Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 28.08.2009
ЯК ПРОРОСТАЛО-ПРОБИВАЛОСЯ УКРА╥НСЬКЕ НА ЧЕРН╤Г╤ВЩИН╤

Про Леон╕да Тереховича я вперше почув в╕д нашого передплатника з╕ Щорса Павла Семененка. Так вже у нас виходить, що я для нього в╕дкриваю п╕вдень, Крим (у тому числ╕ ╕ нашу «Кримську св╕тлицю»!), а в╕н для мене — п╕вн╕ч, р╕дну С╕верщину. Р╕дну, бо й р╕д наш бере початок саме на Черн╕г╕вщин╕…
Терехович був для мене справжн╕м в╕дкриттям! Не м╕г пов╕рити, що невелике село Кучин╕вка Щорського району подарувало Укра╖н╕ нац╕онально св╕домого поета. Адже знав добре цей зрос╕йщений край: червоний, партизанський, прокомун╕стичний, ще й московськопатр╕архатний… Нав╕ть у селах тут розмовляють колоритним суржиком з великою дом╕шкою б╕лоруських ╕ рос╕йських сл╕в, а що вже говорити про м╕сто, назване на честь героя Громадянсько╖ в╕йни?
Але поет Терехович реально ╕снував! ╤ ходив л╕сами-перел╕сками, пасовищами-с╕ножатями — до далеких льв╕вських пагорб╕в було з п╕втисяч╕ к╕лометр╕в… У кого ж учився, де брав наснагу? Бо писав так, що його з упевнен╕стю можна було б назвати черн╕г╕вським Стусом:
Невже й надал╕ будемо нести
Жорстокий символ смерт╕ та ру╖ни?
О н╕, червоний прапоре, не ти
Символ╕зу╓ш славу Укра╖ни!
╤ мимовол╕ серце защемить…
Куди б мене не закидала доля,
В син╕вськ╕м серц╕ бережу щомить
Жовтогарячу золотав╕сть поля
Та неба укра╖нського блакить…
А може, краще пор╕внювати його з Василем Симоненком? Певн╕ аналог╕╖ ╓. Справа в тому, що його, як ╕ Василя, одного разу побила м╕л╕ц╕я на зал╕зничному вокзал╕, ╕ згодом в╕н помер в╕д побо╖в.
Так завершилося життя поета з Кучин╕вки, який написав та видав зовс╕м небагато. ╤ все ж, про нього варто розпов╕сти. А ще важлив╕ше — проанал╕зувати: зв╕дки вони беруться, оц╕ непохитн╕ ╕ в╕дчайдушн╕ терехович╕? ╥хня поява законом╕рна чи це, радше, випадков╕сть? Як╕ фактори сприяли становленню поета?
* * *
Чергова по╖здка на Черн╕г╕вщину дещо прояснила. Адже вдалося посп╕лкуватися з людьми, як╕ так чи ╕накше причетн╕ до появи на св╕т нового укра╖нського поета.
Допомогла ╕ книжечка його в╕рш╕в, видана у 1993 роц╕ рух╕вцем В╕тал╕╓м Москаленком, тавр╕йцем за походженням. Деяк╕ в╕рш╕ пролили св╕тло на родов╕д Леон╕да Тереховича. Скаж╕мо, в одному з них поет пише:
Т╕кав ╕з Польщ╕ м╕й далекий предок,
Удвох ╕з братом не жал╕ли п╕дошов,
Аж доки хут╕рець по вс╕х прикметах
В густих л╕сах братам не п╕д╕йшов…
Бунт╕вн╕ польськ╕ гени? Чи зах╕дноукра╖нськ╕? Все-таки, це вже «тепл╕ше»… Але значно б╕льше на св╕тогляд Леон╕да вплинуло те, що його д╕д Яким Терехович також був поетом. ╤ також бунтарем! У журнал╕ «Червоний стяг» за 20 грудня 1920 року надруковано його в╕рш, у якому йдеться про участь автора в революц╕╖ 1905 року. А ще Яким натяка╓ на близьке визволення Укра╖ни…
Онук з цього приводу пише:
Ти, д╕ду, бив та бив,
Але чого добився?
Щоб ти не калатав без всяко╖ вини
Тебе на страту повели убивц╕…
Кажуть, що Яким був близький до СВУ, тому й розстр╕ляли його у 1931 роц╕. Добре, що залишив по соб╕ двох син╕в — Никифора ╕ Леон╕да. Обо╓ писали. Ось т╕льки Никифор не друкувався, а Леон╕д Якимович до в╕йни жив у Лен╕нград╕, там ╕ друкував сво╖ в╕рш╕ рос╕йською.
До реч╕, Леон╕д, син Никифора, також почав писати сво╖ в╕рш╕ рос╕йською. Адже народився у 1941 роц╕, а до початку 60-х русиф╕кац╕я на Черн╕г╕вщин╕ була вже в╕дчутною… особливо у п╕вн╕чних районах, як╕ межують ╕з Брянською областю. Однак, попри все, духовний зв’язок ╕з д╕дом ╕снував, не переривався, Леон╕д Терехович пише в╕рш╕, як╕ змушують «товариш╕в» ╕з КГБ скреготати зубами: «Москве украинский народ», «В литературе Шолохов мог бы сделать шороху», «Есть в деревне сельсовет…», «Задолизы». Останн╕й в╕рш переповнив чашу терп╕ння – Тереховича ув’язнили.
* * *
Щоб картина була повн╕шою, я надам слово в╕домому черн╕г╕вському поету Стан╕славу Реп’яху, який дуже давно очолю╓ обласну письменницьку орган╕зац╕ю, а тому зна╓ все, що стосу╓ться л╕тератури ╕ л╕тератор╕в:
— Про Тереховича я вперше почув на початку 70-х рок╕в. А сталося все так: виклика╓ мене полковник КГБ Пол╕карпов ╕ почина╓ розмову.  Спочатку йшлося про Василя Стуса, пот╕м взагал╕ про л╕тературу. Раптом Пол╕карпов каже: «Вы, наверное, хорошо знаете Леонида Тереховича? Его стихотворение «Задолизы» сейчас так популярно…». А я, чесно кажучи, тод╕ ще н╕чого не чув про цього поета. Добре, що «органи» мене просв╕тили…
╤ ось невдовз╕ потрапляю до Кучин╕вки, зв╕дки родом Терехович. Виступаю перед механ╕заторами, а на завершення виступу кажу: «У вас в сел╕ живе ц╕кавий поет, Леон╕д Терехович. В╕н тут, м╕ж вами?». В╕дчуваю, що люди зам’ялися, а пот╕м хтось каже: «В╕н зараз у в╕д’╖зд╕…». Тод╕ я попросив передати, щоб за╖хав у черн╕г╕вську Сп╕лку письменник╕в, як т╕льки-но повернеться.
╤ ось мина╓ два чи три роки… Сиджу я у Сп╕лц╕, а тут раптом в╕дчиняються двер╕, ╕ заходить незнайома людина, в╕та╓ться рос╕йською… А я гостев╕ в╕дразу: «Доброго дня, доброд╕ю Терехович!». Той аж оч╕ витр╕щив: «Откуда вы меня знаете?». А я, видно ╕нту╖тивно в╕дчув це… Адже такий худий, змарн╕лий чолов’яга, н╕би щойно з тюрми… Кажу: «Я саме таким вас ╕ уявляв!». Почали говорити. Запитую, чому так довго не заходив до Сп╕лки, а в╕н ╕ призна╓ться, що був в ув’язненн╕. ╤нту╖ц╕я ╕нту╖ц╕╓ю, але для мене це було неспод╕ванкою! Люди ж ╕з дел╕катност╕ не сказали про те, що в╕н «мота╓ строк»… Виявля╓ться, у Тереховича зараз н╕ роботи, н╕ м╕сця проживання. Хоче влаштуватися десь.
Я в╕дразу набираю номер телефону Каб╕нету молодого автора. Тод╕ ним зав╕дував В╕ктор Кава. Кажу, що ╓ талановитий хлопець, якому треба допомогти. А у них найб╕льша допомога тод╕ була 120 карбованц╕в. В╕дразу ж ц╕ грош╕ ╕ виписали. Пот╕м почали вир╕шувати з роботою. Терехович хот╕в влаштуватися сторожем у школ╕, а ще, за сум╕сництвом, кочегаром. А тут одна «заковика»: сторож повинен охороняти ╕ каб╕нет з╕ збро╓ю. Вона хоч ╕ пошкоджена певним чином, але для доброго фах╕вця не становитиме проблеми зробити з не╖ бойову… Чи дов╕рять цей каб╕нет колишньому «зеку»?
Протягом к╕лькох тижн╕в я обдзвонив ус╕ ╕нстанц╕╖ у Щорському район╕. ╤ таки вдалося прилаштувати хлопця у Кучин╕вську школу сторожем.
Але для мене головним було те, що Леон╕д прин╕с ╕з собою в╕рш╕. Щоправда, ус╕ вони були написан╕ рос╕йською… Прикро було, що внук Якима Тереховича, людина талановита, ╕з власною житт╓вою позиц╕╓ю, не пише укра╖нською мовою. Я й запитав, чи добре в╕н зна╓ свого д╕да, який був укра╖нським поетом? А сам я про Якима Тереховича читав багато… Коли вивчав п╕дшивки газет час╕в гетьманування Скоропадського, то частенько зустр╕чав його в╕рш╕. А ще читав про нього у книз╕ «Поез╕я 20-х рок╕в». Багато з того, що я говорив, було новиною для Леон╕да… А я продовжую, що ╕ йому годилося б писати мовою д╕да. «Та н╕, я не зможу, у мене не вийде», — каже Леон╕д. Я продовжую наполягати. ╤, уяв╕ть соб╕, через два м╕сяц╕ в╕н знову прийшов, але вже ╕з ц╕лим зошитом укра╖нських в╕рш╕в!
Звичайно, треба було дещо шл╕фувати, давався взнаки отой суржик, але в ц╕лому виходило непогано. Згодом перша доб╕рка його в╕рш╕в прозвучала на рад╕о. Так заявив про себе Леон╕д, онук розстр╕ляного у 1931 роц╕ Якима Тереховича…
* * *
То що було важлив╕шим для Леон╕да – ╕нформац╕я про знищеного радянською владою д╕да чи наполягання в╕домого черн╕г╕вського поета, аби писав укра╖нською? Про це найкраще було б запитати самого Леон╕да Тереховича, але його вже 17 рок╕в нема╓ з нами… Думаю, що ╕нформац╕я про д╕да була важливою для молодого поета. Це видно ╕ з його в╕рша «Слово на спомин»:
Я. Терехович – п╕дпис п╕д в╕ршем,
Мов залишок задавненого сл╕ду…
А в серц╕ не стиха болючий щем:
За що тебе закатували, д╕ду?
З в╕рша д╕зна╓мося ╕ про те, що Яким Терехович був волосним писарем (себто людиною осв╕ченою), у Першу св╕тову став поручником царсько╖ арм╕╖, пот╕м вчителював у р╕дному сел╕, ростив двох син╕в, причому сам, бо дружина раптово померла…. Про те, що було дал╕, лакон╕чно написав його внук Леон╕д:
Чверть в╕ку промине.
Прийде тридцятий р╕к.
Знов проковтне тебе тюремна брама…
А найг╕рше те, що п╕д час в╕йни н╕мц╕ спалять хату брата Василя, а саме у н╕й ╕ збер╕галися Якимов╕ в╕рш╕. От якби вони збереглися! Ц╕каво було б пор╕вняти, що в╕н писав у 1917 ╕, скаж╕мо, у 1928 роках. Це ж яка була б енциклопед╕я м╕сцевого життя! Але сталося те, що сталося:
Залишиться лише тво╓ ╕м’я
Та дек╕лька обпалених поез╕й
Та доля ще розшарпана моя,
Чи╓ життя також завжди на лез╕…
Отже, Леон╕д Терехович був св╕домий того, що ╓ продовжувачем справи д╕да. Разом з тим в╕н був вдячний ╕ Стан╕славу Реп’яху, адже саме той допом╕г йому у важк╕ часи, саме в╕н зробив Леон╕да укра╖нським поетом! Дарма, що у радянську добу голова обласно╖ Сп╕лки мав би бути над╕йною опорою режиму… Але ж був ще й укра╖нцем! Це зр╕днювало, до думки Стан╕слава Опанасовича Терехович завжди дослухався. Це видно ╕ з його в╕рш╕в:
Пишу, не знаючи нав╕що –
З над╕╓ю в скупих паях
На тихе визнання найвище:
Щоб трохи похвалив Реп’ях…
Оск╕льки я пишу не т╕льки про поета Тереховича, але й про механ╕зми проростання ╕ збереження укра╖нського, то мен╕ важко утриматися в╕д похвали Реп’яхов╕: ╕стор╕я з кучин╕вським поетом якраз ╕ св╕дчить про те, що Стан╕слав Опанасович мав у грудях палке укра╖нське серце. Недаремно ж тридцять рок╕в ╓ головним лоцманом, який чудово ор╕╓нту╓ться серед письменницько-поетичного моря Черн╕г╕вщини. Варто з п╕вгодини побути у нього вдома, щоб переконатися: його квартира — це маленький «Смольний»; тут ╕ штаб, ╕ книгозб╕рня, ╕ готель, ╕ нав╕ть невелика картинна галерея, де представлен╕ кращ╕ роботи черн╕г╕вських художник╕в. Це, д╕йсно, осередок культури! Був би Реп’ях трохи ╕ншим – не було б ╕ Тереховича.
* * *
Як впливав поет-бунтар на земляк╕в? Думаю, що не дуже радикально. Адже багато людей в╕рило, що парт╕я, в╕дправляючи когось до тюрми, не помиля╓ться. Галицьких традиц╕й опору Систем╕ на Черн╕г╕вщин╕ не було; з цим питанням б╕льшовики «роз╕бралися» ще у 1930-1933 роках – винищили все, що можна було винищити….
Проте, св╕домо ставши на шлях боротьби, Леон╕д Терехович таки трохи впливав на осв╕чених людей. Думаю, що й на родич╕в сво╖х також. Згаду╓ Н╕на Дмитр╕вна Семененко, дружина першого рух╕вця Щорс╕вщини, авторка деяких публ╕кац╕й у наш╕й «Кримськ╕й св╕тлиц╕»:
— Його р╕дний брат викладав укра╖нську ╕ н╕мецьку мови в кучин╕вськ╕й школ╕. Мене послали до нього з ╕нспекторською перев╕ркою. Я посид╕ла на уроках ╕, зна╓те, мен╕ сподобалося! Написала позитивний в╕дгук, хоча мен╕ в╕дверто натякали, що варто б пошукати негатив, адже це брат антирадянщика… Але я сказала: «Не подоба╓ться, то ╖дьте ╕ пиш╕ть сам╕, я за сво╓ м╕сце не тримаюся».
Я зрозум╕ла, що ╕ брат Леон╕да Тереховича був людиною незалежною, мав свою думку. Але видно, був м’якшим, стриман╕шим, бо ╕накше ╕ його ув’язнили б…
* * *
Деяк╕ штрихи дода╓ ╕ Павло Дмитрович:
— Я тод╕ орган╕зовував рух╕вський осередок в район╕, ╕ мен╕ були потр╕бн╕ люди, як╕ п╕дтримали б цю ╕дею, не боялися. Леон╕д Терехович був саме такою людиною! Я знав, що в╕н «сид╕в», ще й не раз, але не сприймав його як крим╕нальника. Просто Леон╕д був гарячим, запальним, його не важко було спровокувати ╕ ув’язнити за б╕йку. Але сам в╕н н╕коли не починав, просто захищав себе, коли була така необх╕дн╕сть. У с╕льських умовах в╕н ╕ не м╕г бути раф╕нованим ╕нтел╕гентом. Виростав разом ╕з с╕льськими хлопчаками, тому м╕г ╕ побитися, ╕ чарку випити… Вир╕знявся х╕ба що сво╖м ╕нтелектом, принципов╕стю, небайдуж╕стю. Жив, до реч╕, у дуже аскетичних умовах, нав╕ть л╕жко було без постел╕. Укривався якимось стареньким пальтечком…
Найчаст╕ше був мовчазним ╕ зосередженим. Очевидно, саме тод╕ ╕ народжувалися в його голов╕ нов╕ в╕рш╕. Прикро, що далеко не все збереглося. Адже п╕сля кожного арешту все написане конф╕сковувалося ╕ не поверталося автору.
* * *
 Добре, що дек╕лька його в╕рш╕в ув╕йшли до зб╕рки «Св╕домо став на муку». Видав ╖╖ головний редактор рух╕всько╖ обласно╖ газети «Громада» В╕тал╕й Москаленко. Не знаю, як його занесло до Черн╕гова, але сам в╕н з Херсонщини, з Голо╖ Пристан╕. Символ╕чно? Тавр╕╓ць прагнув ув╕чнити пам’ять про поета С╕верщини. Це такою була наша Укра╖на на початку 90-х рок╕в; нац╕ональну ╕дею ще не вихолостили, вона об’╓днувала багатьох.
* * *
Ц╕каво, що об’╓днувала вона не лише укра╖нц╕в (на той момент, як бачимо, ╕ «правих», ╕ «л╕вих», бо ╕ Реп’ях, ╕ Семененко були комун╕стами), але й рос╕ян, б╕лорус╕в, ╓вре╖в.
Яскравим доказом того, що така «╕нтернац╕ональн╕сть» Руху була дуже виг╕дною для укра╖нсько╖ справи (горизонти сутт╓во розширювалися, люди тягнулися до укра╖нського, вивчали нашу мову) ╓ д╕яльн╕сть ╓врея Аркад╕я Семеновича Натар╕уса. За щасливим зб╕гом обставин в╕н при╖хав до Щорса саме тод╕, коли ╕ я! Взагал╕, при╖здить в Укра╖ну щороку ╕ обов’язково ╖де на могилу Тереховича, в Кучин╕вку. А там Павло Семененко з побратимами встановив чималенького розм╕ру зал╕зний хрест. Тож м╕сце поховання дуже пом╕тне; думаю, Терехович це заслужив…
Так ось, Аркад╕й Семенович уже багато рок╕в популяризу╓ поетичну спадщину Тереховича в ╕нтернет╕. Зна╓, до реч╕, ╕ нашого Миколу Владз╕м╕рського з Севастополя. Мабуть, листувалися електронною поштою.
Оск╕льки нагода посп╕лкуватися з громадянином ╤зра╖лю випада╓ нечасто, я прошу Аркад╕я Семеновича розпов╕сти про себе детальн╕ше.
— Сам я — з Дн╕пропетровська, але встиг полюбити ╕ Черн╕г╕в. Про Тереховича д╕знався з книжечки В╕тал╕я Москаленка «Св╕домо став на муку». Його поез╕╖ так запали мен╕ в душу! Леон╕д Терехович був св╕домим борцем з тотал╕тарним режимом, в╕н повставав проти будь-яко╖ несправедливост╕! ╤ вся його пол╕тична програма ось у цих рядках:
Нам треба св╕домо ставати на муку,
Порвать по живому,
щоб вийти з п╕тьми.
Лише б не забути свято╖ науки –
В нелюдських умовах
зостатись людьми…
Леон╕д знав, на що йде, нав╕ть передбачав свою смерть:
Ск╕нчиться все в обшарпан╕м хл╕в╕,
Де ще сто╖ть мо╓ стареньке л╕жко…
Саме там його ╕ знайшли. Звичайно, доля такого поета не могла залишити мене байдужим. Зараз я живу в м╕стечку Карм╕ель, що переклада╓ться як «Виноградна лоза». Майже 40% населення – вих╕дц╕ з СНД. ╢ й так╕, що ностальгують за Укра╖ною… Я вир╕шив, що тираж книжечки, видано╖ Москаленком, недостатн╕й. Тому й поширюю ╕нформац╕ю про поета серед сво╖х знайомих. ╢ у мене однодумц╕ ╕ в Одес╕, ╕ в Микола╓в╕. Щоправда, там до творчост╕ Тереховича ставляться не так, як в Черн╕гов╕. Трохи бояться… Адже у Леон╕да ╓ в╕рш╕, в яких Рос╕я ╕ деяк╕ ╕сторичн╕ постат╕ (скаж╕мо, Петро ╤) постають у негативному св╕тл╕. Але… вода кам╕нь точить. Надсилаю в╕рш╕ Тереховича у р╕зн╕ укра╖нськ╕ сайти, ╕ там ╖х друкують.
За ст╕льки рок╕в життя в ╤зра╖л╕ я так ╕ не опанував ╕врит. Пам’ять вже не та… Але укра╖нськ╕ в╕рш╕ Леон╕да Тереховича намагаюся вивчити напам’ять.
* * *
Ну, що ж, спасиб╕ тоб╕, наш ╓врейський побратиме!
Як бачимо, ця ╕стор╕я не без аналог╕й. Непок╕рний Терехович сид╕в, як ╕ Стус, загинув в╕д рук м╕л╕ц╕онер╕в, як ╕ Василь Симоненко. А про його пам’ять найб╕льше дба╓ громадянин ╤зра╖лю. Згадалися рядки Мойсея Ф╕шбейна:
Я ж славлю пам’ять
Хейфеца Михайла,
Що в╕рш╕ Стуса в табор╕ учив…
Саме так. Вивчав ╕, таким чином, вив╕з на Зах╕д. Добре, що ╓ так╕ ╓вре╖… Але добре, що земля наша продовжу╓ народжувати укра╖нц╕в, як╕ св╕домо йшли на мученицьку смерть, але не забували «свято╖ науки» ╕ в нелюдських умовах залишалися людьми. Черн╕г╕вець Леон╕д Терехович – один з таких малов╕домих геро╖в.

Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Щорс — Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7695

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков