Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4264)
З потоку життя (7284)
Душі криниця (3924)
Українці мої... (1569)
Резонанс (1837)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (580)
"Будьмо!" (265)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (120)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (117)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕСПАЛИМА. З ГЛИБИНИ СТОЛ╤ТТЯ. НЕЗБОРИМА
У столиц╕ в╕дкрилася художня виставка ╕сторично╖ картини.


ПЕРШИЙ КОРОВАЙ
Наш╕ традиц╕╖


СКУЛЬПТУРА ╤ КРИМСЬК╤ ПЕЙЗАЖ╤
Нин╕ козацьк╕ нащадки захищають Укра╖ну в╕д орди. Як ╕ предки колись…


СВЯТЕ ХРЕЩЕННЯ РУС╤
Деяк╕ аспекти ╕стор╕╖


ТРО╥ЦЯ ПРЕСВЯТАЯ
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 14.08.2009
СВ╤ТОВИЙ РОМАНС ПОЕТА З ПОД╤ЛЛЯ

П╤СЕННА СВ╤ТЛИЦЯ

На замовлення Державного ком╕тету телебачення ╕ рад╕омовлення Укра╖ни за Програмою випуску соц╕ально значущих видань побачила св╕т книга «Степан Руданський. Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну. Переклади мовами народ╕в св╕ту». Пропону╓мо читачам фрагменти одн╕╓╖ з передмов до ц╕╓╖ книги. В н╕й розпов╕да╓ться про ╕стор╕ю написання та ходу св╕том ц╕╓╖ ун╕кально╖ п╕сн╕.
До коштовних перлин п╕сенност╕, якою Творець так щедро обдарував укра╖нц╕в, народ велико╖ душ╕ ╕ драматично╖ ╕стор╕╖, належить романс «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» на слова Степана Руданського. На пап╕р цей автоб╕ограф╕чний тв╕р л╕г 24 серпня 1856 р. у Санкт-Петербурз╕, коли поет навчався в Медико-х╕рург╕чн╕й академ╕╖. У ньому в╕дбилася драма юного серця
1854 р. у Кам’янц╕-Под╕льському С. Руданський закохався у дочку священика Мар╕ю Княгницьку. Д╕вчина в╕дпов╕дала вза╓мн╕стю, але по╓днати свою долю з коханою поет не зм╕г. Його, романтично настро╓ного патр╕ота Укра╖ни, не влаштовувала перспектива духовно╖ кар’╓ри, в╕н мр╕яв про громадсько-корисну працю, тож твердо вир╕шив п╕сля зак╕нчення духовно╖ сем╕нар╕╖ здобути медичний фах.
Пере╖зд до Петербурга не т╕льки не розв╕яв сумний настр╕й, а навпаки – поглибив його. Забути кохану д╕вчину було несила, з похмуро╖ п╕вноч╕ поет думкою ╕ серцем линув до не╖ у далекий р╕дний край («Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну»). Перебуваючи в полон╕ нев╕дступно╖ туги ╕ жалю за втраченим щастям, поет пережива╓ хвилини розпачу: тод╕ з’являються нав╕ть думки про смерть («Ой, чому ти не л╕та╓ш»), ╕нод╕ зда╓ться, що г╕рка доля судилася йому в╕д народження («Т╕лько-м родилась»). Ц╕ та ╕нш╕ рядки ╕нтимно╖ л╕рики
С. Руданського становлять ╕дейно-художню ц╕л╕сть, сво╓р╕дну л╕ричну драму – в╕ддалену предтечу ген╕ального «З╕в’ялого листя» ╤вана Франка.
А нашу уяву ╕ нин╕ хвилю╓ образ т╕╓╖ карооко╖ подоляночки Мар╕╖, яка надихнула юного поета на висок╕ злети укра╖нського слова. ╥╖ постать певною м╕рою асоц╕ю╓ться з образом Беатр╕че у творчост╕ Данте чи осп╕вано╖ Т. Шевченком Оксани Коваленко. У р╕дному ж сел╕ поета – Хомутинцях на В╕нниччин╕ – ╕ дос╕ чи не в кожн╕й осел╕ стверджують, що кохана С. Руданського походить з ╖хнього роду, переказують легенду про його нещасливу любов.
За жанром «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» – типовий романс, створений на народноп╕сенн╕й основ╕, а через те, що вже давно полинув далеко за меж╕ Укра╖ни, то й набув статусу св╕тового романсу. У композиц╕йному в╕дношенн╕ – це монолог л╕ричного героя, печальна спов╕дь закоханого серця. С. Руданський майстерно скористався поширеною в народн╕й поез╕╖ формою звертання до персон╕ф╕кованих сил природи, в даному раз╕ – в╕тру. У прадавн╕х уявленнях нашого народу в╕тер, як в╕домо, – демон╕чна ╕стота. Под╕ляють в╕три на «добр╕» й «зл╕». Саме до «доброго», тихого в╕тру, що народжу╓ться в╕д подиху ангел╕в, ╕ зверта╓ться герой в╕рша з проханням принести зв╕стку про кохану д╕вчину. Йому зв╕ря╓ в╕н сво╖ бол╕, тривоги ╕ тугу за р╕дним Под╕ллям.
Характерною особлив╕стю в╕рша «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» ╓ те, що в ньому не т╕льки утверджуються народн╕ морально-етичн╕ ╕деали, а й орган╕чно по╓днуються н╕жн╕ ╕нтимн╕ переживання л╕ричного героя з його патр╕отичними почуттями. Образ чорнооко╖ д╕вчини з «рум’яним б╕лим личком» та низка пейзажних деталей ╕ зорових м╕крообраз╕в, з╕гр╕тих люблячим серцем л╕ричного героя, вся ╕дейно-психолог╕чна атмосфера в╕рша творять поетичний образ р╕дного краю.
Уперше тв╕р опубл╕ковано в журнал╕ «Основа» (1861, № 1), за п╕дписом «Подолянин Ст. Руданський». У скорому час╕ в╕н з’явився в календар╕ «Львов’янин» за 1862 р. П╕сля цього його друкували в р╕зних п╕сенниках та виданнях твор╕в поета. Мелод╕ю до нього створив сам автор. Та справжн╕ музичн╕ крила дала ц╕й поетичн╕й перлин╕ Людмила Александрова, композитор ╕ педагог XIX – початку XX ст. У 1850-х рр. вона навчалася у Варшавськ╕й консерватор╕╖, пот╕м викладала музику й сп╕ви у школах Харкова. Кр╕м «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», ╖й належить низка ╕нших вокальних твор╕в, зокрема романси «Дивлюсь я на небо» (сл. М. Петренка), «Сто╖ть гора високая» (сл. Л. Гл╕бова).
Музику Л. Александрово╖ до в╕рша С. Руданського аранжував 1872 р. композитор Владислав Заремба, також уродженець Под╕лля. У 30-х рр. XX ст. видатний укра╖нський диригент ╕ композитор Олександр Кошиць зробив ╖╖ аранжування для голосу у супровод╕ хору. Сучасну ж ╕нтерпретац╕ю мелод╕╖ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» зд╕йснив рос╕йський композитор Микола Голованов.
Романс на слова С. Руданського включив до сво╓╖ п’╓си «За Немань ╕ду» (1872)
В. Александров. Його сп╕ва╓ один з персонаж╕в оперети «Сорочинський ярмарок» (1883) М. Старицького.
Завдяки проникливо н╕жн╕й мелод╕╖ Л. Александрово╖ тв╕р про нещасливе кохання ╕ незрадливу любов до матер╕-Укра╖ни одразу полинув у широкий св╕т. Зазнавши незначного народного редагування словесного тексту, в╕н став одн╕╓ю з улюблених п╕сень нашого народу. ╥╖, як зауважив М. Рильський, охоче «сп╕вають ╕ в домашн╕х гуртках ╕ на концертах, не дуже пам’ятаючи, хто ╖╖ автор».
Народн╕ вар╕анти п╕сн╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» записано в р╕зних м╕сцевостях Укра╖ни, а один з кращих текст╕в з уст славетно╖ народно╖ сп╕вачки Явдохи Зу╖хи заф╕ксував 1920 р. на В╕нниччин╕ Гнат Танцюра. Несли ╖╖ у сво╖х серцях кобзар╕ Фед╕р Кушнерик, Олекс╕й Чуприна, Володимир Перепелюк та ╕н. Вона м╕цно ув╕йшла в репертуар видатних профес╕йних сп╕вак╕в р╕зних час╕в ╕ народ╕в. Серед них згада╓мо Федора Шаляп╕на, який залюбки виконував укра╖нськ╕ п╕сн╕ «Реве та стогне Дн╕пр широкий», «Думи мо╖, думи», «Мен╕ однаково, чи буду», «Запов╕т», «Дивлюсь я на небо», «Взяв би я бандуру» та ╕н. А в роки перебування на чужин╕ йому особливо ╕мпонувала п╕сня С. Руданського «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Любив ╖╖ й С. Лемешев.
Незр╕внянним виконавцем св╕тового романсу С. Руданського була в╕дома укра╖нська сп╕вачка Над╕я Кошиць, землячка поета, яка пронесла його п╕сню, як святиню, по багатьох кра╖нах ╢вропи, Аз╕╖, Америки. Це був один з коронних номер╕в ╕ славного сина Укра╖ни ╤вана Козловського, заслуженого артиста Кабардино-Балкар╕╖ Володимира Кодзокова. Ще недавно ╖╖ мелод╕╓ю чарував слухач╕в Анатол╕й Солов’яненко.
Про враження, яке справляла на слухач╕в п╕сня «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», розпов╕в в╕нницький журнал╕ст, ветеран Друго╖ св╕тово╖ в╕йни С. Трохименко. Наприк╕нц╕ 1930-х рр., перебуваючи на в╕йськов╕й служб╕, в╕н брав участь у художн╕й самод╕яльност╕ Проскур╕вського гарн╕зону. На одному з концерт╕в, де, кр╕м в╕йськових, у зал╕ було багато цив╕льних, його попросили виконати п╕сню С. Руданського. «Я, – згаду╓ С. Трохименко, – дещо п╕двищив тональн╕сть на словах:

В╕тер в╕╓, в╕тер в╕╓,
Серце в’яне, серце мл╕╓,
В╕тер в╕╓, пов╕ва╓,
З Укра╖ни не верта╓.

У зал╕ почулося легке з╕тхання, окрем╕ ж╕нки потягнулись за хусточками. Мабуть, як╕сь спогади викликали у них тепл╕ сп╕вчуття ╕ до автора, ╕ до героя п╕сн╕ Степана Руданського».
Географ╕я побутування цього п╕сенного шедевра вельми широка. Першими його пропагандистами були укра╖нц╕, яких лиха доля розкидала по св╕тах. Р╕дне слово й п╕сню, а серед них найчаст╕ше «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», брали вони як ╓диний скарб ╕ обер╕г у далеку й нев╕дому дорогу.
╤ справд╕, не раз морально п╕дтримувала вона знедолених син╕в ╕ дочок Укра╖ни ╕ в сх╕дн╕й, ╕ в зах╕дн╕й д╕аспор╕. Промовисте св╕дчення у цьому план╕ нав╕в укра╖нський геолог, публ╕цист ╕ громадський д╕яч з Ужгорода Володимир В╕тенко: «Ще один випадок в Якут╕╖, де мен╕ довелося працювати, зворушив мене до глибини душ╕. Один з мо╖х колег..., який народився в Сиб╕ру, н╕коли не бачив Укра╖ни, не знав укра╖нсько╖ мови, почувши п╕сню «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», с╕в б╕ля магн╕тофона ╕ заплакав. В╕н так ╕ не зм╕г пояснити причину сво╓╖ повед╕нки, лише п╕зн╕ше згадав, що коли був дуже маленьким, то цю п╕сню часто сп╕вала його бабуся».
Особливо гострими були ностальг╕йн╕ почуття в лихол╕ття Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Петро Хухрянський, роб╕тник з Харкова, згаду╓: «Н╕коли не забуду сувор╕ роки в╕йни з фашизмом, коли ми, евакуйован╕ до Чуваш╕╖ укра╖нц╕, збиралися разом, сп╕вали р╕зних п╕сень. На першому м╕сц╕ звичайно була «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». В уяв╕ кожного з нас ця п╕сня викликала образ незабутньо╖ Укра╖ни, яку топтали, плюндрували г╕тлер╕вськ╕ кати».
Свою благородну м╕с╕ю п╕сня, народжена любов’ю до Укра╖ни, викону╓ ╕ в наш час. У Санкт-Петербурз╕ засновано Укра╖нське культурно-мистецьке товариство ╕м. С. Руданського, а його кер╕вник – сол╕ст Петербурзько╖ ф╕лармон╕╖ ╤ван П╕тик у сво╓му чудовому виконанн╕ серед ╕нших укра╖нських п╕сень пропагу╓ ╕ романс «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Сп╕вав його 2002 р. на зв╕тному вечор╕ л╕тературного об’╓днання Тульчинського району у В╕нниц╕. Розпов╕в, як тепло сприймають цей тв╕р у м╕ст╕ над Невою, особливо тамтешн╕ укра╖нц╕.
П╕сня «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» хвилювала серця борц╕в за волю Укра╖ни.
Нехай дару╓ читач за ще одну розлогу цитату, на цей раз з╕ спогад╕в льотчика штурмово╖ ав╕ац╕╖ майора Никандра Настюка.
«К╕нець грудня 1941 року. У безмежному степу за Волгою лютують морози. Польовий аеродром занесений сн╕гом, а довкола – землянки. Нас було повно тут, – п╕лот╕в, ав╕атехн╕к╕в, зброяр╕в, що прибули на переформування ╕ вже понад м╕сяць чекали на л╕таки, щоб швидше назад – на фронт...
Та ось с╕ру одноман╕тн╕сть одного з тих дн╕в сколихнула зв╕стка: «В м╕ст╕ укра╖нськ╕ артисти! Сп╕ва╓ Паторжинський!».
Вщерть переповнена переважно п╕лотами зала Будинку культури. ╤ван Серг╕йович з якоюсь незвичайною зажурою сп╕ва╓ народн╕ п╕сн╕. А коли ск╕нчив «П╕сню про С╕рка», з задн╕х ряд╕в загукали:
– ╤ване Серг╕йовичу! «Пов╕й, в╕тре!».
╤ прокотилася чар╕вна л╕рична п╕сня Степана Руданського в сп╕льному виконанн╕ видатного сп╕вака та його слухач╕в. Сотн╕ людей у в╕йськов╕й форм╕ сп╕вали ╖╖ разом, стоячи – одним серцем ╕ одним чуттям. ╤ то вже була не просто п╕сня про розлученого з милою. То лилася туга син╕в за р╕дним кра╓м, що ворог його поневолив. ╤ кожен з нас в╕дчував, як хвилею заполонила душу якась нова, могутня сила...».
Не раз додавала вона снаги й ст╕йкост╕ воякам у найскрутн╕ш╕ моменти фронтово╖ верем╕╖. Так, ╕нженер ╤. Ткач ╕з Гайсина на В╕нниччин╕ на все життя запам’ятав груднев╕ дн╕ 1942 р., коли г╕тлер╕вц╕ рвалися до Во╓нно-Грузинсько╖ дороги, щоб захопити нафтов╕ промисли Азербайджану. «Бо╖ грим╕ли в Осет╕╖, на п╕дступах до м. Орджон╕к╕дзе, – згаду╓ в╕н. – Одна з наших артилер╕йських частин, зазнавши великих втрат, без снаряд╕в ╕ продовольства потрапила у важкопрох╕дну г╕рську ущелину, опинилася фактично в оточенн╕. Десь попереду, за кручами, ╕ з фланг╕в – н╕мц╕, позаду неприступне бескеття. Майже беззбройн╕, голодн╕, перевтомлен╕ б╕йц╕, серед яких були рос╕яни, укра╖нц╕ (головним чином уродженц╕ Ки╓ва ╕ Донеччини), б╕лоруси ╕ грузини, к╕лька дн╕в ╕ ночей гиб╕ли п╕д ╖дкою, що проймала до к╕сток, грудневою сльотою б╕ля гармат. Щомит╕ треба було спод╕ватися появи ворога.
Здавалося, безнад╕йна ситуац╕я. Та нараз один з б╕йц╕в – Олекса Корн╕╓нко – засп╕вав напрочуд гарним голосом:

Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну,
Де покинув я д╕вчину,
Де покинув кар╕ оч╕,
Пов╕й, в╕тре, оп╕вноч╕.

П╕сня так вразила, торкнулася струн душ╕, що б╕йц╕, стиха п╕дтягуючи, не соромлячись, плакали. Плакали змучен╕ безперервними боями ╕ в╕дступом сувор╕ солдати – молод╕ й л╕тн╕. У тих сльозах було все – ╕ любов, ╕ ненависть, ╕ туга за отчим кра╓м, ╕ жадання перемоги. П╕сня укра╖нського поета допомогла артилеристам витримати ще один б╕й з ворогом, вистояти до п╕дходу основних радянських частин».
Укра╖нський художник Володимир Масик, учасник оборони Москви та ╕нших незл╕ченних бо╖в, у сво╓му записнику на грудях носив текст «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Нин╕ цей автограф експону╓ться в Л╕тературному музе╖ Укра╖ни в Ки╓в╕. П╕д ст╕нами Стал╕нграда за к╕лька дн╕в до сво╓╖ загибел╕ сп╕вав цю п╕сню геро╖чний син ╕спанського народу Рубен ╤барур╕, а в Рус╕ Опору ╖╖ зачаровано слухали у виконанн╕ Нац╕онального героя Франц╕╖ Василя Порика його бойов╕ побратими.
Тр╕умфальн╕ шляхи укра╖нсько╖ п╕сн╕ на р╕зних мерид╕анах ╕ широтах земл╕ уважно простежив у сво╖х працях, зокрема в монограф╕╖ «Укра╖нська п╕сня в св╕т╕» (К., 1989), подвижник укра╖нсько╖ науки Григор╕й Нудьга. А В. В╕тенко, працюючи близько трьох рок╕в в ╤ран╕, завжди возив ╕з собою ауд╕окасети ╕з записами укра╖нських народних п╕сень, серед яких була ╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Коли його знайом╕ ╕ранц╕ вперше почули наш╕ п╕сн╕, то не зрушили з м╕сця, поки не переслухали все, що було в записах укра╖нського геолога. Один ╕з них, захоплений почутим, сказав: «Це музика сирен, про яких ╕деться в грецьких м╕фах. Т╕льки така музика могла зачарувати стародавн╕х грек╕в та ╕нших мандр╕вник╕в, як╕ потрапляли в П╕вн╕чне Причорномор’я».
Романс «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» давно став народною п╕снею у Болгар╕╖, Югослав╕╖, Дан╕╖, Канад╕, США.
Музичн╕ образи п╕сн╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» виявилися сп╕взвучними з мистецькими смаками ╕ настроями аматор╕в сп╕ву в далек╕й Мексиц╕. Про те, як сприйняли п╕сню С. Руданського жител╕ Мех╕ко – столиц╕ кра╖ни, – розпов╕в на стор╕нках журналу «Всесв╕т» (1972, № 6) укра╖нський поет ╕ артист балету Олесь Дор╕ченко. Наприк╕нц╕ 1971 р. йому випало в склад╕ Державного заслуженого академ╕чного хору ╕м. Г. Верьовки виступати на Американському континент╕. «Пригаду╓ться, – пише в╕н, – це було в Мех╕ко. Ми були на площ╕ Гар╕бальд╕, там, де безл╕ч мексиканських оркестр╕в завжди грають сво╖ н╕жн╕ п╕сн╕. Ми слухали ╖х. А пот╕м взяли й засп╕вали «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну»... Вмить усе вщухло, замовкли ╕ голоси, ╕ ╕нструменти, ╕ люди один за одним п╕дходили до нас, п╕дхоплювали мелод╕ю ╕ акомпанували нашому сп╕вов╕. А тут гроза... Як ударить гр╕м, та як упер╕щить дощ – ми вс╕ мерщ╕й, до сво╖х автобус╕в.
Рушили. ╥демо поволеньки. Дощ лл╓, а ззаду йде ц╕лий натовп з оркестром ╕ гримить «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну»...
╤ нарешт╕ зворушливий факт з мистецького життя останн╕х рок╕в. У жовтн╕ 1990 р. в Ки╓в╕ виступав дивовижний хор з Голланд╕╖, що ма╓ назву «В╕зант╕йський». При╓мною неспод╕ванкою для киян було те, що цей сп╕вочий колектив склада╓ться виключно з голландц╕в ╕ викону╓ в╕н лише укра╖нськ╕ п╕сн╕, в тому числ╕ й «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». ╢диним укра╖нцем у В╕зант╕йському хор╕ тривалий час був його кер╕вник Мирослав Антонович. Голландц╕ об’╖здили весь св╕т ╕ лише тепер, коли Укра╖на в╕дновила свою державну незалежн╕сть, зав╕тали до ╖╖ столиц╕. Усп╕х був надзвичайний.
Популярна п╕сня С. Руданського ╕ на теренах колишнього Союзу: на Кубан╕, в Поволж╕, в Сиб╕ру ╕ на Далекому Сход╕, в Республ╕ц╕ Ком╕ й Дагестан╕, в Казахстан╕, Б╕лорус╕ ╕ Молдов╕. Так, у репертуар╕ Дагестанського державного ансамблю п╕сн╕ ╕ танцю разом з укра╖нськими народними п╕снями була й н╕жно-тужлива окраса нашо╖ п╕сенност╕ – «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». ╥╖ сп╕вав ╕ Ансамбль п╕сн╕ й танцю Радянсько╖ Арм╕╖ ╕м. О. Александрова.
У Канад╕, у пров╕нц╕╖ Ман╕тоба, п╕сню «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» вперше почула ще до Першо╖ св╕тово╖ в╕йни поетеса Флоренс-Рендел Лайвсей (1874-1953); ╖╖ сп╕вали селяни-ем╕гранти з Галичини. Враження було таке сильне, що Ф. Лайвсей переклала тв╕р С. Руданського англ╕йською мовою й опубл╕кувала його разом з доб╕ркою ╕нших укра╖нських п╕сень, думою «Маруся Богуславка», поез╕ями ╤. Котляревського,
Т. Шевченка, Ю. Федьковича та С. Воробкевича у книжц╕ сво╖х переклад╕в «П╕сн╕ Укра╖ни» з русинськими в╕ршами (1916).
Наприк╕нц╕ XIX – на початку XX ст. п╕сня «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» зазвучала польською мовою у переклад╕ ╤. Франка, рос╕йською у переклад╕ П. Грабовського, угорською у переклад╕ Г. Стрипського, французькою у переклад╕ нев╕домого автора. У 1924 р. ╖╖, як ╕ низку ╕нших укра╖нських п╕сень, переклав ╕тал╕╓ць Вольфанго Джуст╕.
Простежуючи осяйн╕ шляхи п╕сн╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» на св╕тових обширах, мимовол╕ згаду╓ш роздум славного сина Укра╖ни композитора ╕ поета Олександра Б╕лаша про вселюдське значення музично-п╕сенно╖ культури, що поста╓ з народних глибин. «У хорошо╖ п╕сн╕ – завидна доля, – зазначив великий митець. – У не╖ ╓ день народження ╕ нема╓ дня смерт╕. Вона – над потоками л╕т, над швидкоплинним часом. Ма╓ пост╕йну прописку – р╕дну землю... Справжня п╕сня не засиджу╓ться вдома – ╖╖ п╕дхоплюють, розносять по св╕ту ╕нш╕ народи, якщо вона близька ╖м по духу, коли з╕гр╕ва╓ душу. Хороша п╕сня завжди знаходить дорогу до серця друга, незалежно в╕д його нац╕ональност╕, тому не почува╓ себе чужою далеко в╕д дому...».
До таких п╕сень належить ╕ св╕товий романс Степана Руданського та Людмили Александрово╖ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», славетний г╕мн Укра╖н╕, що народився в серцях його автор╕в у хвилини найвищого творчого натхнення.
Борис ХОМЕНКО,
Кость ХОМЕНКО.
м. В╕нниця.

Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну
Музика Л. Александрово╖
В╕рш╕ С. Руданського

Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну,
Де покинув я д╕вчину,
Де покинув кар╕ оч╕, –
Пов╕й, в╕тре, оп╕вноч╕.
М╕ж горами там долина,
В т╕й долин╕ ╓ хатина,
В т╕й хатин╕ д╕вчинонька,
Д╕вчинонька-голубонька.
Пов╕й, в╕тре, до сх╕д сонця,
До сх╕д сонця, край в╕конця,
Край в╕конця пост╕ль б╕ла,
Пост╕ль б╕ла, д╕вка мила.
Пов╕й, в╕тре, тишком-нишком
Над рум’яним, б╕лим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.
Чи спить мила, чи збудилась,
Спитай ╖╖, з ким любилась,
З ким любилась ╕ кохалась
╤ любити присягалась.
Як заб’╓ться ╖й серденько,
Як з╕тхне вона тяженько,
Як заплачуть кар╕ оч╕, –
Вертай, в╕тре, оп╕вноч╕!
А якщо мене забула
╤ другого пригорнула,
То розв╕йся край долини,
Не вертайся з Укра╖ни!..
В╕тер в╕╓, в╕тер в╕╓,
Серце тужить, серце мл╕╓,
В╕тер в╕╓, не верта╓,
Серце з жалю завмира╓.

1856 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7641

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков