Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2009 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 31.07.2009
ПЕРЕКАЗИ Р╤ДНОГО КРАЮ

ВАТАГ КАРМАЛЮК

Не за прадавн╕х час╕в, але й не за близьких панували в Укра╖н╕ багат╕╖, а б╕дний безправний люд тяжко трудився на них ╕ жив у злиднях.
╤ от одному см╕ливцев╕ з Под╕лля Устиму Кармалюку не стало сили терп╕ти цю наругу. З╕брав в╕н к╕лька сотень таких б╕дар╕в, як сам, ╕ почав з ними нападати на панськ╕ ма╓тки. Кармалюк в╕дбирав у багат╕╖в скарби й роздавав б╕дним.
Переполошились пани, викликали в╕йсько. На Кармалюка влаштовували зас╕дки та облави. К╕лька раз╕в його ловили, заковували в кайдани, кидали до в’язниц╕. Та зв╕дусюди в╕н ут╕кав: ╕ з неприступно╖ фортец╕ в Кам’янц╕-Под╕льському, ╕ з Сиб╕ру... Люди в╕рили у невловим╕сть свого захисника, перепов╕дали про нього легенди. Н╕бито досить було Кармалюков╕ намалювати шматочком крейди човна на тюремн╕й ст╕н╕, як ст╕на враз розступалася, ╕ Кармалюк з╕ сво╖ми бойовими побратимами опинявся в безпец╕ де-небудь серед швидкоплинно╖ р╕чки.
Селяни переховували народного ватажка, любили його, як могли берегли. Та одно╖ темно╖ ноч╕ його наздогнала-таки ворожа куля.
Спливло немало рок╕в, а в наш╕й – пам’ят╕ й дос╕ живуть назви: Кармалюкова фортеця, Кармалюкова криниця, Кармалюкова скеля чи дуб. ╤ п╕сня «За Сиб╕ром сонце сходить...». Вона теж про Кармалюка.        

ЗАКОН РОДУ

Слухайте, що я придумав! Може, бачили, вчора к╕но по телев╕зору показували? Там один дядько другого цигаркою пригостив, у яку пороху напхав. Той затягнувся – бах-бабах! Вибух! Дим! Лице в дядька чорне-чорн╕с╕ньке. Т╕льки зуби ╕ оч╕ блищать. См╕хота! Так ото я теж таку цигарку п╕дготував. Пороху, правда, не д╕став. Довелося головки з с╕рник╕в зчищати. Намучився. Але ж ╕ цигарка вийшла! Як у к╕но. Тепер би придумати, як ╖╖ д╕дов╕ непом╕тно п╕дкласти. Ход╕мо до нього п╕д пов╕тку. В╕н дошки чистить. Бачите, яка довга стружка з рубанка вилазить, звива╓ться, як гадюка. Розправиш ╖╖, а вона – назад, наче жива.
– А принеси-но цигарку, онучку. Нам цього й треба!
– Бер╕ть, д╕дусю.
Д╕д дяку╓, с╕да╓ на дубовий окоренок, чирка╓ с╕рником.
Що зараз буде? Чи так см╕шно, як у к╕но? Що робитиме д╕д? Зляка╓ться? Лаятиме? Битиме мене? Ну й правильно, якщо битиме. А може, поки не п╕зно – признатись ╕ сказати, щоб д╕д викинув цигарку? П╕зно. Цигарка спалахнула! Ой! Хоч ╕ чекав я вибуху, а злякався.
А д╕д ╕ оком не змигнув, наче й не трапилось н╕чого. Затягнувся рештками цигарки:
– Не балуйся, внучку...
Боже, як соромно! Що я наробив! Т╕кати треба св╕т за оч╕! У хв╕ртц╕ нал╕таю на бабусю:
– Чого це ти ревеш?
– Д-д╕-д...– сльози не дають дороги словам.
– Що д╕д? Набив тебе? – стурбовано пита╓ бабуся.
– Н╕...
Затинаючись, розказую бабус╕ все, як було: ╕ про к╕но, ╕ про с╕рники,
– Пустий ти, пустий, – б╕дка╓ться бабуся. – ╤ що з тебе виросте? Вар’ят який-небудь. Чому б доброму вчився, так н╕. Т╕льки шкоду перейма╓. Скажи, як ти см╕в с╕рники брати?
– Я б╕льше не буду...
– Гр╕ш ц╕на тво╖м словам: тоб╕ пооб╕цяти, що дурному з гори зб╕гти.
– Пробачте, я справд╕ б╕льше не буду...
– Нема тоб╕ прощення – старих людей не шану╓ш, як дикун якийсь.
– Шаную...
– Еге ж, шану╓ш. Оч╕ т╕льки хот╕в д╕дов╕ висмалити...
Бабуся вмива╓ мене, заводить до хати. Ставить на ст╕л борщ, глечик з молоком, да╓ скибку хл╕ба ╕ каже строго:
– По╖си ╕ – спати.
Спати мен╕ зовс╕м не хочеться. Неохоче с╕даю на л╕жко.
– Бабуню, розкаж╕ть мен╕ казку чи якусь давню ╕стор╕ю...
На диво, бабуся в╕дразу почина╓:
– Був колись такий закон – стреблять старих людей, як╕ вже не могли роботу робить. Старший син виводив батька чи мат╕р у глухий л╕с ╕ там кидав. А один чолов╕к п╕шов проти закону: пожал╕в свого батька, заховав його в землянц╕ глибоко в пущ╕.
Р╕к живе старий, другий. Н╕хто про те не зна╓. ╤ впав на ╖хню землю неврожай лютий, а за ним – холодна, затяжна зима. Все по╖ли люди, нав╕ть те, що на нас╕ння лишали. Розмерзлась земля, а с╕яти – н╕чого. П╕шов тод╕ син до батька та й каже: «Будемо погибать, тату. Ус╕ разом...». ╤ заплакав. «Не плач, сину, – каже батько. – ╢ порятунок. Розбери стр╕ху на хат╕, розтруси ╖╖ по полю, ╕ з╕йде те зерно, що в колосках невимолочене лишилось».
Зробив син, як батько вел╕в. А за ним ╕ все село порозкривало сво╖ хати. ╤ з╕йшло жито, густе й могутн╓, ╕ був урожай невиданий. ╤ прийшли до того чолов╕ка люди, ╕ питали, хто навчив його так чинити. ╤ чолов╕к признався, що порушив закон, не вигнав батька. Зажадали люди того д╕да. В╕н вийшов до них, сивий ╕ згорблений, з╕перся на костур ╕ сказав: «Я смерт╕ не боюся, давно готовий до не╖. Убийте мене, а сина пожал╕йте, як в╕н мене пожал╕в».
Заспоко╖ли д╕да люди ╕ прийняли тод╕ новий закон роду – берегти й шанувати старих людей за роки, за мудр╕сть, слухати ╖хню раду й чинити, як скажуть вони. ╤ доглядати ╖х до само╖ смерт╕. А хто не викона╓ цього закону – буде проклятий на в╕ки в╕чн╕...
Мен╕ страшно. Виходить, я порушив закон роду? ╤ це мен╕ нема прощення на в╕ки в╕чн╕? Чого ж я лежу? Б╕гом до д╕дуся!
Михайло МАЛЮК.

НЕВОЛЯ ╤ ВОЛЯ СAMIЙЛА К╤ШКИ

Пливе по Чорному морю турецька галера. На н╕й – вельможа з охороною та ще в╕йська чимало, бо можуть перестр╕ти ╖╖ козацьк╕ чайки – ╕ не з медом тод╕ буде туркам, не врятують ан╕ висок╕ борти, ан╕ гармати, ан╕ в╕трила. Тому сидять високо на щоглах к╕лька яничар╕в ╕ вус╕б╕ч розглядають водний прост╕р. Щастить галер╕ – багато рок╕в н╕де не натикалася на козак╕в.
Не щастить невольникам: знемагають унизу на веслах та все молять Бога, щоб наслав на судно чайки. Визволили б ╖х ╓динокровн╕ брати, ╕ хоч на стар╕сть стали б вони в╕льними. Б╕льш╕сть галерник╕в ще малими д╕тьми потрапила в неволю. Наскочила татарська орда, захопила ясир ╕ погнала його в Кафу на ринок. А там, мов худобу, попродали в рабство. Хто менший був, у яничари взяли, старших веслярами на галери посадили. Так ╕ виросли в невол╕, посив╕ли. ╤ ще ╓ пом╕ж них колишн╕ козаки, що пораненими в полон потрапили. Над такими особливо збиткувалися турки. Спершу н╕би по-доброму пропонували в╕ру перем╕нити, хрести з ши╖ зривали. Хто в╕дступався в╕д християнства, той уже вважався турком ╕ не був рабом. А хто встоював проти ц╕╓╖ спокуси, той зазнавав ╕ наруги, й знущань, ╕ все його ╕снування ставало пеклом. На галер╕, звичайно ж, т╕, як╕ не зреклися в╕ри сво╓╖.
Сумно похилив голову на груди й г╕рку думу дума╓ Сам╕йло К╕шка. Двадцять п’ять рок╕в у невол╕, двадцять п’ять л╕т гребе на галер╕ й часту╓ться канчуками наглядач╕в, як╕ затялися вибити з нього козацький дух, та н╕як не виб’ють ╕ в╕д того ще б╕льше нав╕сн╕ють, шматують його т╕ло канчуками. Мабуть, скоро й заб’ють. Хай так ╕ буде, дума╓ К╕шка, краще смерть, ан╕ж життя в невол╕.
А пот╕м ввижа╓ться йому славне товариство запорозьке, чу╓ться гом╕н С╕ч╕. Було все це колись у далек╕й молодост╕. Ходив з походами, рубався з ворогами, рад╕в перемогам. Те життя йому згаду╓ться як п╕сня, ╕нколи в снах поверта╓ться. А прокинеться – не може на св╕т б╕лий дивитися, тяжка тужба душу точить.
П╕сля чорно╖ безнад╕╖ ╕нколи приходять хвилини, коли раптом в╕риться в те, що настануть ще дн╕ вол╕. ╤ подумав одного разу Сам╕йло К╕шка: якщо н╕хто не може допомогти невольникам, то вони сам╕ соб╕ допомогти мусять. Визр╕в у нього план. Наглядач за веслярами – потурчений слов’янин, що дуже любить випити. Треба п╕дстерегти мить, коли в╕н набамбуриться гор╕лки по сам╕ оч╕, й украсти у нього ключ╕, якими ╖х замкнено на ланцюгах. Под╕лився сво╓ю думкою з невольничим товариством, ╕ стали вони гуртом чекати слушного моменту.
В одному порту галера довго стояла на якор╕. Майже вс╕ турки з╕йшли на берег. А наглядач пив гор╕лку та до галерник╕в промовляв, аби вони християнства зр╕калися, то стануть такими ж в╕льними, як ╕ в╕н. Особливо на К╕шку налягав, бо дуже йому хот╕лося козака в турки переманити. Сам╕йло зав╕в з ним розмову, а наглядач став частувати його гор╕лкою. Наглядач п’╓, а К╕шка в рукав вилива╓. К╕шка тверезий, а наглядач звалився п’яний ╕ захроп╕в. Отод╕ й забрали в нього ключ╕ ╕ вс╕х пов╕дмикали. А коли повернулися турки на судно, кинулися галерники на них ╕ вс╕х перебили.
Так опов╕да╓ народна дума про невольнич╕ роки й урятування Сам╕йла К╕шки. Прилет╕ла по морю галера до укра╖нських берег╕в, ╕ прийшов на С╕ч К╕шка не зламаним у невол╕ чолов╕ком, не колишн╕м рабом, а в╕льним ╕ гордим козаком. ╤ знову були походи, лют╕ битви з ворогом. ╤ завжди попереду був хоробрий Сам╕йло К╕шка, що в╕дразу велику повагу заслужив на С╕ч╕. Бо на козацькому кол╕ обрали його за гетьмана. «Будеш нашим батьком!» – гукали вс╕ братчики, що бували з ним у походах ╕ битвах.
╤ почав К╕шка гетьманувати на С╕ч╕. Виявилося, що в╕н – не т╕льки во╖н хоробрий, а й гетьман мудрий. Завжди в╕дстоював права козацьк╕ перед польським королем, стежив, щоб усе на С╕ч╕ було по сов╕ст╕ й по чест╕. Тому охоче слухалися його ╕ стар╕, й молод╕ козаки.
1600 року Польща почала в╕йну з╕ Швец╕╓ю. Польський король Жигмонт III прислав до Сам╕йла К╕шки посл╕в, як╕ просили козацько╖ допомоги. Довго вмовляли вони гетьмана, нав╕ть погрожували. ╤ в╕н виставив тверд╕ вимоги, аби поляки зобов’язалися шанувати козацьк╕ прив╕ле╖. У Варшав╕ для цього довелося нав╕ть сейм збирати, який прийняв в╕дпов╕дн╕ ухвали.  ╤ т╕льки тод╕ К╕шка на чол╕ чотирьох полк╕в вирушив у пох╕д.
Тяжка то була для козак╕в в╕йна. Не вистачало пров╕анту, козаки мерли в╕д ран ╕ хвороб. В одному з бо╖в наклав головою ╕ славний гетьман Сам╕йло К╕шка. Загинув далеко в╕д р╕дно╖ земл╕, за чуж╕ ╕нтереси.
У в╕дом╕й народн╕й дум╕ про Сам╕йла К╕шку говориться:
Буде слава славна
Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
У пам’ят╕ народн╕й в╕н лишився одним ╕з найдоблесн╕ших з-пом╕ж укра╖нських гетьман╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2009 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7594

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков