Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4475)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4153)
Українці мої... (1674)
Резонанс (2155)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1848)
Крим - наш дім (1105)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (243)
Бути чи не бути? (355)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (219)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВИВЕЗЕН╤ В РОС╤Ю УКРА╥НСЬК╤ В’ЯЗН╤ ПОВЕРТАЮТЬСЯ НА БАТЬК╤ВЩИНУ
Рос╕яни пропонували колишн╕м укра╖нським в’язням рос╕йськ╕ паспорти й аг╕тували воювати...


╤СТОР╤Я БОЙОВОГО СОКОЛА
В ки╖вськ╕й книгарн╕ «╢» в╕дбулася презентац╕я книги А. Харука «Бойовий...


ПОГОДА НА МОКРИНИ
Наш╕ традиц╕╖


МИТЦ╤ ВОЮЮТЬ МИСТЕЦТВОМ
В╕дображення спадко╓мност╕ геро╖чних традиц╕й укра╖нського народу в живопису Марини Соченко…


ХРЕСТИТЕЛЬ
15 липня – День Хрещення Укра╖ни-Рус╕ й вшанування пам'ят╕ Святого р╕вноапостольного князя...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 04.09.2009
Н╤НА ГОРИК: «Усе це — Волинь, мо╓ благов╕сне Пол╕сся...»

Л╤ТЕРАТУРА
Н╕на Горик народилася 7 вересня 1957 року в сел╕ Забужж╕ Любомльського району на Волин╕. П╕сля зак╕нчення с╕льсько╖ десятир╕чки навчалась на ф╕лолог╕чному факультет╕ Луцького державного педагог╕чного ╕нституту ╕м. Лес╕ Укра╖нки. Учителювала в Головнянськ╕й середн╕й школ╕, у школах м. Ковеля, викладала укра╖нську мову та л╕тературу в Ковельському машинобуд╕вному техн╕кум╕. Заслужений учитель Укра╖ни, автор пос╕бник╕в з укра╖нсько╖ л╕тератури, методичних публ╕кац╕й в журнал╕ «Дивослово». З березня 2006 року — голова Волинсько╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, по╓дну╓ л╕тературну працю з викладацькою д╕яльн╕стю в Луцькому педагог╕чному коледж╕.
Автор поетичних зб╕рок «Волинь моя, воле...» (зб. «Айстри», 1990) «Територ╕я слова» (1993), «Повернення Мавки» (2004), книжок в╕рш╕в для д╕тей «Погожою дниною над Укра╖ною» (1997), «На ниточц╕ родоводу» (2007). Лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ «Благов╕ст». Мешка╓ в Луцьку.

Н╤НА ГОРИК
 «Усе це — Волинь, мо╓ благов╕сне Пол╕сся...»

ВОЛИНЬ
Лелеки вгор╕, внизу — лепеха й жабуриння,
Л╕си ╕ л╕сочки, озера й озерця др╕бн╕...
Цей клаптик земл╕ — як розк╕шна бабина скриня,
Не зна╓ш н╕коли, що знайдеш в кутку чи на дн╕.
Десь п╕сня стол╕тня ще ойкне кр╕зь рег╕т модерну,
Десь барва заблисне на вишит╕м рукав╕,
Пригостить узл╕сся плодами дикого терну,
Джерельце в’юнке заворушиться у трав╕...
То раптом в╕дкри╓ться зору незнане бол╕тце,
Сотворене Богом ╕з виводком диких качат...
Усе це — Волинь, мо╓ благов╕сне Пол╕сся,
На ньому ╕ дос╕ Всевишнього райська печать.

ГОСТЯМ

╤ витче земля рушники кольоров╕,
Й, св╕чада озер запаливши, Волинь
Огорне вас духом дов╕ри й любов╕,
╤ сили додасть, ╕ творити звелить.
Вс╕м вистачить п╕сн╕, ╕ хл╕ба, ╕ сол╕,
╤ пам’ят╕, що проросла з-п╕д трави;
Огорнуть вас духом козацько╖ вол╕
Свят╕ берестечк╕вськ╕ острови;
Тут Луцького братства висок╕ закони,
Пригляньтеся, братство шк╕льне п╕зна╓;
Гулевич╕вна, неначе з ╕кони,
Вам благословення сво╓ пода╓;
╤ Любарт високий без перепочинку
Пильну╓ ворота ╕з мирних б╕йниць...
В краю ген╕ально╖ Укра╖нки
Снаги зачерпн╕ть ╕з духовних криниць!
Хай буде вам тепло в об╕ймах Волин╕ —
Спивайте щедрот ╖╖ св╕ж╕ меди,
Щоб вам ще не раз захот╕лось однин╕
Вертатись, вертатись, вертатись сюди.

ДО СВОГО СЕЛА

Ти ще живе. Ти ще диха╓ш трохи,
╤ здичав╕л╕ чортополохи
Ще не змогли тебе перемогти.
Ти врятувалося якось в╕д згуби,
Т╕льки над шляхом, як вибит╕ зуби,
Купами цегли — вчорашн╕ хати.
Вже та калина при кожних воротях
Перестар╕ла в чеканн╕ й гризот╕:
Йдуть екзекутори, а не свати.
Йдуть та й беруть, не питаючи, в╕но,
Наче в╕дроду ти т╕льки повинне
С╕яти, жати, прясти й пекти.
Р╕дне мо╓! Сто╖мо при калин╕,
Слуха╓м саду дзв╕ночки бджолин╕ -
╤ наслуха╓мо туп╕т коня...
Може, при╖де (пошли його, доле!)
Той, хто полюбить тебе не за поле,
А за щедр╕вку ╕ жайвороня.
Поки ти ╓.
Поки чортополохи
У швидкоплинн╕ нов╕тн╕ епохи
Не задушили тебе до к╕нця без в╕нця.

МОВНИМ ПОКРУЧАМ

Р╕дне словечко тенд╕тне, неначе пелюстка.
Стопчеш його — ╕ схолоне душа твоя, пустка.
Слово беззахисне, н╕бито тихе й слабе...
Вразиш його, а нав╕ки скал╕чиш себе.
Мова — криниця, з яко╖ щоденно ти п’╓ш.
Нащо ж у не╖ ти гаддям словесним плю╓ш?!
Гасне, тьмян╕╓ замулена мовна криниця.
Слово-словечко не ма╓ снаги борониться.
— Любиш-не любиш? — наш╕пту╓ час-ворожбит.
— Зрадиш? не зрадиш? — св╕й край, свою мову, св╕й р╕д?!
Д╕д же ╕ прад╕д в словах благородство бер╕г.
В рот╕ онука кишить: що не слово — то гр╕х!
Р╕дне словечко тенд╕тне, неначе пелюстка.
Стопчеш його — ╕ схолоне душа твоя, пустка.
Слово беззахисне, н╕бито тихе й слабе...
Вразиш його, а нав╕ки скал╕чиш себе.
* * *
Вже сут╕нки збиралися в одно,
Душ╕ було незатишно ╕ голо,
Як... наче пташка стукнула в в╕кно...
Тв╕й голос...
Боже! Зв╕дки в╕н, тв╕й голос?
Зоря на тл╕ небесних в╕траж╕в
Тремт╕ла ╕ тулилася до шиби...
В╕н, як метелик весняний, ожив
╤ крильцями знадвору
тишу вибив.
╤ в╕длет╕в. ╤ стихло знов довк╕л,
╤ ст╕ни до мовчанки ще не звикли.
Чи то мо╖ озвучен╕ думки
В╕д мене в╕докремились ╕ зникли?
* * *
Нема╓ смислу. Спалено мости.
Та ще живу, як в чар╕вному схов╕,
На остр╕вцях тво╓╖ теплоти,
На тих малих материках любов╕,
На тих окрайцях вол╕, де душа
Не годить, але ожива╓ в згод╕...
Там правда не хова╓ться на спод╕,
Слова й думки не потребують шат.
╤ невимовн╕сть щемна ╕ лунка
Там пророста╓ голосом дов╕ри...
Я на щасливих тих материках
Шукаю смислу.
А знаходжу вирок –
Кр╕зь океани сумн╕в╕в пливти
Й шукати ╕стин дорог╕ корал╕...
На островах тво╓╖ теплоти.
У льодовитих безм╕рах реал╕й.

ПОКРУЧ

Невесела п╕сня в укра╖нця.
То немов жалоба, то спокута...
Висохло вино — б╕ди по в╕нця.
Вицв╕ли меди — сама отрута.
Покруч!
По м╕стах ╕ селах — покруч,
По умах, серцях, в зерн╕ ╕ слов╕!
Дивина бере, коли десь поруч
Солов’╖ висп╕вують ранков╕.
П╕сню ту, що прад╕дам звучала,
Зберегли пташин╕ дитинчата.
Прал╕си кор╕нням стрепенулись –
Людськ╕ в╕д сво╓╖ в╕дсахнулись!
Чахнуть приморожен╕ черешн╕.
Блудять св╕том вив╕трен╕ душ╕.
Ми на ц╕й земл╕ — як нетутешн╕.
Наче вже минул╕ — не грядущ╕.
Укра╖но! Божа ж ти пров╕нц╕я!
Доки у тоб╕ — б╕ди по в╕нця?
Доки в св╕т дивитися з осл╕нця?
Доки в смутку п╕сня укра╖нця?
* * *
Молода Укра╖но, село полюби!
╤ пол╕ське мо╓, ╕ далеке г╕рське,
Степове-в╕трове — ╕ так само г╕рке...
Полюби так, як любиш пахуч╕ хл╕би.
Полюби!
Некрасиве, обдерте, несм╕ле в речах;
Закр╕пачен╕ руки, впок╕рлива лямка...
Ти ж сама, Укра╖но, спрадавна — селянка,
Ти — з родини в’язальниц╕ й орача.
Виручай!
Бо коли в╕д нужди ти т╕кала в м╕ста,
Те село, що лишалось в╕трам на поталу,
Й годувало тебе, ╕ сл╕вця колихало,
Щоб державн╕ тво╖ не зн╕м╕ли вуста
На буднях, святах...
Полюби, Укра╖но, село. Полюби,
Наче душу свою, тиху п╕сню журби,
Полюби так, як любиш пахуч╕ хл╕би!
Полюби.

МОЛИТВА ЗА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Без пам’ят╕ й мови, повержений в прах,
У каторжну працю, в неволю ╕ страх,
Наш предок пок╕рно ходив п╕д царем:
«В невол╕ родились — в невол╕ умрем».
Та хтось спохопився ╕ мовив м╕ж тим:
«Ус╕ на ц╕м св╕т╕ п╕д небом святим...»
╤ викресав пам’ять — ╕ вже не ридав,
Прадавню козацьку молитву згадав.
Прор╕зали прост╕р слабк╕ голоси:
«Дай сили нам, Боже, в╕д рабства спаси!»
Затерпли в благанн╕ л╕си ╕ степи:
«Помилуй сердешних, спаси й заступи!»
Всевишн╕й почув молитви т╕ — ╕ спас.
Посланець Господн╕й —
Шевченко Тарас
Не мав для спочинку н╕ ноч╕, н╕ дня,
В╕н душ╕ вкра╖нськ╕ ╕з праху п╕дняв.
Вт╕шав, то ганьбив, то над╕ю вселяв —
╤ в╕в, ╕ виводив, ╕ вив╕в на шлях.
Кр╕зь тюрми й заслання, кр╕зь море негод
Прив╕в в Укра╖ну...
Та т╕льки ж кого?!
Невже яничара, знев╕рця й сл╕пця?
Присипан╕ попелом оч╕ й серця.
Вже в╕льн╕ л╕си. Вже прев╕льн╕ степи...
В╕д кого ж тепер нас
«спаси й заступи»?!
Я чую тривожних шлях╕в перехруст.
╤ слово пекельне зрива╓ться з уст:
— На вольн╕й Украйн╕, в нов╕тн╕ часи,
Наш Боже, Тараса Шевченка спаси!
Спаси його ще раз — в╕д фальш╕ й гримас,
В╕д сорому й болю за кожного з нас.
* * *
У кожного серця — своя Укра╖на.
В одного вона — п╕дтята.
В другого вона — проклята.
У того — Тарасова круча.
У того — рана пекуча.
Нестерпна, як в ноз╕ колючка.
Коштовна, як шлюбна обручка.
У когось — медов╕╖ р╕ки.
У когось — розп’яття нав╕ки.
У когось — плато для герцю.
В поета вона — зам╕сть серця.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7745

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков