Версiя для друку Обговорити в форумi

КРАЩЕ ТАМ, ДЕ НАС НЕМА?
(Продовження. Поч. у № 34).

Спокійне мальовниче містечко Конін захоплює чистими вулицями, симпатичними, усміхненими людьми, охайними будинками. На вікнах, балконах, огорожах, магазинах, кафе – всюди вазони з квітами. Вражають низькі, як для Європи, ціни. Наприклад, модну якісну куртку можна купити за 25 злотих, що дорівнює 50 грн. Покуштувати у кафе смачний десерт обійдеться у 7 злотих (14 грн.) Та ще й який десерт! У Польщі дуже якісна їжа, все, що ми пробували у кафе і їдальнях, купували на базарах і в супермаркетах, було найвищого ґатунку. Поляки дуже слідкують за якістю продукції, яка надходить на прилавки. Тож не випадково поляки вважаються найздоровішою нацією в Європі.
Нам пощастило заночувати в одному з найшанованіших у католиків місті Ліхені, яке знаходиться в 25 хвилинах їзди від Коніна. У наших вікнах виднілася найбільша святиня в Польщі, восьма в Європі і дванадцята в світі — Базиліка Пресвятої Марії Богородиці Ліхенської. Вона будувалася протягом майже 10 років завдяки пожертвуванням поляків зі всього світу. Базиліка є Вотумом (подячним даром) Польської Католицької Церкви до Великого Ювілею — 2000-ліття християнства. 25 лютого 2005 року Папа Римський Іоанн Павло II присвоїв новому ліхенському костьолу звання Малої Базиліки, назву якої вона отримала завдяки Чудотворній Іконі Матері Божої Ліхенської. Образ Марії зображений на модриновій дошці. На золотистому плащі Марії видно символи Мук Христових: терновий вінок, бичі, цвяхи... На грудях — знак Білого Орла, обличчя Богородиці сповнене уваги, споглядання, зосередженості, величі і болю. Королівську корону на голові Марії підтримують два ангели. Вже декілька десятиліть до ікони Матері Божої Ліхенської з вірою в її чудотворну силу приходять десятки тисяч паломників.
З оглядового майданчика Базиліки, розміщеного на висоті 114 метрів, можна милуватися живописною панорамою околиць. Перед Базилікою знаходиться Голгофа і Каплиця Св. Хреста. Ліхенська голгофа — це 25-метрова штучна гора, викладена з каменю. Каплиці, гроти, що знаходяться на ній в пам’ять Мук Христових, відвідує кожен паломник, який прибуває в Ліхень.

ФЕСТИВАЛЬ

Фестивальний конкурс відбувався у конінському Домі культури. У парадному холі, прикрашеному яскравими плакатами, надувними кульками, гірляндами нас зустріли десятки танцювальних груп і вокалістів з різних країн Європи. Різнокольорові костюми, усміхнені сяючі дитячі обличчя, барвисті декорації — все злилося в одну неповторну казкову райдугу таланту, мистецтва, краси і дитинства.
Такого потужного конкурсу я у своєму житті ще не бачила! Кожен виступ – маленька театральна вистава. Костюми, прикраси, декор, постановки — за найвищими європейськими мірками. Дуже сильні вокалісти з непростим для виконання репертуаром. Прекрасна сцена, апаратура, все прораховано, налагоджено, як у годиннику. Мені пощастило, що я мала змогу співати на заключному концерті фестивалю, на який отримала запрошення від організаторів. Це емоції, які важко передати словами, це треба відчути і пережити. Наш запорізький танцювальний ансамбль «Фенікс» феєрично виступив у конкурсі, хоч, на жаль, не зміг перестрибнути у майстерності європейські колективи і не посів призового місця. Але для наших юних танцюристів уже навіть участь у такому престижному конкурсі стала чудовою школою для перемог на майбутніх фестивалях.
На заключний гала-концерт ми йшли через ціле місто дружним парадом. Учасники з кожної країни несли державні прапори і вигукували рідною мовою лозунги. Конінці весело нас зустрічали, знімали на камери цю живописну «какофонію». Заключний концерт відбувався в амфітеатрі під відкритим небом, який може вмістити близько 7 тисяч глядачів. Велетенська сцена, спецефекти, живий оркестр – Міжнародний дитячий фестиваль пісні і танцю — це справжня подія для Коніна і його жителів. Співати на такій фантастичній сцені було справжнім дивом. Я горда тим, що батькова пісня «Мамо, вічно будь!», яка принесла мені стільки перемог на рідній землі, прозвучала ще й за кордоном!
Приємно відзначити, що жодного представника з європейських країн не зустрічали так, як українців (що то значить — сусіди!). Виконавців українських пісень глядачі просто шаленими оплесками вітали і довго не відпускали зі сцени. Наша пісня, душевність, манера виконання, мелодійність здатні вразити будь-якого слухача. Розвиток культури, відродження традицій, істинного українського мистецтва – ось на що треба звернути увагу і всіляко підтримувати. Це наше неоціненне, вражаюче, вічне багатство, яким захоплюється весь світ. Але подивіться, чим засмічений наш вітчизняний теле— і радіоефір, що у ньому переважно звучить, що мусимо слухати: то хто ж, як не ми самі, «украв» у нас ще й українську естраду?
Святковий концерт завершився виступами відомих польських гуртів і феєрверком. Попрощавшись з польською землею, яка так гостинно, сердечно нас зустріла, ми знову вирушили у путь, адже на нас чекала подорож до найбільших, найкрасивіших міст Європи.

Берлін

Берлін є одним з найвпливовіших політичних центрів Європейського Союзу, а завдяки своїй культурній спадщині ще й однією з найвідвідуваніших столиць континенту. Населення складає близько 3,4 мільйона мешканців, його територія — майже 900 квадратних кілометрів!
На моє запитання, звідки походить назва «Берлін» і чому саме ведмідь зображений на гербі німецької столиці, наш екскурсовод, який, до речі, родом з Києва, але вже досить давно живе за кордоном, відповів, що німці самі точно цього не знають. Існує безліч цікавих легенд. Є припущення, що Берлін був заснований поблизу якоїсь ведмежої берлоги, німецькою B?r – ведмідь. Можливо, історія гербового звіра пов’язана з Альбрехтом Ведмедем, який нібито був засновником Берліна, заклавши фортецю Шпандау в середині XII століття у місці злиття річок Хафель і Шпрее. За свою злісну вдачу Альбрехт отримав прізвисько Ведмідь і з ним так і увійшов до історії. Існує версія, що Берлін, який виник на землях, заселених слов’янами, отримав назву від слов’янського кореня berl — місце на болоті.
Історія Берліна починається приблизно з 1200 року, коли були закладені селища Кельн на лівому березі річки Шпрее і Берлін — на правому. Обидва ці селища перейшли на початку XIV ст. під єдине управління і об’єдналися. Тому на гербі спочатку було два ведмеді — чорний і коричневий, що відвернулися один від одного і дивляться в різні боки. У 1338 році на гербі залишається тільки один ведмідь, над яким в гербовому щиті витає орел. Ще через 150 років з’являється печатка, на якій відбито підлегле становище Берліна під владою Гогенцоллернів (збирачі мита, дані). На печатці орел дряпає шкуру ведмедя. Так графічно передавалося підлегле становище міста. Цей досить принизливий герб проіснував в Берліні аж чотири століття! Проте з 1588 року берлінці використовували печатку, на якій був зображений тільки один ведмідь без орла. На початку XX століття Берлін стає столицею німецької держави, завдяки включенню в його склад семи невеликих сусідніх міст і 59-ти земельних округів. Водночас він отримує і новий герб, сильно спрощений і звільнений від надмірностей. На срібній основі стоїть чорний ведмідь з кігтями і висунутим червоним язиком. У верхній частині герба розташована червона корона з п’ятьма зубцями. Це зображення і сьогодні залишається гербом Берліна.
Слухаючи таку пізнавальну розповідь, ми проходимо до Колони перемоги, візитної картки міста — величних Бранденбурзьких воріт з контрольно-пропускним пунктом «Чарлі» — одним із символів «холодної війни» (зараз перетворений на музей), біля західної стіни якого збережена частинка сумнозвісної «Берлінської стіни», що розділяла місто в період «великого протистояння». Довжина стіни складала близько 155 км, а висота сягала понад 4 м. Оснащена 293 сторожовими вежами, 57 бункерами, обплетена багатьма сотнями кілометрів колючого дроту, ця стіна перетворилася на символ розділення Німеччини і була буквально зметена демонстрантами при об’єднанні країни у 1989 році.
Практично заново були відбудовані такі знамениті архітектурні пам’ятки міста, як Німецька державна опера, замок Бельвю, Шарлоттенберг, Кафедральний собор і цілі квартали класичних будівель XVIII-XIX сторіч. Безліч нових споруд додали місту неповторну сучасну зовнішність — Берлінська телевежа (365 метрів), Соні-центр, Потсдамська площа, комплекс пам’ятників загиблим радянським воїнам, знаменита Червона Ратуша, фонтан «Нептун», похмура будівля штаб-квартири таємної поліції НДР — «Штазі», годинник «Земна куля», Унтер-ден-Лінден – один із головних бульварів Берліна, названий так на честь висаджених посеред проїжджої частини лип. Як духмяно пахли липи того червневого вечора! Як фантастично розкішно виглядав Берлін у вогнях, і як несподівано пронизливо звучала скрипка вуличного музиканта поблизу однієї з численних кав’ярень! Ось і Рейхстаг – найбільш відвідуваний парламент у світі. Протягом останнього десятиліття тут побувало більше 13 мільйонів чоловік. Фундамент цієї будівлі встановлений на дубових балках. Для того, щоб встановити новий скляний купол вагою 1200 тонн, додали ще 12 масивних бетонних опор. Німці оприлюднюють розпорядок сесійного тижня у Бундестазі, так що можна потрапити у німецький парламент просто під час засідань, причому безкоштовно.
Одне з найкрасивіших місць в околицях міста — Потсдам, що був з XVII ст. резиденцією прусських королів. Цей величний архітектурний комплекс у стилі бароко і класицизму розташований на річці Хафель. Вежу Кайзер-Вільгельм-Гедехтніскірхе на Курфюрстендам не стали відбудовувати, а тільки укріпили, і нині ця руїна нагадує всім про жахіття війни. А вздовж вулиці – сила-силенна магазинів, в яких можна голову втратити, величезний «KaDeWe» — найбільший торговий центр на європейському континенті. Ціни, звичайно, кусаються, наприклад, невеличка піца в кафе коштує 15 євро, але й середня зарплата у Берліні сягає 5 тисяч євро. Що ж, наші зарплати з європейськими навіть порівнювати смішно. Щоправда, такі заробітки мають тільки німці. Емігрантам щастить менше, для них – тільки низькокваліфікована і найменш приваблива робота. До речі, емігрантів у Берліні — величезна кількість, блукаючи містом, ми частіше чули російську і турецьку мови, ніж німецьку.
Звичайно, Берлін не може не вразити! Своєю грандіозністю, чистотою (а хто нам заважає?), величністю, поєднанням старовинної і модерної архітектури, історичними пам’ятками. Але це все зовнішнє, а от зсередини він якийсь байдужий, холодний і відчужений. У німців не прийнято говорити жінкам компліменти, не заведено мати багато друзів, ділитися зі знайомими своїми проблемами, і ще багато незрозумілих нашій відкритій щирій українській душі особливостей.
Наступного дня ми знову відправилися у подорож до ще одного відомого німецького міста Дрезден, який ще називають «Флоренцією на Ельбі».

Юлія КАЧУЛА.

(Продовження в наступному номері).

* * *
Нові дані про кількість жертв Берлінського муру оприлюднені у Німеччині. За результатами дослідження, проведеного Центром вивчення сучасної історії в Потсдамі, в період з 1961 до 1989 року біля муру загинуло щонайменше 136 чоловік. Про це заявили представники Центру на прес-конференції у Берліні, повідомляє власний кореспондент УКРІНФОРМу у ФРН.
Дослідження було проведено з нагоди 20-ї річниці падіння Берлінського муру, яку німці святкуватимуть 9 листопада. Дані про щонайменше 136 людських жертв є першим документальним підтвердженням кількості загиблих біля цієї стіни. З них 98 осіб були втікачами з НДР, з яких 67 були застрілені прикордонниками. Кожен з випадків був ґрунтовно досліджений експертами і підкріплений документальними доказами. Досі кількість людей, які загинули під час наміру втекти через мур до ФРН, коливалася від 92 до 200 чоловік. За даними потсдамського Центру, втекти через мур вдалося загалом 40 тис. осіб.
Берлінський мур був зведений у ніч на 13 серпня 1961 року. До 1989 року бетонна стіна заввишки 4 м відгороджувала Східну частину Берліна, яку контролював СРСР, від Західної, що належала ФРН. Загальна довжина муру сягала 160 км, з яких 46 км розділяли місто навпіл. Стіна повинна була закрити шлях для масової втечі східних німців у Західний Берлін. Сьогодні про цю трагічну сторінку історії нагадує кілометровий залишок Берлінського муру на Мюленштрасе, розмальований художниками і туристами, а також 20-кілометрова смуга в центрі столиці, що повторює маршрут колишнього муру.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема "З потоку життя"