли облавники п╕шли, я не могла вже переставляти ноги. Без допомоги чолов╕ка я б не вил╕зла з потоку. Уяв╕ть, якою крижаною може бути вода, коли ще й сн╕г не розтав!
 Вдруге под╕бне було у Космач╕. Ми принесли свою донечку Одарку до двоюр╕дно╖ сестри «Зубра». Сам╕ т╕╓╖ ж ноч╕ спали на горищ╕. Якимось дивом (скор╕ш за все, випадково) саме тод╕ облавники проч╕сували село. Зайшли ╕ до ц╕╓╖ хати. ╤ питають: «У вас бандёр не было?». «Не було», — в╕дпов╕да╓ злякана ж╕нка. А пот╕м, видно, не витримавши важкого погляду енкаведиста, каже: «Хтось мен╕ оце дитинча п╕дкинув…».
 Тод╕ один з облавник╕в пол╕з на горище подивитися, чи нема╓ там повстанц╕в. А ми заховалися за с╕ном, ╕ знову чолов╕к приставив п╕столет до мо╓╖ голови… Таке на все життя запам’ятову╓ться! Нашу дитину москал╕ тод╕ забрали з собою, я чотири роки не бачила Одарку! ╤ коли мене заарештували восени 1952 року, я не призналася, що маю дитину. Бо так замели б сл╕ди, що я сво╓╖ донечки н╕коли не знайшла б! А так мен╕ в╕дносно легко вдалося ╖╖ розшукати п╕сля чотирьох рок╕в ув’язнення.
 — Ось бачте, чолов╕к н╕би й любив вас, але був готовий об╕рвати ваше життя…
 — Це зайвий доказ того, що любив! Адже найб╕льша б╕да була б, якби я потрапила до рук москал╕в живою! Тод╕ так╕ тортури довелося б перенести… А ще повстанц╕ боялися видати когось ╕з побратим╕в. До реч╕, мою двоюр╕дну сестру ╖╖ чолов╕к (теж партизан) саме таким чином ╕ застрелив. А в себе поц╕лив невдало, жив ще деякий час…
 А було й таке, що повстанець «Карпатський» застрелив свого друга «Черника», коли побачив, що на нього почина╓ д╕яти наркоз.. Обидва були з нашо╖ бо╖вки.
 — ╥х хтось зрадив?
 — Так, це ц╕ла ╕стор╕я. ╤ вона, до реч╕, пролива╓ св╕тло на те, як п╕дступно могли д╕яти енкаведисти. Було у нас дво╓ м╕сцевих хлопц╕в: «Левко» ╕ «Мирон». Обидва ╕з закарпатського селища Ясиня. У «Мирона» була д╕вчина – вчителька, комсомолка. Ус╕х ╖х «Зубр» любив ╕ дов╕ряв ╖м. Комсомолка дуже допомагала УПА продовольством. Але виявилося, що насправд╕ вона працювала на МГБ. ╤ хлоп╕ теж. Хоча, коли «Зубр» наказав ╖м убити прислужника ново╖ влади, орган╕затора колгоспу в Ясин╕, комун╕ста Огородного, вони це зробили. Уяв╕ть соб╕, вони виконали цей наказ! Огородного з почестями поховали, а хлопц╕ почали користуватися великою дов╕рою пров╕дника «Зубра». Не виключено, що хтось за них убив колгоспного актив╕ста, але факт той, що «органи» не ц╕нували життя нав╕ть щирих патр╕от╕в радянсько╖ влади! Для них головне було викрити «банду», в╕дзв╕тувати про це, отримати нов╕ з╕рочки…
 Жертвою цих агент╕в став «Черник», а м╕г стати ще й «Карпатський». ╥м п╕дсипали снод╕йне, але «Карпатський» ╖в дуже мало, оск╕льки свого часу отримав кульове поранення рота, втратив багато зуб╕в. А ось зголодн╕лий «Черник» накинувся на смачну домашню ╖жу. Раптом в╕н якось дивно почав себе поводити, н╕би в╕дразу сп’ян╕в… Пот╕м почав блювати… Тут «Карпатський» усе зрозум╕в ╕ автоматною чергою об╕рвав життя побратима… Сам зм╕г утекти, оск╕льки ╖в мало, ╕ наркоз не встиг на нього под╕яти. Партизанив в╕н найдовше з ус╕х, його вбили т╕льки в 1953 роц╕. А «Левко» ╕ «Мирон» дожили до незалежност╕ Укра╖ни…
 — Зв╕дки ж вони беруться, зрадники?
 — Люди в╕д природи дуже р╕зн╕. Ось ми, наприклад, спочатку нагоду╓мо повстанц╕в, а вже пот╕м, коли щось лишиться, по╖мо сам╕… На партизан╕в у нас п╕шло два бички, к╕нь, дуже багато продукт╕в. Але наш тато був другий В’ячеслав Чорнов╕л! В╕н би й хату свою спалив, якби отримав в╕д повстанц╕в такий наказ. Йому так хот╕лося зайвий раз переконатися, що хтось вою╓ за Укра╖ну. А ось мама вже трохи боялася… Бо це ж завжди повно народу в хат╕! Мало того, що вс╕х годувати доводилося, то ще й ризикували як!
 А ось ╕нш╕ селяни такого патр╕отизму не мали. Нагодувати «бо╖вку! Не так то й просто… Одна справа, коли в╕дда╓ш одне порося з чотирьох, зовс╕м ╕нше – коли доводиться в╕ддавати останн╓. У бо╖вц╕ «Зубра» було
18 чолов╕к. Хлопц╕, якщо могли, не заходили до дуже б╕дних людей. Скаж╕мо, недалеко в╕д нашого бункера (на п╕вденних схилах гори Довго╖) знаходився прис╕лок Чорна Тиса. Ми н╕коли не заходили туди, бо знали, що люди живуть б╕дно…
 А ось якщо свиню р╕зав заможний селянин, то частину м’яса у нього могли й попросити. А коли не хот╕в давати, то могли й усе забрати! ╤ тод╕ такий селянин ставав ворогом… На багатьох молодих людей вже починала д╕яти пропаганда. Я нав╕ть у таборах це пом╕тила. Був у нас недобрий конво╖р з Верховини – вислужувався, хот╕в отримати «личку». До реч╕, непогано до нас ставилися казахи. Був ╕ москвич один дов╕рливий — залишав мен╕ «маруську» (це в╕н так називав св╕й автомат) ╕ йшов до д╕вчат. Я ховала його автомат в с╕но, поки в╕н там кохався. Це був непоганий хлопець, н╕коли не принижував нас.
 — Бачите, ╕ «москал╕» бувають р╕зними…
 — Бувають. Зда╓ться, у 1945 роц╕ до нас приходив по молоко молодий прикордонник. В╕н розпов╕в, що мати наказувала йому не робити зла повстанцям, якщо ╓ така можлив╕сть. ╤ молодий солдат виконував цей материнський наказ. П╕д час облав ╕ проч╕сувань л╕сових масив╕в в╕н частенько «не пом╕чав» повстанц╕в. Не одне молоде життя збер╕г, а може, й сво╓ також. Його мати була рел╕г╕йною ж╕нкою ╕ не хот╕ла, щоб син чинив зло людям.
 — Це був рос╕янин?
 — Або рос╕янин, або «сх╕дняк». Але точно не наш, бо розмовляв рос╕йською.
 — Можете пригадати якийсь ц╕кавий випадок з вашого повстанського життя?
 — Дос╕ згадую, як величезний карпатський ведм╕дь жбурляв у нас кам╕ння…
 — Ще й з цього боку небезпека загрожувала?
 — Наша бо╖вка випадково вийшла на майбутн╕й барл╕г. Спочатку нав╕ть не зрозум╕ли, що це ведм╕дь готу╓ться до зими… Вир╕шили, що хтось тут лежав у зас╕дц╕. Адже добре було видно сл╕ди чи╓╖сь д╕яльност╕ – стягнут╕ до одного м╕сця г╕лки, хвоя… Ми ф╕зично в╕дчули присутн╕сть яко╖сь живо╖ ╕стоти. Нав╕ть приготувалися до бою! ╤ тут раптом бачимо, що з гори на нас котиться кам╕ння… Добре, що сво╓часно пом╕тили клишоногого ╕ не стр╕ляли. Цей «вуйко», певно, мав рац╕ю – ми ненароком зайшли у його волод╕ння. Посп╕шили зв╕дти, аби не заважати ведмедев╕. Добре його розум╕ли, адже й самим щоосен╕ доводилося будувати нову кри╖вку.
 А ╕ншим разом повстанець «Черник» врятував дикого кабана, за яким гнався ведм╕дь. Вистр╕лив у клишоногого, а той облишив свою жертву ╕ кинувся на повстанця. Добре, що у «Черника» був автомат, ╕ в╕н випустив довгу чергу у ведмедя… Це його ╕ врятувало, бо одиночним постр╕лом ведмедя не зупиниш!
 — Ви пробували ведмеже м’ясо? Яке воно на смак?
 — ╥сти можна, але не скажу, що дуже смачне. Жорсткувате, все-таки, дичина.
 — Пан╕ Василино, ви так багато ╕ з повагою розпов╕да╓те про свого батька. Що вплинуло на його нац╕ональну св╕дом╕сть. Не «Просв╕та» часом?
 — «Просв╕та» — ви вгадали. А ще в╕н близько знав брат╕в Климпуш╕в, як╕ активно боролися за незалежн╕сть Карпатсько╖ Укра╖ни. Нав╕ть в╕дбувши покарання в таборах, батько не став обережн╕шим, часто говорив з людьми на пол╕тичн╕ теми. Ми просили його не ризикувати, але в╕н лише роздратовано кидав нам: «Ну, що ж, нехай знову посадять. А я все одно говоритиму людям про Укра╖ну!».
 Видно, тато був добрим психологом ╕ знав, кому що можна говорити, а кому н╕.
 — А коли вас засудили на 25 рок╕в, ви в╕рили, що повернетеся?
— Чомусь в╕рила. Просто боялася повернутися старою ╕ нем╕чною… Боялася, що не знайду свою доньку. У таборах було дуже важко, але саме там ╕ була справжня Укра╖на! ╤ хлопц╕ п╕д╕бралися геро╖чн╕, ╕ д╕вчата теж. У таборах укра╖нц╕в ус╕ поважали, бо знали, що ми боролися за волю.
 — Ви змогли б тепер знайти ваш старий бункер на п╕вденному схил╕ гори Довго╖?
 — У 1956 роц╕, коли вийшла з табор╕в, ще змогла б. ╤ сам бункер, ╕ м╕сце, де було закопано арх╕в. Наш повстанський арх╕в, хлопц╕, дос╕ у горах! Н╕хто його не видав, енкаведисти про нього не знали! Але боюся, що тепер я його вже не знайду. Тод╕ там був молодий смерековий л╕с, а тепер в╕н уже старий. А може, й зрубали його…
 — А великим був арх╕в?
 — Великим! Два алюм╕н╕╓вих б╕дони, доверху наповнен╕ документац╕╓ю та повстанською л╕тературою.
 — От якби знайти…
 — Спробуйте, хлопц╕. Поки арх╕в лежить у сир╕й земл╕, в╕н збер╕га╓ багато та╓мниць. Але якщо його вдасться знайти, в╕н багато розпов╕сть про д╕яльн╕сть ОУН на Закарпатт╕ та про збройну боротьбу УПА на Гуцульщин╕.
* * *
 П╕сля розмови ус╕ ми вийшли надв╕р, щоб погр╕тися на сонц╕. Потр╕бен був час, аби знову в╕дчути, що навколо спок╕йне мирне життя ╕ мирн╕, давно осво╓н╕ туристами гори… Василина Юр╕╖вна перехопила м╕й погляд ╕ сказала:
 — Милу╓теся горами? Зв╕дси ус╕ головн╕ карпатськ╕ вершини видно: Говерлу, Петрос, Близницю, Хом’як, Синяк, Добошанку…
╤ що ц╕каво – вл╕тку гори н╕би в╕ддаляються. Може, через те, що небо часто бува╓ захмареним? Через ранков╕ тумани? А зараз, восени, коли небо прозоре, вс╕ вершини н╕би наближаються до нашого об╕йстя. Гарн╕ у нас гори, але так багато горя вони бачили…
* * *
 Додому ми поверталися через Яблуницький перевал – там зупинка автобуса. Олег Яценко показував нам м╕сце поховання чотирнадцяти закарпатських с╕човик╕в, як╕ боролися за незалежн╕сть Карпатсько╖ Укра╖ни 60 рок╕в тому. А ще ми побачили великий дерев’яний хрест з розп’яттям, на якому була табличка з написом: «Господи! Спаси ╕ сохрани р╕дн╕ Карпати ╕ Тв╕й народ». Трохи нижче: «Поставив генерал-майор Олекса Турок».
 …Подумалося чомусь: боровся тут колись за справедлив╕сть отаман опришк╕в Олекса Довбуш. П╕д час в╕йни намагався орган╕зувати спротив ворогов╕ радянський п╕дп╕льник Олекса Борканюк. ╤ лише тепер серед гуцул╕в з’явилися сво╖ генерали. Добрий знак! Може, й справд╕, ц╕ гори в╕днин╕ лише для туризму, а не для «партизанки»?

 Серг╕й ЛАЩЕНКО.
с. Яблуниця – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 09.10.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7905

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков