Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3175)
З потоку життя (6386)
Душі криниця (3502)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1499)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1671)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...


«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…
Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи...


60-Л╤ТТЯ РОМАНА КОВАЛЯ
Час показав, що державне мислення ма╓ Роман Коваль, а не наш╕ можновладц╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 02.10.2009
ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ РОЗЧАРУВАННЯ
ДМИТРО ПАВЛИЧКО

У ПОЕТА – ЮВ╤ЛЕЙ!

28 вересня видатний укра╖нський поет ╕ перекладач, державний ╕ громадський д╕яч Дмитро Павличко в╕дзначив св╕й 80-л╕тн╕й юв╕лей. Якраз цього дня у столичному театр╕ опери та балету в╕дбулися урочистост╕ з ц╕╓╖ нагоди.
Народився в╕н у с. Стопчат╕в Кос╕вського району на ╤вано-Франк╕вщин╕. Зак╕нчив Льв╕вський ун╕верситет ╕мен╕ ╤вана Франка та асп╕рантуру. Обирався депутатом Верховно╖ Ради Укра╖ни, був на дипломатичн╕й робот╕. Лауреат Державно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Т. Г. Шевченка. Герой Укра╖ни. А ще – почесний професор Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, Льв╕вського, Прикарпатського та Варшавського ун╕верситет╕в.
Людина потужного громадянського темпераменту, яка посл╕довно обстоювала незалежн╕сть Укра╖ни, повноц╕нне функц╕онування укра╖нсько╖ мови як ╓динодержавно╖, Дмитро Павличко мав ╕ ма╓ щирих прихильник╕в та недруг╕в.
Напередодн╕ юв╕лею з’явилося чимало нових видань письменника: зб╕рка в╕рш╕в «Спочатку» (ранн╕ поез╕╖ 1944 – 1951 рр.), вибране «Покаянн╕ псалми», двотомник «Л╕тературознавство. Критика» (статт╕ про укра╖нську та св╕тову л╕тератури), поважна книжка промов, виступ╕в, публ╕цистичних статей «Нац╕ональна ╕дея». Дмитро Павличко також автор задуму й найактивн╕ший «промотор» виходу у св╕т десятитомника «Укра╖на. Антолог╕я пам’яток державотворення».
У мене особисто надзвичайна працездатн╕сть й активна творча та громадська настанови Дмитра Васильовича викликали захват.
Також дивувало у творчост╕ Дмитра Павличка ун╕кальне по╓днання в одн╕й особ╕ «чистого л╕рика» (одна епохальна зб╕рка «Та╓мниця твого обличчя» чого варта!) ╕ майстра заангажованого «слова-збро╖».
Творч╕сть Д. Павличка ╓ вт╕ленням складного, неоднозначного шляху розвитку вс╕╓╖ укра╖нсько╖ культури ХХ стол╕ття. Аби сказати свою правду, в радянськ╕ часи в╕н мусив «обставляти» ╖╖ текстами, як╕ проводили «╓диноправильн╕» ╕де╖ парт╕йного оф╕ц╕озу. Взяти хоча б знакову поез╕ю «Коли помер кривавий Торквемада…», в╕дгук на смерть Й. Стал╕на (зб╕рка «Правда кличе»): автор «прикрив», «замуфлював» ╖╖ в╕дпов╕дними творами. Те саме у л╕тературознавств╕: у передмов╕ до св╕жого двотомника Дмитро Васильович з╕зна╓ться про «фрази, внесен╕ в текст з метою захисту й збереження в ньому дорогих мен╕ думок, як╕, як правило, не узгоджувалися з оф╕ц╕йним л╕тературознавством». Чи не мучився художник, чи не боявся, що той вимушений «камуфляж» приросте до душ╕?..
Ось що в╕дпов╕в поет: «Був час, коли я пов╕рив, що зможу використати марксистську фразеолог╕ю для боротьби за нац╕ональну справедлив╕сть. Н╕хто з комун╕стичних високих чиновник╕в не м╕г дозволити соб╕ сказати, що укра╖нська мова – це д╕алект чи застар╕лий фольклор, як це сьогодн╕ говорить перевертень, державний службовець у Донецьку. Радянська влада вдавала, що вона п╕клу╓ться про укра╖нськ╕ школи, книжки, творч╕ орган╕зац╕╖. Я це зрозум╕в ╕ зумисно прагнув те вдавання перевести у могутн╕й нац╕ональний голос. ╤ справд╕, той «камуфляж» приростав до мо╓╖ душ╕, але я в╕дривав його. А бувало й так, що в╕н гор╕в на мен╕, сам запалювався в╕д глибокого мого сорому. Я жив за радянських час╕в як бездарний п╕дп╕льник, мо╖ справжн╕ патр╕отичн╕ погляди агенти КДБ викривали дуже легко. А м╕й прихильник Петро Шелест пропонував, щоб я в╕др╕зав соб╕ язик».
Хоч яку ниву життя Дмитра Павличка узяти – ориг╕нальну та перекладацьку творч╕сть (чого варт╕ його сонетар╕й, блискуч╕ авторськ╕ антолог╕╖ польсько╖ та словацько╖ поез╕╖, переклади Бодлера тощо), л╕тературознавчо-просв╕тницьку та редакторську д╕яльн╕сть, посл╕довну боротьбу за р╕дну мову, громадську та державну роботу – все це потребувало самов╕ддач╕. ╤деал╕ст, романтик ╕ водночас – практик, д╕яч. Конформ╕ст ╕ нонконформ╕ст. Полум’яний ритор ╕з рисами харизматичного вождя ╕ св╕док «вогнистих переживань» у самотин╕…
Колись Дмитро Павличко написав поез╕ю ╕з рефреном: Navigare necesse est – Необх╕дно пливти! – як наказ самому соб╕. «Так воно й було ╕ ╓: Navigare necesse est – мо╓ кредо, – в╕дпов╕да╓ Дмитро Васильович. – Вважаю, що здобуття незалежност╕ 1991 року – титан╕чне досягнення укра╖нського народу. Треба перемагати розчарування, яке охопило наш народ п╕сля Помаранчево╖ революц╕╖. Треба в╕рити в наш народ, який показав 2004 року, що в╕н – невмирущий. Усе, що нин╕ д╕╓ться в Укра╖н╕, зумовлене нездатн╕стю нашо╖ пров╕дно╖ верстви вирватися з рабських призвича╓нь траг╕чного минулого, але час ╕де ╕ народжу╓ нов╕ покол╕ння й нов╕ тенденц╕╖ розвитку не лише Укра╖ни, а й усього св╕ту».

Людмила ТАРАН.


З циклу «Караван по ╢вроп╕»
НА МОГИЛ╤ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Скидаю шапку, наслухаю тиш,
Дивлюся в небеса на б╕л╕ хмари,
Полтаву чую, хоч навкруг – Париж,
Полтаву, де сп╕вають яничари.
Там п╕д крильми двоглавого орла
Збираються перевертн╕ сп╕вуч╕,
А сп╕ви правов╕рного хахла
Прогнил╕, як вишиван╕ онуч╕.
Вже ╓ народ, а нац╕╖ нема,
Держава ╓, але нема В╕тчизни.
╢ храм – перебудована тюрма –
Де б’ють поклони богу московизни.
Я знаю, Симоне, що ти не спиш,
╤ не заснеш в чуж╕й земл╕ н╕коли,
Вставай та одягайся в злотний спиж,
Вертайся на прабатьк╕вськ╕ околи!
Вертайся в Ки╖в! Там тво╖ в╕ки,
Тво╖ прийдешн╕ бол╕ й перемоги;
З тво╓╖ там зал╕зно╖ руки
З╕йдуть нов╕ козацьк╕╖ полки,
А покруч╕ впадуть тоб╕ п╕д ноги.
18.Х.2008, Париж.

Л╤ТЕРАТУРА З МАТЮКАМИ

╢ в нас книжки, як зв╕р╕ хиж╕ –
Зам╕сть обличчя – голий зад.
Якби з’явилися в Париж╕ –
╥м заздрив би марк╕з де Сад.
А ми рад╕╓мо. То наша
Метафорична с╕ль жива,
А з не╖ буде гарна паша,
Бо то п╕дживлення з хл╕ва.
Але мистецтво з матюками –
То не п╕дгно╓ння земл╕,
А лиш трутизна з хробаками,
Що вихован╕ в лют╕м зл╕.
В черви нема очей, все чорне:
╤ серце, й сонце, ╕ вогонь;
Вбива╓ все, що животворне,
Та повзаюча смертна вонь.
То не см╕лив╕сть, а мертвизна,
Фекал╕╖ проказних душ,
Шпитальна, труп’яна б╕лизна
Т╕кай, не доторкайсь, не руш!
Л╕тература з матюками –
То падло заздр╕сне! Воно,
Неначе борщ ╕з к╕зяками,
Неначе мисляче лайно!
Чита╓ш – серце задуб╕ле,
╤ кожне слово, як строма.
Невже нам доведуть деб╕ли,
Що людських сл╕в уже нема?
Нема кохання, н╕ посвяти,
Н╕ батьк╕вщини, н╕ меча –
Нема! А ╓ дегенерати
Та ген╕альна ╖х моча...
Нема н╕ хл╕ба, н╕ зал╕за,
Н╕ непокори, н╕ повстань, –
╢ лиш безумного марк╕за
Обросла мохом мертва твань.
Нехай де Сад вста╓ ╕з гробу,
Зачувши любий запах св╕й,
╤ виверта╓ знов утробу
Паризьких зморщених пов╕й!
Це все, що нам з гидкого ськання,
З╕ смороду ╕ темноти
Л╕тература матюкання
В дарунках може принести.

18.Х.2008, Париж.


ВЕСЕЛА П╤СНЯ
(Берл╕н, ресторан «Укра╖на»)

Романов╕ Лубк╕вському

Сидять у ресторан╕ колишн╕ вояки,
Вареники ╖м носять
 вишиван╕ ж╕нки.
╤ п’ють д╕ди гор╕лку,
 рахують е╕n, zwei, drei,
╤ музиканта кличуть:
 «Весело╖ заграй!»
Колись вони в Карпатах,
 в кривавому бою
Веселу п╕сню чули, ворожу, не свою;
Хоч сл╕в не розум╕ли,
 запам’ятали дух
Мелод╕╖, що грала,
 будила все навкруг.
Почули ╕ забули, та пригадали знов,
П╕д рушниками с╕вши,
як засп╕вала кров.
Та музикант не зна╓,
 як догодити ╖м,
У пам’ят╕ шука╓
 п╕сень про бурю й гр╕м.
А н╕мець вереду╓,
 до ╕нструмента йде,
В╕н сам соб╕ загра╓
про давн╓ й молоде.
Почав, ╕ помагати
 взялися вс╕ столи,
Гуцульськ╕ та козацьк╕,
 з-над Прута й з-над Сули:
«Ах, лента за лентою набо╖ подавай,
Повстанче укра╖нський,
в бою не в╕дступай!»
Знялись зароб╕тчанськ╕
 висок╕ голоси,
╤ н╕мц╕ пригадали бандер╕вськ╕ л╕си.
╤ келихи тремт╕ли,
 й на скатерт╕ вино
Лилося, й скоростр╕ли
 дудн╕ли, як давно.
╤ я сп╕вав та плакав од щастя ╕ жалю,
Бо ту веселу п╕сню
 я змалечку люблю.
╤ падав на п╕длогу
 поранений кришталь,
Та кришталю не жалко,
 а молодост╕ жаль.

21.Х.2008, Берл╕н.

* * *

З циклу «Собор»
МАРИНАРКА

Як ходив я л╕сами
 у бандер╕вськ╕й сотн╕,
Як у темряв╕ крився з╕ркий,
мов сова,
Мене гр╕ла в т╕ ноч╕
 кв╕тнев╕, холодн╕
З мого вбитого брата
 маринарка нова.
Брат збирався в повстанц╕,
мав стр╕лецьк╕ убори.
Розстр╕ляли. Упала мазепинка з чола,
А неношену блузу,
 як в╕дходив я в гори,
Подала мен╕ мати й сл╕зьми залила.
Хоч була вона трохи
 завелика для мене,
Але з ковн╕ром р╕дним,
 як петлюр╕вський стр╕й.
Мав я штири кишен╕,
 а в кишенях п╕сенне
Все добро мо╓ перше -
 повно в╕рш╕в ╕ мр╕й.
Я писав: Укра╖но,
 п╕дн╕майся з могили,
Вже надходить весна,
 наче сон, золота.
Подивись, бриндушки
гори й доли накрили,
П╕дн╕майся й в╕ддай
 мен╕ свого хреста.
Воскресай, Укра╖но,
╕з попелу й спузу,
Повставай, наче сонце,
 з брудно╖ земл╕,
Не твори ╕з царями
 братерства й союзу,
Бо воскреснеш ╕ згинеш
 у московськ╕й петл╕.
╤ дивились на мене
 ╕з заздр╕стю друз╕,
Киптар╕ й сардаки -
 на в╕йськовий жакет.
В материнських сльозах,
 наче в тепл╕й кольчуз╕,
Як ходив, наче князь,
 б╕ля сивих трепет.
А в ту н╕ч, як сказали
 вертатись додому,
Як п╕д ноги сотенному
 падав м╕й кр╕с,
Я в╕ддав маринарку свою ройовому,
Повну в╕рш╕в повстанських
 ╕ маминих сл╕з.
В╕н узяв той п╕джак.
 Мо╓ серце хлоп’яче
Розривалось, прощанням
 наповнене вщерть.
Я вернувся, а мати рад╕╓ ╕ плаче...
Я прийшов, але брата
 покинув на смерть.

13.Х╤╤.2008.

СОБОР

У день соборност╕, на свято Злуки,
Прийшли знамена р╕зних кольор╕в,
Вожд╕ понадувалися, мов круки,
╤ кожен гетьмана в соб╕ уздр╕в.
╤ кожен вождь тримав сво╖ полотна
Парт╕йн╕ в неб╕, б╕ля Божих ст╕п;
Народе м╕й, оце твоя гидотна
Патр╕отична челядь ╕ тв╕й гр╕б!
Яка там Злука, там ненависть дика,
Там один одного пасуть вожд╕
Студеними очима, там безлика
М╕зер╕я в прав╕чн╕й ворожд╕.
Я – нац╕онал╕ст, мо╖ хлоп’ята,
Та лиш тому, що ╓вропе╓ць я,
Собор мен╕ потр╕бний, а не хата,
Де мешка╓ розсварена с╕м’я.
Собор – не парт╕й зборище лукаве,
А нац╕╖ ╓дино╖ чертог,
Собор, де прапор р╕дно╖ держави
Зл╕та╓ в небо, як воскреслий Бог.

28.01.2008.

* * *

Я вже над смерт╕ урвищем стою,
╤ скоро Бог штовхне мене у спину, 
╤ я в простори темряви полину,
Ген-ген, аж в землю,
 завтрашню свою.
Колись я мр╕яв згинути в бою,
Померти молодим за Укра╖ну,
╤ нин╕ став би до святого чину,
Сп╕ваючи в повстанському строю.
О, я хот╕в би бути м╕ж братами
Зал╕зняка, служити Спартану,
╤ впасти б╕ля Ки╖всько╖ брами,
Але не за хахлянд╕ю дурну,
Де за вожд╕вську золоту труну
Жеруться холу╖ ╕з холуями!

Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко в╕дв╕дав святковий веч╕р з нагоди 80-р╕ччя Дмитра Павличка. «Дмитро Павличко – л╕тературознавець ╕ перекладач, який ма╓ винятков╕ заслуги перед нац╕╓ю у справ╕ поширення нашо╖ культури у св╕т╕ й св╕тово╖ л╕тератури в Укра╖н╕», – сказав Президент.
У сво╓му в╕тальному слов╕ в╕н назвав поета «одним ╕з натхненник╕в «ш╕стдесятник╕в», як╕ повернули наш╕й л╕тератур╕ живий, молодий голос, голос правди й в╕ри», в╕дзначив його активну патр╕отичну позиц╕ю в укра╖нськ╕й пол╕тиц╕ та заслуги у виборюванн╕ статусу укра╖нсько╖ мови. У 1989 роц╕ поет став першим головою Товариства укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Тараса Шевченка, разом з ╤ваном Драчем ╕ Михайлом Горинем став засновником Народного Руху Укра╖ни ╕ стояв б╕ля виток╕в в╕дродження укра╖нсько╖ державност╕.
«Дмитро Павличко – р╕дк╕сне по╓днання великого поета й мислителя, ф╕лософа, борця за нашу нац╕ональну справу», – сказав Президент. В╕д ╕мен╕ Укра╖нського народу В╕ктор Ющенко подякував Дмитров╕ Павличку за талант, творч╕сть, в╕дродження укра╖нсько╖ мови ╕ культури, в╕дродження нац╕онально╖ ╕де╖ й само╖ Укра╖нсько╖ держави, за велику громадську, пол╕тичну, державну ╕ дипломатичну працю. Президент побажав поетов╕ м╕цного здоров’я, щастя, невичерпно╖ наснаги ╕ ще багато л╕т творчого лету. За визначний особистий внесок у збагачення л╕тературно╖ спадщини укра╖нського народу, багатор╕чну пл╕дну громадсько-пол╕тичну д╕яльн╕сть та з нагоди 80-р╕ччя в╕д дня народження В. Ющенко нагородив Дмитра Павличка орденом князя Ярослава Мудрого ╤V ступеня.
В╕таючи юв╕ляра на сцен╕ Ки╖всько╖ нац╕онально╖ опери, Прем’╓р-м╕н╕стр Юл╕я Тимошенко заявила, що Дмитро Павличко ╓ борцем за незалежн╕сть Укра╖ни, людиною, яка сво╖м життям та творч╕стю створювала умови для ц╕╓╖ незалежност╕. Юл╕я Тимошенко переконана, що найвищою оц╕нкою творчост╕ Дмитра Павличка ╓ те, що авторство його п╕сень з ним оспорю╓ сам народ: „Коли сперечаються – це народна п╕сня чи ваша”. „Хочу зазначити, що це велика данина ваш╕й творчост╕, бо вважати народними можна лише т╕ п╕сн╕, що ув╕йшли у душ╕ народн╕”.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7876

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков