Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4475)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4153)
Українці мої... (1674)
Резонанс (2155)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1848)
Крим - наш дім (1105)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (243)
Бути чи не бути? (355)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (219)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 04.09.2009
ЯКБИ МИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА...

ЯК╤ ОР╤╢НТИРИ ОБИРА╢МО?
На фон╕ св╕тово╖ духовно╖ кризи (а в нин╕шн╕й Укра╖н╕ вона познача╓ться особливо) в╕дбува╓ться зм╕на ор╕╓нтир╕в ╕ ц╕нностей. Входячи в ринков╕ в╕дносини, людина все б╕льше в╕дчува╓ страшну вагу грошей. Вона бачить, що нин╕ п╕д корисним розум╕ють те, що п╕дживлю╓ споживацтво, а багатство (власн╕сть) сприймають як престижн╕сть.
Так╕ висок╕ поняття, як творча праця, творч╕сть вироджуються в ╕м╕тац╕ю творчост╕ — моду. Свободу починають розум╕ти як сваволю. Житт╓в╕ ор╕╓нтири, як м╕н╕мум — «не г╕рше ╕нших», а як максимум — «ус╕м на заздр╕сть». Ф. Бекон писав: «Багатство дуже добре, коли воно служить нам, ╕ дуже погано — коли спонука╓ нами».
Все б╕льшою ста╓ пр╕рва м╕ж б╕дними ╕ багатими. Якщо багат╕ поринають у гедон╕зм, ловлячи щоденн╕ насолоди, то серед б╕дн╕ших укра╖нц╕в пом╕ча╓мо схильн╕сть до сто╖цизму — вони мужньо зносять свою долю, не виказуючи потреб у страйках ╕ заколотах. За звичкою вони не уявляють себе справжн╕ми громадянами, як╕ впливають на р╕вень життя ╕ престижн╕сть власно╖ держави, а все чекають «м╕цно╖ руки» («що я можу», «моя хата скраю», «начальству видн╕ше»). Досить живуч╕ поняття, як╕ св╕дчать про анем╕ю громадянського чуття.
Все це ми спостер╕га╓мо у с╕м’ях, громадських м╕сцях, в╕дчува╓мо у сп╕лкуванн╕. На екранах звестерн╕зован╕ та американ╕зован╕ програми, бойовики ╕ жахи. Тож за цих умов проводити виховний процес за набором загальнов╕домих ц╕нностей нелегко.
Якщо ж говорити про нац╕ональне виховання, то дехто зводить його до того, що нагаду╓ д╕тям, як поводили себе наш╕ д╕дус╕ ╕ бабус╕, влаштовують у школах «бабусин╕ св╕тлиц╕», показують стародавн╕й одяг, влаштовують вечорниц╕, посиденьки за вишиванням, об╕грують р╕зн╕ обряди з використанням звича╖в, укра╖нських страв — корж╕в, галушок, вареник╕в тощо. Д╕ти сп╕вають п╕сн╕, читають в╕рш╕ за сценар╕╓м, складеним з допомогою вчител╕в.
Та бабусина п╕ч ╕ св╕тлиця при вс╕й ╖х варт╕сност╕ не т╕льки побутов╕й, але й нав╕ть сакральн╕й, для сучасно╖ школярки — р╕ч з минулого. Минуле — це те, чого вже нема, людина живе в сучасному ╕ мусить поводитись так, як вимага╓ нин╕шн╕й стан речей. П╕сля вечорниць у бабусин╕й св╕тлиц╕ та сама школярка йде на дискотеку ╕ з великим емоц╕йним п╕днесенням в╕дда╓ться африканським ритмам. ╤ це — наша реальн╕сть. Масова культура править бал наст╕льки, що ми вже непевно твердимо, чи ╓ у нас власна ел╕тарна культура. Вона вже н╕би злилася во╓дино з масовою, к╕чевою.
Як╕ ж джерела нашо╖ духовност╕ можна використати з минулого?

ПОКЛОН╤ННЯ ЗЕМЛ╤-МАТ╤НЦ╤ ╤ Ж╤НЦ╤
Так склалося ╕сторично, що в наш╕й ментальност╕ (св╕тобаченн╕, характер╕, психолог╕чному склад╕) дуже багато хл╕боробського. У цьому нема чогось принизливого чи менш цив╕л╕зованого. Наш р╕д з давн╕х-давен формувався на багатих укра╖нських чорноземах, тож в╕н поклонявся земл╕, яка завдячувала йому неабияким достатком.
Недарма з тих же давн╕х-давен посягали на цю землю р╕зн╕ зайди з╕ Сходу ╕ Заходу — к╕ммер╕йц╕, ск╕фи, сармати, гуни, авари, хозари, печен╕ги, половц╕, монголо-татари. Недарма дехто з тих шукач╕в-коч╕вник╕в злазили з коней тут, на наш╕й земл╕, ╕ поруч з якими ставали хл╕боробами — ск╕фи, сармати, поруч яких вже формувалися слов’яни-анти, скловени, роксолани. А ближч╕ пращури з час╕в першого тисячол╕ття вже нин╕шньо╖ ери так ╕ називалися — полянами, бо трудились на полях, коло земл╕.
Все те не минулося безсл╕дно. Наш╕ ки╖вськ╕ княз╕ та ╖хн╕ дружини стали такими ж войовничими ╕ невситними, як ╕ ск╕фськ╕ чи гунськ╕ поклонники меча ╕ коня, чи варязьк╕ войовники. Перш╕ козач╕ розб╕йницьк╕ ватаги н╕чим не в╕др╕знялись в╕д под╕бних татарських. Але в жилах наших «войовник╕в» текла ╕нша кров, в як╕й багато важили земн╕ джерела. Ця «заземлен╕сть» ╕ любов до р╕дного краю робили ╖х непоборними, як Антея з грецько╖ м╕фолог╕╖. Нав╕ть з розб╕йницьких ватаг вони пот╕м формувались у патр╕отичн╕ з’╓днання борц╕в за волю, православну в╕ру ╕ р╕дну землю.
Поклон╕ння земл╕-мат╕нц╕ бачимо у наших ще дохристиянських в╕руваннях, вона обожнена в билинах, п╕снях ╕ думах, у прадавн╕й укра╖нськ╕й м╕фолог╕╖. Вона — жива ╕стота, як ╕ наша ж╕нка богиня-Мокош, Лада, а за християнства Мат╕р Божа-Покрова.
В укра╖нському характер╕ багато ж╕ночого, лаг╕дного. Все те в╕д земл╕, б╕ля яко╖ праця ж╕нки — охоронниц╕ роду завжди була визначальною.
У ментальност╕ укра╖нця завдяки мальовничим обр╕ям сад╕в ╕ га╖в, пол╕в ╕ степ╕в п╕д лаг╕дним сонцем у пом╕рн╕й кл╕матичн╕й зон╕ багато споглядальност╕, естетичного чуття ╕ мр╕йливост╕.
Згадаймо тисяч╕ картин, як╕ вис╕ли мало не в кожн╕й друг╕й селянськ╕й хат╕ у XVIII стол╕тт╕ на улюблену народом тему «Козак Мамай». Бойовий козак (про це св╕дчать розв╕шан╕ на г╕лках дерева гак╕вниця, шабля, порох╕вниця) сидить п╕д деревом у незворушн╕й поз╕ Будди з п╕д╕гнутими ногами. Сидить замр╕яний з кобзою в руках. А поряд — поставець ╕ карафка. За волю Батьк╕вщини козаки покладали голови, тож на дозв╕лл╕ народ дозволя╓ ╖м повеселитися. Це було нормально. Не в с╕ч╕, не в р╕зн╕ вол╕ли бачити хл╕бороби Козака Мамая, а з кобзою руках. Бо й сам╕ вони були такими — мирними, роботящими ╕ музикально-мр╕йливими. Завжди мр╕яли про волю ╕ сп╕вали про те в п╕снях, прославлених на весь св╕т.
Високий патр╕отизм, любов до Батьк╕вщини, лицарський дух свободи ╕ вселюдськ╕ ц╕нност╕, пропагован╕ православною в╕рою, за яку козаки стояли беззастережно, — х╕ба ц╕ якост╕ зайв╕ сучасн╕й особистост╕! Конче потр╕бн╕. Нагада╓мо, що М. Костомаров, готуючи програму Кирило-Мефод╕╖вського братства, зазначав, що Укра╖на не любила н╕ царя — як Московщина, н╕ пана — як Польща, ╕ зробила з себе козацтво, цебто братство: «вступаючи туди, кожний ставав братом ╕нших, хто б в╕н не був перед тим, паном чи холопом, аби був т╕льки християнин, ╕ були козаки вс╕ р╕вн╕ м╕ж собою: старшина вибира╓ уряд як повинн╕сть, ╕ не було м╕ж козаками н╕яко╖ пансько╖ пихи, н╕ титул╕в».
Якщо й дал╕ вести мову про ментальн╕сть укра╖нського народу, то ╖╖, на наш погляд, як не дивно, досить об’╓ктивно схарактеризував п╕дданоцарський ╕сторик Д. М. Бантиш-Каменський, який при п╕дтримц╕ малорос╕йського во╓нного губернатора Н. Г. Р╓пн╕на-Волконського (брата майбутнього декабриста С. Г. Волконського) писав у 1822 р. одну з перших «╤стор╕ю Малорос╕╖».
В╕н писав:
«...На поле брани сын Украины видный, мужественный, не щадит себя, сражается за царя и родину; храбрость предков — главное наследие его. Она заставляет его забыть негу, ведет к славе. Скромный в хижине, полезный в службе гражданской, малороссиянин не уронит себя на кафедре проповедника и в кругу ученых, везде управляемый врожденным честолюбием».
Дал╕ ╕сторик розпов╕да╓, що укра╖нц╕ дуже охоч╕ до сп╕ву ╕ музики, наголошу╓ на рол╕ в ╖хньому житт╕ р╕зних звича╖в ╕ обряд╕в. Не т╕льки працювати, а й веселитись вони вм╕ють ц╕каво ╕ не вульгарно.
Ц╕ та ╕нш╕ думки ╕ факти св╕дчать, що у нас ╓ на що опертися, виховуючи патр╕отизм сучасного громадянина Укра╖ни. На жаль, за нашими плечима ╓ й сумн╕ факти, як╕ важкими карбами краяли серце укра╖нц╕в, позначились на його характер╕.

«...╤ ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, ╤ СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ»
З г╕ркотою в душ╕ перегорта╓мо книгу ╢вгена Маланюка «Малорос╕йство», слухали розпов╕д╕ по Нац╕ональному рад╕о професора Анатол╕я Погр╕бного про те ж «змалорос╕йщення», русиф╕кац╕ю ╕ нехтування р╕дною мовою ╕ в наш╕ дн╕. Ми — хвор╕ ╕ не л╕ку╓мось. А л╕куватись треба перш за все з допомогою навчання ╕ виховання.
Основою виховання укра╖нського народу ╓, насамперед, система ╕деал╕в ╕ вартостей, що ╓ дом╕нантною у культур╕. А почина╓ться все з мови, з ╖╖ звучання, з ╖╖ мелодики. Под╕бно до пахощ╕в, часто ледь вловимих, мовна мелодика запам’ятову╓ться, входить у ╓ство дитини. Пот╕м вона в╕дчува╓ться у сп╕лкуванн╕ як особлива укра╖нська сво╓р╕дн╕сть, яка виявля╓ться в особлив╕й душевн╕й тональност╕. Через мову ми не т╕льки виявля╓мо, оформля╓мо, а й форму╓мо сво╓ св╕тобачення, витворю╓мо св╕й сво╓р╕дний св╕т, в якому нам добре, зручно ╕ затишно...
Але ж, особливо у м╕стах, ми ма╓мо рос╕йськомовне, сказати б, марг╕нальне (межове) молоде покол╕ння, у якого нема╓ зац╕кавлення у сво╓му, укра╖нському. Тому «не йде» укра╖нська книжка, не зустр╕ча╓ сп╕впереживання укра╖нська картина, мелод╕я, культура в ц╕лому (в╕д не╖ в╕дгороджуються ярликом «шароварщина»). Тому тут, у м╕ст╕, творч╕сть укра╖нських митц╕в часто не сприймають як сп╕втворч╕сть. У багатьох м╕стах нос╕ям укра╖нсько╖ культури досить самотньо.
М╕ський марг╕нал як людина, котра втрача╓ свою етнокультурну тотожн╕сть, сво╓ етн╕чне гн╕здо, — втрача╓ ╕ свою ╕ндив╕дуальн╕сть, ста╓ людиною-масою. Марг╕нал╕зац╕я по сут╕ в╕дс╕ка╓ людину в╕д вищо╖ культури, залишаючи для не╖ т╕льки духовну пустку вулично╖ субкультури, поп-культури та к╕чу.
Етнокультурн╕ норми, установлен╕ звички ╕ приписи, певн╕ глибинн╕ с╕мейн╕ традиц╕╖ (а у марг╕нал╕в все це зн╕вельову╓ться) завжди були певним опертям на стр╕мких житт╓вих сх╕дцях. У цьому в╕дношенн╕ функц╕я родинного осередку, як основного каналу етнокультурного самоутвердження нац╕╖, теж по сут╕ заблокову╓ться.
Дума╓ться, що наш народ збер╕г себе як етнос попри вс╕ намагання асим╕лятор╕в т╕льки тому, що в╕н збер╕г сво╖ традиц╕╖ в с╕м’╖, в сво╓му характер╕, в укра╖нськ╕й душ╕, уподобаннях ╕ св╕тобаченн╕. Великою м╕рою в тому заслуга «консервативного» села. Та зараз через вестерн╕зован╕, русиф╕кован╕ пресу, рад╕о, телебачення ╕ там бачимо сл╕ди занепаду. Ось з чим ми прийшли до сво╓╖ самост╕йност╕. Наша марг╕нальна роздво╓н╕сть не да╓ змоги нам згуртуватись ╕ будувати життя на нових демократичних засадах.
Все це дуже негативно познача╓ться на виховному процес╕ в школ╕. Не бачити цього не ма╓мо права. Д╕ти ростуть, форму╓ться ╖хн╕й св╕тогляд, вони шукають ор╕╓нтац╕йно╖ допомоги в розбурханому мор╕ сучасного життя.                   

ПРО ОСОБИСТ╤СТЬ, ВИХОВАННЯ ТА ╤ДЕАЛИ
Осв╕тянам ╕ вс╕м тим, хто причетний до виховного процесу, треба шукати нов╕ ор╕╓нтири — яку кра╖ну ми хочемо будувати ╕ хто в н╕й буде господарем? Насамперед — особист╕сть. Нам не потр╕бн╕ колишн╕ «гвинтики», нам б╕льше до вподоби в╕льн╕ особистост╕ ╓вропейсько-американського зразка. Активно пропагу╓мо вальдорфську систему виховання в╕льно╖ особистост╕ з врахуванням природних можливостей, систему Монтессор╕ з ╖х теор╕ями в╕льного, недирективного, л╕берального виховання з урахуванням можливостей дитини. Хочемо виховувати патр╕отичну ел╕ту, роблячи ставку на обдарованих д╕тей. Хто це ма╓ бути?
Борець за укра╖нську нац╕ональну ╕дею й народн╕ ╕деали, всеб╕чно ╕ гармон╕йно розвинена, ф╕зично досконала людина з глибокою правовою культурою, трудовою активн╕стю, почуттям дбайливого господаря земл╕. Ця людина, з одного боку, ма╓ вм╕ти заробляти на життя, а з другого — вм╕ти жити г╕дно серед ╕нших людей.
Цей ╕деальний образ прогляда╓ться поки що невиразно. Один так захоплю╓ться особист╕стю, що готовий договоритися до н╕цшеансько╖ надлюдини, а ╕нший — весь у сумн╕вах, намага╓ться нал╕чити десятки, а то й сотн╕ рис, як╕ мають бути притаманн╕ ц╕й особистост╕. Саме такий п╕дх╕д бачимо у наших недовершених виховних концепц╕ях.
В╕домий педагог Григор╕й Ващенко пропонував застосовувати християнський виховний ╕деал. Багатьом до душ╕ б╕бл╕йний образ ╤суса Христа. Це ╕деальний образ. Для смертного в╕н, звичайно, недосяжний, але прагнути до цього ╕деалу треба, бо, як писав ╤. С. Турген╓в, «Вартий жалю той, хто живе без ╕деал╕в».
Людина ╕ за нин╕шн╕х обставин не повинна втрачати кращих сво╖х рис. А щодо нового укра╖нця, який буду╓ нарешт╕ свою власну кра╖ну, то в╕н ма╓ бути перш за все патр╕отом. Саме патр╕отичн╕ почуття (любов до В╕тчизни, свого народу, його традиц╕й, в╕ддан╕сть нац╕ональн╕й ╕де╖, готовн╕сть до геро╖чних вчинк╕в ╕ жертв) найб╕льш притаманн╕ громадянинов╕.
А ми прагнемо до громадянського сусп╕льства. Тож треба активн╕ше братися за виховну роботу. Останн╕ми роками ╖й в╕дводиться замало уваги. Мовляв, то справа с╕мейна. А вчительство? Може, бо╖мося в╕дпов╕дальност╕?
Ще Р. Тагор казав: «Перш╕ кроки завжди найважч╕». Виховання в с╕м’╖ ╕ школ╕ вестиметься ефективн╕ше, якщо буде приклад батьк╕в, учител╕в, будуть використовуватись народн╕ традиц╕╖, яких, на жаль, залишилось небагато.
Про них мало розпов╕дати, ними треба жити змалку.
Наприклад, автору цих рядк╕в ще в дитинств╕ бабуся казала: «Не зач╕пай ласт╕в’ячого гн╕зда п╕д стр╕хою, будеш рябим: ластовиння вил╕зе на нос╕ ╕ щоках. Не зач╕пай ╕ лелечиного гн╕зда на хат╕, бо накличеш пожежу». Те запам’яталось надовго.
Запам’яталось ╕ таке в╕д дошк╕лля. Взимку наш д╕дусь Кондрат шив кожухи. Розкреслював шкури крейдою ╕ т╕╓ю ж крейдою нам, онукам, малював на дол╕вц╕ козак╕в на баских конях з вигнутими шиями. Робить д╕д розкр╕й ╕ сп╕ва╓ п╕сню про Устима Кармелюка ╕з сус╕днього села Головчинець на В╕нниччин╕: «За Сиб╕ром сонце сходить, хлопц╕, не з╕вайте, ви на мене, Кармелюка, всю над╕ю майте». Розпов╕да╓ про Кармелюка. Ми слухали, а пот╕м гралися у кармелюк╕вц╕в: у багатих в╕дбирали, б╕дним роздавали.
От вам ╕ етнопедагог╕ка. Вже в школ╕ читали опов╕дання Панаса Мирного «Морозенко», «Харитю» Михайла Коцюбинського, «Гайдамаки» Тараса Шевченка, «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя... Все це зас╕дало не т╕льки в голов╕, а й закарбовувалось найглибшими переживаннями в серц╕. Д╕яв позитивний приклад. «Довгий шлях повчань, короткий ╕ усп╕шний шлях приклад╕в» — зазначав Л.-А. Сенека.
У класичн╕й л╕тератур╕ таких приклад╕в багато. Кожен герой вчить по-сво╓му. ╥хн╕й досв╕д переосмислю╓ться ╕ асим╕лю╓ться наступними покол╕ннями. ╤ в цьому збер╕га╓ться виховне значення класики.
Потр╕бен сучасний герой. «Кому? — запита╓те ви, — отому «новому», який гребе в сво╖ кишен╕ ╕ н╕ про що ╕нше не дума╓? В╕н нав╕ть податку сплачувати не хоче, живе лише «для себе». А чи потр╕бен наш ╕деал отому др╕бному «човников╕», який судомно намага╓ться щось виторгувати, викрутити на прожиття? Про старих я вже не кажу: вони навчен╕ ╕ минулим, ╕ нин╕шн╕м. Виховний приклад потр╕бен нашим д╕тям ╕ онукам. Поки що вони крутять «в╕дики» з жахами.

НАСАМПЕРЕД — ДУХОВН╤СТЬ
Без духовност╕ добра не бува╓. Тому й заводимо мову про загальнолюдськ╕ ц╕нност╕. А х╕ба ц╕нност╕ укра╖нського народу розходяться ╕з загальнолюдськими чи християнськими? Тому не бачимо потреби протиставляти нац╕ональн╕ ц╕нност╕ загальнолюдським. В них багато сп╕льного.
До ╕стини, добра ╕ краси, як складник╕в духовност╕, треба ще додати В╕ру, Над╕ю ╕ Любов. В╕ра да╓ нам практичну енерг╕ю. Згадаймо: «Над╕я вмира╓ останньою». Без Над╕╖ — страх ╕ розпач. А В╕ра ╕ Над╕я разом породжують Любов. Ось фундаментальн╕ ц╕нност╕ людсько╖ духовност╕. Тому шукаймо прийнятн╕ ╕деали, ц╕нност╕ ╕ виховуймо на них д╕тей.
Сам╕ ц╕нност╕ ╓ певною системою ╕дей, фундаментальних понять ╕ ц╕лей, якими живе сусп╕льство. В╕н вид╕ля╓ п’ять груп ц╕нностей: приватного життя; с╕мейного життя; сфери громадських в╕дносин; нац╕онального життя; життя всього людства.
Зрозум╕ло, що ця система ц╕нностей ╓ лише ун╕версальною схемою. Система ц╕нностей залежить в╕д головного ╕деалу. У християнств╕, як ми вже казали, ╓ Христос, що вт╕лю╓ в соб╕ ╕деал добра. Отже, можна брати за ╕деал Добро ╕ Людян╕сть.
Виховувати особист╕сть? Так, нам треба виховувати з колишнього раба, «гвинтика» особист╕сть. Схиля╓мось до прагматично╖ системи виховання тако╖, як на Заход╕ ╢вропи чи в Америц╕. Там зразок вихованост╕ — соц╕альна коректн╕сть, п╕дпри╓млив╕сть, почуття власно╖ г╕дност╕, усп╕х, сила. Людина сама соб╕ господар, ╖й не потр╕бен вищий авторитет (не сотвори соб╕ кумира). Цей антропоцентризм породжу╓ образ супермена. Добре, що в т╕й же Америц╕ над суперменом сто╖ть закон.
А як поведе себе такий «супермен» за наших обставин, коли закони не д╕ють? От тут-то ╕ проблема. Наш супермен керу╓ться б╕льше ╕нстинктом, ан╕ж сусп╕льними нормами сп╕вжиття. Там особист╕сть пам’ята╓, що поруч теж особист╕сть. А у нас вседозволен╕сть. Як казав наш перший президент Л. Кравчук, ма╓мо те, що ма╓мо, — наркоман╕я, проституц╕я, грабунки, вбивства, корумповане злод╕йство. Отже, нам треба п╕дн╕мати силу закону, виховувати повагу до нього — тому тако╖ ваги набува╓ правове виховання, а з ним — моральне, естетичне, бо ж пам’ята╓мо слова Ф. Досто╓вського, що краса вряту╓ св╕т.
У нас ╓ сво╖ традиц╕╖ родинного ╕ громадського виховання — вони в наш╕й етнопедагог╕ц╕, звичаях ╕ обрядах, у наш╕й культур╕, починаючи з княжо╖ доби («Поучення В. Мономаха»), в наш╕й ф╕лософ╕╖ (Г. Сковорода, П. Юркевич), у педагог╕ц╕ (К. Ушинський, Г. Ващенко, А. Волошин та ╕нш╕). ╤, нарешт╕, в наш╕й ментальност╕, в як╕й завжди дом╕нувало чутт╓во-духовне над матер╕ально-споживацьким.
Висновок можна зробити такий: попри вс╕ невизначеност╕ ╕ складнощ╕ сучасного виховного процесу ми не можемо себе вважати зовс╕м спантеличеними у цьому св╕т╕. Нашим народом упродовж ╕стор╕╖ виплекано житт╓дайн╕ джерела духовност╕. Вони, правда, дещо замулились.
Але при дбайливому ставленн╕ до справи ми можемо ╖х старанно розчищати ╕ черпати в них наснагу для впливового ╕ г╕дного виховання громадян Укра╖ни.

Андр╕й БЕЛЕНЬ, член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7741

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков