"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2009 > Тема "Українці мої..."
#38 за 18.09.2009
ОСИРОТ╤ЛИ «СОКОЛЯТА»...
ВОЛИНЬ ПОПРОЩАЛАСЯ З КОМПОЗИТОРОМ, ПОЕТОМ ╤ СП╤ВАКОМ В’ЯЧЕСЛАВОМ ХУРСЕНКОМ
Маленьк╕ шедеври, написан╕ самим В’ячеславом або ж разом ╕з друзями з дуету «Св╕тязь» чи Василем З╕нкевичем, орган╕чно впл╕талися в життя земляк╕в. Р╕дною мовою й близькою кожному волинянинов╕ мелодикою Славко говорив про в╕чн╕ ╕стини так дох╕дливо ╕ просто, як можуть це робити т╕льки справжн╕ митц╕. Було образливо, коли у в╕дпов╕дь на сумну зв╕стку про смерть В’ячеслава Хурсенка мо╖ колеги – запор╕жц╕, одесити, кияни – запитували, хто це. Але варто було нагадати назву лише одн╕╓╖ його п╕сн╕ – хурсенкових «Соколят» – ╕ не знайшлося жодно╖ людини, котра б не пригадала: «Зв╕сно, прекрасний голос, напрочуд мелод╕йн╕ п╕сн╕…». ╤ вже один за одним сам╕ називали: «В╕ра, Над╕я, Любов», «Спов╕дь», «До р╕дного дому», «На остров╕ чекання»… Почесних звань та прив╕ле╖в сп╕вак не мав. Нещодавно на одному з луцьких свят перед виходом на сцену Хурсенка ведуч╕ назвали його «народним артистом Волин╕». Ще б пак – Хурсенковим голосом захоплювалася, в╕д його щемливих п╕сень плакала Укра╖на, його трет╕й, рос╕йськомовний, альбом «на ура» роз╕йшовся в Рос╕╖. Але лише у кожн╕й волинськ╕й хат╕ В’ячеслава вп╕знавали в обличчя… П╕сля виходу в св╕т художн╕х к╕ностр╕чок в╕домого режисера Оксани Байрак ╕з саундтреком – п╕снями, написаними Хурсенком ╕ виконаними ним та рос╕йськими сп╕ваками, – рос╕йськ╕ сайти штурмували його нов╕ прихильники, полюючи за записами сп╕вака з проникливим баритоном. Цьогор╕чна «Нова хвиля» для багатьох шанувальник╕в укра╖нсько╖ п╕сн╕ за кордоном була не меншим в╕дкриттям – укра╖нський сп╕вак Владислав Левицький виконав у Юрмал╕ «Соколят». А свого часу саме «Соколята» отримали Гран-пр╕ «П╕сенного верн╕сажу» – а то таки народне визнання… Самого ж Хурсенка впродовж ус╕х рок╕в Незалежност╕ ми не бачили на жодних гучних всеукра╖нських шоу. А тим часом його великий усп╕х розпочався за к╕лька дн╕в до народження нов╕тньо╖ Укра╖ни. То було на «Червон╕й рут╕-91» у Запор╕жж╕, де В’ячеслав з╕ сво╓ю п╕снею – присвятою татов╕ – виборов друге м╕сце. ╤ глядач╕в, ╕ жур╕ вразив оксамитовий баритон молодого виконавця й автора п╕сн╕. Журнал╕стам сп╕лкуватися з╕ Славком було надзвичайно легко, а його окрилен╕сть перемогою – бо нараз╕ то була таки перемога – мала ╓диний результат: бажання дал╕ творити ╕ сп╕вати. В’ячеславова дружба з п╕снею розпочалася з трир╕чного в╕ку, до музично╖ школи в╕н потрапив у клас в╕олончел╕. Згодом грав на г╕тар╕ й фортеп╕ано. Однак пророцтва щодо консерватор╕╖ не збулись. Хлопець обира╓ «прагматичн╕шу» профес╕ю фельдшера. Однак, усп╕шно зак╕нчивши медучилище, за фахом не пропрацював н╕ дня – перемогла музика. Хоча медичний фах таки не раз ставав у нагод╕ у скрутн╕ хвилини для тих, хто опинявся поруч. Шкода, що самого Славу врятувати н╕хто так ╕ не зм╕г. То була д╕абетична кома. Люди, як╕ знали його впродовж довгих рок╕в, стверджують: незважаючи на цукровий д╕абет, Славко був повен сил ╕ натхнення. Його старший колега, волинський сп╕вак Михайло Лазука, розпов╕да╓: в╕н знав Славка з юност╕, той завжди захоплювався важкою атлетикою, штангою – був дуже спортивною людиною. «Ми працювали з ним у ф╕лармон╕╖ ще до «перебудовних» час╕в – часто виступали в навчальних закладах, на п╕дпри╓мствах. Славко не мав такого досв╕ду, як ми, старш╕, а все ж за невеликий час роботи ми вже мали чому в нього повчитися. Був надзвичайно компан╕йською людиною, за к╕лька хвилин сп╕лкування здавався слухачев╕ другом. Особливо добре сприймали його школяр╕, бо то були п╕сн╕-балади, на кшталт Висоцького. А ще його обожнював Василь З╕нкевич», – розпов╕да╓ Михайло Лазука. «На жаль, н╕ Слава, н╕ сп╕ваки його плану в наш╕й кра╖н╕ не затребуван╕, – каже кер╕вник гурту «Св╕тязь» Дмитро Гершензон, котрий став «хрещеним батьком» Хурсенка на естрад╕ – «народжував» вкуп╕ з╕ Славком його перш╕ п╕сн╕ ╕ згодом сп╕впрацював з ним як сп╕вавтор. – Боляче, коли бачиш, що п╕сн╕ гармон╕йн╕, в як╕ вкладено душу ╕ серце, не потр╕бн╕ широкому загалов╕, якому з еф╕ру пропонують низькопробну «попсу». Вони були у наш╕й кра╖н╕ «неформатом». Насправд╕ ж Хурсенко дуже приск╕пливо ставився до власно╖ творчост╕, нав╕ть мен╕ показував уже фактично готов╕ п╕сн╕, до запису яких потр╕бно було докласти м╕н╕мум зусиль». У В’ячеслава лишилась маса п╕сень, як╕ ще н╕де не звучали – ╕ через його вимоглив╕сть до себе, ╕ через невибаглив╕сть та нерозб╕рлив╕сть неукра╖нського по сут╕ музичного ринку. А щодо звань, переконаний Дмитро Гершензон, то «В’ячеславов╕ Хурсенку було б незручно ╖х отримувати, бо в наш╕й кра╖н╕ звання часто «пробивають», а не дають». «В роках мо╖х така велика сила, Та долю не затримати н╕чим…» Буквально за к╕лька дн╕в до смерт╕ В’ячеслав в╕дсп╕вав концерт у Херсон╕. А того дня, коли сталася трагед╕я, в╕н був ц╕лком спок╕йним ╕ веселим. Якби хтось опинився поряд з╕ Славою в критичну хвилину, трагед╕╖, мабуть, не сталося б, вважа╓ Дмитро Гершензон. Але чимало ф╕лософських п╕сень Хурсенка, особливо в останн╕ м╕сяц╕, наводять на думку, що сп╕вак н╕би в╕дчував наближення фатально╖ мит╕. «Славков╕ композиторськ╕ зд╕бност╕ пом╕тили ще в музичн╕й школ╕, де тод╕ були сформован╕ експериментальн╕ класи для найб╕льш творчих д╕тей, – розпов╕да╓ волинська сп╕вачка Тетяна Ц╕хоцька. – Славко потрапив до такого класу. В╕н був ун╕версалом. Останн╕ сво╖ п╕сн╕ писав п╕д г╕тару. Здавалося, що повн╕стю розкрива╓ душу т╕льки в музиц╕. А от з халтурою, непрофес╕йн╕стю не мирився. Його п╕сн╕ хот╕ли слухати вс╕, та «пробивати» ╖м дорогу на рад╕о, телебачення ставало усе важче. Хурсенко не м╕г ╕з цим миритися. Нин╕ ж з острахом для себе зауважила, що волинськ╕ таланти – Олекса Онишко, Л╕ля Загородня, ╕ ось – В’ячеслав Хурсенко – т╕, хто створив ╕ працював колись в одн╕й ╕з перших укра╖нських студ╕й звукозапису – «Студ╕╖ Олекси» – вже в╕д╕йшли в небуття… До реч╕, буквально за к╕лька дн╕в у Луцьку мав в╕дбутися ц╕кавий концерт, в якому ми запланували зад╕яти Хурсенка – в╕н туди «вписувався» орган╕чно». Прощання з Хурсенком в╕дбулося в одному з╕ старовинних луцьких храм╕в. У нього лишилися дружина, дев’ятнадцятир╕чна донька ╕ мама. Йому було 42. Валентина Одарченко. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1819389.html
Соколята Слова ╕ музика В’ячеслава Хурсенка
Крутилось п╕р’я на в╕тру, ╤ я згадав негоду ту, В яку мене моя любов Покинула. Виймали жала ╕з грудей Очата двох мо╖х д╕тей, ╤ вся моя любов на них Р╕кою хлинула.
Присп╕в: Зростають у гн╕здечку соколята, О, Боже, ти за все мене прости! О, як я ╖х не хочу в╕дпускати, У простори юнацько╖ мети. В роках мо╖х така велика сила, Та долю не затримати н╕чим, — Сини мо╖, в╕зьм╕ть мо╖ в╕трила, Та й батька не забудьте пом╕ж тим. Я спав роками у вогн╕, Б╕да сив╕ла на мен╕, ╤ т╕льки мати у сел╕ В сльозах журилася. А я синочк╕в об╕ймав, ╤ сам у себе запитав: О, де ж ти, наша доле, Забарилася!
Присп╕в: Зростають у гн╕здечку соколята, О, Боже, ти за все мене прости! О, як я ╖х не хочу в╕дпускати, У простори юнацько╖ мети. В роках мо╖х така велика сила, Та долю не затримати н╕чим, — Сини мо╖, в╕зьм╕ть мо╖ в╕трила, Та й батька не забудьте пом╕ж тим.
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 18.09.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7805
|