Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 17.07.2009
«Я ДО ЯЛТИ ВЕСЕЛКУ-М╤СТ КИНУВ…»
АНАТОЛ╤Й ГРИЗУН

Л╤ТЕРАТУРА
РЯДКИ, НАВ╤ЯН╤ КРИМОМ
В╕домий укра╖нський поет ╕з Сум Анатол╕й Гризун невтомно продовжу╓ творити св╕й поетичний л╕топис Криму. В╕н уже опубл╕кував ╕ на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕», ╕ в зб╕рнику-антолог╕╖ укра╖нських поет╕в про Крим «Люблю тебе, м╕й Криме» (видавництво «Доля», 2008 р╕к), ╕ у сво╖х поетичних зб╕рках «Озимина» та «Золот╕ асонанси» цикли в╕рш╕в, присвячених Криму.
Сонячний п╕востр╕в зачарував поета. Щороку в╕н при╖здить сюди чи то в Будинок творчост╕ письменник╕в «Коктебель», чи то в Ялту, ╕ щасливо по╓дну╓ св╕й в╕дпочинок б╕ля моря з творчою працею. Поет намага╓ться глибоко ув╕йти в тему, – досл╕джу╓, вивча╓, спостер╕га╓, сп╕впережива╓, сам намага╓ться в╕дчути себе у нелегк╕й ╕постас╕ кримського укра╖нця… ╤ море, ╕ гори, ╕ люди, як╕ населяють цей кв╕тучий куточок Укра╖ни, ╖хн╕ проблеми, ╖хн╕ дол╕, ╖хн╕ духовн╕ й матер╕альн╕ запити ╕ ц╕нност╕ – усе це присутн╓ у сво╓р╕дн╕й поез╕╖ Анатол╕я Гризуна.
Дай, Боже, нашому Криму поб╕льше таких чудових митц╕в, котр╕ хочуть художн╕м словом ув╕чнити його красу, запалити сво╓ю любов’ю ╕нших, врешт╕, в╕дкрити Крим для тих, хто ще т╕льки-но збира╓ться колись при╖хати на тепле море, з╕гр╕те лаг╕дним сонцем, до зелених г╕р, до винограду ╕ кизилу, до кипарис╕в ╕ магнол╕й, до запахущо╖ г╕рсько╖ лаванди…
Анатол╕й Гризун в╕дкрив для себе Крим, полюбив його, перейнявся його проблемами, радощами ╕ болями, ╕ в╕н за це в╕ддячу╓ йому добрим творчим настро╓м. А що ще потр╕бно для поета?!

Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

АНАТОЛ╤Й ГРИЗУН
«Я ДО ЯЛТИ ВЕСЕЛКУ-М╤СТ КИНУВ…»

СПОМИН ПРО ГРИГОР╤Я СКОВОРОДУ
Магнол╕╖ б╕жать – на вар’╓те.
Йде кипарис –
 мудрець Сковорода:
Йому, либонь, пов╕да╓ про те
Х╕ба що моря Чорного вода.
Ус╕ м╕ста ╕ села об╕йшов
В╕н в Укра╖н╕, –
лиш не зв╕дав Крим;
Н╕де свого кохання
 не знайшов,
Та кинув океанам мисль – Гольфстр╕м.

ТИ НЕЗНАНА

Коли з╕ходили св╕тила,
Стояв такий незвичний
 штиль, –
Ти н╕жно стопами святила
Казковий мент –
 в╕дсутн╕сть хвиль.
Коли заходили св╕тила,
Повол╕ починався шторм, –
Ти вже долонями святила
Крихтини хл╕ба – чайц╕ корм.

СЕРДОЛ╤К

Б╕ля моря, у передос╕нн╕,
Я знайшов нарешт╕ сердол╕к;
Був у нього
 н╕жно-зорес╕йний
╤ благословенний просто лик.
Хай позаздрять збирач╕
 корал╕в
Неповторн╕й знах╕дц╕ оц╕й:
В кам╕нц╕ – останньому
 сигнал╕ –
Ф╕н╕ш серця ще прося╓ м╕й.

М╤Н╤НУВОРИШ╤
Пробився ранок – ╕ баклани
П╕дступно, хвацько
 ловлять рибу;
Й далеких хмар аероплани
Зд╕ймаються з морського
 глибу.
Вони розкришаться
 на п╕р’я –
╤ розлетяться т╕ п╕р’╖ни.
Чимдуж беру стило й пап╕р я
Для в╕рша
 «Крим – б╕ль Укра╖ни».
Бо вже п╕жони ╕ ф╕тюльки
По Коктебелю вишивають.
Вони не думають
 про тюльку –
При ╓вро сито виживають.
Вони розтринькують доляри
Туди й сюди –
 либонь, премного…
Сусп╕льства нашого алярми,
Вкра╖на, Крим – ╖м н╕ до чого.
Вони ще м╕н╕ крупних клан╕в
╤ резерв╕сти для бордел╕в;
Та проковтнуть ╖х,
 як баклани,
Ротища трест╕в ╕ картел╕в.

ПРИТЧА ПРО МУШЛЮ

В╕рш╕ йдуть –
записувати мушу,
В╕рш╕ йдуть, –
 натхнення, значить, ╓.
Хай позавтра в╕дшукаю
 мушлю,
Що прикрасить декольте тво╓.
Мигавицями проблиснуть
 дв╕ доби ц╕,
Та коли розв╕╓ться п╕тьма,
Прийдуть в тв╕й кур╕нь
 рядки-убивц╕
Й напророчать, що мене нема.
Що розв╕яв бриз
 уже ╕ прах м╕й...
Але ти до берега – мерщ╕й!
Подивись на море
 зором спраглим –
Мушл╕, мушл╕...
 Образ тв╕й ╕ м╕й.

З БЕРЕГА МОРЯ

В╕рте – не в╕рте:
 в коханн╕ я раб таки,
Лиш телеграмно
 про те пов╕стив,
А чайки на мене летять,
мов на клаптики
Порван╕ кимось любовн╕
 листи.

СЕРПЕНЬ – ВЕРЕСЕНЬ – ЖОВТЕНЬ

В серпн╕ – надчиста вода
У Коктебельськ╕й бухт╕,
З м╕сяця й сонця слюда
Пада╓: хвил╕ набухл╕
Котяться на п╕сок
(Кожно╖ хвил╕ довш╕),
На персональних персон
╤ на бомж╕в,
Котр╕ гр╕ють т╕ла
На Коктебельському т╕л╕.
Вереснем пройде ╕мла.
Жовтень у светр╕ вжовт╕л╕м
Листя потрусить в саду,
Як ото дик╕ груш╕.
М╕сяць ╕ сонце слюду
Сипатимуть у душ╕.
Але душа не вгава,
Сили ╖╖ джерельн╕
Будуть всю зиму сп╕вать
В чист╕й вод╕ коктебельн╕й.

КЕРЧЕНСЬКИЙ П╤ВОСТР╤В ВЗИМКУ

Здрастуй, прикерченський
 шельф,
Я – з слобожанських п╕ль.
Сн╕гу в’язка верм╕шель
Пада╓, мов на тар╕ль.
Моря мого межу
Треба демаркувать;
Я Укра╖н╕ служу,
Яко солдат, а не тать!
В дв╕ паралел╕ злились
Море Чорне й Азов –
То Укра╖ни в╕сь,
Свято ус╕х перезов.
Сталий стих╕й дует
Чутен у влад╕ хвиль.
Може, колись Арх╕мед
Тут в╕дкривав ╕ важ╕ль.
А коби Блез Паскаль
Та зав╕тав сюди,
В╕н би на голови скель
Пор╕вну хлюпнув води.
Любки мо╓╖ дача
Схилена на Азов.
Наша любов гаряча
Казкою вс╕х казок.
А на море й протоку,
╤ на визубн╕ скель,
Трохи з п╕вн╕чного боку
Сн╕жна летить верм╕шель.

РЕТРОСПЕКЦ╤Я ДЛЯ ТАТАР

У глин╕ в╕дбилася гот╕в
 навальн╕сть.
К╕ммер╕╖ вогнища –
 з камен╕в-кресив.
Я вийняв кронциркуля
 ╕з готовальн╕,
╤ шлях тих народ╕в
 одразу накреслив.
Вов╕к прямували
 щоразу на Крим –
╤ грецьк╕ галери,
 ╕ арби сельжуцьк╕,
А пот╕м – Г╕ре╖, –
 гареми ╕ крам,
Та зл╕ одал╕ски,
 та оч╕ сердюцьк╕.
Г╕ре╖ хилилися до Укра╖ни
Або до Туреччини...
Часто зраджали.
Вони м╕нарети лишили
 й га╖ нам,
Де персик╕в сп╕ють
 овали й кружала.
Татари лишили
 сади тут сливов╕,
╤ з гронами лози,
 ╕ арфи для вин.
Вони спохватилися:
– Мамо, ой вол╕ б!..
Рос╕я йшла з берлом
 сво╖х Катерин.
Династ╕╖ царськ╕, ╕ Врангель,
 ╕ Стал╕н...
Ус╕, хто належав до проводу
 Криму,
Творцями безчинства
 ╕ вакханал╕й
Вписались в ╕стор╕ю краю
 без гриму.
Хтось хт╕в би м╕сця ╖╖
 переписати
Чи звести усе до г╕рких
 нар╕кань;
Та ймення й топон╕ми –
 зор╕ пульсари...
Святослав...
Князь хоробрий...
Тмутаракань.
╤ знову Вкра╖на,
 строката Вкра╖на –
З тавр╕йських степ╕в –
 ╓вропейський тулпар.
Жертовно, зичливо,
 як мат╕р ╓дина
До серця свого
 притуля╓ татар.
То ваш обер╕г.
Береж╕ть його б╕г.
 
ЧЕРВОНИЙ ЯЛ╤ВЕЦЬ

В Червон╕й книз╕ ял╕вець,
Та в╕н пливе на сувен╕ри, –
Лиш в браконь╓рський
р╕шенець
Таки, ╖й – право,
сумно в╕рить.
За гривн╕, долари, рубл╕
Багристе пада╓ розг╕лля.
Так на чи╖й же ми земл╕?...
На вседовк╕лл╕ –
 вседозв╕лля...

САГА ПРО ОС╤НЬ

Чорноклени стають
 чорнобривцями
╥м верх╕в’я привуглю╓ ос╕нь,
╤ стриж╕ незм╕цн╕лими
 крильцями
Листя збуджують передовс╕м.
╤ воно одл╕та╓, як в╕яльця,
На пожухл╕ радари трав.
Крутоплинно╖ р╕чки вилиця
Бовван╕╓, немов пароплав.
Скоро осен╕ нав╕гац╕я
Поруйну╓ тишу порт╕в,
╤ вишумлюють
 ще на плантац╕╖
Вже мадчар╕* ус╕х сорт╕в.
Ос╕нь пот╕м легкими тацями
Понесе ╖х до кемп╕нг╕в, дач.
Ср╕бен-пром╕нь м╕ж в╕ття –
 танцями,
Хоч од нього коси мантач.
Над садами, ╕ над отавами –
Винображжя – на сто барил,
╤ над стернями золотавими
Губить жайв╕р куплети ╕з крил.
Так щороку ув ос╕нь
 заходити,
Бо вона тоб╕ не чужа,
╤ рад╕ти, ╕ корогодити,
Доки пот╕м не вчу╓ш...
межа...

* Мадчар╕ (грузинською) – молоде вино.

К╤ММЕР╤ЙЦЯМ

Мис Казантип.
Азов.
Райдугу берег з╕гнув.
З-пом╕ж ус╕х аз╕в,
Певно, один збагнув:
Зарились бички в п╕сок,
Бо ╖хня вода й земля,
╥м чхати, що десь на парсек
Лисн╕╓ Чумацький Шлях.
Дал╕ протока.
Керч.
В Чорному мор╕ – кефаль.
Чайки ритм╕чний чирк –
Присп╕в до п╕сн╕
 «Трансфаль...».
Дюнами стали в╕ки.
Сотий народ помер, –
Та помах мо╓╖ руки
╤м’я тво╓ креслить:
«К╕ммер».
 
ФАМ╤ЛЕВ╤ МУСТАФА╢ВУ

Чист╕ ритми татарсько╖ п╕сн╕
╤ вкра╖нський святий
 вокал╕з!...
На земл╕ ц╕й, гаряч╕й
 та пр╕сн╕й,
Тв╕й талант ял╕вцево прор╕с.
Я вслухаюся в звуки
 гортанн╕ –
╤ вчуваю безсмертя народу;
Незвичайне – немовби
 г╕р танок,
Неом╕рне – як море з╕ сходу.
З аз╕атських шатер,
з ╓вропейських фам╕ль
Улягалися звуки у стопи! –
й строфа ╓.
Завойовував чинно естраду Фам╕ль
Мустафа╓в.
...Перекалений степ.
Взелен╕лий сам б╕р
Залишився, як птах
 без крильцяти.
По в╕йн╕ вас везли
 в Туркестан ╕ в Сиб╕р,
Як селян укра╖нських
 в двадцятих.

Повертали там н╕бито
 до пракор╕нь,
Продаючи сестер за калим;
╤ лишили вам мову –
без ╜рунту р╕нь,
У як╕й не вживалося слово
«Крим».
За крамолу сприймали його
 цензори,
У параграфи носом уперт╕;
Та народ усв╕домлював
 сам сенс гори –
Карадаг, Демердж╕,
 Ай-Петр╕.
Те не викаже слово,
та виразить сп╕в:
Не один баритон
 розгортанив.
Невпок╕рний народ
 дочекався, дозр╕в
Аж: на Крим паруси
 розгортати.
В р╕днокрай каравани –
в╕тчизни в╕н хоче –
╤ в найтяжч╕м екстрим╕ мчить п╕сня вздогон, –
Хай там буде естрада ╕ поле сп╕воче,
Або й плаха, петля
╕ телячий вагон.
 
МОРСЬКА Ф╤ЛОСОФ╤Я

Р╕к активного сонця, –
Вибухи вс╕ припали
На кв╕тень,
а вже вогонь цей
Серця моряк╕в приймали.
Пливли пароплави
До Феодос╕╖,
Жадаючи слави
Соб╕, передовс╕м,
Кап╕тани стояли
На палуб╕ вранц╕,
В трубу поглядали
На протуберанц╕;
╤ було ╖м байдуже,
╤ нав╕ть дивно:
Життя в нас не райдужне,
Чому ж сонце активне?
 
БОЛ╤СНИЙ РЕВЕРАНС

Люди ми чи примати
(Спробуй-но – в╕дгадай),
Що волю свою тримати
Не навчимось – ╕ край.
Що ходимо, як потороч╕,
А не плека╓мо сил.
Хтось таки нам наврочив,
Глибоко так обрусив.
Бо в голуб╕й Феодос╕╖,
Де хвил╕ хребти соб╕ гнуть,
Швабрами бабц╕ гундос╕
З Криму НАТО женуть.
Бо на широк╕м простор╕
Р╕дних не чути сл╕в.
То застрашна
 непристойн╕сть –
Оч╕ робить п╕д осл╕в.

БОЖЕ ПРОВИД╤ННЯ

Померзли виноградники
в Криму –
А ст╕льки всохло туй
 ╕ кипарис╕в;
Лиш Карадаг у сивому диму
Сто╖ть соб╕ священиком
 у риз╕.
До нього ангел зав╕та ╕ Бог
На тиху, але бажану розмову,
╤ сонце прив╕та з бок╕в обох,
Неначе ма╓ здатн╕сть
 розумову.
Воно ту гору сприйме
 за в╕втар
Потр╕скану, обв╕трену,
 веселу;
╤ од п╕дн╕жжя з вперт╕стю
 татар
На н╕й краплисто забуя╓ зело.

ПЛАНЕРСЬКЕ

Бухта.
Гора й в╕дроги.
Кард╕ограма хвиль...
Та молодик дворогий
В╕щу╓ де╕нде штиль.
Т╕льки джмел╕-дельтаплани
П╕д веч╕р нав╕юють жур:
Одразу накреслиш плани
Податися на Джур-Джур.
Отут з парашутним шовком
Й в╕трильник╕в полотном
Прошився я синьо-жовтим
Вогнем над терновим дном.

РЕНЕСАНС У ЯЛТ╤

Коли осен╕ середина –
Зацв╕та мушмула японська:
Треба серця ╕ пензля-дива!..
Жаль, померла тор╕к
 Яблонська.
Мушмула все жовт╕╓, жовт╕╓
Всуп╕р хвильного б╕логрив’я.
Ренесанс у природ╕ знов д╕╓
Проти атомного б╕локр╕в’я.
Я до Ялти веселку-м╕ст
 кинув,
╤ гукаю натхнення-нестриму
╤ митця сюди, ╕ мисткин╕
До останньо╖ кв╕тки Криму.
м. Суми.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7530

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков