"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема ""Джерельце""
#35 за 28.08.2009
ДО ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКО╥ ДЕРЖАВНО╥ СИМВОЛ╤КИ
ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ: АВТОР ТЕКСТУ ДЕРЖАВНОГО Г╤МНУ
Визначну роль у формуванн╕ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖ в╕д╕грав Павло Платонович Чубинський – автор в╕рша «Ще не вмерла Укра╖на». У дореволюц╕йний час це був найпопулярн╕ший, п╕сля «Запов╕ту» Т. Шевченка, тв╕р укра╖нсько╖ поез╕╖. Музику до в╕рша написав Микола Вербицький. Ще до проголошення незалежно╖ Укра╖нсько╖ держави слова Чубинського, покладен╕ на музику Вербицьким, набрали характеру укра╖нського г╕мну. Г╕мном тв╕р «Ще не вмерла Укра╖на» став у 1917 роц╕, з утворенням Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки. З набуттям незалежност╕ Укра╖ною слова в╕рша Павла Чубинського «Ще не вмерла Укра╖на» стали нац╕ональним г╕мном нашо╖ держави. Павло Платонович Чубинський народився 27 с╕чня 1839 року поблизу Ки╓ва, у с╕м’╖ б╕дного дворянина. Зак╕нчив II Ки╖вську г╕мназ╕ю, навчався у Санкт-Петербурзькому ун╕верситет╕ на юридичному факультет╕. У студентськ╕ роки брав участь у д╕яльност╕ петербурзько╖ укра╖нсько╖ громади. Був одним з автор╕в журналу «Основа», сп╕впрацюючи в якому, познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. П╕сля участ╕ у м╕тингу проти розправи над учасниками варшавсько╖ ман╕фестац╕╖ Чубинського виключають з ун╕верситету, ╕ в╕н деякий час живе на Черн╕г╕вщин╕, у сел╕ Ропша. У 1861 роц╕ захища╓ в Петербурз╕ дисертац╕ю «Нариси народних юридичних звича╖в ╕ понять з цив╕льного права Малорос╕╖» та здобува╓ вчений ступ╕нь кандидата правознавства. Повернувшись в Укра╖ну, впродовж 1861-1862 рок╕в пише статт╕ для «Основи», сп╕впрацю╓ у «Черниговском листке» та у «Киевских губернских ведомостях», в яких побачила св╕т його «Програма для вивчення народних юридичних звича╖в у Малорос╕╖» (1862). 1862 року в Ки╓в╕ к╕лька укра╖ноф╕льських гуртк╕в об’╓дналися в «Громаду», серед перших член╕в яко╖ були П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький, Т. Рильський. Проти «Громади» невдовз╕ було порушено крим╕нальну справу, почалося сл╕дство. Восени того ж року П. Чубинський пише в╕рш «Ще не вмерла Укра╖на», який одразу ж привернув увагу влади. У донесеннях про укра╖ноф╕льську д╕яльн╕сть Павла Чубинського в╕рш ф╕гуру╓ як крамольний тв╕р. Невдовз╕ п╕сля написання в╕рша П. Чубинського в╕дправляють на проживання в Архангельську губерн╕ю п╕д нагляд пол╕ц╕╖. П. Чубинський оселя╓ться в Архангельську, де працю╓ сл╕дчим, пот╕м секретарем статистичного ком╕тету, редактором губернсько╖ газети, чиновником з особливих доручень при губернатор╕. За с╕м рок╕в заслання в Архангельську укра╖нець Чубинський зробив чимало для рос╕йсько╖ науки, зокрема написав досл╕дження про ярмарки в Архангельському кра╖, про Печорський край, торг╕влю у п╕вн╕чних губерн╕ях Рос╕╖, досл╕див юридичн╕ звича╖ в губерн╕╖ тощо. У 1869 роц╕ П. Чубинському дозволяють повернутися до Петербурга, а пот╕м ╕ в Укра╖ну, щоб очолити експедиц╕ю у П╕вденно-Зах╕дний край для етнограф╕чних та статистичних досл╕джень. Протягом двох рок╕в експедиц╕я досл╕джувала Ки╖вську, Волинську, Под╕льську губерн╕╖, частину М╕нсько╖, Гродненсько╖, Любл╕нсько╖, Седлецько╖ губерн╕й та Бессараб╕ю, де автохтонно проживали укра╖нц╕. Експедиц╕я Чубинського набула розголосу, й до не╖ прилучилося багато ентуз╕аст╕в, як╕ надавали ╖й сво╖ матер╕али. Матер╕али експедиц╕╖ ув╕йшли до семитомника, виданого протягом 1872-1879 рок╕в. У 1872 роц╕ у Ки╓в╕ створено П╕вденно-Зах╕дний в╕дд╕л Рос╕йського Географ╕чного товариства. Одним ╕з його активних д╕яч╕в став П. Чубинський. У серпн╕-вересн╕ 1874 року в Ки╓в╕ в╕дбувся орган╕зований П╕вденно-Зах╕дним в╕дд╕лом Рос╕йського Географ╕чного товариства III Археолог╕чний з’╖зд, що мав велике значення в актив╕зац╕╖ укра╖нознавчих досл╕джень. 1873 року Рос╕йське Географ╕чне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року в╕н одержав золоту медаль М╕жнародного етнограф╕чного конгресу в Париж╕. 18 травня 1876 року було видано так званий Емський указ, який заборонив д╕яльн╕сть укра╖нських товариств, видання л╕тератури, театральн╕ та концертн╕ програми укра╖нською мовою. Чимало д╕яч╕в укра╖нсько╖ культури були змушен╕ залишити Укра╖ну. На початку 1877 року Чубинський знову оселився у Петербурз╕, де працював чиновником М╕н╕стерства шлях╕в. У той час в╕н тяжко захвор╕в, у кв╕тн╕ 1879 року йде у в╕дставку й п╕сля наполегливих клопотань д╕ста╓ дозв╕л повернутися в Укра╖ну. Помер Чубинський 26 с╕чня 1884 року. Похований у Бориспол╕.
ДЕРЖАВНИЙ Г╤МН УКРА╥НИ Слова П. Чубинського Музика М. Вербицького
Ще не вмерла Укра╖ни ╕ слава, ╕ воля, Ще нам, браття молод╕╖, усм╕хнеться доля. Згинуть наш╕ вор╕женьки, як роса на сонц╕. Запану╓м ╕ ми, браття, у сво╖й сторонц╕.
Душу й т╕ло ми положим за нашу свободу, ╤ покажем, що ми, браття, козацького роду.
НАШ ПРАПОР
Мар╕йка сид╕ла й малювала. Спочатку взяла блакитний ол╕вець. – Хай небо буде пог╕дне, ясне! – сказала вона й намалювала небо. – У неб╕ хай ся╓ сонечко, – додала д╕вчинка ╕ взяла жовтий ол╕вець. Намалювала сонце – ╕ небо повесел╕шало. А внизу поле, чорне та сумне. – Розвесел╕мо його! – мовили жовтий ╕ блакитний ол╕вц╕. ╤ заходилися працювати: один – блакитний дощик малювати, а другий – ясне пром╕ннячко. У чорн╕й земл╕ спала нас╕нинка. Пробудилася та й каже: – Ой, як хороше! Дощик мене напо╖в, сонечко з╕гр╕ло. Буду я проростати. ╤ над землею п╕днявся зелений паросток. ╤ другий п╕днявся, ╕ трет╕й, ╕ тисяча тисяч веселих зелених паростк╕в! – Тепер я уже знаю, – засм╕ялась Мар╕йка, – де жовте й блакитне удвох, – там наста╓ весна! Бо разом вони дають зелену барву. В╕дклала д╕вчинка ол╕вц╕ й замилувалася. Гарна жовта барва з блакитною! Як сонечко з небом. Як пшениця з волошкою. Як наш укра╖нський прапор.
З╕рка МЕНЗАТЮК.
МАЙБУТНЯ УКРА╥НА Я живу в Укра╖н╕. Вона найгарн╕ша кра╖на у св╕т╕. В Укра╖н╕ дуже багато талановитих людей, ╓ чимало великих спортивних досягнень ╕ над╕╓мось, що стане б╕льше. В Укра╖н╕ дуже багата культура, ╕стор╕я. Однак стан економ╕ки не дуже хороший. Хочеться, щоб люди могли заробити соб╕ на життя, не ╖хали за кордон, не залишали д╕тей, батьк╕в, щоб д╕ти мали можлив╕сть здобути осв╕ту в сво╖й кра╖н╕. Хочеться, щоб у майбутньому все стало кращим, нам ╓ на кого р╕внятися: на Лесю Укра╖нку, Тараса Шевченка, ╤вана Франка. Максим У╥ЦЬКИЙ, учень 7-го «б» класу ЗОШ № 29. м. С╕мферополь.
ЯКОЮ Я БАЧУ УКРА╥НУ МАЙБУТНЬОГО Я хочу, щоб у майбутньому Укра╖на стала цив╕л╕зованою ╕ незалежною ╓вропейською державою. Щоб у наш╕й кра╖н╕ росли велик╕ л╕си. Там водилось багато зв╕р╕в ╕ птах╕в. Л╕си – це леген╕ нашо╖ планети. Щоб на полях росло багато пшениц╕, овоч╕в, у садах багато еколог╕чно чистих фрукт╕в, на луках паслось р╕зно╖ худоби. ╤ все це дало можлив╕сть прогодувати людей нашо╖ кра╖ни. Щоб м╕ж селом ╕ м╕стом не в╕дчувалося р╕зниц╕. Щоб ╕ в м╕ст╕, ╕ в сел╕ будинки були красив╕, вулиц╕ заасфальтован╕, а в оселях завжди було затишно. На вулицях ╖здив транспорт, який не забрудню╓ пов╕тря, а використову╓ енерг╕ю сонця. ╤ найголовн╕ше, щоб вс╕ люди нашо╖ кра╖ни мали можлив╕сть працювати ╕ отримувати достойну зароб╕тну плату. Щоб д╕ти мали можлив╕сть вчитися у школах ╕ росли здоровими та веселими. Коли вс╕м добре, то на вулицях не буде хул╕ган╕в, не буде б╕йок ╕ вс╕ люди будуть ставитись одне до одного з повагою. Все це в майбутньому, але ми повинн╕ зараз добре вчитись, щоб це побудувати. Юр╕й СЕНЧИН, учень 7-го «б» класу ЗОШ № 29. м. С╕мферополь.
БАТЬК╤ВЩИНА
Моя люба Укра╖но, Волошкова Батьк╕вщино, Як же довго здобувала Незалежн╕сть, визволяла Сво╖ земл╕ в╕д пан╕в, Лях╕в ╕ багат╕╖в. Батьк╕вщиною назву Я ╕ р╕ченьку стр╕мку, Й поле, ╕ гайок зелений, Теплий в╕терець при╓мний, Й сонце росами умите, Городиння теж полите. Все це ╓ м╕й р╕дний край Укра╖но, процв╕тай! Батьк╕вщино, р╕дна мати, Ось ╕ стежечка до хати В неб╕ пташки сп╕в луна╓, В╕н н╕кого не мина╓ – Будь-кого розвеселя╓ Не забуду я н╕коли Стежку, р╕чку, гай ╕ поле, Р╕дний край ╕ тв╕й, ╕ м╕й Завжди в пам’ят╕ мо╖й.
М╤Й КРАЙ
Ось берег р╕чки. Он верба Крадеться в душу тут журба Це ж м╕й край! Моя земля! Якщо знехту╓мо тобою Покри╓м втрати ц╕ собою То ж береж╕мо р╕дний край ╤ буде в╕н у нас, як рай. Кв╕туче поле, зелен-гай – Це ж Батьк╕вщина, пам’ятай Про це ти все життя – Не буде в дол╕ каяття Допоможи хутч╕ш струмку, Розчисти р╕чку ти стр╕мку. ╤ скаже «дякую» тоб╕ Будь-хто, в╕дчуй скор╕ш в соб╕ В╕дпов╕дальн╕сть за природу, ╥╖ красу, нав╕ть погоду. Подяку╓ тоб╕ ╕ край, ╤ р╕чка, ╕ кв╕тучий мак За справи добр╕ вс╕ тво╖, За ╖х рятунок на земл╕ Люби планету, м╕сяць, сонце, Що гляне вранц╕ у в╕конце Поглянь навколо, озирнись – ╤ Батьк╕вщин╕ усм╕хнись.
Олеся НАСОНЕНКО, ЗОШ № 5. м. Токмак.
ВКРА╥НОЧКА
Вербичка над ставом, У луз╕ калина, Барвист╕ долини, Безкра╖ поля. Веселим пот╕чком Хлюпочеться р╕чка, Я тут народилась – Вкра╖ночка я. До сонечка тягнеться Кожна травинка, У зелен-розма╖ В╕тчизна моя. Б╕жить у майбутн╓ Дитинства стежинка, На р╕дних просторах Зростаю ╕ я.
Олена В╕тенко.
ЩИРА П╤СНЯ
Прапор жовто-син╕й В неб╕ майорить. Д╕тям в Укра╖н╕ Гарно й любо жить. Щира п╕сня лине В золот╕ поля. Наша Укра╖на – Рад╕сна земля.
Володимир Сл╓пцов.
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7720
|