Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 11.10.2002
ОЙ ТАМ ДАЛЕКО, НА ВОЛИНІ, СТВОРИЛАСЬ АРМІЯ УПА...
Юрій ТІТКО

Без коментарів...
В СИМФЕРОПОЛЕ БУДУТ ЧЕСТВОВАТЬ ГИТЛЕРОВСКИХ ПРИХВОСТНЕЙ?
Некоторые информационные агентства передали сенсационную, если не сказать шокирующую, новость: 13 октября в Симферополе планируется провести торжественные мероприятия в честь 60-летия создания Украинской повстанческой армии (УПА).
Оказывается, в столице Крыма существует целых 18 партийных и общественных организаций, которые инициировали чествование гитлеровских прихвостней. Они откопали около 100 недобитых бандеровцев, которые живут на нашей земле и которым в этот день будут оказывать почести, как национальным героям.
Об отношении крымчан к воякам УПА наша газета писала неоднократно. Участники Великой Отечественной, ветераны, честные граждане выражали гневный протест против решения Львовских властей уравнять в правах и льготах самоотверженных патриотов - участников войны и фашистских недобитков, служивших в УПА.
Тем более кощунственным выглядит заявление оргкомитета этих "торжественных мероприятий" о том, что в националистическом шабаше примут участие и ветераны Советской Армии. В какую больную голову могла прийти мысль, что истинные защитники Отечества будут праздновать юбилей создания армии предателей? Неужели ветераны, пролившие кровь за свободу Родины, могут стоять рядом с убийцами и их покровителями во время молебна и митинга, который планируется у памятника Шевченко? Или они смогут с умилением смотреть, как открывают памятник на могиле "ветерана УПА". А может, будут посещать тех "ветеранов", которые физически не смогут участвовать в торжественных мероприятиях? И такое тоже запланировано.
Подобные действия иначе как провокацией не назвать. Кому и зачем это нужно? - вопрос столь же интересный, сколь и риторический. Чем чреваты подобные провокации - тоже спрогнозировать не трудно.
И еще вопрос: неужели крымские власти дали разрешение на проведение подобных "мероприятий"? А если разрешения не было, что намерены делать, чтобы не допустить оскорбления крымчан в виде "празднования" дня создания армии предателей и убийц?
Дмитрий КУЛИКОВ.
"Крымская правда", № 187, 10.10 2002 г.

Уважаемая редакция!
Хочу с удовлетворением отметить возросшее количество исторических материалов, публикуемых в "КС". Однако хочу ещё раз подчеркнуть мысль о том, что весь процесс возрождения Украины упирается в отсутствие единства в обществе, и пока такое единство не будет создано, ничего в стране не изменится к лучшему. А в создании такого единства, в первую очередь между русскоязычным населением восточных и южных областей и этническими украинцами, прежде всего жителями центральных и западных областей, ведущая роль принадлежит средствам массовой информации, в том числе и "КС". Поэтому ещё раз возвращаюсь к мысли о создании русскоязычного приложения (вкладыша) в Вашей газете. Понимаю, что это сложно и дорого, но ведь надо же двигаться вперёд. Или же пассивно ждать, пока перемрут люди в возрасте от 50 лет и выше естественным путем?
Александр ЗУБКОВ.
г. Севастополь.

ВІД РЕДАКЦІЇ.  Хоча ресурсів ледве вистачає на виробництво української "Кримської світлиці" (Доручення Президента, між іншим, й досі не виконане...), ми й справді готові перекладати нашу газету російською (та бодай китайською!) мовою, лиш би люди, вчитуючись в непросте історичне минуле, ставали терпимішими один до одного. Але чому тільки "Світлиця" має цим перейматися? Ось розсудіть: чи зробить когось із кримчан терпимішим, добрішим, мудрішим те, що ми вичитали недавно в "Крымской правде"? То, може, нехай ліпше російськомовні газети публікують побільше історії і поменше ярликових агіток - хоч зекономимо на перекладах...

ОЙ ТАМ ДАЛЕКО, НА ВОЛИНІ, СТВОРИЛАСЬ АРМІЯ УПА...
Народ, що не пам'ятає своєї історії, приречений на духовне вимирання. І це добре розуміли наші вороги. Тому понад триста років із пам'яті нашого народу насильно виривались цілі пласти історичного буття. Ми пережили періоди величного національного пориву. Але поряд із цим зазнавали катастрофічних падінь.
Українська соборна держава як передумова забезпечення волі, творчої праці та вільного зростання всієї нації - це мета змагань усіх поколінь українського народу. У цій боротьбі український народ завжди опирався на власні сили. Так, навіть у найнесприятливіших умовах він вийшов на арену історії як борець за свої права, щоб завершити свою боротьбу відновленням української державності.
Так було в часи Івана Мазепи, коли Україна потрапила в круговерть російсько-шведської війни. Так було за часів Коліївщини, коли на Україну впала тінь польсько-російського протистояння. Так було і після розвалу самодержавної Росії, коли над нашими землями нависла загроза громадянської війни, і в червні 1941 року, на початку більшовицько-німецької війни, коли український народ опинився у ще складніших умовах. Він був змушений боротись на два фронти, проти двох окупантів як самостійна сила і як єдиновладний володар українських земель.
Потрібно було докласти титанічних зусиль у боротьбі на два фронти: фашистської Німеччини та більшовицької Росії. Так і зрозумів це завдання український народ. Історія німецько-українських взаємин 1941-1944 рр. - це історія грабунку України та жорстокого винищення населення, з одного боку, а з іншого - безкомпромісної боротьби українського народу проти німецьких окупантів, яких він поставив врівень із більшовиками. Це дуже повчальна історія для "добродіїв", що закидають нам те, ніби німецька влада підтримувала український визвольний рух та спрямовувала його дії у вигідне для себе русло.
Потрібно відзначити, що на початку радянсько-німецької війни українське населення зустрічало вермахт як визволителів від більшовицького терору. Тим більше, що передові німецькі частини мирне населення не тероризували.
Але вже у перші місяці перебування німців в Україні люди переконалися, що від зміни окупантів нічого не зміниться.
Галичину було приєднано до польського генерал-губернаторства. Робилося все, щоб українсько-польське протистояння набрало бажаних для німців обертів. Буковину, Трансмістрію та Бесарабію віддавали Румунії як компенсацію за участь у війні.
Услід за ліквідацією української державності 30 червня 1941 року настав безоглядний гестапівський терор проти мирного населення, в першу чергу проти похідних груп ОУН, що прямували на схід України. Ці репресії практично не відрізнялись від "дій" НКВС. Недарма кажуть, що вони "брати-близнюки".
У листопаді 1941 року у Львові було розстріляно 52 активних членів ОУН. 4 грудня 1941 року гестапівці по-звірячому замордували тут крайового провідника і члена Проводу ОУН - Івана Климіва. Поступово терор поширюється і на мирне населення. Вважаючи українські землі "диким сходом", німці  розпочали масові репресії проти місцевого населення ще в набагато жахливіших формах, ніж у раніше окупованих європейських країнах.
Уже восени 1941 року німці наклали на селян контингент - примусову здачу зерна, за що розраховувались горілкою та безвартісними окупаційними марками. Більшовицькі колгоспи перетворювали на "лігеншафти". Така політика призвела до того, що вже після першого року перебування німців в Україні психологічна мобілізація українського народу для активної боротьби завершилася і провід українського підпілля мусив переходити до збройного етапу боротьби. Такою збройною силою мала стати Українська Повстанська армія.
Уже наприкінці 1941 року за дорученням Проводу ОУН починають організовуватись збройні боївки, що ставили своїм завданням самооборону від німців, польських та більшовицьких партизан.
Перший відділ УПА організував на Поліссі в жовтні 1942 року Сергій Качинський, військовий референт ОУН на північно-західних землях. Також восени 1942 року постає сотня УПА під командою сотника Довбешки.
Перші удари сотні УПА спрямували проти більшовицьких диверсантів та польських бойовиків з Армії Крайової (АК). Перший бій з німцями звела сотня Довбешки 7 лютого 1943 року не-подалік містечка Володимирця. У ніч з 10 на 11 березня 1943 року відділ УПА напав на фабрику в с. Оршеві. З ворожого боку загинуло понад 60 осіб. З боку повстанців - четверо, в тому числі командир першого повстанського загону Сергій Качинський.
Навесні 1943 року стихійно виникають відділи УПА на Правобережній Україні. Влітку того ж року починає переорганізовуватись у Повстанську армію Українська самооборона народна в Галичині. Восени 1943 року постають перші повстанські відділи на Буковині та Бесарабії. А вже у травні 1944 року ці відділи приймають назву УПА-Південь.
Поступово сили УПА на початку 1944 року зросли до 30 куренів власних та 15 куренів заприязнених народів. На час другого "пришестя" більшовиків на західноукраїнські землі кількість бійців УПА сягала до 80 тис. і 20 тис. членів союзницьких загонів. Крім цього, існували низка підстаршинських та три старшинські школи. УПА звертає належну увагу на організацію господарського та культурного життя місцевого українського населення. На підконтрольних територіях ліквідовує "лігеншафти", а землі передає у власність селян.
Та найміцніша зброя УПА - ідейно-політична робота. У своїй боротьбі проти обох окупантів УПА наголошувала на спільній боротьбі поневолених народів, що через певний час давало свої позитивні результати. Із числа втікачів із німецьких концтаборів було сформовано узбецький, кавказький та російський курені.
Наближення більшовицьких  армій поставило УПА перед надзвичайно важким завданням. Першим кроком "визволителів" був примусовий набір в армію. Крім цього, на селян було накладено непомірний контингент, що стягали із надзвичайною  жорстокістю. У такій ситуації єдиною силою  опору залишалась УПА. На етапі боротьби від літа 1944 до весни 1945 р. йшлося про те, щоб вистояти, опанувати нові терени та методи боротьби. Головне завдання - партизанськими ударами довести неспроможність міфу про всемогут-      ність НКВС.
З 1946 року розпочався новий етап боротьби УПА. Той факт, що УПА без огляду на величезну матеріально-техніч-ну перевагу ворога та тотальний терор проти місцевого населення зуміла організувати спротив і не давала своїм ворогам відчувати себе господарем на чужій землі, заслуговує на глибоку повагу.
Окремою сторінкою історії УПА є боротьба на Холмщині, Посянні, Лемківщині. Наближення німецько-більшовицького фронту активізує бойовиків АК та інших організацій. На зламі 1943 -1944 рр. АК, ПА і "Баталіони хлопскі" переходять до відкритого винищення українського населення. З встановленням комуністичного режиму в Польщі цей терор посилився. За даними польських спецслужб, загони УПА на Закерзонні нараховували 2 тис. осіб, а підпільна мережа ОУН - 3 тис. осіб. У боротьбі з ними поляки зазнавали значних втрат, а загибель заступника міністра оборони Польщі Кароля  Сверчевського викликала хвилю терору проти українського населення східних теренів Польщі. Згодом польський прокомуністичний уряд вдався до масового виселення українців з етнічних земель - операції "Вісла".
Нова ситуація склалась після закінчення Другої світової війни. Вона вплинула на структуру та форми боротьби українського підпілля. Це вже не великі бої сотень та куренів УПА, а постійні дрібні сутички з ворогом подрібнених, але тісно організаційно пов'язаних та керованих з єдиного центру повстанських та підпільних груп.
Але з кожним місяцем у 1948 - 1949 рр. боротьбу було вести дедалі важче. Комуністичний режим кидає проти повстанців великі з'єднання МДБ, МВС, ЧА. Дії повстанців ускладнюються постійними блокадами сіл, доріг та лісів. Хоча УПА і в цих умовах не припиняє боротьби. Тільки в 1948 році на теренах 8 областей України відбулося понад 906 різних збройних та політичних акцій УПА, а вже наступного року - понад 1 422 збройні виступи.
Ситуація поступово погіршувалась. Органи МДБ-МВС змінили свою тактику боротьби з повстанцями. Вони здебільшого застосовували так зване прочісування та роздрібнювання. І за такої тактики УПА зазнавала щоденних важких втрат, особливо серед вищого командного складу.
Але прапор збройної боротьби з рук полеглих на полі бою героїв переймали їхні друзі, загартовані в боях лицарі непереможного українського народу. Яскравим прикладом цього може служити святкування в жовтні 1952 р. десятиріччя УПА. Боротьба тривала і не затихала аж до 1991 року в наших серцях та душах.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=76

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков