Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3410)
З потоку життя (6643)
Душі криниця (3590)
Українці мої... (1476)
Резонанс (1530)
Урок української (995)
"Білі плями" історії (1699)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИРОСЛАВ МАМЧАК: Н╤Ч НА Р╤ЗДВО
Я, м╕чман Чорноморського флоту ╕ студент-заочник Льв╕вського л╕сотехн╕чного ╕нституту, знаходився...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ЛОТОФАГИ
Мен╕ зда╓ться, що технолог╕ю зради у Севастопол╕ ╕ в Криму в╕дпрацьовували з часу проголошення...


INFORMNAPALM НАВ╤В ДОКАЗИ УЧАСТ╤ ДЕСАНТНОГО КОРАБЛЯ РФ У ЗАХОПЛЕНН╤ КРИМУ
Зазнача╓ться, що у перел╕ку корабл╕в Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, залучених до агрес╕╖ проти Укра╖ни в...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ЛОТОФАГИ
(Продовження, розд╕л I, частина 6. Початок пов╕ст╕ в «КС» №48 за 2019 р.)


ВСЬОГО ЛИШ 20 Л╤Т ТОМУ…
З арх╕ву «Кримсько╖ св╕тлиц╕»




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 17.07.2009
ПОЛТАВСЬКА БИТВА ЩЕ ТРИВА╢...
СЕРГ╤Й ДАВН╤ЧЕНКО

ПОСТАТ╤

«Вс╕ покою
щиро прагнуть,
Та не в ╓ден гуж
вс╕ тягнуть.
Хто направо,
хто нал╕во,
А вс╕ браття!
То-то диво!..»
╤ван Мазепа.

(Продовження. Поч. у № 27, 28).

Б╕льш н╕ж 20-р╕чне гетьманування Мазепи було часом в╕дносного спокою в сам╕й Укра╖н╕. Оск╕льки загальний р╕вень життя простолюду був кращим, н╕ж у Польщ╕ та Москов╕╖, зв╕дти йшли м╕грац╕йн╕ потоки вт╕кач╕в у Гетьманщину. Представники прив╕лейованого стану (старшини, 30 тисяч козак╕в, ╖хн╕ с╕м’╖, а це 160-200 тисяч ос╕б) зв╕льнялися в╕д головних податкових тягар╕в, одержували у приватну власн╕сть землю. За це старшини та козаки мали бути готовими негайно з╕братися у пох╕д на в╕йну на захист краю. Головними платниками податк╕в за доби Мазепи були власники вол╕в, коней, млин╕в, гуралень, купц╕, орендар╕, тобто т╕, хто мав статок ╕ зароб╕ток. Сума збору диференц╕ювалася з урахуванням можливостей платник╕в. Обтяжлив╕сть системи оподаткування становила 1/12 потреби для нормально╖ житт╓д╕яльност╕ окремо╖ людини, тобто 92% виробленого мало залишитись у господаря. Р╕шення щодо економ╕чно╖ д╕яльност╕, у тому числ╕ ╕ систем оподаткування, ухвалювалися на щор╕чних з’╖здах старшин. Гетьман контролював цю сферу ╕ не допускав зловживань. Так, зловживання переяславського полковника Леонт╕я Полуботка стали одн╕╓ю з причин позбавлення його уряду.
Роль ╤. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах ╕стотно╖ зм╕ни духовно-культурного пласту в Укра╖н╕ у 1687-1709 роках наст╕льки визначальна, прозора, що лиша╓ться т╕льки дивуватися тому потужному потенц╕алу, вкладеному часом, ╕стор╕╓ю у цю особист╕сть. Вона уособлювала не т╕льки притаманн╕ доб╕ прагматизм в╕дстоювання владного кр╕сла, безкомпром╕сно╖ боротьби з опонентами, удавано╖ запопадливо╖ служби царям, а й велик╕ можливост╕ неперес╕чного д╕яча культури, справжнього ц╕нителя мистецтва, ревного ╕ небайдужого покровителя церкви.
Лише у душ╕ такого масштабу могли зародитися висок╕ честолюбив╕ помисли повернути В╕тчизн╕, Ки╓ву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира ╕ Ярослава Мудрого. ╤ван Мазепа, зд╕йснюючи св╕й пота╓мний нам╕р зробити Укра╖ну в╕льною, незалежною кра╖ною, велик╕ зусилля спрямовував насамперед на буд╕вництво ╖╖ фундаменту, на основ╕ якого можна було б вибудувати суверенну державу. П╕дмур╕вком ╖╖ буття у тих умовах залежност╕ в╕д Москви могли стати лише висока культура, багате духовне життя, м╕цн╕сть рел╕г╕йних ╕деал╕в, в╕дроджен╕ з ру╖н церкви, монастир╕. Адже т╕льки це давало право показати Укра╖ну ╓вропейським нац╕ям як кра╖ну, яка ма╓ не т╕льки славну давню ╕стор╕ю, а й передову осв╕ту, мистецтво, л╕тературу, побожний, висококультурний народ. Цей план фактично був реал╕зований. Згадане, зокрема, побачили ╕ноземц╕, як╕ про╖жджали Укра╖ною та Москов╕╓ю. Посол Дан╕╖ в Рос╕╖ (1709-1712 рр.) Ю. Юст був непри╓мно вражений у Москв╕ царським оточенням, яке “поводилося без сов╕ст╕ ╕ стиду”, здеб╕льшого було неосв╕ченим, малокультурним. Непривабливу оц╕нку в╕н дав ╕ вс╕м рос╕янам, яких в╕н побачив: груб╕, пихат╕, темн╕, брудн╕. Зовс╕м ╕нш╕ враження у нього склалися в Гетьманщин╕. “М╕сцев╕ мешканц╕, – писав посол, – як взагал╕ все населення Козацько╖ Укра╖ни, в╕дзнача╓ться великою вв╕члив╕стю ╕ охайн╕стю, вдягаються чисто ╕ чисто утримують доми”. За донесенням ╓зу╖та о. Беруля в╕д 15 листопада 1701 року, у Москв╕ набули авторитету ки╖вськ╕ вчен╕, як╕ у рос╕йськ╕й столиц╕ “закладають г╕мназ╕╖”, “скоро зачнуть вчити ф╕лософ╕╖ та богослов╕я, спровадивши з Ки╓ва не т╕льки вчител╕в, а й ученик╕в”.
В основ╕ вс╕х цих позитивних зрушень знаходилась постать гетьмана ╤вана Мазепи – людини високоосв╕чено╖, яка волод╕ла к╕лькома ╓вропейськими мовами, писала в╕рш╕, як╕ ставали народними п╕снями. Поет, бандурист, сп╕вак… Вся Укра╖на сп╕вала п╕сн╕, написан╕ молодим Мазепою. Авторство гетьмана дивом збереглося у одн╕╓╖ п╕сн╕, яка по рад╕о ╕ телебаченню викону╓ться в обробц╕ Миколи Лисенка ╕ переда╓ образ Укра╖ни того часу:
Ой, горе, горе чайц╕ небоз╕,
Що вивела чайченята
 при бит╕й дороз╕…
Точно так само дивом д╕йшла до нас в╕ршована “Дума” Мазепи. Ось ╖╖ початок:
Вс╕ покою щиро прагнуть,
Та не в ╓ден гуж вс╕ тягнуть.
Хто направо, хто нал╕во,
А вс╕ браття! То-то диво!..
Коли написан╕ ц╕ рядки? Триста рок╕в тому чи вчора, у перерв╕ м╕ж депутатським зас╕данням ╕ блокуванням трибуни?..
Якби не зусилля Мазепи щодо збереження нашого культурного надбання, можливо, ╕ не змогли би ми сьогодн╕ милуватися величним Соф╕йським собором, в╕дреставрованим гетьманом, не бачили би дзв╕ниц╕ цього собору, збудовано╖ за його кошт, не милувалися б багатьма спорудами Ки╓во-Печерсько╖ Лаври…
Повернути Ки╓ву належний йому статус найголовн╕шого м╕ста серед ╕нших населених пункт╕в мр╕яли б╕льш╕сть зверхник╕в Гетьманщини. За доби ╤. Мазепи ця ╕дея набува╓ не т╕льки поширення, а й реального вт╕лення. Гетьман спрямову╓ на в╕дбудову, реставрац╕ю церков, собор╕в Ки╓во-Печерсько╖ Лаври, Ки╖вського Братського Богоявленського, Соф╕йського, Кирил╕вського та ╕нших монастир╕в величезн╕ кошти. Вони у десятки раз╕в перевищують вкладення, ктиторство його правлячих попередник╕в. Так, лише на спорудження муру довкола Печерського монастиря ╕ церков було витрачено м╕льйон золотих. Уже в 1705 роц╕ Ф. Прокопович на день св. Володимира зазначав у сво╓му слов╕, що Ки╖в “ус╕ християни одностайно називають другим ╢русалимом ╕ новим С╕оном”.
Гетьман буду╓ церкви, п╕клу╓ться про монастир╕, ╕ там знову постають нов╕ храми.
У Батурин╕ Мазепа почина╓ збирати б╕бл╕отеку, яка швидко зб╕льшувалася. Вв╕бравши найпередов╕ш╕ тод╕шн╕ знання, в╕н спрагло поповню╓ ╖х ╕ нав╕ть у немолодому в╕ц╕ не може об╕йтися без новинок л╕тературного життя, книжок на в╕йськову, ф╕лософську та рел╕г╕йну тематику (у 65-р╕чному в╕ц╕ гетьман дару╓ сво╖й обраниц╕ промовистий доказ його ц╕нн╕сно╖ ор╕╓нтац╕╖ – “гостинця-книжечку”). Любов гетьмана до книжок та письменства виявлялась ╕ в його п╕дтримц╕ книговидавничо╖ та осв╕тньо╖ справи. У 1690 роц╕ з ╕н╕ц╕ативи малоосв╕ченого патр╕арха ╤оакима на церковному Собор╕ було брутально засуджено укра╖нськ╕ книги Симеона Полоцького, Петра Могили, Кирила Ставровецького, Лазаря Барановича та ╕нших. Попри це, у Черн╕г╕вськ╕й друкарн╕ завдяки гетьману ╕ дал╕ виходили духовн╕, науков╕ та художн╕ книжки. П╕д час правл╕ння Мазепи т╕льки у Черн╕гов╕ побачило св╕т близько 50 видань. Пл╕дно працюють тод╕ ╕ укра╖нськ╕ професори, видаючи науков╕ видання та п╕дручники. В╕дразу п╕сля церковно-духовно╖ реакц╕╖, що п╕шла з Москви, Мазепа надав прихисток для спок╕йно╖ та безцензурно╖ роботи у 1690-1692 роках в╕домому укра╖нському письменнику ╕ церковному д╕ячев╕ Данилу Тупталу (з 1702 до 1709 – митрополит Димитр╕й Ростовський), який п╕д Батурином з натхненням пише “Четь╖-М╕не╖”, зустр╕ча╓ться з Мазепою. ╤ван Степанович сприяв висвяченню ╤оанна Максимовича в арх╕╓пископи; завдяки сп╕впрац╕ гетьмана з новим арх╕╓пископом у Черн╕гов╕ почина╓ активно розвиватися книговидання, в ╓парх╕╖ створю╓ться духовно-осв╕тн╕й центр. Коштом гетьмана у 1700 роц╕ ╤оанн Максимович заснував Черн╕г╕вський колег╕ум. Оп╕ку╓ться Мазепа ╕ кар’╓рою зд╕бного ф╕лософа та поета Стефана Яворського, який згодом став екзархом ╕ м╕сцеблюстителем Всерос╕йського патр╕аршого престолу. У гетьманськ╕й резиденц╕╖ певний час мешкав в╕домий арх╕тектор ╕ в╕йськовий ╕нженер Адам Зерникау. Завдяки п╕дтримц╕ гетьмана в╕н завершив у Батурин╕ восьмитомне досл╕дження про побудову фортець. Його перу належить ╕ написана тут праця “Про походження святого духу в╕д святого отця”.
Мазепа сприя╓ створенню для черн╕г╕всько╖ друкарн╕ “паперн╕” при арх╕╓пископськ╕й кафедр╕. Великого значення в╕н надавав створенню належних умов для здобуття ╕ поширення знань у Гетьманщин╕. За його правл╕ння практично вс╕ старшинськ╕ д╕ти здобували осв╕ту у Ки╖вському колег╕ум╕, який восени 1703 року став академ╕╓ю.
Час Мазепи не залишив нам ознак старшинського змагання у побудов╕ розк╕шних палац╕в та ма╓тностей. Найближч╕ соратники гетьмана набут╕ на урядах кошти здеб╕льшого спрямовують на зведення ╕ ремонт дорогих храм╕в, п╕дтримку монастир╕в. Найб╕льший приклад у ц╕й справ╕ подавав сам Мазепа, на вид╕лен╕ ним кошти збудовано 26 собор╕в, церков та дзв╕ниць.
Багато досл╕дник╕в опрацьовують питання культурного буд╕вництва Мазепи, не розглядаючи питання пол╕тичн╕ та державницьк╕. Надамо слово ╢вгену Маланюку: “Коли станемо на точку погляду, що культурне буд╕вництво Мазепи було … лише псевдон╕мом його буд╕вництва державного, обмеженого обставинами, але, тим не менше, реального, – ми будемо ближч╕ ╕сторично╖ правди. ╤ т╕льки з тако╖ точки погляду ми зможемо оц╕нити ╕ далекосягл╕сть зам╕р╕в Мазепи, ╕ велич його в ╕стор╕╖ нашо╖ Батьк╕вщини, велич, що ╓ – для нашого нац╕онального ╕нстинкту – безсумн╕вною… мимо полтавсько╖ катастрофи… Мазепа не лише пост╕йно в╕дчував добре знайомого йому Демона Ру╖ни, а й намацально бачив страшн╕ насл╕дки Ру╖ни в сво╖й щоденн╕й практиц╕ зверхника Кра╖ни. Це була ру╖на, щонайменше, ц╕лого покол╕ння ╕ Мазепа, напевно, дуже гостро уявляв соб╕, яким же страшним могло б бути покол╕ння наступне, покол╕ння в╕думирання Нац╕╖ та пригасання ╕сторично╖ пам’яти народу. ╤ тому його державна стратег╕я була ширша за чисто в╕йськову, бо об╕ймала, правдопод╕бно передовс╕м, боротьбу за молоде покол╕ння, яке мало бути в╕льне в╕д скал╕ченост╕ батьк╕в-сучасник╕в ╕ продукт╕в Доби Ру╖ни.
╤ в ц╕м змаганн╕ з фатальним нуртом ╕стор╕╖, з самим ╖╖ фатумом – саме й поляга╓ титан╕чна велич Мазепи.
Виростити покол╕ння, зд╕бне перебрати й перенести – на перелом╕ стол╕ть – ╕сторичну пам’ять Державно╖ Нац╕╖ в майбутн╓. Виплекати, викохати покол╕ння, що переховало б суверенний Дух Нац╕╖. ╤ Мазепа це робив, мимо вс╕х перешкод ╕ протир╕ч сво╓╖ доби, мимо вс╕х ╕нших надто пекучих завдань, св╕домо ╕ пляново, протягом рекордово-довгого, бо аж двадцятидвохл╕тнього гетьманування. ╤ саме це було генеральною л╕н╕╓ю Мазепи. ╤ саме це св╕дчило про його феноменальну, якусь аж телескоп╕чну ╕сторичну далекозор╕сть”.
Дек╕лька стол╕ть побуту╓ легенда про амурн╕ пригоди молодого Мазепи. Мовляв, молодого шляхтича, який посп╕шав на побачення, зупинив чолов╕к кохано╖ з╕ слугами, обмазав дьогтем ╕ п╕р’ям, нашмагав коня ╕ в╕дправив скакати широкими степами, аж поки к╕нь не впав замертво. Та ще у тридцятих роках ХХ стол╕ття укра╖нець ╤лько Борщак та француз Рене Мартель, працюючи у паризьких арх╕вах, добралися до виток╕в ц╕╓╖ феноменально╖ м╕стиф╕кац╕╖. При двор╕ польського короля Яна Казимира служив француз Ян Хризостом Пассек, який, як в╕н сам зазнача╓, “проваландався двадцять рок╕в по Польщ╕, Рос╕╖, Дан╕╖ та Брандербург╕╖”. Пассек примкнув до конфедерат╕в, як╕ прагнули зм╕щення Яна Казимира. Мазепа, д╕знавшись про це, пов╕домив короля. Це стало причиною сварки м╕ж Мазепою ╕ Пассеком. Француз-авантюрист викрутився на суд╕, бо король прагнув примирення з конфедератами, але зата╖в злобу на Мазепу. Кр╕м того, йому муляло гетьманство ╤вана Мазепи, тому Пассек надрукував сво╖ спогади, в яких крапл╕ об’╓ктивно╖ ╕нформац╕╖ розчинилися у потоках тенденц╕йних розпов╕дей та недоброзичливих вигадок “неймов╕рного брехуна”, за висновком польського л╕тературознавця О. Брюкнера. Наприк╕нц╕ Х╤Х стол╕ття ╕сторик ╤. Каман╕н знайшов в арх╕вах сво╓р╕дне спростування викладених Пассеком верс╕й ╕з життя гетьмана. Як вважа╓ Х. Пеленська, Пассек користувався пл╕ткою або, найв╕рог╕дн╕ше, сам “створив св╕й власний мотив ╤пол╕та”.
Неймов╕рно! Правда про видатну людину ╕ державного д╕яча стол╕ттями трималася у та╓мниц╕, а вигадки якогось шукача пригод тиражувалися ╕ розмножувалися серед десятк╕в покол╕нь людей. Ц╕кава картина! Вороже налаштованим колам завжди хот╕лося виставити гетьмана Мазепу гультя╓м, бабником ╕ волоцюгою. Газети ╕ журнали, особливо у ближньому заруб╕жж╕, друкують новоспечен╕ «досл╕дження», не п╕дкр╕плен╕ н╕чим. А оск╕льки доказ╕в не було ╕ нема╓, повторюють вигадки трьохсотр╕чно╖ давнини.
У житт╕ ╤вана Мазепи були ж╕нки. У 1674 роц╕ в╕н мав дружину в Корсун╕. Як посла до Туреччини в╕д гетьмана Петра Дорошенка у червн╕ його захопили у полон запорозьк╕ козаки. З царсько╖ грамоти д╕зна╓мося, що Мазеп╕ п╕сля повернення з Москви того самого року “жить… вел╕ли с женою и с д╕тьми при сво╖х добрах на сей сторон╕ Дн╕пра”. Про дружину майбутнього гетьмана Укра╖ни збереглося дуже мало св╕дчень. Можливо, другою дружиною ╤вана Степановича була Ганна Половець, дочка б╕лоцерк╕вського полковника Семена Половця. Вона ще у 1650-х роках вийшла зам╕ж за полковника Саму╖ла Фридрикевича. Д╕тей у Мазепи не було, вони померли у ранньому в╕ц╕. П╕сля 1702 року 63-р╕чний гетьман залишився сам, не маючи прямих нащадк╕в. У 1704 роц╕ гетьман зробив св╕й виб╕р – його обраницею стала дочка генерального судд╕ Василя Кочубея Мотря, як╕й на той час виповнилося рок╕в 18-22. В╕кова р╕зниця м╕ж ними була вражаючою. Однак т╕, хто звинувачу╓ Мазепу у блуд╕, не враховують одну сутт╓ву деталь: гетьман домагався руки д╕вчини, яка в╕дпов╕дала йому вза╓мн╕стю. Зрозум╕ти молоду Кочубе╖вну неважко: ╤ван Степанович був для не╖ уособленням мудрост╕, шанованою вс╕ма людиною. Хрещений, який часто гостював у дом╕ Кочубе╖в, м╕г приворожити д╕вчину ╕ знанням мов, ╕ власними в╕ршами. Мова його лист╕в до Мотр╕ н╕жна ╕ зворушлива. “Щаслив╕ мо╖ письма, що в рученьках тво╖х бувають, нежели мо╖ б╕дн╕╓ оч╕, що тебе не оглядають”, – писав в╕н до д╕вчини. Траг╕чно склалися вза╓мини юно╖ Кочубе╖вни з гетьманом. Батьки д╕вчини, д╕знавшись про нам╕р Мазепи одружитися з ╖хньою дочкою, категорично в╕дмовили йому. Дов╕давшись про це, Мотря втекла у гетьманський палац. Дочку Кочубе╖в на прохання Мазепи повернув батькам рос╕йський полковник Григор╕й Анненков. Гетьман був високоморальною людиною, в╕н не м╕г п╕ти проти Бога та звича╖в. Як видно з його лист╕в, плани щодо законного по╓днання з Мотрею в╕н передбачав. В одному з л╕топис╕в ╕деться про те, що Мазепа просив у “малороссийских архиереев и от греческих патриархов разр╕шення на брак”. Але до цього не д╕йшло, оск╕льки в╕н не отримав згоди Мотриного батька. Збереглося дванадцять лист╕в гетьмана до кохано╖ – Кочубей, судячи з усього, викрав ╖х у дочки, додав до свого доносу на Мазепу як св╕доцтво глибоко╖ аморальност╕ гетьмана (а судд╕вський писар слово у слово переписав листи до протоколу ╕ таким чином збер╕г безц╕нн╕ св╕дчення)… У 1707 роц╕ Мотрону в╕ддали зам╕ж за сина генерального судд╕ Семена Чуйкевича. Напередодн╕ Мотря та╓мно переда╓ гетьману записку, яку свого часу знайшов М. Костомаров: “Же хоч так, хоч сяк буде, а любов м╕ж нами не одн╕меться. Нехай Бог несправедливого кара╓, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерт╕ сво╓╖, по длуг слова свого любити ╕ сердечно кохати не перестану, на зло мо╖м ворогам”. Як склалася подальша доля ц╕╓╖ прекрасно╖ ззовн╕ ╕ внутр╕шньо д╕вчини з в╕дданим ╕ люблячим серцем? За деякими даними, з 1733 до 1736 року вона була ╕гуменею Н╕жинського ж╕ночого монастиря, ╖╖ знали як Мелан╕ю Чуйкевич╕вну. П╕сля тяжко╖ хвороби померла 20 с╕чня 1736 року. За ╕ншими джерелами, вона пережила ╕ гетьмана, ╕ чолов╕ка. Семен Чуйкевич виявився в╕дданим прихильником Мазепи, п╕шов з ним до Карла Х╤╤. Перед Полтавською битвою вернувся на рос╕йську сторону, де залишалися дружина з дитиною. Та це не уберегло н╕ його, н╕ родину в╕д сиб╕рсько╖ каторги. Мотрона виростила сво╖х д╕тей, яким н╕яких старшинських прив╕ле╖в не д╕сталося. Поховали ╖╖ у Полтав╕, на окра╖нн╕й Пушкар╕вц╕, в огорож╕ Вознесенсько╖ церкви, де п╕д час Полтавсько╖ битви перебував резерв козацького в╕йська навколо намету Мазепи…
Не можна не сказати дек╕лька сл╕в про поему Пушк╕на “Полтава”. Натхненн╕ пушк╕нськ╕ рядки зм╕цнювали ╕ зм╕цнюють в╕ру багатьох людей у правдив╕сть оф╕ц╕йно╖ царсько╖ верс╕╖. ╤гор Олександрович Шведов у сво╖й книз╕ “Три украинских портрета” (Киев, 2002, КПП “Тираж”) виписав характеристики, якими автор поеми над╕лив ╤вана Степановича. Три глави, як╕ автор назвав п╕снями, 19 книжкових стор╕нок. Але чого т╕льки не пом╕стилося у невеликому твор╕ на адресу великого гетьмана! Але надамо слово ╤горю Шведову: «старец нечестивый», «сердце, окаменелое годами», «бесстыдный», «безумец», восемь раз – «злодей», «бездна роковая души коварной», «чем Мазепа злей, тем сердце в нем хитрей и ложней», «старик надменный»,
«Он не ведает святыни,
Не помнит благостыни,
Не любит ничего…
Кровь готов он лить, как воду,
Презирает он свободу,
Нет отчизны для него»,
«Злой старик», «дерзкий хищник», «старый коршун», «гетман скрытный», «Мазепа козни продолжает, торгует царской головой»…
«Но где же гетман?
 Где злодей?
Куда бежал от угрызений
Змеиной совести своей?»
«И где Мазепа? Где злодей?
Куда бежал Иуда в страхе?
Зачем король не меж гостей?
Зачем изменник не на плахе?..»
«Повсюду тайно сеет яд», «коварная душа», «старец непреклонный», «змий», «душа свирепа и развратна», «старец мрачный», «страдалец хилый», «труп живой», «изменник русского царя», «враг России», «святой невинности губитель»…
Это все, повторю, на 19 страницах поэтического текста! И ни единого слова, ни звука в противовес! Тенденция, или, как у нас еще недавно говорили, социальный заказ на портрет злодея – очевидны.
По-человечески можно понять… Знал Александр Сергеевич Пушкин, что первыми его теперь читают с пристрастием царь и Бенкендорф, шеф жандармов; может, надеялся как-то поправить свои неважные в то время дела – материальные и придворные… Накопилось порядочно карточных долгов, наседали кредиторы… (Великий поэт любил переброситься в картишки, да был неудачлив в игре). Вот и пришлось, как писал впоследствии Маяковский, «ямбом подсюсюкнуть»… Только ведь – напрасно! Для Пушкина все кончилось пулей в живот на Черной речке. Российский царизм обид не забывал…»
╤гор Шведов зверта╓ увагу на дивну однобок╕сть оц╕нок Пушк╕на. Дивну тому, що його дружина – Наталя Микола╖вна Гончарова була прямою правнучкою гетьмана Петра Дорошенка через його другий шлюб у Рос╕╖. А це означа╓, що ╕ сам Олександр Серг╕йович Пушк╕н через дружину – пряма гетьманська р╕дня. Р╕дня тому самому Петру Дороф╕йовичу Дорошенку, який, як ╕ його молодший сучасник ╤ван Степанович Мазепа, бачив Укра╖ну ╓диною, в╕льною, самост╕йною… ╤ тому у родин╕ Пушк╕них, як н╕де, повинн╕ були це знати ╕ в╕дчувати.

(Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7526

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков