"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2009 > Тема "З потоку життя"
#40 за 02.10.2009
ТЕРН╤╥ УЧИТЕЛЬСЬКО╥ ДОЛ╤
НЕСВЯТКОВ╤ РОЗДУМИ
Що ж ми робимо? Адже ми – вчител╕. ╤ цей навчальний р╕к я розпочав, виходячи на роботу з в╕ником, совочком, обценьками ╕ молотком. Потр╕бна була ще фарба, ╕ обов’язково б╕ла. Але завгосп в н╕й мен╕ в╕дмовив. Треба чекати щонайменше тиждень. Вт╕м, нав╕ть якщо таку куплю за сво╖ кровн╕, то мен╕ н╕ск╕льки не шкода. Бо школа для мене – не другий, а р╕дний д╕м. Чого я т╕льки сюди не приносив! А ск╕льки кв╕т╕в виростив! Якби ╖х з╕брати докупи, то вони зайняли б зо два гектари. Я нав╕ть пропонував кер╕вництву зам╕сть в╕дкритого уроку подарувати життя нашим новим зеленим друзям – рослинам, т╕льки не в пляшках з-п╕д черн╕г╕вського пива, а в красивих б╕лих глечиках. Та пропозиц╕я поки залиша╓ться нереал╕зованою. Пригадую, як ц╕лий м╕сяць я безкоштовно працював у ПТУ № 19, оформляв каб╕нет. ╤ що? Хтось пом╕тив? Та н╕кому. Вс╕ у в╕дпустц╕. Вт╕м, дов╕рили в оформленому мною каб╕нет╕ провести в╕дкритий обласний урок та ол╕мп╕аду з мови та л╕тератури. П╕д час цього заходу з колегою ╢вген╕╓ю Юхим╕вною ми д╕йшли до вареник╕в з╕ сметаною, що, правильно дума╓те, сподобалось ус╕м присутн╕м. А нас хоча б добрим словом в╕дзначили... Але я думав, що ╕накше не можна, ти ж учитель, педагог, «сов╕сть народу», за словами Василя Сухомлинського. Д╕йшов до того, що про пережите-побачене захот╕лось написати, аби хтось висновок якийсь зробив. Бо як, наприклад, забути, коли виступа╓ш на сем╕нар╕ з╕ сво╓ю вистражданою статтею, яку вм╕стила «Радянська осв╕та» п╕д назвою «Виховна година для себе», а тебе обривають, мовляв, це було на попередньому м╕сц╕ роботи, а бажано розпов╕сти про роботу «у нас». Але ж я т╕льки-но три м╕сяц╕ тут, ще не оговтався. Добре пам’ятаю той весняний екзамен з укра╖нсько╖ л╕тератури, коли за десять хвилин до його початку гордо, з почуттям власно╖ г╕дност╕, зайшли у каб╕нет старший методист обласного управл╕ння профтехосв╕ти, директор та завуч. Зайнявши м╕сця за довгим столом, в╕дсунувши висок╕ кв╕ти у вазах, через якийсь час почали прислухатись до учн╕вських в╕дпов╕дей (а були це майбутн╕ маляри). Бачу, що д╕ти хвилюються, нервують, червон╕ють. Тож кажу: «Вам пощастило, так╕ легк╕ питання, може, без п╕дготовки постара╓тесь в╕дпов╕сти, оц╕нка буде вищою, чи то для початку засп╕вайте «П╕сню про рушник»? ╤ ситуац╕я почала вир╕внюватись. А п╕сля всього подумалось: нав╕що це нервове перевантаження? Кому потр╕бн╕ отак╕ «псих╕чн╕ атаки»? Держав╕? Учителю чи учням? Пам’ятаю, якось п╕сля мого уроку в Керч╕ сказали, що под╕бного ще не бачили. Це т╕ «в╕там╕ни», як╕ дають п╕дтримку, впевнен╕сть ╕ довго-довго живуть в пам’ят╕, на щастя. У нашу школу часто приходять, при╖здять ╓впатор╕йц╕, гост╕, делегац╕╖, служител╕ церкви. Дарують подарунки. А ти сидиш в актовому зал╕ разом з учнями ╕ дума╓ш: а чого ти тут? Яке в╕дношення ма╓ш ти до того, що тут в╕дбува╓ться? ╤ коли вручають подарунки, то яким би ти скромним не був, а на якусь хвильку блисне думонька: «А може, й за тебе зачепляться?». Але н╕. Вчител╕в-виховател╕в, як╕ тут з д╕тьми, «не видно». Та й дарують чомусь не купу зошит╕в та наб╕р ручок, а як╕сь ╕грашки. ╤ хоч не про мене мова, але за роки прац╕ ст╕льки зошит╕в та ручок учням в╕ддав, що колеса до «Тойоти» м╕г би придбати. А тепер з╕знайтесь, як ви ставитеся до свого дня народження? Я, наприклад, – скромно, по-робочому. Не раз зустр╕чав його з п’ятьма-ш╕стьма уроками, й не дуже прагну, щоб знали про це колеги, учн╕, кер╕вництво. Але чи хочете ви, щоб у цей день вас запросив у св╕й каб╕нет директор (краще зранку) – та й потиснув руку, обняв ╕ сказав, що в╕н вас пом╕ча╓, чу╓, бажа╓ щастя, здоров’я для вас ╕ вашо╖ с╕м’╖? Я дуже хот╕в би такого. Що ж ма╓мо? Ось в╕та╓мо на перерв╕ з цим особистим торжеством молоду колегу, директор, молодець, приходить, говорить спасиб╕ за так╕ зд╕бност╕ – усп╕хи, за науковий п╕дх╕д до сво╓╖ дисципл╕ни, за толерантн╕сть тощо. А вс╕ ╕нш╕?.. Пам’ятаю, як ми з майстром виробничого навчання, бувало, йдемо ранком будити Ваню чи Володю, аби вони йшли в училище та хоча б посн╕дали, бо вдома становище скрутне. ╤нод╕ й в м╕л╕цейське в╕дд╕лення доводилося йти забирати декого з наших. П╕сля цього – ╕нтенсивно на виховних годинах вести антиалкогольну пропаганду. Зда╓ться, робили, що могли... Дуже шкода, що так ╕ «не достукався», не вбер╕г (деяких ╕з них вже нема╓). А це ж мо╖ учн╕! Одного з них, красивого, високого, який найкраще в груп╕ писав диктанти з укра╖нсько╖ мови, ще пор╕вняно недавно бачив, говорив з ним. А тепер плаче г╕рко його одинока мама. ╤ мен╕ дуже боляче, що н╕чого вже не зм╕нити. Та ось приходить профес╕йне свято. У цей день несуть кв╕ти, переважно, кер╕вництву. А ви йдете додому без жодно╖ кв╕точки в руках. Звичайно, виникають думки, що погано працю╓ш, не люблять тебе, не розум╕ють, отже, треба шукати ╕ншу сферу д╕яльност╕. Та все мина╓. Почина╓ться новий робочий день, сповнений ус╕м добрим, неповторним, р╕дним...
Василь ТОМЧУК. м. ╢впатор╕я.
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 02.10.2009 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7873
|