Версiя для друку Обговорити в форумi

(ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ: ЗАПИШІТЬ, ЯК ЇХ ЗВУТЬ!)

Вважається найвидатнішою жінкою Київської держави. По смерті чоловіка – князя Ігоря – вона правила Руською державою з 945 до 964 року, доки не виріс її син Святослав. Правління цієї жінки відзначалося мудрістю, хитрістю і дипломатичним хистом. Усі літописи розповідають про страшну помсту княгині за вбивство чоловіка. Та, крім того, вона першою на Русі прийняла християнство, а поширив його її онук – князь Володимир Великий. Вона збудувала дерев’яну церкву Святої Софії поблизу Золотих Воріт. Вважається, що вона була першою жінкою-русинкою, яка стала відомою в світі.
Його князювання було періодом посилення Київської Русі. Цей князь і його найближчі родичі керували трьома чвертями території Руської держави. А князівські міжусобиці припинилися на певний час завдяки його авторитету.
Також цей князь був письменником. Його настанови цікаво читати і батькам, і вчителям, і дітям.
Його проголосили гетьманом 29 квітня 1918 року. Це був останній гетьман в історії України. За час правління він прагнув зміцнити українську державність, засновував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику, символіку. Гетьманові вдалося за кілька місяців відновити дієвий адміністративний апарат у центрі та в провінціях, почати формувати армію та поліцію.
Гетьманський уряд установив дипломатичні відносини з 12 країнами, створив цілу систему нових освітніх закладів та реорганізував систему навчання у старих. Для початкових шкіл було випущено кілька мільйонів примірників підручників українською мовою, у більшості шкіл запроваджено викладання українською мовою.
Цей гетьман розпочав Національно-визвольну війну (1648-1654) проти Речі Посполитої. Він був дуже мудрим політиком і хитрим дипломатом. Умів використовувати зв’язки з іншими державами задля досягнення єдиної мети – здобути незалежність України.
Його слушно вважають одним із найвизначніших гетьманів України. Обласний центр України носить ім’я цього гетьмана.
Київська Русь за цього князя була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Він розширив свою столицю – Київ, збудував Софійський собор, уклав збірник законів, який становить найдавнішу частину законів руського права, – Руську Правду.
Цей князь був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту й культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу й бібліотеку. Його діти одружувалися з монархами майже всіх європейських держав.

ВЕРЕСКО

За часів давніх у родині павуків знайшлося маля. Та таке вертляве – ані хвилини не всидить на місці. І що вже кмітливе! Всі павуки, зазвичай, як ходять? Уперед. А цей за кілька днів уже добре бігав і задки, і навіть боком. Спочатку мама сварила його:
– Треба ходити, як усі павуки!
А Павучок каже:
– Не хочу, як всі! Так більше можна побачити і швидше будь-кого наздогнати!
«Може, й справді так?» – подумала мама. Тож, коли ніхто не бачив, і собі стрибнула боком, потім – ще раз, а там і побігла боком. За кілька годин і тато вже вмів бігати і вперед, і назад, і боком.
А малому того мало.
– Хочу, – каже, – навчитися літати!
– Та де ж це бачено, щоб павуки літали?! – забідкалася мама. Але Павучок на те не зважає. Павутинку сплів, прикріпив її до листочка високо на дереві і сидить-чекає. Аж ось вітерець налетів, підхопив павутинку (а разом з нею – і Павучка) та й поніс у чисте сонячне небо.
Чи довго летів Павучок, чи ні, аж бачить (а згори йому все добре видно) – під ним ліс гарний з’явився. Він тоді скрутив ниточку й потихеньку приземлився. Пробіг галявиною уперед, назад, боком-скоком туди-сюди – таки гарний ліс. «Треба усім павукам сказати», – подумав він. І знову сплів павутинку, прикріпив її до листочка на високій гілці, дочекався попутного вітру – і полетів додому.
Там давно всі думали, що Павучок пропав. Аж ні, об’явився мандрівник живий і здоровий. Та ще й усім розповідає, який гарний ліс він знайшов.
Ліс гарний, але дуже далекий. Павуковим ходом туди не один день добиратися, а восени кожна хвилина дорога – до зими слід готуватися.
– А чи не полетіти нам усім? – запропонував Павучків тато. – Мій син же літав!
– Полетіти?! – злякалися павуки.
– Це зовсім не страшно! – закричав малий Павучок. – Зате згори все видно!
Павуки ще трішки побоялися, трішки повагалися, поміркували, порадилися і нарешті згодилися.
Кожен сплів павутину й прикріпив її до листка на високій гілці. А коли нагодився вітерець, вони полетіли. Попереду – маленький Павучок, дорогу показує.
Аж ось і ліс – гілками махає, наче в гості кличе.
Павуки як побачили той ліс, почали кричати-верещати:
– Який гарний!
– Який великий!
– Тут залишимось!
А в тому лісі Жук жив. Побачив він літаючих павуків, почув їхній вереск і дуже розсердився: «Це ж вони отак щодня літатимуть, верещатимуть і спокою мені не даватимуть!». Узяв кошик і полетів назустріч павукам. Поки вони скручували павутинки, щоб спуститися на землю, Жук повизбирував у свій кошик увесь їхній вереск. І тихцем закопав під високою сосною. Та коли він летів униз, літера К випала з кошика й загубилась у траві. Павуки після того вже не верещали. Та й не до того їм було – заходилися оселі облаштовувати, до зими готуватися.
А на тому місці, де Жук закопав вереск без літери К, виріс красивий вічнозелений кущик. Його так і назвали – верес.
Павукам сподобалося літати. І восени, коли настає бабине літо, вони плетуть павутинки, чекають попутного вітру й летять. А кущик отой, що під сосною, тоді тягнеться до неба пагонами, і на них розцвітають рожево-бузкові квіточки-дзвіночки.
Люди помітили: стається це тоді, коли літо з осінню стрічаються. Тож і назвали місяць, який після серпня йде, вереснем. А часом, коли загублена у траві літера К знаходиться, кажуть на нього вереско*. Ота літера К, як і павучки, дуже непосидюча. Оце знову десь помандрувала, залишивши нам замість вереска вересень. Але вона повернеться – коли прилетять павучки і зацвіте верес.
Світлана ПРУДНИК.

* Давні назви вересня: бабське літо, вереско, зарев, маїк, покрійний, ревун, сівень.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема ""Джерельце""