Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА

— Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди.
Цілуй її, цілуй її –
Знов молодість не буде, —
співає романс «Чари ночі» на слова Олександра Олеся вже не одне покоління українців.
Олександр Олесь (справжнє ім’я — Олександр Кандиба) свій перший вірш написав у 9 років. А всього він створив за сорок років літературного шляху 11 збірок віршів, більше 20 драм, чимало сатиричних творів, оповідань, фейлетонів.
Про творчість Олександра Олеся високої думки були Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський. Своїм учителем називав його Павло Тичина.
А ще Олеся називали королем української поезії, основоположником романсової лірики. Понад 80 відомих композиторів поклали Олесеві рядки на музику, написавши більше двох сотень музичних творів різних жанрів.
Нещодавно в Сумах вийшло в світ науково-популярне видання «Я ще вернусь...» Олександр Олесь і Білопільщина».
Книга ознайомлює з малою батьківщиною поета, дитячими роками, які минули в місті Білопілля та селі Верхосулка (нині Сумська область). Представлені архівні матеріали відображають сумський та харківський періоди біографії О. Олеся, перебування в Криму, Санкт-Петербурзі та еміграції.
Друкуються невідомі до цього листи до рідних і близьких, літераторів, науковців та громадських діячів того часу. Подана бібліографія праць як Олександра Олеся, так і публікацій про нього.
Цікаво, що Олесь зміг поїхати в Крим завдяки революції 1905 року. У цей тривожний час багатії не ризикували їхати в Крим, й життя на півострові стало дешевшим. Цим і скористалися молоді закохані Олександр Кандиба і Віра Свадковська, поїхавши влітку 1906 року в Ялту.
Поїздка в Ялту стала визначальною для становлення Олександра як самобутнього поета. Він згадує у своїй автобіографії: «Я виїхав у Ялту... підлікуватись, побачити море, відпочити».
На які гроші жили? Сестра Віри працювала медиком на віспощепленні, заробила трохи грошей, якими поділилася з молодою парою, а їхній брат, який працював тоді у Маньчжурії, переписав свою платню на сестер. Олександр отримав десять карбованців за свято родючості з маскарадом і прогулянкою в парку, яке влаштував для відпочиваючих, а Віра отримала ще сорок від батьків. За ці кошти й наймали дачу.
Саме в Ялті зі своїх чернеток поет почав ретельно укладати збірку «З журбою радість обнялась». Він познайомився з якимсь Калмиковим, — українцем за походженням, власником крамниці з продажу друкарських машинок. На одній із них сестра Віри Марія і передрукувала всю збірку.
За кілька днів після прибуття до Ялти Олександр написав фейлетон, який був надрукований у газеті «Русская Ривьера» і отримав позитивну оцінку курортної публіки. Він брав активну участь у діяльності ялтинського журналістського осередку. Швидко зійшовся з міською інтелігенцією – С. Петровим (Скитальцем), С. Єлпатьєвським, Серафимовичем. Вони переконували його видати збірку поезій якнайшвидше.
Отже, перша Олесева збірка була укладена в Ялті. Також існують підтвердження (в листах митця), що саме тут Віра Свадковська почала називати свого коханого Олесем. Це і стало його літературним псевдонімом. Поет зізнається:
Те ім’я, що мені дала Ти
У дні, осяяні Тобою,
У сні і вільно, і крилато
Літа і в’ється наді мною,
Його прийму я в свою душу,
Зіллю з своєю кров’ю.
Дорогою з Криму Олесь з Вірою побували в Одесі.
Перша збірка Олеся «З журбою радість обнялась» побачила світ у 1907 році, мала великий успіх і отримала багато схвальних відгуків та оцінок. «Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави. Вона прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій…», — писав Микола Зеров.
Наступного року Олесь зустрівся в Ялті з Лесею Українкою. Книга «Я ще вернусь...» Олександр Олесь і Білопільщина» зацікавить науковців, викладачів літератури, бібліотекарів, краєзнавців, широкий читацький загал.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ.
м. Ірпінь Київської області.

«А МІЖ ГОРАМИ ЛІТА ПІСНЯ УКРАЇНИ...»

В КРИМУ

Літній вечір... Гори в млі,
В золоті вершини...
А під ними ллється десь
Пісня України.
Гасне вечір... Сон обняв
Гори і долини...
А між горами літа
Пісня України.
Ніч давно... Заснуло все.
Тільки море плине,
Та щебече понад ним
Пісня України.
* * *
В сріблястім морі сад втонув,
Скрізь сяєво зелене,
Навколо трави і квітки,
І мила біля мене.
В сріблястім морі мліє сад,
Захоплений красою,
Круг мене квіти, — і в мені,
І ти моя, зо мною.
* * *
Вічне море вічно ллється,
Не спиняється й на мить:
То об скелі сірі б’ється,
То пісні свої шумить...
Чом же я не вільне море,
Чом мовчу я цілі дні?!
Чом так тяжко люте горе
Груди стискує мені?..
* * *
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду.
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч розкидає сріблястії шати...
Кедр до мімози схилився і спить,
Ніжно мімоза щось кедру шумить.
Море купається в місячнім світлі,
Дихають важко троянди-розквітлі.
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду...
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч над землею розкинула шати...
* * *
На сірій скелі мак цвіте,
І вітер злий його гойдає,
І пил на цвіт його мете,
І лист без жалю обриває.
Бліда, і ніжна, і сумна,
Серед людей ти, як в пустелі.
І ти на цілий світ одна,
І ти, як мак на сірій скелі.
* * *
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали
в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
* * *
Біг я далеко від смутку і горя,
Біг і прибіг я до вільного моря.
«Море! О море, море розкішне,
Втіш моє серце, серце невтішне!»
Звуків утіхи шукаючи в шумі,
Камінь обняв я і слухав в задумі...
Море про власне могутньо співало,
Море нічого мені не сказало.
«Кедри, чинари, гранати, мімози,
Втіште мене ви і висушіть сльози,
Ніж в моїм серці, в крові мої груди.
Гляньте, як зранили їх мені люди...
Дерево міцно обняв я в задумі,
Звуків утіхи шукаючи в шумі...
Тихо про власне шуміли гранати,
Кров мого серця не вміли уйняти...
Я серед степу: вертаюсь додому...
Краю немає степу голубому...
Краю і смутку моєму немає,
Пале він душу мою, розриває...
Чув я, — іде боротьба в моїм краю.
Втіху собі я в борні відшукаю,
Славою я свої рани загою...
Дайте, борці, мені кращую зброю!
* * *
Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось?
Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!
Задзвеніли струни
ще ніжніш-ніжніш...
Мабуть, ти до мене думкою летиш.
Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.
1906
* * *
Море і море! Блакить і блакить...
Крил мені, крил! щоб туди полетіть!
Чайкою в небі над морем спинитись,
Дихать і в далеч за обрій дивитись.
Зникнуть би там, потонуть у тій млі,
Кинуть би все на далекій землі,
Все, що ненавиджу, все, що люблю,
Все, що скривавило душу мою.
1908

ЩОРОКУ...

Вітер любе, світ голубе,
Обнімає, пригортає,
Струмнем ллється,
Шовком в’ється,
Шуми носе, суше коси,
Сам не знає, що кохає.
Прилетить над море синє,
І на мить свій льот зупине,
І до хвиль простягне руки, -
І поллються з моря звуки,
Наче з арфи золотої, —
Тихі дзвони, тихі бої;
Все шептання...
Все зітхання...
Але Вітер вдаре в струни –
І гримлять із хвиль перуни.
Море стогне, плеще, грає,
Береги гранітні крає,
І кричить, і в білій піні
Сріблить, білить хвилі сині!
Але ось рука втомилась,
Хвиля впала і розбилась,
Знову море грає тихо,
Знову арфа ледве диха...
Ще рука на струнах мліє,
А вже Вітер зводе вії
І на камені, на скелі
Лове сни свої веселі.

НАД МОРЕМ

Котяться хвилі і грають,
Сиплють на берег піски,
Ледве пісні проспівають,
Чуєш — шепочуть казки.
Ранок і день пролетіли,
Ось уже й ніч настає,
Я ж усе марю, що хвилі
Викинуть щастя моє.
* * *
Ти біля моря… Хотів би стати
Південним вітром, щоб там літати,
Схиляти трави тобі під ноги,
Встеляти цвітом твої дороги.
Коли ти підеш вранці купатись
І, як русалка, будеш гойдатись
На синіх хвилях, — моє кохання, —
Я стерегтиму твоє убрання.
Над ним я стану темною тінню,
Не дам торкнутись навіть промінню,
А пил з убрання крилами здую
І все обвію, все обцілую.
...Хотів би вітром південним стати,
Щоб під вікном твоїм вічно ридати.

Олександр ОЛЕСЬ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема "Душі криниця"