"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Душі криниця"
#29 за 17.07.2009
«Я ДО ЯЛТИ ВЕСЕЛКУ-М╤СТ КИНУВ…»
АНАТОЛ╤Й ГРИЗУН
Л╤ТЕРАТУРА РЯДКИ, НАВ╤ЯН╤ КРИМОМ В╕домий укра╖нський поет ╕з Сум Анатол╕й Гризун невтомно продовжу╓ творити св╕й поетичний л╕топис Криму. В╕н уже опубл╕кував ╕ на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕», ╕ в зб╕рнику-антолог╕╖ укра╖нських поет╕в про Крим «Люблю тебе, м╕й Криме» (видавництво «Доля», 2008 р╕к), ╕ у сво╖х поетичних зб╕рках «Озимина» та «Золот╕ асонанси» цикли в╕рш╕в, присвячених Криму. Сонячний п╕востр╕в зачарував поета. Щороку в╕н при╖здить сюди чи то в Будинок творчост╕ письменник╕в «Коктебель», чи то в Ялту, ╕ щасливо по╓дну╓ св╕й в╕дпочинок б╕ля моря з творчою працею. Поет намага╓ться глибоко ув╕йти в тему, – досл╕джу╓, вивча╓, спостер╕га╓, сп╕впережива╓, сам намага╓ться в╕дчути себе у нелегк╕й ╕постас╕ кримського укра╖нця… ╤ море, ╕ гори, ╕ люди, як╕ населяють цей кв╕тучий куточок Укра╖ни, ╖хн╕ проблеми, ╖хн╕ дол╕, ╖хн╕ духовн╕ й матер╕альн╕ запити ╕ ц╕нност╕ – усе це присутн╓ у сво╓р╕дн╕й поез╕╖ Анатол╕я Гризуна. Дай, Боже, нашому Криму поб╕льше таких чудових митц╕в, котр╕ хочуть художн╕м словом ув╕чнити його красу, запалити сво╓ю любов’ю ╕нших, врешт╕, в╕дкрити Крим для тих, хто ще т╕льки-но збира╓ться колись при╖хати на тепле море, з╕гр╕те лаг╕дним сонцем, до зелених г╕р, до винограду ╕ кизилу, до кипарис╕в ╕ магнол╕й, до запахущо╖ г╕рсько╖ лаванди… Анатол╕й Гризун в╕дкрив для себе Крим, полюбив його, перейнявся його проблемами, радощами ╕ болями, ╕ в╕н за це в╕ддячу╓ йому добрим творчим настро╓м. А що ще потр╕бно для поета?!
Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
АНАТОЛ╤Й ГРИЗУН «Я ДО ЯЛТИ ВЕСЕЛКУ-М╤СТ КИНУВ…»
СПОМИН ПРО ГРИГОР╤Я СКОВОРОДУ Магнол╕╖ б╕жать – на вар’╓те. Йде кипарис – мудрець Сковорода: Йому, либонь, пов╕да╓ про те Х╕ба що моря Чорного вода. Ус╕ м╕ста ╕ села об╕йшов В╕н в Укра╖н╕, – лиш не зв╕дав Крим; Н╕де свого кохання не знайшов, Та кинув океанам мисль – Гольфстр╕м.
ТИ НЕЗНАНА
Коли з╕ходили св╕тила, Стояв такий незвичний штиль, – Ти н╕жно стопами святила Казковий мент – в╕дсутн╕сть хвиль. Коли заходили св╕тила, Повол╕ починався шторм, – Ти вже долонями святила Крихтини хл╕ба – чайц╕ корм.
СЕРДОЛ╤К
Б╕ля моря, у передос╕нн╕, Я знайшов нарешт╕ сердол╕к; Був у нього н╕жно-зорес╕йний ╤ благословенний просто лик. Хай позаздрять збирач╕ корал╕в Неповторн╕й знах╕дц╕ оц╕й: В кам╕нц╕ – останньому сигнал╕ – Ф╕н╕ш серця ще прося╓ м╕й.
М╤Н╤НУВОРИШ╤ Пробився ранок – ╕ баклани П╕дступно, хвацько ловлять рибу; Й далеких хмар аероплани Зд╕ймаються з морського глибу. Вони розкришаться на п╕р’я – ╤ розлетяться т╕ п╕р’╖ни. Чимдуж беру стило й пап╕р я Для в╕рша «Крим – б╕ль Укра╖ни». Бо вже п╕жони ╕ ф╕тюльки По Коктебелю вишивають. Вони не думають про тюльку – При ╓вро сито виживають. Вони розтринькують доляри Туди й сюди – либонь, премного… Сусп╕льства нашого алярми, Вкра╖на, Крим – ╖м н╕ до чого. Вони ще м╕н╕ крупних клан╕в ╤ резерв╕сти для бордел╕в; Та проковтнуть ╖х, як баклани, Ротища трест╕в ╕ картел╕в.
ПРИТЧА ПРО МУШЛЮ
В╕рш╕ йдуть – записувати мушу, В╕рш╕ йдуть, – натхнення, значить, ╓. Хай позавтра в╕дшукаю мушлю, Що прикрасить декольте тво╓. Мигавицями проблиснуть дв╕ доби ц╕, Та коли розв╕╓ться п╕тьма, Прийдуть в тв╕й кур╕нь рядки-убивц╕ Й напророчать, що мене нема. Що розв╕яв бриз уже ╕ прах м╕й... Але ти до берега – мерщ╕й! Подивись на море зором спраглим – Мушл╕, мушл╕... Образ тв╕й ╕ м╕й.
З БЕРЕГА МОРЯ
В╕рте – не в╕рте: в коханн╕ я раб таки, Лиш телеграмно про те пов╕стив, А чайки на мене летять, мов на клаптики Порван╕ кимось любовн╕ листи.
СЕРПЕНЬ – ВЕРЕСЕНЬ – ЖОВТЕНЬ
В серпн╕ – надчиста вода У Коктебельськ╕й бухт╕, З м╕сяця й сонця слюда Пада╓: хвил╕ набухл╕ Котяться на п╕сок (Кожно╖ хвил╕ довш╕), На персональних персон ╤ на бомж╕в, Котр╕ гр╕ють т╕ла На Коктебельському т╕л╕. Вереснем пройде ╕мла. Жовтень у светр╕ вжовт╕л╕м Листя потрусить в саду, Як ото дик╕ груш╕. М╕сяць ╕ сонце слюду Сипатимуть у душ╕. Але душа не вгава, Сили ╖╖ джерельн╕ Будуть всю зиму сп╕вать В чист╕й вод╕ коктебельн╕й.
КЕРЧЕНСЬКИЙ П╤ВОСТР╤В ВЗИМКУ
Здрастуй, прикерченський шельф, Я – з слобожанських п╕ль. Сн╕гу в’язка верм╕шель Пада╓, мов на тар╕ль. Моря мого межу Треба демаркувать; Я Укра╖н╕ служу, Яко солдат, а не тать! В дв╕ паралел╕ злились Море Чорне й Азов – То Укра╖ни в╕сь, Свято ус╕х перезов. Сталий стих╕й дует Чутен у влад╕ хвиль. Може, колись Арх╕мед Тут в╕дкривав ╕ важ╕ль. А коби Блез Паскаль Та зав╕тав сюди, В╕н би на голови скель Пор╕вну хлюпнув води. Любки мо╓╖ дача Схилена на Азов. Наша любов гаряча Казкою вс╕х казок. А на море й протоку, ╤ на визубн╕ скель, Трохи з п╕вн╕чного боку Сн╕жна летить верм╕шель.
РЕТРОСПЕКЦ╤Я ДЛЯ ТАТАР
У глин╕ в╕дбилася гот╕в навальн╕сть. К╕ммер╕╖ вогнища – з камен╕в-кресив. Я вийняв кронциркуля ╕з готовальн╕, ╤ шлях тих народ╕в одразу накреслив. Вов╕к прямували щоразу на Крим – ╤ грецьк╕ галери, ╕ арби сельжуцьк╕, А пот╕м – Г╕ре╖, – гареми ╕ крам, Та зл╕ одал╕ски, та оч╕ сердюцьк╕. Г╕ре╖ хилилися до Укра╖ни Або до Туреччини... Часто зраджали. Вони м╕нарети лишили й га╖ нам, Де персик╕в сп╕ють овали й кружала. Татари лишили сади тут сливов╕, ╤ з гронами лози, ╕ арфи для вин. Вони спохватилися: – Мамо, ой вол╕ б!.. Рос╕я йшла з берлом сво╖х Катерин. Династ╕╖ царськ╕, ╕ Врангель, ╕ Стал╕н... Ус╕, хто належав до проводу Криму, Творцями безчинства ╕ вакханал╕й Вписались в ╕стор╕ю краю без гриму. Хтось хт╕в би м╕сця ╖╖ переписати Чи звести усе до г╕рких нар╕кань; Та ймення й топон╕ми – зор╕ пульсари... Святослав... Князь хоробрий... Тмутаракань. ╤ знову Вкра╖на, строката Вкра╖на – З тавр╕йських степ╕в – ╓вропейський тулпар. Жертовно, зичливо, як мат╕р ╓дина До серця свого притуля╓ татар. То ваш обер╕г. Береж╕ть його б╕г. ЧЕРВОНИЙ ЯЛ╤ВЕЦЬ
В Червон╕й книз╕ ял╕вець, Та в╕н пливе на сувен╕ри, – Лиш в браконь╓рський р╕шенець Таки, ╖й – право, сумно в╕рить. За гривн╕, долари, рубл╕ Багристе пада╓ розг╕лля. Так на чи╖й же ми земл╕?... На вседовк╕лл╕ – вседозв╕лля...
САГА ПРО ОС╤НЬ
Чорноклени стають чорнобривцями ╥м верх╕в’я привуглю╓ ос╕нь, ╤ стриж╕ незм╕цн╕лими крильцями Листя збуджують передовс╕м. ╤ воно одл╕та╓, як в╕яльця, На пожухл╕ радари трав. Крутоплинно╖ р╕чки вилиця Бовван╕╓, немов пароплав. Скоро осен╕ нав╕гац╕я Поруйну╓ тишу порт╕в, ╤ вишумлюють ще на плантац╕╖ Вже мадчар╕* ус╕х сорт╕в. Ос╕нь пот╕м легкими тацями Понесе ╖х до кемп╕нг╕в, дач. Ср╕бен-пром╕нь м╕ж в╕ття – танцями, Хоч од нього коси мантач. Над садами, ╕ над отавами – Винображжя – на сто барил, ╤ над стернями золотавими Губить жайв╕р куплети ╕з крил. Так щороку ув ос╕нь заходити, Бо вона тоб╕ не чужа, ╤ рад╕ти, ╕ корогодити, Доки пот╕м не вчу╓ш... межа...
* Мадчар╕ (грузинською) – молоде вино.
К╤ММЕР╤ЙЦЯМ
Мис Казантип. Азов. Райдугу берег з╕гнув. З-пом╕ж ус╕х аз╕в, Певно, один збагнув: Зарились бички в п╕сок, Бо ╖хня вода й земля, ╥м чхати, що десь на парсек Лисн╕╓ Чумацький Шлях. Дал╕ протока. Керч. В Чорному мор╕ – кефаль. Чайки ритм╕чний чирк – Присп╕в до п╕сн╕ «Трансфаль...». Дюнами стали в╕ки. Сотий народ помер, – Та помах мо╓╖ руки ╤м’я тво╓ креслить: «К╕ммер». ФАМ╤ЛЕВ╤ МУСТАФА╢ВУ
Чист╕ ритми татарсько╖ п╕сн╕ ╤ вкра╖нський святий вокал╕з!... На земл╕ ц╕й, гаряч╕й та пр╕сн╕й, Тв╕й талант ял╕вцево прор╕с. Я вслухаюся в звуки гортанн╕ – ╤ вчуваю безсмертя народу; Незвичайне – немовби г╕р танок, Неом╕рне – як море з╕ сходу. З аз╕атських шатер, з ╓вропейських фам╕ль Улягалися звуки у стопи! – й строфа ╓. Завойовував чинно естраду Фам╕ль Мустафа╓в. ...Перекалений степ. Взелен╕лий сам б╕р Залишився, як птах без крильцяти. По в╕йн╕ вас везли в Туркестан ╕ в Сиб╕р, Як селян укра╖нських в двадцятих.
Повертали там н╕бито до пракор╕нь, Продаючи сестер за калим; ╤ лишили вам мову – без ╜рунту р╕нь, У як╕й не вживалося слово «Крим». За крамолу сприймали його цензори, У параграфи носом уперт╕; Та народ усв╕домлював сам сенс гори – Карадаг, Демердж╕, Ай-Петр╕. Те не викаже слово, та виразить сп╕в: Не один баритон розгортанив. Невпок╕рний народ дочекався, дозр╕в Аж: на Крим паруси розгортати. В р╕днокрай каравани – в╕тчизни в╕н хоче – ╤ в найтяжч╕м екстрим╕ мчить п╕сня вздогон, – Хай там буде естрада ╕ поле сп╕воче, Або й плаха, петля ╕ телячий вагон. МОРСЬКА Ф╤ЛОСОФ╤Я
Р╕к активного сонця, – Вибухи вс╕ припали На кв╕тень, а вже вогонь цей Серця моряк╕в приймали. Пливли пароплави До Феодос╕╖, Жадаючи слави Соб╕, передовс╕м, Кап╕тани стояли На палуб╕ вранц╕, В трубу поглядали На протуберанц╕; ╤ було ╖м байдуже, ╤ нав╕ть дивно: Життя в нас не райдужне, Чому ж сонце активне? БОЛ╤СНИЙ РЕВЕРАНС
Люди ми чи примати (Спробуй-но – в╕дгадай), Що волю свою тримати Не навчимось – ╕ край. Що ходимо, як потороч╕, А не плека╓мо сил. Хтось таки нам наврочив, Глибоко так обрусив. Бо в голуб╕й Феодос╕╖, Де хвил╕ хребти соб╕ гнуть, Швабрами бабц╕ гундос╕ З Криму НАТО женуть. Бо на широк╕м простор╕ Р╕дних не чути сл╕в. То застрашна непристойн╕сть – Оч╕ робить п╕д осл╕в.
БОЖЕ ПРОВИД╤ННЯ
Померзли виноградники в Криму – А ст╕льки всохло туй ╕ кипарис╕в; Лиш Карадаг у сивому диму Сто╖ть соб╕ священиком у риз╕. До нього ангел зав╕та ╕ Бог На тиху, але бажану розмову, ╤ сонце прив╕та з бок╕в обох, Неначе ма╓ здатн╕сть розумову. Воно ту гору сприйме за в╕втар Потр╕скану, обв╕трену, веселу; ╤ од п╕дн╕жжя з вперт╕стю татар На н╕й краплисто забуя╓ зело.
ПЛАНЕРСЬКЕ
Бухта. Гора й в╕дроги. Кард╕ограма хвиль... Та молодик дворогий В╕щу╓ де╕нде штиль. Т╕льки джмел╕-дельтаплани П╕д веч╕р нав╕юють жур: Одразу накреслиш плани Податися на Джур-Джур. Отут з парашутним шовком Й в╕трильник╕в полотном Прошився я синьо-жовтим Вогнем над терновим дном.
РЕНЕСАНС У ЯЛТ╤
Коли осен╕ середина – Зацв╕та мушмула японська: Треба серця ╕ пензля-дива!.. Жаль, померла тор╕к Яблонська. Мушмула все жовт╕╓, жовт╕╓ Всуп╕р хвильного б╕логрив’я. Ренесанс у природ╕ знов д╕╓ Проти атомного б╕локр╕в’я. Я до Ялти веселку-м╕ст кинув, ╤ гукаю натхнення-нестриму ╤ митця сюди, ╕ мисткин╕ До останньо╖ кв╕тки Криму. м. Суми.
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7530
|