Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 25.09.2009
ДРЕВЛЯНСЬКИЙ КРАЙ, СЕРЦЕ ПОЛ╤ССЯ

ЕКОЛОГ╤Я

Коли збирав у Олевську матер╕али до статт╕ «У краю Бульби-Боровця», то шкодував, що доводиться обмежитись лише ╕стор╕╓ю. Н╕би в лещатах був. Але, панове, якщо ви опинилися на Пол╕сс╕, то у вас неодм╕нно прокинеться не лише ╕сторик, але й еколог, художник, поет… До реч╕, готуючись в дорогу, я прихопив ╕з собою в╕рш сумського поета Анатол╕я Гризуна, надрукований в «КС» в╕д 11.04.2008 року:
В кримських л╕сах ╕ще водиться рись,
Як в уссур╕йських — тигри смугаст╕.
Кожен хижак соб╕ ледь вкольоривсь
Тут, у зеленому щаст╕.
Добре сховали його л╕си
╤ в╕д берданки, й в╕д снаст╕.
Вид тих тварин –
досконал╕сть краси
Тут, у зеленому щаст╕…
Чому раптом пригадав цей в╕рш? Справа в тому, що на Житомирщин╕ живе один з в╕домих досл╕дник╕в рис╕ – Серг╕й Жила. В╕н працю╓ директором Пол╕ського запов╕дника, ╕ його науков╕ прац╕ мен╕ доводилося читати к╕лька рок╕в тому. Про рись у Криму там не було н╕чого; сумчанин м╕г видавати бажане за д╕йсне. А може, екологи завезли з десяток? Про це Серг╕й Жила, напевно, знав би.
Ну, Крим Кримом, а зовс╕м ╕нша справа — л╕си Житомирщини! Саме тут ╕ знайшли соб╕ притулок три-чотири десятки грац╕озних красунь. Звичайно, це менше, н╕ж було в часи князя Мала… Але в таку вже епоху ми живемо: природа в╕дступа╓, незайманих л╕с╕в практично не залишилося, а рись любить безлюдн╕ м╕сця. Де ж ╖й так╕ знайти?

РИСЬ – ОПТИМ╤ЗМ НАШ

╤ все ж, цей хижак якось вижива╓ на п╕вноч╕ област╕. Про це зайвий раз нагадують аг╕тац╕йн╕ щити вздовж автомаг╕стралей. Ви ╖х не побачите на Хмельниччин╕, Полтавщин╕, Черкащин╕… Де нема╓ рис╕, там нема╓ потреби ╕ в наочн╕й аг╕тац╕╖. А тут рись ╓ предметом гордост╕. Недаремно ж писав поет: «Як в уссур╕йських тигри смугаст╕…». Або як ведмед╕ в Карпатах. Рись — це сво╓р╕дна «в╕зит╕вка» краю; якщо ╕ не вс╕╓╖ област╕, то, принаймн╕, Олевського району.
Нав╕ть неподал╕к контори Олевського л╕сгоспу я побачив майстерно вир╕зьблену з дерева грац╕озну ф╕гуру рис╕, що сидить на дерев╕. Я ж кажу – символ… Мало того, у л╕сгосп╕вському музе╖ ╓ опудало справжньо╖ рис╕. Ох, як не хот╕лося б зустр╕тися в╕ч-на-в╕ч з таким зв╕ром! Велик╕ гостр╕ к╕гт╕, так╕ ж гострющ╕ зуби, та й розм╕ром рись з добру в╕вчарку. Т╕льки лапи товщ╕.
Пригадалися розпов╕д╕ сиб╕ряк╕в про те, що рись з дерев любить нападати на мисливц╕в. З л╕тератури знаю, що так╕ випадки вже давно н╕де не ф╕ксувалися. А ось на козуль ╕з зас╕док рись, д╕йсно, напада╓.
╤, все ж, я ц╕лком сол╕дарний ╕з сумчанином Анатол╕╓м Гризуном, коли в╕н пише:
Хай ╕ надал╕ ╕сну╓ хижак,
╤ хай заткнуться ханиги.
Рись – оптим╕зм наш,
 ╕ рись – м╕й жаль, -
Зв╕р ╕з Червоно╖ книги…
Зрозум╕ле бажання поета: хай би рись водилася ╕ в кримських л╕сах! Адже так хочеться жити з усв╕домленням того, що ╓ в Укра╖н╕ куточки дико╖ природи! Ось тут пляж ╕з галькою, а он там, в г╕рськ╕й ущелин╕, можливо, й рись прича╖лася… А усв╕домлення того, що природа скр╕зь в╕дступа╓ ╕ в╕дступа╓ назавжди, безповоротно, — комфорту ваш╕й душ╕ не додасть.

╤З ЗАХОДУ НА СХ╤Д, ЧЕРЕЗ ВЕСЬ ЗАПОВ╤ДНИК…

╤з Олевська до Майдана-Копищенського можна до╖хати автобусом. Це сорок з гаком к╕лометр╕в по трас╕, вздовж Уборт╕. Уборть – р╕ка мальовнича, з╕ швидкою теч╕╓ю, навколо не╖ — соснов╕ л╕си, ╓ й в╕ков╕ дуби ╕з закр╕пленими на них бортями. Так тут колись добували, а дехто й дос╕ добува╓ мед диких бдж╕л. Причому, 20 рок╕в тому «д╕ючих» бортей було небагато, а ось тепер вони траплялися мен╕ досить часто. Безроб╕ття примушу╓ людей займатися ╕ таким древн╕м промислом. Непросто закр╕пити борть на високому дерев╕, але для нащадк╕в древлян — це не проблема. За комфортне «житло» дик╕ бджоли згодом в╕ддячать медом.
У Майдан╕-Копищенському знаходиться контора л╕сництва. Територ╕я запов╕дника (а це близько двадцяти тисяч гектар╕в) розд╕лена на три л╕сництва. Копищенське – найзах╕дн╕ше. Щоб опинитися у Селез╕вц╕, де знаходиться контора Пол╕ського запов╕дника, треба подолати в╕дстань у 22 к╕лометри. Автобуси тут, звичайно, не ╖здять. Треба йти п╕шки. Добре, що мене трохи п╕дкинув на мотоцикл╕ л╕сничий Микола Мороз. Дов╕з до того м╕сця, де сам нещодавно бачив рись. Хоч зв╕р ╕ р╕дк╕сний, але л╕сникам на оч╕ час в╕д часу потрапля╓. Може, й мен╕ пощастить? Проте, ск╕льки я не напружував з╕р, тримаючи напрямок на сх╕д, ск╕льки не «читав» сл╕ди зв╕р╕в на п╕щаних дорогах, але н╕чого, що нагадувало б про рись, мен╕ не потрапило на оч╕. Воно й не дивно, зв╕р — р╕дк╕сний, надзвичайно обережний, ╕ якщо Микола Мороз бачив рись минуло╖ п’ятниц╕, то тепер вона може бути за п’ятдесят к╕лометр╕в в╕д цього м╕сця.
* * *
Ш╕сть рок╕в тому в мене була теоретична можлив╕сть побачити рись зблизька. Вона жила у воль╓р╕, на територ╕╖ Пол╕ського запов╕дника; свого часу л╕сники зловили покинуте рисеня п╕д час л╕сово╖ пожеж╕… Проте, не встиг я до╖хати до Селез╕вки, як Гапа (так назвали рись прац╕вники запов╕дника) була вже на вол╕. Металева с╕тка не стала на завад╕, адже рись добре лазить по деревах, стрибаючи з г╕лки на г╕лку. Ось так ╕ опинилася за межами сво╓╖ зони «ув’язнення». На щастя, була вона з рад╕онашийником, тому ╖╖ час в╕д часу «пеленгували» в р╕зних м╕сцях. Проб╕гти за добу рись може дуже багато.
Прикро, що тод╕ ми з Гапою розминулися, але добре, що прац╕вники запов╕дника встигли вивчити ╖╖ повед╕нку, зробити багато фотозн╕мк╕в. Отже, наука св╕й шанс тод╕ не про╜авила.
«Довго я не м╕г зрозум╕ти: чому козуля так швидко зупиня╓ться, п╕сля того, як ╖╖ «с╕дла╓» рись? – писав у одн╕й з╕ статей директор запов╕дника Серг╕й Жила. – Але якось сталося, що ╕ я в╕дчув на соб╕ силу рисячих к╕гт╕в. Тримаючи зв╕ра на пов╕дку, я дозволив рис╕ вчепитися в свою ногу через щ╕льн╕ джинсов╕ брюки. В╕дчуття були, д╕йсно, незабутн╕! Б╕ль був наст╕льки сильним, що парал╕зував ус╕ мо╖ рухи! До того ж, рани п╕сля того довго не загоювалися, шрами залишилися на все життя.
Необх╕дно пам’ятати, що рись атаку╓ одночасно ус╕ма чотирма лапами ╕ зубами так, що в╕д╕рвати ╖╖ в╕д себе вже нема╓ жодно╖ можливост╕. Зв╕ра можна, скор╕ше, роз╕рвати навп╕л, ан╕ж в╕дчепити в╕д себе. П╕сля цього я зрозум╕в механ╕зм полювання рис╕ на козулю. Варто лишень хижаков╕ д╕стати жертву хоча б одним к╕гтем, як в╕н тут же ч╕пля╓ться в не╖ лапами ╕ зубами. Саме з ц╕╓╖ причини через десяток метр╕в нещасна козуля пада╓ в зац╕пен╕нн╕ на землю… К╕гт╕ у рис╕ винятково гостр╕, загнут╕ ╕ в момент атаки витягуються дуже далеко вперед. До реч╕, п╕д час експерименту я розраховував, що прив’язана рись д╕стане мене лише кра╓чком к╕гтя, але не врахував справжню довжину лапи з к╕гтями…».
* * *
Ось так ╕ йшов я, тримаючи курс на сх╕д, намагаючись пригадати все, що читав про флору ╕ фауну Житомирського Пол╕сся. Був к╕нець кв╕тня, ╕ в л╕сах було ще багато води. Але це лише додавало краю мальовничост╕, п╕дн╕мало настр╕й. Пригадав ╕ улюблену п╕сню Бульби-Боровця:
Очерет мен╕ був за колиску,
В болотах я родився ╕ зр╕с,
Я люблю свою хату пол╕ську
Я люблю св╕й зажурений л╕с.
╤ похмуре пол╕ське болото –
П╕в-Пол╕сся вода залила,
Т╕льки де-не-де хут╕р самотн╕й,
Т╕льки де-не-де клаптик села…
Мелод╕╖ не знав, а так хот╕лося засп╕вати! До реч╕, у 1977 роц╕ я вперше побував у цих краях. Три чи чотири дн╕ прожив на Пилиповому хутор╕ – на самому кордон╕ з Б╕лорус╕╓ю. Жили там дв╕ чи три родини, причому, без рад╕о ╕ без електрики… Це було незручно ╕ незвично, але тепер я радий, що була в мо╓му житт╕ ╕ така стор╕нка. Адже через два-три роки останн╕ хутори на Житомирщин╕ л╕кв╕дували, людям допомогли облаштуватися у найближчих селах. А я встиг пожити у тому патр╕архальному св╕т╕, який уже назавжди в╕д╕йшов у минуле…
Тод╕ ж мен╕ довелося в╕дчути на соб╕ п╕дступн╕сть пол╕ських бол╕т. Недалеко в╕д Пилипового хутора було велике болото, яке вже почало заростати сосною ╕ березою. Стрибаючи з купини на купину, я пройшов деяку в╕дстань, а пот╕м вир╕шив д╕стати з рюкзака компас ╕ карту. Визначившись ╕з курсом, я вир╕шив так ╕ йти – з картою в руках. Тобто про довгу палицю я нав╕ть не подумав; адже знав, що проведен╕ недалеко в╕д цих м╕сць мел╕оративн╕ роботи сутт╓во вплинули на м╕сцевий м╕крокл╕мат. Болота, д╕йсно, почали трохи п╕дсихати, ось ╕ це болото вже зароста╓ л╕сом…
Легковажним був, визнаю. Стрибаючи з купини на купину, я зробив необережний рух ╕ тому «приземлився» тр╕шки не там, де розраховував. Ноги, майже не зустр╕чаючи опору, провалилися в болотяну твань… Ось уже я провалився по пояс. А твердо╖ опори дос╕ нема╓… ╤нстинктивно намагаюся прийняти горизонтальне положення, хапаюся руками за найближчу купину. Пальц╕ ч╕пляються за траву, але у так╕й ситуац╕╖ трава не допоможе… Добре, що на купин╕ росли дв╕ маленьк╕ бер╕зки, ╕ я встиг ухопитися за одну з них. Намагаюся робити ногами якомога менше рух╕в, знаючи, що болото може «затягувати»… Що ж робити дал╕? Пригадав Л╕зу Бричк╕ну з ф╕льму «А зор╕ тут тих╕…». Вона також, як ╕ я, злегковажила, забувши взяти з собою довгу палицю… Отже, головне — спок╕й, витримка. Якось воно буде. Бер╕зка поки що трима╓ мене «на плаву», але вона — тоненька, може з╕гнутися, зламатися. Треба дотягтися л╕вою рукою до сус╕дньо╖, та — трохи товща. Саме в╕д не╖ ╕ залежатиме м╕й порятунок! Про що дума╓ людина у момент смертельно╖ небезпеки? Якщо ╓ час (а у мене його було достатньо), то згаду╓ усе сво╓ життя. Ось ╕ я згадував, хоч воно у мене тод╕ було ще надто коротким. Згадав родич╕в, друз╕в. Про батьк╕в подумав, звичайно. Добре, що не запан╕кував, «рац╕о» узяло гору. Дуже пов╕льно почав витягати сво╓ т╕ло з пастки; бер╕зки, д╕йсно, допомогли. (З тих п╕р я люблю ╖х ще б╕льше!), а ось з компасом довелося розпрощатися…

* * *

Ось так, у роздумах ╕ спогадах, пройшло к╕лька годин. Намагався не втрачати темпу, йшов лише дорогами. Тож через деякий час був б╕ля Селез╕вки…

ЗАКОХАНИЙ У СТАРОВИНУ

╤з Серг╕╓м Миколайовичем Жилою я познайомився того ж вечора. З рад╕стю переконався, що керу╓ Пол╕ським запов╕дником не лише б╕олог, але й ╕сторик, кра╓знавець. Вся прилегла до контори запов╕дника територ╕я оформлена належним чином. Ось язичницьке капище, обнесене частоколом, а трохи дал╕ — якийсь незвичний кам╕нь у вигляд╕ пам’ятника… Тут ╕ напис ╓, читаю:
«Курган слави ╕ скорботи, насипаний в честь д╕д╕в мудрих, волхв╕в, козак╕в, вовкулак╕в, знахар╕в та вс╕х тих, хто лягли в землю за стару в╕ру».
Ц╕каво, яка ж «стара в╕ра» ма╓ться на уваз╕? В╕дпов╕дь на це запитання деякою м╕рою да╓ книга Серг╕я Жили «Вовче-брате». Тут нав╕ть роздуми ╓: «Вовк ╕ древлянськ╕ боги», «Вовкулаки Пол╕сся – мало знань ╕ багато фантаз╕й», «Древлянська стара в╕ра», «Вовч╕ ритуали древн╕х Волхв╕в».
Отже, «копнув» Серг╕й Миколайович дуже глибоко, бо йдеться про часи дохристиянськ╕. Зацитую дещо з його книги: «Рел╕г╕я в житт╕ сучасного сусп╕льства в╕д╕гра╓ пом╕тну роль. Рел╕г╕йн╕ люди складають 80% населення земно╖ кул╕. Але рел╕г╕я лиша╓ться малозрозум╕лою для б╕льшост╕ людей, в тому числ╕ для м╕сцевого населення Пол╕сся. В╕ру, як правило, розглядають виключно в тому вигляд╕, як вона тракту╓ться пропов╕дниками, священиками, а не простими людьми з народу. Часто так╕ погляди осв╕чен╕ в╕руюч╕ називають ╓рессю. Чому ж це ╓ресь, коли вона протрималася тисячол╕ття в народному середовищ╕?».
Автор наводить у сво╖й книз╕ вислови укра╖нських ╕сторик╕в та письменник╕в. Ось що писав свого часу ╤. Нечуй-Левицький: «Панте╖стична рел╕г╕я да╓ широке м╕сце для народно╖ поез╕╖: сповня╓ весь Св╕т, Небо й Землю Богами, да╓ Життя в фантаз╕╖ чолов╕ка мертв╕й натур╕, да╓ мисль, язик, голос Зорям, Сонцев╕, М╕сяцев╕, Л╕сам, Кв╕там, Птицям, Зв╕рам, тод╕ як моноте╖зм одн╕ма╓ од усього життя, ╕ да╓ його т╕льки Богов╕ та Людськ╕й Душ╕… Давня укра╖нська панте╖стична рел╕г╕я була причиною того, що народна укра╖нська поез╕я розк╕шно розвивалася, за пом╕ччю розк╕шно╖ природи ╕ багато╖ укра╖нсько╖ фантаз╕╖…».
Отже, якби не було язичницького пер╕оду в ╕стор╕╖ укра╖нського народу, то не було б у нас ╕ тако╖ багатющо╖ культури? Схоже, що так воно ╕ ╓. Нагадаю, що в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» було чимало публ╕кац╕й на цю тему. Скаж╕мо, «╤ван Хреститель чи ╤ван Купала?» («КС» в╕д 13.07.2007), «Через минуле – до майбутнього» (у тому ж номер╕) та багато ╕нших. Зацитую дещо з них: «Укра╖нськ╕ етнологи майже одностайн╕: кор╕ння глибоко╖ дохристиянсько╖ давнини ╕, зокрема, купальськ╕ традиц╕╖ чи не найкраще збереглися на Пол╕сс╕…».
«Давн╕ русич╕ обожнювали землю, де п╕д яскравим килимом трав ╕ кв╕т╕в пульсувала в╕чна, неозора та╖на – чорна, волога мат╕р-земля…».
«Пол╕щуки в╕рили, що купальсько╖ ноч╕ оживають добро ╕ зло. Н╕ким не бачений цв╕т папорот╕ дозволя╓ чути мову птах╕в, кв╕т╕в ╕ трав…».
А ось яку думку висловив наш читач ╕з С╕мферополя Володимир Лещенко у статт╕ «Поступ – в╕д язичництва до християнства – чи навпаки?» («КС» в╕д 26.12.2008): «Язичники в╕рували в дух╕в, тобто, по-сучасному кажучи, в енерг╕╖. Для затятих противник╕в «поганства» нагадую ╓вангельське «Бог ╓ Дух» (╤в. 4, 24). Отже, язичники не були дикунами. Вони також, як ╕ ми сьогодн╕, по-сво╓му були заклопотан╕ енергетикою…».
Очевидно, Серг╕й Жила, як людина допитлива й мудра, в╕дразу збагнув оцю особлив╕сть Житомирського Пол╕сся. У сво╖й книз╕ «Вовче-брате» в╕н не омина╓ «язичницько╖ теми»: «Двадцять рок╕в проживання у л╕сах дали мен╕ багатий матер╕ал з арха╖чного св╕тоуявлення м╕сцевих жител╕в, котре певною м╕рою можна назвати язичницькою в╕рою Земл╕ Дерев. У народ╕ ╖╖ називають по-р╕зному: Старою В╕рою, Колишньою чи «В╓рою Д╓дов». Не треба особливо перейматися тим, що в нас так все кепсько ╕ ми втрача╓мо древлянську етнокультуру. У нин╕шн╕й час ╖╖ вже не можна зберегти в народному родинному середовищ╕, ╕ для цього повинн╕ використовуватись ╕нш╕ форми: музе╖, етн╕чн╕ поселення, книги, ф╕льми. Наш час, зв╕сно, не дода╓ оптим╕зму. Але добра збережен╕сть арха╖ки на Древлян╕ просто вража╓. Кряж Гора – це останн╓ м╕сце на Земл╕, де дожила до нашого часу Стара В╕ра Предк╕в…».
* * *
З останн╕м твердженням я можу погодитись лише частково. Адже литовц╕ прийняли християнство на чотириста рок╕в п╕зн╕ше, н╕ж ми. А народи П╕вноч╕, Сиб╕ру? Але якщо автор ма╓ на уваз╕ саме укра╖нц╕в, древлян, то що ж… Ц╕лком можливо, що саме Пол╕сся було останн╕м оплотом нашого язичництва.

ВЕДМЕД╤ ПОВЕРТАЮТЬСЯ НА ПОЛ╤ССЯ?

Коли у минулому роц╕ я в╕дв╕дав Березинський б╕осферний запов╕дник (Б╕лорусь), то не м╕г не запитати у м╕сцевих еколог╕в про рись у Криму ╕ про ведмед╕в у Чорнобильськ╕й зон╕. В╕дпов╕дь на перше запитання була негативною, а ось стосовно ведмедя… Чули про чорнобильського сам╕тника ╕ б╕лоруси! Причому, вони вважають, що у Чорнобильську зону в╕н потрапив, скор╕ш за все, не ╕з сус╕дньо╖ Гомельсько╖ област╕, а з Брянщини, подолавши багато к╕лометр╕в л╕сами п╕вн╕чно╖ Черн╕г╕вщини…
Звичайно ж, користуючись нагодою, я поставив аналог╕чн╕ запитання ╕ Серг╕ю Миколайовичу. Причому, висловив сумн╕в, що ведм╕дь м╕г пройти через усю Черн╕г╕вську область непом╕ченим. Тобто теоретично м╕г би: л╕си в╕д Десни до м╕ста Щорса тягнуться майже суц╕льною смугою, а ось дал╕ на зах╕д вже ╓ велик╕ масиви с╕льськогосподарських уг╕дь, а л╕си там невелик╕… «Спецназ╕вець» ╕з компасом ╕ картою м╕г би прослизнути непом╕ченим, вибравши оптимальний маршрут, а на що може розраховувати ведм╕дь? Ось яку в╕дпов╕дь дав директор запов╕дника:
— Були випадки, коли з Брянсько╖ област╕ ведмед╕ заходили на Харк╕вщину, а там л╕с╕в менше, н╕ж на Черн╕г╕вщин╕… Якщо потр╕бен шлюбний партнер, ведм╕дь може проходити велик╕ в╕дстан╕. Переходи в╕н робить у л╕тн╕й час, рослинно╖ ╖ж╕ йому вистача╓, в╕н не напада╓ на св╕йських тварин, а на нього самого полювання заборонено… До реч╕, п╕д час гону самц╕ агресивн╕ до самц╕в, а самки до самок. Йде пошук особини протилежно╖ стат╕, тож ведм╕дь може йти дуже довго, ╕ нав╕ть така велика р╕ка, як Дн╕про, не буде для нього серйозною перешкодою…
— Про чорнобильського ведмедя знають нав╕ть екологи Б╕лорус╕. А в╕д укра╖нських фах╕вц╕в я чув, що в «зон╕» може бути дек╕лька ведмед╕в.
— Я теж схиляюся до ц╕╓╖ думки. Адже фах╕вц╕ неодноразово зустр╕чали сл╕ди ведмед╕в, фотографували ╖х. У мене ╓ ч╕тк╕, гарн╕ зн╕мки. Судячи ╕з розм╕р╕в сл╕д╕в, ведмед╕в може бути до п’яти особин.
— Слухайте, але ж це сенсац╕я! Ведмед╕ повертаються на укра╖нське Пол╕сся!
— У безлюдних л╕сах п╕вн╕чно╖ Ки╖вщини ╕ п╕вн╕чно-сх╕дно╖ Житомирщини клишоног╕ у невеличк╕й к╕лькост╕ справд╕ ╓… Проте, нема╓ жодних гарант╕й, що популяц╕я збережеться. ╢ велик╕ проблеми виживання ведмедя в цьому рег╕он╕. Тому варто подумати ось про що: у Рос╕╖ ╓ багато ведмежат-сир╕т, часом ╖х важко прилаштувати у цирк чи в зоопарк. Найчаст╕ше це не виходить… Тому рос╕яни ч╕тко в╕дпрацювали методику в╕дселення ведмед╕в у безлюдн╕ м╕сця. Отже, треба везти з Рос╕╖! Не з Карпат, — там мало хто полю╓ на ведмедя, — а саме з Рос╕╖. ╤ тод╕ в л╕сах Чорнобильсько╖ зони може в╕дновитися популяц╕я ведмедя. Але, повторюю, повинна бути спец╕альна програма.

ЧИМ СЛАБША ЕКОНОМ╤КА, ТИМ Б╤ЛЬШЕ ВОВК╤В

— А як стосовно вовк╕в? ╥х треба знищувати чи охороняти? Пригадуються статт╕ рос╕йського журнал╕ста Василя П╓скова, в яких в╕н захища╓ вовка. Щоправда, читав я ╖х давно ╕ не певен, що журнал╕ст дос╕ дотриму╓ться ц╕╓╖ ж точки зору. Мо╖ батьки були родом з Черн╕г╕вського Пол╕сся, вони добре запам’ятали, яку проблему становили вовки п╕д час в╕йни ╕ у пово╓нн╕ роки. Були нав╕ть напади на людей, зокрема на д╕тей, п╕дл╕тк╕в…
— Справа в тому, що п╕д час в╕йни людям не до вовка, на нього мало хто полю╓. ╤ тод╕, звичайно ж, ╖хня к╕льк╕сть зб╕льшу╓ться. У мене ╓ деяк╕ дан╕, щоправда, т╕льки по Рос╕╖. Так ось, в 1930-х роках у Рос╕╖ було 60-70 тисяч вовк╕в. У 1939 роц╕ було в╕дстр╕ляно 39 тисяч особин. А от у во╓нному 1942 роц╕ знищили т╕льки 13 тисяч вовк╕в. 1945 року цих хижак╕в стало за м╕н╕мальними оц╕нками 100-120 тисяч! ╤ т╕льки тод╕ вовкам оголосили в╕йну. В 1946 роц╕ було знищено майже 63 тисяч╕ особин. Як бачимо, майже у 5 раз╕в б╕льше, н╕ж у 1942 роц╕! Але нав╕ть при такому ╕нтенсивному полюванн╕ знадобилося ще 20 рок╕в, щоб чисельн╕сть вовка скоротилася до такого р╕вня, коли щор╕чн╕ збитки в╕д нього стали вже незначними…
— Саме в ц╕ роки П╓сков ╕ почав писати статт╕ на захист вовка…
— Чисельн╕сть вовка, звичайно, треба регулювати. У степов╕й зон╕ його треба знищувати! В╕н не може ╕снувати на П╕вдн╕ без конфл╕кт╕в з людиною. Хижак збива╓ться у згра╖ ╕ напада╓ на домашн╕х тварин, нав╕ть на людей.
 — За останн╕ми пов╕домленнями, вовк з’явився ╕ в Криму. Фах╕вц╕ вважають, що його може бути до 20 особин.
— Це говорить про те, що в Укра╖н╕ зараз спостер╕га╓ться п╕к чисельност╕ вовка. Тому в╕н ╕ з’явився в Криму. На нього треба активно полювати ще рок╕в 5, треба скоротити його чисельн╕сть до р╕вня 60-х рок╕в. ╤ до Червоно╖ книги заносити вовка ще ранувато…
— А в яких кра╖нах вовка найб╕льше?
— Житт╓здатна популяц╕я вовка ╓ в Рос╕╖, Казахстан╕, Канад╕. ╢ в╕н у Б╕лорус╕ та Укра╖н╕. Можна зустр╕ти вовка на Балканах, у Скандинавських кра╖нах. Але там в╕н не дуже чисельний. ╤сну╓ дивна законом╕рн╕сть: чим б╕льше проблем з економ╕кою, тим чисельн╕шим ста╓… вовк. У Зах╕дн╕й ╢вроп╕ ╓ велик╕ масиви л╕с╕в. Але л╕си там доглянут╕, як декоративний сад. А вовку для розмноження потр╕бне в╕дчуття затишку; в╕н любить вивернут╕ з коренем дерева, масов╕ завали дерев, густ╕ кущ╕ верболозу, велик╕ купи хмизу тощо. Все це ╓ у нас, але не у Зах╕дн╕й ╢вроп╕. Тому там чисельн╕сть вовка дуже невелика. Я ж кажу: чим слабша економ╕ка, тим б╕льше вовк╕в! Зате менше копитних: лос╕в, олен╕в, козуль… Екологам завжди треба враховувати критер╕й економ╕чного благополуччя кра╖ни.
╤ дуже важливо, щоб люди поважали закон. Якщо в закон╕ ╓ слабк╕ м╕сця, то його треба зм╕нювати. Але обов’язково зробити таким, щоб люди його дотримувалися!

ТО ЧИ З’ЯВИТЬСЯ РИСЬ У КРИМУ?

— Серг╕ю Миколайовичу, один наш читач запевняв, що у Криму водиться рись. Видно, йому дуже хочеться, щоб ╕снував цей еколог╕чний «бренд». Таким сво╓р╕дним «брендом» ╓ ведм╕дь у Карпатах, уссур╕йський тигр, або зубр – для Б╕лорус╕, Б╕ловезько╖ Пущ╕. А як стосовно рис╕ на сонячному п╕востров╕?
— Н╕, в Криму рис╕ нема╓.
— Але могла б бути, якби завезли з десяток…
— Я думаю, могла б, адже вона непогано почува╓ себе у г╕рських л╕сах. Але справа в тому… Я не думаю, що у нас буде такий проект.
— Це небезпечно для популяц╕╖ козул╕ у кримських л╕сах?
— Не в тому р╕ч… У нас велика к╕льк╕сть серйозних проект╕в, в тому числ╕ з в╕дродження популяц╕╖ пол╕сько╖ рис╕, або рис╕ в Карпатах. Поки що нашим б╕ологам не до Криму. Звичайно, якби знайшовся якийсь «фанат», а той у свою чергу знайшов спонсор╕в, то ╕ такий проект можна було б реал╕зувати. Н╕чого фантастичного в ньому нема╓…
— А ск╕льки рисей зараз у л╕сах укра╖нського Пол╕сся? Якщо не помиляюся, ш╕сть рок╕в тому було близько 30 особин…
— Ареал цього хижака дещо зб╕льшився. Рись уже зустр╕ча╓ться нав╕ть у Черн╕г╕вськ╕й област╕! Ну, ╕, звичайно, це п╕вн╕ч Р╕вненсько╖, Житомирсько╖, Ки╖всько╖ областей. Важко сказати, яка точно к╕льк╕сть рисей. Зараз у них з’явилося потомство, думаю, що особин 70 буде.
— Отже, к╕льк╕сть зроста╓?
— Восени буде менше, адже не вс╕ виживуть… Але ╓ певна тенденц╕я до зб╕льшення популяц╕╖.
— Чув, що поляки к╕лька рок╕в тому випустили 16 рисей в л╕си п╕д Варшавою. Отже, у них ╕ кошти знаходяться, ╕ «фанати» справи ╓?
— По рис╕ в Польщ╕ у мене об’╓мна ╕нформац╕я. У поляк╕в, д╕йсно, ╓ серйозн╕ проекти. Вони вир╕шили в╕дновити популяц╕ю рис╕ у Камп╕нському нац╕ональному парку. Там висока чисельн╕сть козул╕, тому, щоб не мати клопоту з ╖╖ в╕дстр╕люванням, вони зробили дек╕лька спец╕альних випуск╕в рис╕ у природне середовище. Там було багато самок, тому ╓ вже припл╕д. А висока чисельн╕сть козуль пов’язана з тим, що поляки усп╕шно борються з браконь╓рством.
— У них ╓ бодай в╕дносна повага до закону.
— ╤ це дуже важливо! От ми згадали про уссур╕йського тигра. ╥х у тайз╕ залишилося 450-500 особин. Н╕би й небагато… Але цим хижакам потр╕бно щор╕чно 45-50 тисяч копитних! Отже, виника╓ проблема не лише браконь╓рського в╕дстр╕лу, але й забезпеченост╕ в╕дпов╕дною к╕льк╕стю «жертв». Тобто берегти треба й олен╕в…
— А чи не перешкоджають вовки зб╕льшенню популяц╕╖ нашо╖ рис╕? Адже у цих хижак╕в однаков╕ харчов╕ н╕ш╕?
— Так, однаков╕. ╤ тому к╕льк╕сть вовк╕в треба регулювати. Ц╕каво, що вовк ╕ рись не нападають одне на одного, хоч вони ╓ гострими конкурентами. Здавалося б, вовча зграя могла б винищити ус╕х рисей у м╕сцях свого «компактного» проживання. Але ц╕ хижаки дотримуються сво╓р╕дного «пакту про ненапад», не заважають виховувати потомство. Зате вовк скр╕зь, де т╕льки може, знищу╓ лисицю. ╤ рись також це робить. А от у ставленн╕ одне до одного вони — «джентльмени»…
Якщо про рись у Криму говорити поки що рано, то пол╕ська рись уже може використовуватись як об’╓кт екотуризму. Зараз ╓ багато бажаючих пожити у засн╕женому л╕с╕ ╕ походити сл╕дами рис╕… Я особисто маю нам╕р попрацювати з такими волонтерами. Для цього у Пол╕ському запов╕днику облаштовано 50 спальних м╕сць. ╤ вовк, ╕ рись здатн╕ самост╕йно заробити кошти на створення про них ф╕льм╕в, телепередач, написання книг, орган╕зац╕ю нових наукових досл╕джень. ╤ все це треба робити!

* * *

Ось такий в╕н, Серг╕й Миколайович Жила. Майте це на уваз╕, любител╕ мандр╕вок! Повертаючись додому, чомусь довго думав про рубрику Катерини Криворученко «Мандру╓мо з╕ «Св╕тлицею». Завжди ╕з задоволенням читаю кожен новий матер╕ал. Справд╕, багато найр╕зноман╕тн╕шо╖ ╕нформац╕╖! Та ще й заклик до мандр╕вних душ: «Надсилайте зображення ╕ опис тих м╕сць Укра╖ни, де, на вашу думку, варто побувати…».
Тож нехай ця стаття буде мо╖м скромним внеском у справу. Адже у кримчан малувато ╕нформац╕╖ про укра╖нську п╕вн╕ч. А Пол╕сся – воно тягнеться в╕д Волин╕ до Сумщини – це такий казковий край! ╤ «серцевиною» його, безумовно, ╓ Житомирщина, л╕тописний Древлянський край.

Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Пол╕ський запов╕дник – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7825

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков