Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4475)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4153)
Українці мої... (1674)
Резонанс (2155)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1848)
Крим - наш дім (1105)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (243)
Бути чи не бути? (355)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (219)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТА Й СНИ Ж ПРИВИД╤ЛИСЯ САТИРИКУ!
Останн╕ дв╕ «св╕жоспечен╕» книги, подарован╕ ╖╖ автором, запор╕зьким поетом Миколою...


– ОСЬ ТАКУ ╤ ВЛАДУ МА╢М, – ВУСА Д╤Д ЖУ╢, – З РОКУ В Р╤К ПЕРЕБИРА╢М, А ВОНА – ГНИ╢!..
До сьогодн╕шнього М╕жнародного свята см╕ху пропону╓мо читачам «КС» доб╕рку гуморесок...


СМ╤Х – СПРАВА СЕРЙОЗНА
Микола Дм╕трух, митець ╕з Тернополя, – член Нац╕онально╖ сп╕лки художник╕в Укра╖ни, лауреат...


«РЕВОЛЮЦ╤ЙН╤ ВИЛА» ЗАПОР╤ЗЬКОГО САТИРИКА
В╕домий запор╕зький гуморист ╕ сатирик, письменник ╕ журнал╕ст Микола Б╕локопитов нещодавно...


В╤Д «КОМЕД╤АДИ» — ДО ВСЕСВ╤ТНЬОГО ДНЯ КЛОУНА
День гумору, см╕ху ╕ веселих розваг 1 кв╕тня в Одес╕ н╕хто й н╕коли не називав днем дурня.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Смішного!"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 04.09.2009
СПОВ╤ДЬ СТОРОЖА
НУЗЕТ УМЕРОВ

Гумористичне опов╕дання

Тепер я точно знаю, що мою дружину Бог створив не з адамового ребра! Коли б ╕з ребра – дурощ╕в у не╖ було б наполовину менше. Вона чолов╕ка шанувала б ╕ дотримувалася б б╕бл╕йних запов╕дей. Якось каже:
— Дай мен╕, будь ласка, двадцять п’ять гривень.
— Нащо?
— Новий журнал хочу передплатити.
— Який ще в б╕са журнал?
— «Ж╕нка-б╕знесмен».
В╕дразу уявив соб╕ цих тигриць американського б╕знесу! Читав я про них: як т╕льки-но чолов╕к заробить м╕льярд — вона його тут же лиша╓ ╕ перебира╓ справу до сво╖х рук. Але грош╕ дружин╕ дав. Де не пропадали мо╖ двадцять п’ять гривень! Нехай передплачу╓ св╕й журнал, хай чита╓. Нехай зна╓, в який б╕к гнуть земну в╕сь чуж╕ дружини.
Передплатила. Отримала перший номер. Чисто ж╕ночий журнал. На обкладинц╕ – голий чолов╕к в сандал╕ях, ╕з золотим шоломом на голов╕ ╕ крильцями на ногах. Погортав я цю ж╕ночу творч╕сть. Там сам╕ м╕льйонерш╕. ╥хн╕ в╕лли, л╕таки, собаки ╕ коханц╕. ╤ жодно╖ голо╖ красун╕! Читати н╕чого.
Дружина в╕д початку до к╕нця проштуд╕ювала ╕ до мене:
— Любий, ти не м╕г би дати мен╕ ще сто гривень?
— Нав╕що?
— Хочу записатися на курси для ж╕нок «Як стати м╕льйонером».
Уявляю соб╕ це ж╕ноче зборисько. Зберуться ╕ почнуть нам, чолов╕кам, к╕сточки перемивати. ╤ жодна ж слова доброго про нас не скаже… Але грош╕ дав. Нехай ╕де, нехай вчиться коп╕йку заробляти.
Ех, мабуть, не даремно кажуть, що наш мужик мудрий по шкод╕. Знав би, на що п╕дуть мо╖ кревн╕, коп╕йки не дав би!
Приходжу якось з роботи, сидить моя люба у в╕тальн╕, насп╕ву╓: «М╕льйон, м╕льйон, м╕льйон пурпурових троянд…» ╕ уважно роздивля╓ться мебл╕. Зрозум╕ло. Гряде генеральна перестановка. В не╖ так╕ вибрики трапляються раз на квартал.
— Любий, — каже н╕жно, — нам на курсах сказали, що коли хочеш розпочати власну справу, потр╕бен невеликий початковий кап╕тал…
Знаю я цей «початковий кап╕тал»! З нього й п╕шли вс╕ американськ╕ гангстери.
— ╤ ск╕льки це умовних одиниць?
Вона мило з╕тха╓ ╕, зупинивши погляд на мо╓му улюбленому диван╕, дода╓:
— Приблизно… немало.
Ск╕льки саме склада╓ оте «немало» я зрозум╕в, повернувшись з в╕дрядження. Заходжу до в╕тальн╕, а там – пусто-пуст╕с╕нько. Н╕ меблево╖ ст╕нки, н╕ килима, н╕ телев╕зора. В╕д мого дивана т╕льки ум’ятина на п╕длоз╕ лишилась, можна подумати, що за мо╓╖ в╕дсутност╕ у нас Зм╕й Горинич в╕дпочивав.
Весь «початковий кап╕тал» п╕шов на придбання цятки. Пам’ята╓те, якось ╕з Лондона аукц╕он показували. «Сотб╕» назива╓ться. Картину там продавали: квадрат, весь чорний, а в середин╕ цятка б╕ла. За цю цятку один божев╕льний м╕льйон у. о. в╕двалив!
Так ось, ми також купили цятку, яка назива╓ться яткою. На центральному ринку. Ятка зал╕зна: коробка, прилавок ╕ «козирок» вгор╕, щоб не капало.
У суботу дружина повантажила мене до великого красивого автобуса. «П╕жон» назива╓ться, ╕ ми по╖хали до Одеси. Там у них теж ╓ центральний ринок – «Привоз». Як я второпав, це той самий, куди Костя привозив шаланди, повн╕ кефал╕. Кажуть, кефаль, тод╕ коштувала коп╕йку за штуку…
Купили ми сумки в смужку. Напхали ╖х р╕знокольоровим тюлем. Волочу я це добро ╕ м╕ркую: «мо╖й мил╕й-ненаглядн╕й цього мотлоху вистачить р╕вно на п╕вроку».
Як╕ там п╕вроку! За тиждень усе розпродала. Тепер я щосуботи мотаюсь до Одеси й назад.
Настала ос╕нь. Дружина л╕ктями орудувати почала: не вписуються ╖╖ габарити в ятку, т╕сно ╖й. Вона в мене ж╕нка ефектна, бачу: не ряту╓ ╖╖ торговий куточок.
Вечорами сидимо ми на кухн╕, п’╓мо чай, дивимось телев╕зор. Маленький такий телев╕зор, сус╕д нам його на см╕тнику знайшов. Я дивлюся футбол, а дружина позирку╓ на сервант, де у нас японський столовий серв╕з на дванадцять персон. Дивиться ╕ ледь чутно насп╕ву╓: «М╕льйон, м╕льйон, м╕льйон пурпурових троянд»…
Поки я в черговий раз ╖здив до Одеси, кухня спорожн╕ла. Дружина купила одноразовий небиткий посуд ╕ зелену аз╕йську клейонку. На н╕й по краях – топол╕. А в середин╕ – фрукти й овоч╕ р╕зн╕. Об╕да╓мо тепер, сидячи на клейонц╕. Як на природ╕…
Уже м╕сяць ми плава╓мо у власн╕й ятц╕ серед тюлевих хмарин. На «Привоз» тепер мотаюсь дв╕ч╕ на тиждень. Дружина наполягала, щоб я зв╕льнився з роботи та щоб не дуже бурчав, присво╖ла звання експедитора. Нав╕ть зарплату призначила. Таку… н╕би вона ╓, а насправд╕ ╖╖ нема╓. Як наш╕ закони.
Зиму перебули без мебл╕в. Поверта╓мось якось ╕з ринку ╕з сол╕дною виручкою, дружина в╕дразу п╕шла порожн╕ к╕мнати оглядати. «Ага, — зрад╕в я, — значить, нам╕чаються нов╕ мебл╕! Диван ╕ телев╕зор я виберу сам».
╤ як це я не розчув про «м╕льйон пурпурових троянд». Виплива╓ моя леб╕дка й каже:
— Як ви гада╓те, пане експедиторе…
Ач! На «ви» й «пане». Це вам не абищо! Значить, вона ще вважа╓ мене за главу с╕м’╖!
— Чи не пора нам завести власний магазин?
На мене ледь гикавка не напала. Власний магазин ╖й подавай!
— Чи ти не здур╕ла, — кажу, — дос╕ не зрозум╕ла, що у нас на сто гривень прибутку – сто п’ятдесят податк╕в! Хочеш з мене бомжа зробити?
См╕╓ться. Я ╕з шкури пнуся, а вона см╕╓ться. См╕╓ться й каже:
— Якби наш╕ державн╕ муж╕ хоч раз побували на наших курсах, уважно послухали, — вони то╖ ж мит╕ в╕дм╕нили б ц╕ податки. А так вони в мене отримають… Аж н╕чог╕с╕нько не отримають!
— Антиконституц╕йний ти елемент, — кажу я ╖й, — не болить в тебе душа за державу.
— Т╕, в яких дуже бол╕ла, — в╕дпов╕да╓ вона, — давно вже м╕льйонерами стали!
Повертаюся я з Одеси, а будинку вже нема. Взагал╕-то в╕н ╓, але нас там нема. Господар╕ нов╕. Виявля╓ться, ми з╕ сво╖м одноразовим небитким посудом ╕ клейонкою пере╖хали у тимчасове помешкання до сус╕да. До того самого, який нам телев╕зор подарував.
Зате тепер у нас ╓ св╕й магазин. На «Привоз» мотаюсь вже трич╕ на тиждень. Щоб не дуже бурчав, дружина призначила мене «заступником генерального директора». ╤ зарплату вид╕лила пристойну. Коли випада╓ в╕льна в╕д роботи хвилина, читаю газети. Все про ринкову економ╕ку ╕ кап╕тал╕зм… Який кап╕тал╕зм! Це ж справжн╕с╕ньке рабство! Робочий день почина╓ться в мене о п’ят╕й ранку, а зак╕нчу╓ться о восьм╕й вечора. Про зарплату я вже мовчу: дружина вида╓ мен╕ ╖╖ ╕ тут же забира╓. Каже, «на розвиток виробничих стосунк╕в». На що натяка╓, не зрозум╕ю… Про трудову в╕дпустку ╕ тринадцяту зарплату нав╕ть слова не мовлю. На пиво й на цигарки зубами виривати доводиться! А ми ще американських ол╕гарх╕в ганьбимо. Та вони нашим ж╕нкам не годн╕ у сл╕д ступити!
Гада╓те, моя на магазин╕ заспоко╖лась? Овва! Певно, на тих курсах, за сто гривень, пружину ╖й так накрутили… Кредит в ощадбанку взяла. Ремонт у п╕двал╕ зат╕яла. Обладнання завезла: в╕дкрива╓ майстерню з пошиття занав╕сок ╕ гардин.
Виклика╓ мене до каб╕нету ╕ наказу╓, що з завтрашнього дня я повинен ╖здити до Одеси п’ять раз╕в на тиждень. Я не втримався, вибухнув:
— Експлуататор ти! – репетую. – Рабовласник! Сама покатайся по ц╕й «пральн╕й дошц╕»!
Грюкнув дверима ╕ вийшов. Думав, зляка╓ться, вибачення попросить. Де тоб╕! «ГАЗель» пригнала з авторинку. Сама за кермом. Нав╕ть цього навчили на тих курсах. Усе наперед передбачили, наволоч…
Найняла вод╕я, а мене з «генерального заступника» перевела на посаду сторожа. Ходжу я тепер з рушницею напереваги навколо магазину, дивлюся на м╕сяць, на з╕рки, на в╕кно в ╖╖ оф╕с╕. Подружки до не╖ прийшли. Теж курсистки. Сидять, шампанським забавляються, г╕мн св╕й сп╕вають: «М╕льйон, м╕льйон, м╕льйон пурпурових троянд». Д╕йшли до мене чутки, що вони втрьох супермаркет в╕дкрити хочуть… В╕д цих буржуйок чого завгодно чекати можна… Не даремно диктор, який про погоду розпов╕да╓, сказав учора, що кл╕мат на планет╕ м╕ня╓ться, що земна в╕сь не в той б╕к схилятися почала…
Ось я ╕ м╕ркую: якщо вони завтра в╕дкриють цей св╕й супермаркет, яку посаду дружина мен╕ запропону╓?

Переклад Данила КОНОНЕНКА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Смішного!"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7746

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков