Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3855)
З потоку життя (7032)
Душі криниця (3784)
Українці мої... (1521)
Резонанс (1649)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1774)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 25.09.2009
КАВА ЮР╤Я КУЛЬЧИЦЬКОГО

СИНИ ТВО╥, РУСИ-УКРА╥НО

Д╕ялося це 1684 року далеко в╕д Укра╖ни.
Величезна арм╕я турецького султана Ахмета II наближалася до В╕дня. Позаду на ╖╖ шляху лишилися завойован╕ ╓вропейськ╕ м╕ста. Така ж сумна доля чекала ╕ столицю Австр╕╖. Ось ворог уже взяв ╖╖ в облогу. Великий розпач охопив нечисленних захисник╕в В╕дня. Порятувати ╖х могли т╕льки союзники – н╕мц╕ та поляки, якби вони прийшли на допомогу. Але союзники не знають, що турецьк╕ в╕йська стоять п╕д самими мурами В╕дня. Якби ╖м хтось передав таку зв╕стку.
╤ тут до командуючого обороною м╕ста прийшов вусатий чолов’яга у широчезних шароварах ╕ з люлькою в зубах. В╕н сказав:
– Напиш╕ть листа союзникам, ╕ я в╕днесу його.
– Як же ти проберешся? Ворог кругом!
– П╕ду через турецький таб╕р, я знаю ╖хню мову ╕ видам себе за турка.
Це був укра╖нський козак Юр╕й Кульчицький. На той час йому сповнилося сорок три роки. Походив в╕н з-п╕д м╕ста Самбора на Льв╕вщин╕. Зак╕нчив там церковну школу ╕ ще зовс╕м зеленим хлопцем подався на С╕ч. А там у походах ╕ битвах швидко став бувалим у бувальцях козаком. В одному з поход╕в йому не пощастило – потрапив до турк╕в у полон. Але ця б╕да принесла Кульчицькому й одну користь: зд╕бний бранець бездоганно вивчив турецьку мову. Згодом ут╕к ╕з невол╕, ╕ доля привела його до столиц╕ Австр╕╖, де в╕н став купцем.
Довго не могли пов╕рити австр╕йськ╕ во╓начальники, що Кульчицький зможе пробратися через ворожий заслон. Але в них не було ╕ншого виходу. Вручили см╕ливцев╕ листа й чекали, що з цього вийде.
А Юр╕й гукнув свого приятеля – теж колишнього козака ╕ теж Юр╕я – на пр╕звище Михайлович. Перебралися вони на турк╕в ╕ темно╖ ноч╕ нечутно вислизнули з вор╕т м╕ста. Аж тут почалася страшна гроза. Над ними рев╕ли громи, спалахували блискавиц╕, не вщухала злива. «Н╕чого, пане Юрку, – вт╕шав приятеля Кульчицький, – не з глини ж ми, то й не розмокнемо». Михайлович теж був козаком не з останнього десятка, бо в╕дпов╕дав йому: «А я й не думаю, що розмокнемо, брате-товаришу, ход╕мо хутч╕й, доки блискавка нам св╕тить». ╤ тут вони побачили, що опинилися саме посеред ворожого табору. З ус╕х бок╕в ╖х оточували шатра, в яких турки поховалися в╕д грози.
╤ншого разу козаки щось би таке утнули ворогов╕, позбиткувалися б з нього, але тут ╖м не до вит╕вок – треба посп╕шати. Довго проблукали посеред грозово╖ ноч╕, але так ╕ не змогли вибратися за ворожий таб╕р – такий в╕н був великий. А тут ╕ ранок зайнявся, ╕ гроза ск╕нчилася. Виглянуло сонце, виглянули турки з шатер ╕ побачили двох Юр╕╖в.
– Хто ви так╕? – гр╕зно запитали вони.
– Х╕ба не бачите? Чи вам повилазило? – сердито спитав Кульчицький. – Я – турецький купець, а це – м╕й слуга. Чи, може, ви подумали, що ми – козаки? Бува╓ таке з переляку... Та що це я з вами розбалакую! Н╕коли нам, бо треба пров╕з╕ю привезти для в╕йська. Таку орду, як ваша, нагодувати, гада╓те, просто? Жерете, як бегемоти! ╤ куди воно в вас д╕ва╓ться?!
Отак по-турецькому Кульчицький приговорював на ходу, ╕ вони вже й з табору виходили. А турки плелися за ними та все прихвалювали купця ╕ слугу: от молодц╕ – про в╕йсько дбають. Коли це двох Юр╕╖в перестр╕в один ╕з високих начальник╕в. Ага в них назива╓ться. Вмовив ╖х кави на дорогу випити.
Випили вони в його шатр╕ кави, обсохли, подякували та й рушили дал╕. Турки сказали, що ждатимуть ╖х ╕з нетерп╕нням, бо хоч ╕ в╕йна, а ╖сти все одно хочеться.
Два Юр╕╖ ╕шли та йшли по австр╕йськ╕й земл╕, пот╕м Дунай перепливли ╕ прибули нарешт╕ туди, куди ╖м було треба. А там прочитали листа, швидко з╕брали в╕йська ╕ рушили до В╕дня, щоб урятувати столицю в╕д турк╕в.
А Юр╕╖ на той час уже були у В╕дн╕. Заспоко╖ли його оборонц╕в. «Треба т╕льки протриматися трохи», – сказали вони ╖м. ╤ оборонц╕ протрималися, аж доки з’явилася п╕дмога. ╤ п╕д ст╕нами В╕дня об’╓днан╕ в╕йська н╕мц╕в, поляк╕в та козацьк╕ полки розгромили Ахмета II. В╕н сам замалим у полон не втрапив ╕ довго пот╕м у Туреччин╕ згадував ту прикру ╕стор╕ю, хоч йому зовс╕м не хот╕лося ╖╖ згадувати.
З╕бралися п╕сля перемоги найшанован╕ш╕ люди В╕дня й запитали Кульчицького, як можуть вони нагородити см╕ливц╕в. Михайлович захот╕в грошей, щоб будинок купити. Дали йому грошей.
– А мен╕ н╕чого не треба, – сказав Кульчицький. – От х╕ба що в╕ддайте всю каву, яку турки покинули з переляку в сво╓му табор╕. Страх як люблю я каву, звик до не╖ в турецькому полон╕.
В╕ддали йому гору м╕шк╕в ╕з кавовими зернами.
– Забирай, – кажуть, – вона н╕кому не потр╕бна. Бо х╕ба нормальна людина може таке пити?!
Кульчицький написав книгу про пох╕д через турецький таб╕р, ╕ вс╕ прочитали ╖╖. А ще в╕н одкрив у В╕дн╕ кав’ярню. ╤ кожен, хто прочитав ту книгу, йшов до нього у кав’ярню, щоб побачити героя. Але не будеш же так просто сид╕ти й весь час т╕льки й дивитися на нього. Купували каву, кривилися, випльовували, але трохи й пили, аж сльози од то╖ г╕ркоти ╖м з очей текли.
╤ тод╕ Кульчицький пожал╕в сво╖х в╕дв╕дувач╕в, став кидати в каву цукор. Тепер н╕хто не кривився, вс╕ пили ╖╖ з задоволенням. ╤ цей рецепт у нього перехопила вся ╢вропа ╕ ще й до сьогодн╕ готу╓ каву саме за ним. От шкода т╕льки, що забули назвати: «Кава по-кульчицькому».
Хороброго козака в╕денц╕ запам’ятали не т╕льки геро╓м, рят╕вником свого м╕ста. В╕н лишився для них ╕ першим в╕денським кав’ярником. Коли Кульчицький помер, уся столиця Австр╕╖ ховала його з великими почестями.
╤ вс╕ були у велик╕й жалоб╕. А пот╕м на одн╕й ╕з вулиць встановили йому пам’ятник. Вусатий, убраний у турецьку од╕ж козарлюга налива╓ з кавника у ф╕л╕жанку той нап╕й, до якого в╕н привчив в╕денц╕в п╕сля перемоги над ворогом. А п╕д ногами в бронзового Кульчицького – пощерблен╕ ятагани й потоптан╕ турецьк╕ знамена...

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7847

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков