Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 11.09.2009
УС╤КНОВЕННЯ

ДОРОГА ДО ХРАМУ

11 вересня за новим стилем (29 серпня за старим) сх╕дна церква в╕дзнача╓ свято Ус╕кновення голови чесного й славного пророка Предтеч╕ ╤вана Хрестителя.
Цей день назива╓ться святом через те, що ми в╕дда╓мо (присвячу╓мо) його Богов╕ та пам’ят╕ святого угодника Божого, а не тому, що в╕н ╓ рад╕сним, святочним днем. Це празник смутку й печал╕ – тому-то у цей день оголошу╓ться суворий п╕ст. Под╕я, що ╖╖ в╕дзнача╓мо, зображена в ╢вангел╕╖ в╕д Марка, яке й чита╓ться у храмах цього дня:
“╤ почув про ╤суса цар ╤род...”.
Тут мова про ╤рода Антипу, або, як в╕н ╕ще називався, ╤рода-чотиривласника, грецькою – тетрарха, володаря четверто╖ частини кра╖ни.
╤род Антипа був сином ╤рода Великого – того самого, що хот╕в знищити маленького ╤суса, побивши в╕фле╓мських немовлят. П╕сля смерт╕ ╤рода ╤ (Великого) стався розпод╕л Палестини пом╕ж його синами. Гал╕лея та Зайордання були в╕ддан╕ ╤родов╕ Антип╕; земл╕ на п╕вн╕ч в╕д них – ╤роду Пилипу; а Юдея з Самар╕╓ю – Архелаю, який повинен був з часом успадкувати й титул царя. Однак Архелай викликав незадоволення як у ╓вре╖в, так ╕ у римлян, ╕ ╕мператор Август зм╕стив його у шостому роц╕ нашо╖ ери, передавши владу над Юде╓ю римському прокуратору.
Син ╤рода Великого в╕д одн╕╓╖ з ж╕нок, Пилип, котрий не отримав сво╓╖ частки спадщини (не плутати з ╤родом Пилипом – тетрархом, братом його в╕д ╕ншо╖ дружини), мав дружиною таку соб╕ ╤род╕аду, яку в нього в╕д╕брав ╕ взяв соб╕ за ж╕нку Антипа. Узявши шлюб з ж╕нкою брата свого при його житт╕, Антипа порушив закон Мойсея.
“╤ почув про ╤суса цар ╤род, бо ╕м’я Його стало загальнов╕доме, – ╕ сказав, що то ╤ван Хреститель ╕з мертвих воскрес, ╕ тому творяться чуда в╕д Нього. ╤нш╕ впевняли, що ╤лля В╕н, а знов ╕нш╕ казали, що пророк, або як один ╕з пророк╕в. А ╤род, почувши, сказав: «╤ван, якому я голову стяв був, – оце в╕н воскрес!».
Той бо ╤род, пославши, схопив був ╤вана, ╕ у в’язниц╕ закував його, через ╤род╕аду, дружину брата свого Пилипа, бо в╕н одружився був ╕з нею. Бо ╤ван казав ╤родов╕: «Не годиться тоб╕ мати за дружину ж╕нку брата свого!». А ╤род╕ада лютилась на нього, ╕ хот╕ла йому смерть запод╕яти, та не могла. Бо ╤род боявся ╤вана, знавши, що в╕н муж праведний ╕ святий, ╕ бер╕г його. ╤, його слухаючи, в╕н дуже бентежився, але слухав його залюбки.
Та настав день дог╕дний (зручний), коли дня народження ╤род справляв був бенкета вельможам сво╖м, ╕ тисячникам, ╕ гал╕лейськ╕й старшин╕, ╕ коли прийшла дочка т╕╓╖ ╤род╕ади, ╕ танцювала, ╕ сподобалася ╤родов╕ та присутн╕м ╕з ним при стол╕, – тод╕ цар промовив до д╕вчини: «Проси в мене чого хочеш, – ╕ дам я тоб╕!». ╤ поклявся в╕н ╖й: «Чого т╕льки в╕д мене попросиш, то дам я тоб╕, – хоча б ╕ п╕вцарства мого!». Вона ж вийшла, ╕ спиталася в матер╕ сво╓╖: «Чого маю просити?». А та в╕дказала: «Голови ╤вана Хрестителя»...
╤ зараз квапливо вернулась вона до царя ╕ просила, говорячи: «Я хочу, щоб дав ти негайно мен╕ на полумиску голову ╤вана Хрестителя!». ╤ засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при стол╕, не схот╕в ╖й в╕дмовити. ╤ цар зараз послав вояка ╕ звел╕в принести ╤ванову голову. ╤ п╕шов в╕н ╕ стяв у в’язниц╕ ╤вана, ╕ прин╕с його голову на полумисков╕, ╕ д╕вчат╕ в╕ддав, а д╕вча в╕ддало ╖╖ сво╖й матер╕...
А коли його учн╕ зачули, то прийшли, ╕ взяли його т╕ло, ╕ до гробу поклали його...” (╢вангел╕╓ в╕д Марка, 6 розд╕л, 14–29 в╕рш╕).
Окр╕м буквально-╕сторичного зм╕сту, який пода╓ нам приклад спов╕дання в╕ри та твердост╕ у в╕дстоюванн╕ ╕стини до останнього подиху, вз╕рець жертовного служ╕ння пророка Божого, що “перем╕г кров’ю Агнця та словом свого засв╕дчення, ╕ не полюбив життя свого нав╕ть до смерт╕”, – ми знаходимо в ц╕й ╓вангельськ╕й под╕╖ також ╕ духовно-символ╕чну природу. Адже, – наголосимо вкотре, – ╢вангел╕╓ написане не лише для нас, але й про нас.
Придив╕мось до себе пильн╕ше, ╕ ми побачимо, що ус╕ б╕бл╕йн╕ персонаж╕ живуть в нас. ╤ ╤род, ╕м’я якого переклада╓ться як “слава шк╕ри”, – засл╕плений мирськими, св╕тськими клопотами плотський наш розум, що пост╕йно дба╓ про зовн╕шн╓, т╕лесне, для якого “шкурн╕ ╕нтереси” стоять на першому м╕сц╕. Цей розум царю╓ в нас, якщо не Господа поставили ми на перше м╕сце у сво╓му житт╕. В╕н во╕стину ╓ лише “тетрархом” – не ма╓ усестороннього, з чотирьох стор╕н бачення сут╕ буття, волод╕╓ лише “одн╕╓ю четвертою частиною кра╖ни” (1/4 – символ неповноти розум╕ння, емблема духовно╖ сл╕поти, утробно-споживацько╖ психолог╕╖).
╤ ╤род╕ада також ма╓ до нас безпосередню причетн╕сть, вона теж в нас! Це життя наше плотське – пожадливост╕ т╕ла, ниц╕, чутт╓в╕, тваринн╕ пристраст╕ та емоц╕╖ наш╕. Вона ма╓ “двох чолов╕к╕в” – знаходиться п╕д владою двох ╓динокровних брат╕в: ╤рода (що ╓ “слава шк╕ри”) – духа сластолюбства, ср╕блолюбства, славолюбства в людин╕, та Пилипа (в переклад╕ “той, хто любить коней”, а кон╕ в Б╕бл╕╖ – символ агрес╕╖, войовничост╕, це бойова одиниця тогочасного в╕йська) – духу насильства та владолюбства, прагнення панувати. Ц╕-то два брати й запл╕днюють духовно життя людини плотсько╖, а результатом такого запл╕днення ╓ “дочка ╤род╕адина”: плотська, чутт╓ва насолода, задоволення в╕д низьких ут╕х.
Коли вершиться в людин╕ гордлив╕й, л╕нив╕й, ненавчен╕й свято закону плот╕ – торжество плотського розуму, “день народження царя ╤рода”, – то заради т╕лесно╖ вт╕хи, задля стидкого танку чутт╓во╖ насолоди ладна в╕ддати вона “п╕вцарства свого”. Дв╕ частини, дв╕ природи сп╕в╕сну╓ в нас – духовна та т╕лесна, – ╕ готов╕ ми тод╕ в╕ддати не лише т╕ло, але й душу свою вкласти, аби лишень не припинявся оцей танок вакханал╕╖ плот╕ нашо╖...
Та ╕сну╓ в серц╕ будь-яко╖ людини ще й “посольство Господн╓”, благодать духовного закону, яку Творець да╓ кожному – сов╕сть наша (╕м’я ╤ван переклада╓ться як “Божа благодать”). ╤ “воп╕╓т” голос сумл╕ння нашого, ╕ докоря╓ нам, що взяли соб╕ життя шкурне, нице, тваринне (╤род╕ада – також означа╓ “слава шк╕ри”). ╤ вола╓ “глас воп╕ющого” в духовн╕й пустел╕ наших сердець: “Покайтеся!”. “Голос того, хто кличе: У пустел╕ готуйте дорогу для Господа, р╕вняйте стежки Йому!..” (╢вангел╕╓ в╕д Марка, 1 розд╕л).
╤ бо╖мося ми ╤вана, знаючи, що в╕н ╓ розсудом праведним ╕ святим, ╕ бережемо його... ╤ коли чу╓мо голос його – голос сов╕ст╕ – то “дуже бентежимось...” ╤ лютиться на нього ╤род╕ада – життя, почування наш╕ ниц╕, – ╕ “хоче йому смерть запод╕яти...”. ╤ якщо п╕дкоря╓ться людина бажанням плот╕ сво╓╖, тод╕ гаму╓ в соб╕ голос сов╕ст╕, “у в’язницю закову╓ його”. А коли затуманю╓ться хороводом пристрастей так, що ладна й душу покласти на в╕втар бажань, то на догоду ╖м нищить сумл╕ння в соб╕, “стина╓ голову” ╤вану Хрестителю, в╕ддаючи в дар нег╕дним почуванням сво╖м. ╤ пода╓ “п╕дносячи на полумиску” – урочисто, “красиво”, прикрашено, мовляв: за к╕лограм сов╕ст╕ н╕хто мен╕ не налл╓ в╕дро сметани...
Нин╕шн╓ свято – не просто чергова дата в церковному календар╕. Це свято – чудова нагода для вс╕х нас зазирнути у себе. ╤ якщо, заглянувши у серце сво╓, ми побачимо, що воно обернулося на темну в’язницю для сов╕ст╕ нашо╖, – то розв’яж╕мо кайдани безбожност╕, роз╕рв╕мо пута гр╕ха й випуст╕мо на свободу Предтечу Господнього – чистий дух покаяння! А тод╕, усл╕д за ним, над╕йде й Потужн╕ший в╕д нього – Святий Дух смирення Христового. В╕н охрестить нас найсолодшим миром Божим та святою любов’ю Його...
Тропар (основна п╕сня) свята: “Пам’ять праведного – з похвалами, тоб╕ ж-бо достатньо св╕дчення Господнього, Предтече: з’явився во╕стину ╕ за пророк╕в чесн╕ший, бо в струменях сподобився хрестити Пропов╕даного. Тому-то за ╕стину постраждав, радуючись, благов╕стив ╓си ╕ тим, що в пекл╕, Бога, явленого в т╕л╕, що взяв гр╕х св╕ту ╕ пода╓ нам велику мил╕сть”.

Прото╕╓рей Олег Ведмеденко.
www.vedmedenko.org

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7768

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков