Версiя для друку Обговорити в форумi

– Нам у школі задали дізнатися, що означають наші імена та прізвища, – сказала Мар’янка по обіді. – А я не знаю, у кого спитати.
– Давай разом дізнаємося, – запропонувала я, – почекай-но хвилину.
Я пішла до кімнати, де у нас була бібліотека, і дістала зі старої шафи кілька церковних книг. Мар’янка зацікавлено торкнулася пальчиком пожовклої палітурки, на якій церковними літерами було написано: «ЖИТІЄ СВЯТЬІХЪ». Я взяла іншу книгу, меншу, але теж стару.
– Це, що я зараз тримаю, називається Святці. Ти знаєш, що це таке?
– Ні.
– Це календар на кожний день. У святцях написано, який святий сприяє нам щодня. Ми з тобою – християнки, і назвали нас іменами християнських святих. Ці святі охороняють нас усе життя. І ми, пам’ятаючи про покровителів, святкуємо день ангела, або іменини.
– Я знаю, що таке іменини, – сказала Мар’янка, – це день народження!
– Ні, це не те ж саме, – заперечила я. – День народження – це тільки твоє свято, коли ти народилася. А іменини – це день твого святого, коли тебе хрестили. І це необов’язково день його народження. Скажімо, це може бути день його чуда або іншої доброї справи, завдяки якій ми пам’ятаємо твого покровителя.
Мар’янка гортала пожовклі сторінки, на кожній із яких була картинка – зображення святого.
– Які яскраві, – показала Мар’янка на позолочені німби.
– Це німби, – пояснила я, – світло довкруж голови, яке показує, що ця людина – свята, відзначена Богом.
– Але скажи, де я дізнаюся про своє ім’я! – нетерпляче сказала Мар’янка.
– Для цього і є святці. Раніше ми, українці, дуже часто в них заглядали. Читай отут.
– Маріанна, – прочитала дівчинка. – Але я Мар’яна!
– Це те ж саме, – усміхнулась я, – просто Мар’яна – українська та народна форма імені Маріанна. Твоє ім’я виникло, коли поєдналися два імені – Марія та Анна. Спочатку було Марі-Анна. Виходить, ми з тобою родички за іменем. Але твоє ім’я – особливе. Воно означає «гірка благодать», «сумна красуня». Або навіть «обурення».
– Чому?
– Мар’яна має сильний характер. От і ти рухлива, не хочеш знати жодних заборон, різних «мабуть», «здається»... А корінь Мар означає «гірка», «сумна». У Біблії, – я взяла з полиці Святе Письмо в українському перекладі, – є ім’я Мара. Багато імен прийшли з Біблії. До речі, тобі вже пора знати, що є церковна форма імені. Твоя форма звучить Маріамна.
– Маріамна... – Дівчинка вимовила ім’я, звикаючи до його незвичного звучання. – Гарно.
– У кожного імені свій характер, – продовжувала я. – І свій талісман. У тебе талісман – жоржина.
– Це красиві квіти, – оживилася Мар’янка, – я бачила на клумбах. Люблю яскраве!
– А колір твій – синьо-зелений. Коли ти підростеш, то раджу носити прикраси із зеленої яшми, бо це твій камінь, який вбереже та допоможе. Зелена яшма є в нас у Криму. А тепер почитай у святцях, коли твої іменини.
– Тринадцятого березня, тридцятого липня. А чому ти принесла ще й «Житіє святих»?
– Тому що в цій книзі розповідається про наших святих, чиї імена ми носимо. Проте тобі ще важко розуміти церковний шрифт, просто подивися.
– А що означає твоє ім’я? – спитала Мар’янка, гортаючи «Житіє».
– Моє ім’я, Анна, теж біблійне. Воно дуже давнє та означає «благодать», «милість». Анною звали матір нашої Богородиці, Діви Марії.
– А Ганна – це те ж саме?
– Це українська форма імені Анна, але не те ж саме. В українській мові є імена Анна та Ганна, тобто називати дитину можна і так, і так, але в документах запишуть тільки один варіант. Я – Анна, а не Ганна. У Біблії ще є Ханна. До речі, це ім’я має до ста варіантів: Анничка, Аннуся, Анця, Аночка, Ганнуся, Ґандзя, Ганя... Усіх і не перелічу.
– А де можна прочитати про своє прізвище? – спитала Мар’янка.
– Є спеціальні словники, але для тебе вони складні, потрібно, щоб тобі хтось дорослий пояснив, що означають статті. Твоє прізвище Солов’єнко від слова соловей. Але чому?
– Моя бабуся казала, що наші предки співали так гарно, як солов’ї, – згадала Мар’янка. – А ще на хуторі, де був сад, ці пташки вили кубелечка та співали.
– Дуже гарне прізвище, – похвалила я.
– А що значить твоє, Гураль?
– Гуралі, або гурали, це така група поляків, яка живе в Карпатах. Польською «гура» означає гора. Гуралі – «горці». Мова гуралів дуже відрізняється від польської, це різні діалекти. А гуральський побут нагадував колись життя запорозьких козаків.
– То ти полька? – здивувалася Мар’янка.
– Ні, я – українка, як і ти. Просто предки поляки, гуралі.
– А як вони виглядають? – зацікавилася Мар’янка.
– У мене немає фотографій... Скажу, що вдягаються гуралі яскраво, у шкіру та хутро. Носять постоли – ти бачила їх, коли я водила тебе в музей, – але у гуралів це взуття ще зветься керпці. Черевики називаються папучі.
– А що їдять?
– Як і гуцули, варять бринзу, інші сири. Люблять кашу, картоплю. Дуже гарні у гуралів танці: кругове коло – це танок, ще є гайдук з цюпагою.
– З чим?
– Цюпага – це бартка, гуцульський топірець. Ще є парний танець, який так і зветься – гуральський. Музика дуже швидка. До речі, гуралі теж поділяються на багато груп: наприклад, бескидці – ті, які живуть у Бескидах. Або підгаляни – у Підгаллі. Це гори на півдні Польщі.
– Як цікаво! – Мар’янка округлила очі. – Тепер я знатиму, що розповісти в школі!
– Кожному треба знати про свою родину, – сказала я. – Обов’язково записуй значення імен і все, що знаєш, про своїх предків. Іншим разом я навчу тебе складати родовід, або генеалогічне дерево.

Святці читала Анна ГУРАЛЬ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема ""Джерельце""