Версiя для друку Обговорити в форумi

BІРТУАЛЬНИЙ БАЛЬЗАМ

На людей, які пережили жахи комуністичних чи фашистських диктатур, вже одне тільки слово демократія діє як цілющий бальзам. Це добре усвідомлюють політологи, і кожен з кандидатів у депутати, навіть з тих, які сповідують диктатуру, обіцяє народу демократію. Народ вірить і голосує «за». А потім виявляється, що той бальзам і гіркий, і пекучий, і не лікує, а лише ятрить душу. Чому? Тому, що насправді кандидати думали не про народ. Вони хотіли лише сподобатись йому, мімікруючи в жаданий для народу образ. А заручившись його довірою, реалізовували свої корисливі, егоїстичні мрії про дачки, тачки, багатомільйонні вклади в банках. Причому реалізовували не за рахунок власного трудового внеску в суспільну комору, а за рахунок праці народу, привласнюючи його здобутки.
 А ще тому, що народ не знає, що таке справжня демократія і не може ні звинуватити депутатів у шарлатанстві, коли ті антинародність називають народовладдям, ні відсторонити брехунів (обіцяли, а не покращили життя) від влади. Ті завбачливо унеможливили це введенням особливого для себе статусу недоторканності. От і маємо те, що маємо, як мудро заявив головний ідеолог компартії, всівшись у крісло Президента незалежної України. А ще мудріше він зробив промовчавши, чому ми маємо саме таку ситуацію і кому маємо завдячувати її появою.
Самому ж народу, який не вивчав ні політекономії, ні теорії держави і права, ні риторики, а годував генеральних секретарів та їхніх численних прихвоснів, важко розібратись, що за світло випромінюється від обіцяного світлого майбутнього черговим піклувальником, який не соромлячись біле називає чорним, а чорне – білим і так жонглює словами, як циркач булавами. Послухаєш і замилуєшся. Скаже, що все це, що маємо, і є демократією, і ми віримо. А так воно чи ні, спробуй розберись у цих «ізмах». І тільки коли заявляють, що нема грошей на нашу українську книжку, що береги річок, морів, озер вже не належать народу, що в нас лишилось лише одне право – прислуговувати новоявленим комуністичним капіталістам, починаємо усвідомлювати, що з тією демократією щось не те коїться, що вона більше схожа на свого антипода, ніж на себе. І настирнішою стає думка: а чи демократія це – коли народу погано? Чи може народ бути нещасливим, коли всі роблять усе в ім’я народу? Починаємо придивлятися і помічаємо, що й самі демократії бувають різні. А коли одним словом позначають відмінні явища, то це вже шарлатанство, нас дурять. Та от чи вистачить кожному знань і часу, щоб розібратись, хто це робить і для чого? Та ще в такому шаленому потоці дезінформації.
Візьмемо для прикладу Росію, найдемократичнішу, за висловом Путіна, державу. Державою якого народу вона є: німецького, татарського, чеченського, башкирського…? Адже Росія – об’єднання багатьох народів і держав. А чи є там хоч один народ, крім російського, мова якого була б державною? Чи може там хоч один не російський народ проводити свою національну політику, незалежну від Кремля? Чи може він у разі незгоди вийти зі складу Росії? Ні, і доля Чечні – яскраве тому підтвердження. Будь-які дії, що витісняють російську мову, гальмують російську культуру, послаблюють єдність і могутність Росії, вважаються найтяжчим злочином і караються «мочением в сортирах». А про такі шизофренічні «вивихи», як заборона демонстрації фільмів у кінотеатрах російською мовою «потому что экономически невыгодно тратить деньги на перевод с английского», не згадують навіть параноїки. Їх не тільки вмить стерли б на порох, а ще й ярлик фашиста начепили б. Тож однозначно: Росія – держава російського народу. І в цьому сенсі не можна не погодитись з росіянами, що їхня держава – демократична. Шкода тільки не росіян, на руїнах держав і народів яких росіяни розбудовують своє націоналістичне «отєчєство». Не російський менталітет тому виною. Вони борються за своє майбутнє. Адже без національної держави немає народу. Винна імперія і ті зрадники народів, які за владні крісла й імперські подачки завели свої народи в імперський хомут. І в «сортирах мочат» чеченців не тому, що росіяни страждають ксенофобією, а тому, що в одній державі не може бути два незалежних народи. Не можна одночасно говорити двома державними мовами, як і не можна побудувати велику Росію, розбудовуючи велику Чечню. Це ще раз доводить антинародність і утопічність імперій, де навіть демократія для одних стає диктатурою для інших. Тільки вільна національна держава може принести свободу і щастя. Саме тому в 1991 році народи, які зберегли свою життєздатність, вийшли зі складу Російської імперії, взявши курс на побудову власних держав. Ті ж, у кого не вистачило сил, лишились «подбрюшием России», щоб остаточно зникнути з лиця землі, ставши субстратом для розквіту російської нації. Таку політику росіяни називають демократією. І не тільки ті, хто є громадянами Росії, а й ті, хто прийняли громадянство інших держав.
Але подивіться, як різко змінюються їхні погляди, як змінюють вони значення, що вкладають у поняття демократії, коли мова заходить про інші держави, зокрема Україну. Ті ж самі росіяни, які вимагали від Росії одного «языка» для різних народів, в Україні для єдиного українського народу вимагають як мінімум два. Ті ж самі росіяни, які схвалювали «мочение чеченцев в сортирах» за бажання вийти зі складу імперії, бо це руйнує їхню державу (Чечню вони вважають територією російського, а не чеченського народу), в Україні вимагають створення незалежних від Києва республік. Згідно з їхньою логікою Україна повинна відмовитись від власної національної політики, не вихваляти, а шельмувати національних героїв, молитись не Богу, а Московському патріархату. Ні українській мові, ні українській культурі, ні українському інформаційному простору... Тобто за їхньою логікою демократія – це коли Росія – держава російського народу, Україна – держава російського народу, Литва – держава російського народу... весь світ – держава російського народу. Що то за демократія і як насправді вона називається, людство вже знає. Ну та росіяни (хоч часто й несправедливо) відстоюють свої права, борються за майбутнє своїх дітей, свого народу. А гляньте, як розуміють демократію хохли (недорозвинені українці), як зневажають вони рідну мову, як паплюжать національних героїв, як борються за чужі антиукраїнські інтереси, розвалюючи державу, руйнуючи єдність народу, і думають, що відстоюють демократію.
Тож, як бачимо, демократії бувають різні. А яка демократія панує сьогодні в Україні і чи демократією є вона насправді? Адже демократія – це не політичне шарлатанство, яке народними гаслами прикриває антинародні дії. Народовладдя – це ніби синонім добробуту і процвітанню народу, розквіту його мови, культури, моралі й торжеству справедливості і закону.
А коли сучасні мільярдери, пограбувавши народ, заявляють, що нема грошей на українську книжку, пісню, фільм..., що вода, повітря, земля – це не загальнонародне, а приватна власність, що для того, щоб дихати чи втамувати спрагу ми повинні платити (за блага, які дала нам природа) якомусь пройдисвіту, який відмежував народ від природи парканом, що українцям в Україні нема ні місця, ні права на життя, бо щоб мати їх, треба засіяти кабінет судді мільйонами доларів, то це вже навіть не плутократія. Це відверте, нахабне глузування з народу, визнання його бидлом, нездатним навіть усвідомити своє нищення. Це злочин, найтяжчий злочин, бо спрямований проти народу, проти людяності та ще й у такій цинічній формі.
За 18 років незалежності народу не повернули ні мову, ні права, ні достаток та ще й те, що було, поцупили. Потерпіть, сиреноподібно завивають депутати, роз’їжджаючи на мільйоннодоларових лімузинах із золотими клозетами. Наша держава – молода, їй ще й 18 не минуло. Нахабно брешуть і не червоніють. Хіба Україну ми почали будувати в пустелі? Чи, може, ці депутати в 1991 сідали не в золочені крісла, а на голий пісок? Якби зібрати оті всі їхні мерседеси (самі, бачте, не терплять), всі оті кошти, які вони пропили, прогуляли, розтринькали на коханок, якби зібрати долари всіх засівальників антинародної політики, 10 Україн можна було б збудувати на піску. А вони ж починали у вже збудованій і не найбіднішій з республік Союзу. То про що ж вони лепечуть – про своє небажання служити народу?
Хлібороба, який вкрав у пекарні булочку за 8 копійок, комуністи карали 8-ма роками ув’язнення. А самі розікрали сотні мільярдів доларів народного добра і хоч один сів за ґрати?
Єдине, що залишилось в народу від справжнього народовладдя – це можливість раз на п’ять років віддати свій голос. Але й туди вже добрались щупальці антинародного спрута. За кого народ віддає свій голос, за народного обранця? Ні, адже кандидатів висуває не народ, а та мафія, яка його пограбувала. Одні й ті самі фізіономії, одна й та сама номенклатурна обойма пропонується народу ось уже 18 років. Та й то лише надводна її частина. А що складає її підводну, народ навіть не уявляє. Тож обирає кота в мішку. Не дивно, що результати його не влаштовують.
Помилившись у першій «демократії», народ залишився без національних багатств. Помилка в другій коштувала втрати будь-якого права на захист. Третя позбавила його можливості навіть шляхом виборів впливати на ситуацію. 15-20 кандидатів, за яких він фактично голосує, прикривають решту 430 майбутніх депутатів, яких народ не бачив, не знає, і які так йому служать, що навіть бояться сказати відкрито, що йдуть у депутати. Тож враховуючи логіку розвитку «демократії», важко навіть спрогнозувати, що чекає народ на четвертий раз. Бо ніхто навіть не згадує про покарання злочинців. І ті, хто грабував, хто засівав награбованим, щоб узаконити антинародні діяння, знову йдуть у владу. Народ перешкодити їм ніяк не може. То чи не краще було б спершу, ніж оголошувати дати виборів, заслухати звіт народних обранців. Щоб кожен з них відзвітувався перед народом, де, на якій роботі, за які трудові внески він «заробив» оті мільйони. Щоб народ оцінив його трудові внески і чітко визначив заслужене кожним місце: на Канарах, на нарах, а чи в кандидатах. А вже потім розпочинати вибори. Бо хоч демократія – і бальзам, але коли немає відповідальності влади перед народом, бальзам цей може бути тільки віртуальним.

Павло СУЩЕНКО.
с. Олександрівка,
Красногвардійський район в АРК.

СОБАКИ ГАВКАЮТЬ, А КАРАВАН ІДЕ

У кожного своє уявлення мети,
Собакам треба гавкати, а каравану йти.
Тарас Петриненко.

До нас у Галичину, в її столицю – королівське місто Львів, кілька тижнів тому десантувався пан Базів – президент Центру глобальних та національних досліджень.
Напад він вчинив у стилі бліц-кріг – блискавично і широким фронтом: інтерв’ю з Марією Луговою (яка охарактеризувала його як дуже мудру, зважену людину) на радіо «Незалежність», проведення і показ «круглого столу» на Львівському телебаченні, де всі учасники київського десанту гуділи в одну з командиром дудку, і статті (о, львівські журналісти) – майже в усіх місцевих газетах.
Ми – не лікарі, але п. Базів здається надзвичайно цікавим екземпляром, організм якого виділяє величезну кількість жовчі. За совітів він обливав нею українських буржуазних націоналістів, які боролись за незалежність України (пост ім. Ярослава Галана). Незважаючи на всі його старання, незалежна Україна постала і тепер всі потоки жовчі він спрямовує на українського Президента демократичної країни – Віктора Ющенка, якого не вдалося отруїти. До речі, тоді ніхто інший, а саме християнин Базів «зважено» і «мудро» рекомендував на прес-конференції Ющенкові, перед тим, як їсти, давати пробувати їжу Зінченку...
Вершиною цинізму є статті, якими щедро розродився Базів у газетах «Ратуша» (число 26), «Суботня пошта» (№ № 76, 77) і «Львівська газета» (№ 29). У «Ратуші» він обливає брудом дружину Президента України – пані Катерину. Підписуючись під статтею «християнин Василь Базів», він із зоологічною ненавистю повідує про «рунвістку Кет».
Напевно, християнинові не личить так паплюжити іншу (не зовсім чужу для українців) віру. Тим паче, що п. Василь пише кричущу брехню. «Ви помітили, коли він (В. Ющенко) піариться по церквах, її з ним нема ніколи. До церкви вона не ходить категорично. І не хреститься публічно на молебнях».
Вся Україна і весь світ постійно бачать Президента Віктора Ющенка не тільки з дружиною, а й з трійкою діточок – маленьким Тарасиком, Христинкою і Софійкою в усіх церквах, на всіх молебнях. А те, що пані Катерина хреститься, нещодавно (після опублікованого пасквіля) ми всі могли переконатися, споглядаючи пряму телепередачу з прощі в Зарваниці.
Зрозуміло, що пасквіль спрямований не проти пані Катерини, а проти Президента.
Дружина Президента України – засновник «Фонду-3000», активно втілює в життя проект «Дитяча лікарня майбутнього». Львів недавно отримав від Фонду обладнання для порятунку недоношених дітей. Її приїзд відбувся без помпи, галасу і піару. Ця інтелігентна, шляхетна жінка робить корисну справу спокійно і на фаховому рівні.
У статті «Зрада» в «Суботній пошті» – дуже вдалий епіграф, запозичений Базівим у С. Х’юстона: «Зраджують тільки свої». «У неї всі властивості собаки, крім вірності». Однак все, що там написано про зраду – правда, тільки з точністю до навпаки...
Стиль статей Базіва викликає не тільки недовіру, а й огиду. Відчувається, як той пан бризкає слиною і жовчю в лютій ненависті до Нашого, всенародно обраного Президента України – Віктора Ющенка.
Гуртуймося, об’єднуймося, щоб дати гідну відсіч базівим і іже з ним. Станемо на захист честі та гідності Президента і нашої славної України! І хай нам додадуть завзяття слова Тараса Петриненка із пісні «Караван»:

Не забувай прикмети і ознаки –
І, може, втратиш менше,
ніж знайдеш,
Якщо на тебе гавкають собаки,
Це означає: Ти кудись ідеш.
Християнки

Зірка ВОВКАНИЧ,
Ліда ЦІСИК.
м. Львів.

From: Михаил <LORDnewRAP@mail.ru>
To: wik@swit.crimea.com <wik@swit.crimea.com>
Date: Thursday, August 6, 2009, 7:29:18 PM
—====——====——====——====——====——====——====—
Прочитав у Вашій газеті статтю «Туалетний ляпас», де автор звертає увагу на совість наших можновладців! Про який сором і совість можна говорити! Що це таке, скажімо, наша районна рада (Красногвардійський район в Криму) і не знає! Наведу приклад: на липневій сесії райради з резервного фонду виділяють 40 тисяч гривень на заснування нової районної газети. До речі, газета «Огни маяка» є! Засновник – районна рада і колектив редакції. Головний редактор є депутатом райрайди від Партії регіонів, голова райради – він же голова районної організації ПР. То їм мало однієї газети. Поруч з приміщенням райради знаходиться КСШ №1 в аварійному стані: не побілена, не пофарбована, а те, що робиться – косметичний ремонт за рахунок батьків учнів цієї школи. Це поруч з райрадою, а туалет, звісно, не такий теплий, як у райраді, на вокзалі кращий! Це ще один приклад того, що коли щось потрібно Партії регіонів, то гроші знаходяться!

І ЗНОВ-ТАКИ: МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

Як я писав недавно, облудно дехто каже, що не має значення, якою мовою отримувати інформацію. Я наводив приклад, як при пошуку в Google статей про націоналізм українською та російською мовами, бачимо зовсім протилежні оцінки. А от ще приклад. Нібито український 5 канал має й російськомовні випуски новин. Мене завжди вражало, що, порівняно з україномовними новинами, ті ж самі люди про ті самі речі розповідають російською мовою геть по-іншому! Здається, що 5 канал на цей час перетворився на «Інтер» або ТРК «Україна». Але 4.08.09 в російськомовних новинах 5 каналу в розповіді про торішню російсько-грузинську війну як щось самозрозуміле, загальновідоме й позасумнівне, заявили навіть, що то Грузія почала війну, перша обстріляла Цхінвалі! За весь рік з початку тієї війни жоден український канал в україномовних новинах не повторював цієї російської вигадки. А коли говорять російською, то й справді, й мислити починають по-російськи!

Віктор Леві. м. Дніпропетровськ.

«НЕ НАДО РУБИТЬ ПОД СОБОЙ СУК...»

Шановна редакціє! Я щиро вдячна вам, що ви існуєте, що ваша газета – як промінь світла!
Я – на пенсії, інвалід ІІ групи, але ще займаюся вишивкою. Мені дуже хотілося звернутися через газету до «русскоязычного населения» Криму. Якщо вам неважко, передайте мою замітку в їхню газету (якщо вони її надрукують).

З повагою,
Христина Іванівна МАКСИМОВИЧ.
м. Буськ Львівської області.
* * *
Я – инвалид ІІ группы (проблемы со зрением и передвижением). В июне этого года отдыхала в Феодосии. Очень благодарна феодосийцам, которые с пониманием и сочувствием относились ко мне, и даже иногда подвозили к пляжу (я отдыхала у знакомых).
Но были и другие, которые не только не понимали украинский язык (в таком случае я переходила на русский), но и унижали нас. Ревизор железной дороги, феодосийка, заявила, что ей очень нравится г. Львов, но она не любит «хохлов», потому что у них речь «странная».
Во-первых, она – государственный служащий и должна владеть украинским языком.
Во-вторых, у нас в г. Львове много россиян, но мне никогда не приходило в голову сказать им, что «кацапский» язык мне не нравится. Наверное, сказывается воспитание.
И вообще, поскольку россияне считают нас, украинцев, братским народом, любят петь наши песни, то и наш государственный язык должны изучать, а поскольку они – очень толерантная нация, то должны жить в мире и дружбе со всеми народами, населяющими Крым (украинцами, татарами и др.).
И не надо рубить под собой сук, на котором сидишь. Не обманывать (на автостанции мне продали диск с пейзажами, бракованный), создавать людям, которые приезжают в Крым, хорошие условия, доброжелательно относиться к людям, независимо от их национальности и языка общения.
Много наших людей (с Западной Украины) отдыхают в Турции, Египте, Македонии, Черногории, Болгарии и в других странах. Там цены почти такие же, как в Крыму, а сервис получше, и никто не унижает наших людей, не заявляют, что «хохляцкая» речь – странная, а наоборот, считают украинскую речь приятной и стараются хотя бы несколько слов сказать нашим людям на их родном языке. Думаю, что стоит задуматься крымчанам над моими размышлениями...

ДВА ЛИСТИ – ОДНА «СВІТЛИЦЯ»...
=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=
От: Игорь Петров <ik70@rambler.ru>
Кому: <wik@swit.crimea.com>
Написано: 11 августа 2009 г., 9:44:53
Тема: Закрыли, да и пусть))))))
Файлы: Message.html
——====——====——====——====——
Закрыли ваш антирусский листок – и поделом! Не надо было лезть в политику и транслировать идеи Ющенко в Крыму – он не популярен там. Прекрасно знаете, что Крым – всегда прорусский, что население во многом живет за счет работы на русских туристов и флот, и все равно с упертой нацюковостью лезли во все. Вот и получили. У меня в Симферополе много друзей – так просто смеются: какая такая Светлица? Чего она тут делает?
=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=
Уважаемая редакция газеты «Крымская светлица»!
Пишет вам письмо старый читатель и подписчик газеты Алексей Иванович Данилишин. Я живу в городе Севастополе, меня обслуживает почта № 59 на проспекте Героев Сталинграда, 56. Каждый год, каждую пятницу мне приносили в почтовый ящик газету на украинском языке – «Крымскую светлицу». Я продолжаю выписывать ее и дальше. Выписываю по полугодиям. В первом полугодии газета без задержек поступала из города Симферополя. Она была и в киосках Севастополя. Выписал ее и на второе полугодие. Мне почтальон принесла газету № 31 за пятницу 31 июля 2009 г. Там был вкладыш детской газеты. Я жду каждую пятницу свою любимую «Крымскую светлицу». Но 7 августа, в пятницу, газеты не было. Ходил в киоск – и там ее нет. Ждал в субботу – и опять ее нет в моем ящике. В киоске «Союзпечати» тоже не было. Где вы – никто не знает. Будете вы выходить в свет? Я уплатил деньги за второе полугодие. Я вас поздравлял с юбилеем в конце декабря. Сообщите, где вы? Жду газету, ставшую мне родной, в городе Севастополе. До свидания!

А. И. ДАНИЛИШИН.
г. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 14.08.2009 > Тема "Резонанс"