Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3609)
З потоку життя (6843)
Душі криниця (3685)
Українці мої... (1500)
Резонанс (1588)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1752)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: МОВНЕ НЕВ╤ГЛАСТВО ЧИ ЗЛИЙ НАМ╤Р?
Для нас, укра╖нц╕в, останн╕ дев’ятнадцять рок╕в виявилися нелегкими роками випробовувань...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: «УКРА╥Н╤-НАЦ╤╥ ПОТР╤БНА НОВА ДЕРЖАВА-УКРА╥НА»
Виника╓ питання, а хто ж пров╕дники нац╕╖, що здатн╕ очолити процес реал╕зац╕╖ ц╕╓╖ нац╕онально╖...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: УКРА╥НСЬКА Л╤ТЕРАТУРА ╤ НАЦ╤ОНАЛЬНА ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
Я не лише письменниця, а й читачка. Мен╕ пощастило в дитинств╕ в╕дчути смак ╕ запах слова р╕дною...


ПОВЕРНЕМО В ШКОЛУ ВИВЧЕННЯ ТВОР╤В С. РУДАНСЬКОГО «НАУКА» ТА «ПОВ╤Й, В╤ТРЕ, НА ВКРА╥НУ…»
Шанобливе ставлення до р╕дно╖ земл╕ у п╕дростаючого покол╕ння вихову╓ться в школ╕ зокрема у...


ШАХТАР ОШТРАФОВАНО ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ НА СТАД╤ОН╤ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ
Про це пов╕домля╓ сайт "Футбол 24".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 17.07.2009
ХТО ОБ’╢ДНА╢ ЧОТИРИ УКРА╥НИ?

╢ДНАЙМОСЯ, УКРА╥НЦ╤!

 Деяк╕ соц╕ологи ╕ пол╕тологи за п╕дсумками р╕зноман╕тних голосувань, перш за все 2004 ╕ 2006 рок╕в, впевнено д╕лять Укра╖ну на чотири електоральн╕ зони.
 До першо╖ належать с╕м укра╖нських областей зах╕дн╕ше Збруча. Цю немалу територ╕ю вони жартома називають «бандер╕вською Укра╖ною». Попри те, що сюди входять проблемн╕ ╕ далеко не мононац╕ональн╕ Буковина ╕ Закарпаття, така назва хоч ╕ умовна, але деякою м╕рою виправдана. Укра╖нство тут збереглося найкраще.
 До друго╖ зони входять: Хмельницька, Житомирська, В╕нницька, К╕ровоградська, Черкаська, Черн╕г╕вська, Сумська, Полтавська та Ки╖вська област╕. Це вже так звана «петлюр╕вська Укра╖на». Частково збережено традиц╕╖, в ус╕х селах ╕ у б╕льшост╕ невеликих м╕ст дом╕ну╓ укра╖нська мова. Цей рег╕он п╕дтримав Помаранчеву революц╕ю.
Одеську, Микола╖вську, Херсонську, Дн╕пропетровську, Запор╕зьку област╕ вид╕лено в окрему зону, яку фах╕вц╕ умовно називають «махновською Укра╖ною». А ось Донецька, Луганська, Харк╕вська област╕ ╕ Крим – це вже «радянська», а точн╕ше «сов╓тська» Укра╖на. Тобто нав╕ть зрос╕йщений П╕вденний Сх╕д ╓ неоднор╕дним.

ЗБРУЧ ПРОСУВА╢ТЬСЯ НА СХ╤Д?
 Отже, под╕л реально ╕сну╓, але чи ╓ ця обставина фатальною для Укра╖ни? Тут я хот╕в би процитувати киянина з кримським кор╕нням, кандидата ╕сторичних наук, пол╕толога ╤горя Лос╓ва:
 «У рос╕йському «укра╖нознавств╕» в╕дчува╓ться ╕нстинктивне бажання звести все укра╖нське до галицького ╕ локал╕зувати його як злояк╕сну пухлину в Галичин╕, в╕дд╕ливши таким чином «правильну» (себто пророс╕йську) Укра╖ну в╕д «неправильно╖». У цьому бажанн╕ прогляда╓ться нам╕р в╕дкинути все питоме укра╖нське за Збруч. Недарма такий «собиратель земли Русской», як В. Жириновський, у сво╖х публ╕чно проголошених планах «при╓днання» Укра╖ни завжди п╕дкреслю╓, що ця нова Малорос╕я не повинна охоплювати Галичину. Саме тому на початку 1990-х рок╕в наш╕ «доброзичливц╕» лякали нас тим, що Укра╖на под╕литься по Збручу. Але з того часу «Збруч» посунувся далеко на сх╕д, ╕ нин╕ тече у сх╕дних районах Полтавщини ╕ Сумщини та п╕вн╕чних районах Черн╕г╕вщини…».
 Отже, не все так траг╕чно. Радянськ╕ побрехеньки про «п╕дступних западенц╕в» уже не сприймаються у Центральн╕й Укра╖н╕. Дез╕нформац╕я впливала на наддн╕прянських укра╖нц╕в, але тимчасово. Виявилося, що ╕з Волинню ╕ Галичиною у них б╕льше сп╕льного, н╕ж в╕дм╕нного. А ось укра╖нофоб╕╖, яку нер╕дко демонструють кримчани, зокрема севастопольц╕, мешканц╕ «петлюр╕всько╖ Укра╖ни» не под╕ляють. Склада╓ться враження, що за 17 рок╕в незалежност╕ «петлюр╕вська» ╕ «бандер╕вська» Укра╖ни зблизились. З цього приводу пол╕толог ╤гор Лос╓в висловився так:
 «На Майдан╕ 2004 року в╕дбулася феноменальна под╕я. Формальна злука ЗУНР ╕ УНР у с╕чн╕ 1919 року нин╕ стала злукою реальною. П╕д час Помаранчево╖ революц╕╖ Зах╕дна ╕ Центральна Укра╖на виступали як ╓дине геопол╕тичне т╕ло. ╢дн╕сть цих рег╕он╕в забезпечила помаранчеву перемогу. Сьогодн╕ нас лякають под╕лом уже не по Збручу, а по Дн╕пру. Що ж, це неабиякий поступ за 15 рок╕в незалежност╕… Тим паче, що геопол╕тичний «Збруч» став реальн╕стю л╕вого берега Дн╕пра ╕ нав╕ть вийшов на кордон Рос╕╖…».

НЕ ВСЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО
 Якщо укра╖нськ╕ школи ╕ справд╕ потроху просуваються на Сх╕д, то УПЦ Московського патр╕архату вперто суне на Зах╕д. Вм╕ло «ос╕длавши» християнську ╕дею, вона створю╓ перш╕ осередки людей, як╕ ставлять п╕д сумн╕в доц╕льн╕сть укра╖нсько╖ незалежност╕. Мовляв, т╕льки разом з братами – рос╕янами ╕ б╕лорусами…
 Ну, це лише на Заход╕ «перш╕ осередки», у Центр╕ серед прихожан УПЦ МП вже ╓ чимало ╕дейних укра╖нофоб╕в (нав╕ть серед громадян укра╖нського походження), а на Сход╕ Укра╖ни взагал╕ йде «зачистка м╕сцевост╕»… Малоймов╕рно, щоб тут зародилося щось нове, активно укра╖нське, державницьке, не наразившись на спротив московськопатр╕ар-хатних структур.
 Отже, якщо на П╕вденному Сход╕ ╕ виросте покол╕ння, яке краще знатиме укра╖нську, то малоймов╕рно, щоб разом ╕з знанням мови прийшла укра╖нська св╕дом╕сть. Все задумано так, щоб вона не прийшла.
 Щоб не бути голосл╕вним, дозволю соб╕ дещо процитувати з альманаху «Воскресение», який виходить у Харков╕ дв╕ч╕ на м╕сяць. Скаж╕мо, в першому числ╕ «Воскресения» за 2009 р╕к в╕дверто рекламу╓ться харк╕вська обласна громадська орган╕зац╕я «Слобожанский выбор». Що вона собою явля╓? Чита╓мо:
 «Объединение единомышленников, выступающих за сохранение восточнославянского цивилизованного единства. Защита прав и свобод русского населения Слобожанщины, его духовных и культурно-исторических традиций. Популяризация, возрождение и защита ценностей общерусской культуры. Восстановление исторической правды. Противодействие национал-фашизму. Защита Канонического Православия».
 О-го! Все з велико╖ л╕тери! Ну й д╕станеться ж «розкольникам»… А що таке «восстановление исторической правды»? У п╕дмур╕вку ц╕╓╖ «правды», на як╕й вибудовувалася Рос╕йська ╕мпер╕я, завжди була брехня. Стосовно ж «национал-фашизма», то це, очевидно, любов до сво╓╖ земл╕ й сво╓╖ мови… Ми вже таке проходили. Т╕льки ран╕ше це називалося «укра╖нським буржуазним нац╕онал╕змом», а тепер, як бачимо, формулювання стало жорстк╕шим: «национал-фашизм». Тому я й кажу про «зачистку м╕сцевост╕». Бо у Львов╕ «Слобожанский выбор» н╕кого не перекона╓, а ось на Харк╕вщин╕… Уяв╕ть соб╕, як почуватимуться м╕сцев╕ недоасим╕льован╕ укра╖нц╕, якщо на них ч╕плятимуть ярлики «нац╕онал-фашист╕в»? Отже, фактично йдеться про поглинання частини укра╖нсько╖ територ╕╖, на як╕й уже не буде м╕сця н╕ демократ╕╖, н╕ укра╖нському слову.
 П╕д рубрикою «Исторические нестыковки» друку╓ться стаття «Бой под Крутами», в якому робиться в╕дчайдушна спроба дегеро╖зац╕╖ укра╖нських студент╕в. Цю ж тему «розробля╓» ╕ Серг╕й Бунтовський, кер╕вник донецько╖ м╕сько╖ орган╕зац╕╖ «Донбасская Русь». Одна лише його фраза чого варта: «Малозначительная стычка, не имевшая никакого военного значения, превратилась в сражение эпического масштаба…».
 До реч╕, стаття пана Бунтовського вийшла п╕д назвою: «Самый позорный день Украины». Це в╕н про 29 с╕чня 1918 року. Виявля╓ться, не було н╕чого. Автор намага╓ться переконати читача: «Именно с легкой руки великого австрийского сказочника-мифотворца Михаила Грушевского пошел гулять миф о 300 украинских спартанцах, отдавших юные жизни за установление украинской независимости…».
* * *
 Отже, з «Воскресением» все зрозум╕ло. В числ╕ третьому за 2009 р╕к надибу╓мо величезну статтю: «Это – наша земля. Земля русская, земля Слобожанская». Бачу, мо╖ припущення про «зачистки» ╕ спроби в╕дторгнення територ╕й недалек╕ в╕д ╕стини. Бо надто вже максимал╕стськ╕ установки. Якби йшлося про збереження мереж╕ рос╕йських шк╕л, збереження рос╕йськомовного простору як такого, то зовс╕м необов’язково перебр╕хувати укра╖нську ╕стор╕ю. З толерантними укра╖нцями не так вже й важко домовитись. Але ╖м потр╕бна повна перемога! ╤ за ц╕ною вони не постоять. Чи витрима╓ Укра╖на цей брутальний натиск Москви? Оптим╕зму ╤горя Лос╓ва у мене нема╓. Роз’╓днан╕сть «помаранчевих», великий ╖хн╕й неусп╕х ставлять п╕д сумн╕в подальше просування «Збруча» на сх╕д.
 Принаймн╕, «як по маслу» цей процес вже не п╕де. Потр╕бна системна робота щодо об’╓днання «чотирьох Укра╖н». Може, нав╕ть якась довгострокова програма. Проте, й тут ╓ певн╕ «але»… Люди, заангажован╕ у велику пол╕тику, цим займатися, скор╕ш за все, не будуть. Адже кожн╕ нов╕ вибори ╓ великою спокусою ефективно «поп╕аритись». Експлуатувати рег╕ональну тему вони вже звикли. Коли ставка робиться на перес╕чного виборця з того чи ╕ншого ц╕лком конкретного рег╕ону, то об’╓днавч╕ ╕де╖, ц╕лком зрозум╕ло, в╕дсуваються на задн╕й план. Адже неодм╕нно довелося б говорити непри╓мн╕ для виборця реч╕, закликати до якихось поступок, компром╕с╕в… Додатков╕ бали, чи то пак голоси, тут не св╕тять.
 Зате це можемо робити ми сам╕ – громадяни Укра╖ни, причому, незалежно в╕д пол╕тично╖ кон’юнктури.

КОНЦЕПЦ╤Я «ЦЕГЛИНОК»
 Незалежну Укра╖ну ми почали будувати без фундаменту. Двадцять рок╕в тому пас╕онарн╕ галичани, як могли, понесли нац╕ональну ╕дею на Сх╕д ╕ П╕вдень. А що р╕вень цих «пох╕дних груп» був невисоким, то й результат, в╕дпов╕дно, виявився скромним. Часто «п╕днесення нац╕онального духу укра╖нц╕в» зводилося лише до вив╕шування синьо-жовтих прапор╕в. Моду на нац╕ональну символ╕ку частково п╕дхопила Центральна Укра╖на – це галичани могли б записати соб╕ в «актив». Зате дал╕ справа не п╕шла, оск╕льки «п╕вденно-сх╕дна» пол╕тика не була як сл╕д розроблена. Те, що сяк-так проходило у Черкасах та В╕нниц╕, зовс╕м не годилося для Донбасу ╕ Криму. Люди не сприймали безапеляц╕йного антикомун╕зму (а що ж несете йому взам╕н?), не вс╕ прагнули укра╖н╕зуватися, а дехто надто бол╕сно сприймав розвал Союзу…
 Комун╕сти, оговтавшись п╕сля короткого пер╕оду розгубленост╕, р╕шуче п╕шли у наступ. Рух не зм╕г опанувати донецьк╕ терени, Слобожанщина ╕ Крим також стали вотчиною комун╕ст╕в. П╕зн╕ше на цих землях «паслися» соц╕ал╕сти, прогресивн╕ соц╕ал╕сти, рег╕онали – хто завгодно, т╕льки не нац╕онал-патр╕оти. Шанс на швидк╕, революц╕йн╕ зм╕ни було втрачено, тепер залиша╓ться х╕ба що еволюц╕я…
 До реч╕, це зовс╕м не безнад╕йна справа. ╤ в Донецьк╕й, ╕ в Луганськ╕й, ╕ в Харк╕вськ╕й областях св╕домих укра╖нц╕в не браку╓, просто треба навчитися ╖х бачити. Бачити ╕ п╕дтримувати. Ми ж ╖х ус╕ двадцять рок╕в або недобачали, або ж бездумно «п╕дставляли» ╕ зраджували. Дивно, що й за таких умов це соколине, козацьке плем’я повн╕стю не перевелося. Будувати «укра╖нську Укра╖ну» без них – нереальна справа! Кожного, буквального кожного треба знати по╕менно! Не варто робити ставку на масову укра╖н╕зац╕ю «згори», через школу. Далеко не кожна формально «укра╖н╕зована» школа може похвалитися ╕стинно укра╖нським духом. А без цього вона буде виховувати в кращому випадку… укра╖номовних кар’╓рист╕в.
 Справжньою «цеглинкою» може бути т╕льки пас╕онар╕й, людина з укра╖нським гор╕нням. Така патр╕отична особист╕сть неминуче буде налаштована на самовдосконалення, матиме навички анал╕тичного мислення. Якщо людина ц╕╓╖ породи «засв╕тилася» в Богодухов╕, Бердянську чи в Мел╕топол╕, то про не╖ в╕дразу ж повинн╕ знати в патр╕отичних структурах Ки╓ва, Львова, Тернополя… Не повчати, не завалювати «парт╕йними дорученнями» (такими речами ми у багатьох в╕дбили бажання займатися укра╖нськими справами), а плекати, як добрий сад╕вник плека╓ плодоносне дерево… Добре, як ╓ людина, ще краще, коли це подружжя, династ╕я, або коло однодумц╕в… Дуже п╕дходив для таких справ ки╖вський Майдан у листопад╕-грудн╕ 2004 року. Там зразу було видно – хто ╓ хто, ╕ бажаюч╕ могли перезнайомитися з ус╕╓ю Укра╖ною. На жаль, тод╕ ми надто покладалися на мес╕й – це було великою помилкою. Зараз у нас така гнила влада, що люди не при влад╕ можуть принести б╕льше корист╕. ╤ дуже важливо, щоб вони у сво╖й д╕яльност╕ враховували одну р╕ч: будь-яка нова тр╕щинка у державному фундамент╕ може стати фатальною для Укра╖ни. Зате все мудре, консол╕дуюче, об’╓днуюче може «л╕кувати» ╖╖, як бальзам! Демагог╕в, попул╕ст╕в треба поступово в╕дсувати в╕д влади. Активн╕ люди «не при влад╕» повинн╕ сказати сво╓ слово. Можливост╕ у них н╕би й менш╕, н╕ж у чиновник╕в, але це лише на перший погляд. ╥х слухатимуть б╕льше! ╤ не треба на цю справу дивитися з песим╕змом: мовляв, де ж узяти таких людей, як╕ ╕ мудрими були б, ╕ Укра╖ну об’╓днували, та ще й не перлися б у чиновницьк╕ структури? Пов╕рте, таких людей нав╕ть серед читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╓ чимало! А ми ж н╕би й не зобов’язан╕ контролювати ситуац╕ю в╕д Закарпаття до Луганська. Тут хоч би з кримськими справами роз╕братися… Але люди, повторюю, ╓. Часом так╕ листи отримую з Дн╕пропетровська чи з Криму, що душа рад╕╓! Наш╕ читач╕ пропонують ц╕лком реал╕стичн╕ рецепти зближення Сходу ╕ Заходу, способи розв’язання багатьох складних проблем. При╓мно, що «св╕тличани» (або значна ╖х частина) ╓ людьми динам╕чними, наполегливими, мудрими.

ПОЗИТИВНИЙ АСПЕКТ «ПЕРЕКОТИПОЛЯ»
 Отже, н╕чого особливого в концепц╕╖ «цеглинок» нема╓. Просто треба усв╕домити, що державна споруда з неба нам не впаде, ╖╖ треба зводити самим. Кожна людина ╓ сво╓р╕дною цеглинкою, тому треба шанувати людей з державницьким мисленням, конструктивних, активних, чесних. Треба тулити «цеглинку» до «цеглинки», збирати, концентрувати все, що об’╓дну╓, сво╓часно в╕дкидаючи «брак» – те, що неминуче дасть колись тр╕щинку…
 Чомусь пригадалася ╕дея нашо╖ в╕домо╖ сп╕вачки Н╕ни Матв╕╓нко, висловлена нею р╕к тому: а що, якби кримчани навчилися створювати земляцтва – черн╕г╕вське, житомирське, волинське, черкаське, запор╕зьке, луганське? Хто зв╕дки походить – до свого кореня хай ╕ тягнеться… ╤ культуру д╕д╕в-прад╕д╕в плекати, розвивати сп╕льними зусиллями. Одн╕ п╕сенн╕ фестивал╕ чого були б варт╕! ╤ бабус╕ збиралися б разом, а онуки-кримчани дослухалися б до ╖хн╕х гов╕рок… Х╕ба це не прив’язувало б Крим до материково╖ Укра╖ни?
 Звичайно, реал╕зувати ╕дею народно╖ сп╕вачки значно важче, н╕ж висловити, але це не прив╕д ╖╖ в╕дкидати зовс╕м. Щось ╕з часом реал╕зу╓ться, але спочатку треба з╕брати «критичну масу» черкащан чи, скаж╕мо, полтавц╕в, яких свого часу доля закинула до Криму. Рок╕в 20 тому у вс╕х радянських республ╕ках з╕ статт╕ в статтю кочували слова: «м╕гранти», «манкурти», «безбатченки», «перекотиполе»… Це письменники взялися рятувати нац╕ональну основу, стрижень укра╖нц╕в, б╕лорус╕в, казах╕в, латиш╕в та ╕нших постраждалих в╕д русиф╕кац╕╖ народ╕в. Терм╕ни мали негативне забарвлення, але ж ╕стор╕ю не перепишеш…
╤ хто в╕зьметься стверджувати, що й нин╕ «м╕гранти» залишаються деструктивною силою? Звичайно, свого часу вони попсували нерви патр╕отичним прибалтам, утворюючи «╤нтерфронти» та «Единства», але й там згодом усе нормал╕зувалося. Найменше проблем було у Литв╕, де ус╕ нелитовц╕ отримали р╕вн╕ з кор╕нною нац╕╓ю права.
 А що у нас? Якщо дуже скрупульозно п╕дходити, то у Криму майже вс╕… м╕гранти. З точки зору кримських татар – це ус╕ слов’яни, а з точки зору слов’ян – «кор╕нн╕ кримц╕» ╕ сам╕ нещодавно прибули з Узбекистану… Сперечатися хто «найкор╕нн╕ший» – марна справа. Навпаки, варто пошукати позитив у тому, що прийнято вважати негативом. Територ╕я проживання повинна стати привабливою для вс╕х. А люди нехай визначаються – ск╕льки «р╕дного» треба збер╕гати у сво╖й душ╕. Тут повинен бути виб╕р, насильно нову ╕дентичн╕сть н╕кому не нав’яжеш…
 Не буду даремно витрачати чорнила, краще процитую чудов╕ поетичн╕ рядки нашого читача з Донецька В╕ктора Калиниченка:
Донбас – Черкащина –
тут в╕дстань недалека,
Якихось рок╕в дв╕ст╕,
 це без див:
Мене од Тясмина,
 мабуть, прин╕с лелека
╤ пом╕ж син╕х терикон╕в
 посадив…
 Якби я складав п╕дручники з ╕стор╕╖, то неодм╕нно цитував би донеччанина Калиниченка у тих розд╕лах, де йдеться про ╕сторичне просування укра╖нсько╖ етн╕чно╖ меж╕ на сх╕д. Тод╕ ╕ вчитися було б ц╕кав╕ше!
 Зрештою, чому т╕льки в п╕дручниках з ╕стор╕╖? У п╕дручниках з генетики також можна. Поетичн╕ рядки добре передають стан душ╕ донецького шахтаря:
Коли я вир╕с, у мен╕
 проснулись гени
╤ так в прабатьк╕вщину
 потягло!
Чи то така козацька доля
 в мене,
Чи справд╕ так усе було?
 ╤ В╕ктор Романович не ╓ тут якимось ориг╕налом. Колись ╕ посол Н╕меччини в Укра╖н╕ Д╕тмар Штюдеман признавався нашим журнал╕стам, що його неймов╕рно тягне на остр╕в Рюген у Балт╕йському мор╕… Очевидно, тому, що предки по батьк╕вськ╕й л╕н╕╖ походять саме зв╕дти. Побувавши згодом на одному з маленьких остров╕в, пан Д╕тмар ус╕ма ф╕брами сво╓╖ душ╕ в╕дчув: його генетична батьк╕вщина саме тут!
 Зд╕йснив мандр╕вку у генетично близьку Черкащину ╕ наш «св╕тличанин» В╕ктор Калиниченко. Подорож його не розчарувала, скор╕ше навпаки:
Цей край Шевченка –
 в╕чна Укра╖на
На роздор╕жж╕ чвар,
 поез╕╖ ╕ цноти,
╤ тут жива ще пам’ять
 Чигирина –
Як л╕ки для донбасько╖
 сп╕льноти.
Я недаремно торкаюся тако╖ складно╖ теми, як генетична пам’ять. Саме це почуття змусило кримських татар зд╕йснити подвиг – покинути обжит╕ м╕сця в Узбекистан╕ ╕ повернутися на землю предк╕в. Генетична пам’ять рос╕ян ╓ добрим захистом в╕д «укра╖н╕зац╕╖». Нав╕ть маленьк╕ дози нашо╖ мови ╓ для них завеликими… Ось т╕льки в укра╖нц╕в з генетичною пам’яттю проблеми. Тут ми явно недопрацьову╓мо, ╕ Н╕на Матв╕╓нко ма╓ рац╕ю. Земляцтва! У Криму та на Донбас╕ нам потр╕бн╕ земляцтва! Звичайно, якби вдалося досягти певних усп╕х╕в на цьому поприщ╕, то й рос╕яни тут же проявили б неабияку активн╕сть – почали б ╕ соб╕ утворювати земляцтва: московське, тамбовське, рязанське… Ну, й нехай. Нам було б легше, бо р╕дн╕ земл╕ ближче.
 Взагал╕, дивно, що такий великий народ, як укра╖нц╕, випуска╓ з поля зору цю важливу тему. Чому спить наш к╕нематограф? Зм╕г же словацький к╕норежисер Олег Гаренчар створити ф╕льм «Кровна ╓дн╕сть». У ньому йдеться про молодого американського програм╕ста Март╕на, який раптом вир╕шу╓ будь-що по╖хати до Словаччини, адже у нього неспод╕вано об╕звалися… словацьк╕ гени.
 А чому мовчать гени кримських укра╖нц╕в? Особливо у д╕тей ╕ внук╕в перших переселенц╕в… Це прикро, бо повноц╕нною людиною стане лише той, хто не дасть об╕рвати ланцюжок ╕сторично╖ пам’ят╕. Б╕льш╕сть «св╕тличан» пам’ята╓ поета з Чорноморського Ореста Корсовецького. Ось в╕н не обривав, тому й був Людиною з велико╖ л╕тери. Про р╕дну В╕нниччину ╕ в Криму не забував:
 При стовп╕ к╕лометровому
 Я на р╕дн╕й сторон╕.
 З поля в цв╕т╕ соняховому
 Гайсин бачу ув╕ сн╕…
 З молодих автор╕в можу пригадати нашу Ольгу Смольницьку. Вона, хоч ╕ з С╕мферополя родом, але н╕коли не забува╓, що предки ╖╖ з козацького, запор╕зького краю. Отже, той факт, що в Криму нам╕шано укра╖нц╕в з ус╕х рег╕он╕в, ╓ скор╕ше позитивним моментом. Ось т╕льки про земляцтва треба подумати! Якщо вдасться провести Конгрес укра╖нц╕в Криму, то цю тему обов’язково треба порушити.

РОС╤ЙСЬКОМОВНИЙ ПАТР╤ОТИЗМ
 Звичайно, знання укра╖нсько╖ мови ╓ р╕ччю необх╕дною. Але пам’ятаймо, що в багатьох рег╕онах Укра╖ни дос╕ нема╓ належних умов для ╖╖ вивчення. ╢, до реч╕, об’╓ктивний показник – мова поез╕╖. ╤ в╕н засв╕дчу╓, що значна частина укра╖нських громадян ╓ рос╕йськомовними. Нав╕ть там, де в б╕льшост╕ шк╕л мовою викладання ╓ укра╖нська. Помилкою було б вважати таких людей громадянами другого ╜атунку. Вони також можуть бути патр╕отами ╕ працювати на об’╓днання вищеназваних «чотирьох Укра╖н». Посуд╕ть сам╕, чи не може льв╕вський поет В╕ктор Мачальський (представник «бандер╕всько╖» Укра╖ни) викликати симпат╕ю у мешканц╕в Запор╕жжя або Гуляйполя? Адже про чорне знамено махновц╕в в╕н пише з великою симпат╕╓ю:
Пробитое пулями
 красных и белых,
Оно пролетало в шрапнели
 аккордах
И в бой выводило не псов
 оробелых,
А самых отчаянных
 и непокорных.
 Хоч сам рос╕янин ╕ син в╕йськовослужбовця, але укра╖нську душу, зда╓ться, розум╕╓:
Им больше степными
 волками не красться,
Не мчаться орлами
 в ковыльное поле –
Под саблями белых,
 Под саблями красных
Легла обреченная
 вольная воля…
 Ось вам ╕ м╕сток м╕ж «бандер╕вською» ╕ «махновською» Укра╖ною. Н╕чого, що м╕сток цей рос╕йськомовний. ╤нших у найближч╕ 15-20 рок╕в може й не бути. Враховуючи тираж╕, укра╖номовна поез╕я виконуватиме х╕ба що роль… кладочок. Але й кладочки, безумовно, потр╕бн╕. Г╕рше, коли н╕чого нема╓. А найг╕рше – це байдуж╕сть до всього, безпам’ятство. Особисто мен╕ близька позиц╕я рос╕янки з Одеси ╤рини Ратушинсько╖, яка в╕дсид╕ла за сво╖ погляди дек╕лька рок╕в. А коли вийшла на волю, то допомагала укра╖нським пол╕тв’язням. Про ╖╖ погляди найкраще говорить ╖╖ поез╕я. Скаж╕мо, у в╕рш «Родина» ╤рина Ратушинська вклала всю силу сво╖х почутт╕в:
Ненавистная моя родина!
Нет постыдней твоих ночей.
Как тебе везло на юродивых,
На холопов и палачей!
Как плодила ты
 верноподданных,
Как усердна была, губя,
Тех – некупленных
 и непроданных,
Обреченных любить тебя!
 У тюрм╕ двадцятивосьмир╕чна ╤рина поводилася з г╕дн╕стю. Не знаю, чому ╖╖ не прийняла Укра╖на час╕в «перестройки»? Сама одеситка вважа╓, що виною всьому ╖╖… рос╕йськомовн╕сть. Укра╖нськ╕ дисиденти ╖й не дов╕ряли повн╕стю, вважали чужою. Звичайно, ╤рину Ратушинську це ображало. Зрештою, вони з чолов╕ком ╤горем Геращенком (укра╖нцем!) пере╖хали до Москви. Виявилося, що у Рос╕╖ н╕кого не хвилю╓, що ╤гор – укра╖нець. Головне, що в╕н – достойний чолов╕к мужньо╖ ╕ порядно╖ ж╕нки. Ось так ми втрача╓мо сво╖х найкращих… Укра╖нську мову, звичайно ж, учити треба. Але особисто мен╕ рос╕йськомовна Ратушинська ближча, н╕ж якийсь корумпований чиновник з ╕деальною укра╖нською вимовою.
 Нашою помилкою ╓ те, що ми не подбали про патр╕отичну, себто проукра╖нську, рос╕йськомовну пресу. Нам потр╕бн╕ мости, а ми дос╕ ходимо по кладочках…

НОВА ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ?
 Чотири роки тому одна з тиражних льв╕вських газет надрукувала на сво╖х шпальтах коротенький д╕алог:
 – Мы приехали на выборы. – Откуда? – Из Киева. – Понятно – из Западной Украины…
 Це було п╕дслухано в м╕стечку Антрацит, що на Луганщин╕. Отже, луганчани сприймають Ки╖вщину ╕ Зах╕д як одне ц╕ле? Тод╕ це зайвий раз п╕дтверджу╓ висновок ╤горя Лос╓ва: «…п╕д час Помаранчево╖ революц╕╖ Зах╕дна ╕ Центральна Укра╖на виступали як ╓дине геопол╕тичне т╕ло».
 Не знаю, що робити – рад╕ти чи засмучуватись? Добре, що Зах╕д ╕ Центр разом, але погано, що луганчани починають вважати Ки╖в чужим.
 Так чи ╕накше, ╕дентичн╕сть з часом може сутт╓во зм╕нюватись. Процеси, пов’язан╕ з╕ зм╕ною ╕дентичностей, варто вивчати. Свого часу я звернув увагу на доб╕рку в╕рш╕в Олега Гончаренка з Мел╕тополя («КС» в╕д 9.01.2009). Дуже тепло в╕н пише про кримських татар. ╤ про газету нашу також. А тепер зверн╕ть увагу на його слова, я ╖х зацитую:
 «На м╕й погляд, «географ╕ю» тематики вашо╖ газети, а отже ╕ «географ╕ю» ╖╖ розповсюдження треба значно розширити, не замикаючись на сво╓му кв╕тучому п╕востров╕. Зрештою, кримська державн╕сть колись простиралася ще й на нин╕шн╕ Микола╖вську, Херсонську, Одеську област╕, на частину сучасного Запор╕жжя, на Кубань… Тобто, ╓ й ╕сторична виправдан╕сть такого поступу…».
 За способом мислення мел╕топольського поета я б назвав «гармон╕затором», миротворцем. В╕н забув ус╕ ╕сторичн╕ образи! Кримських татар в╕н вважа╓ братами! З його точки зору нема╓ жодних суперечностей у тому, що «Кримська св╕тлиця» – газета, покликана нести укра╖нське слово, – в╕двою╓ соб╕ прост╕р саме колишньо╖ тюрксько╖ держави. З його точки зору, це майже тотожн╕ поняття – укра╖нське ╕ кримськотатарське.
 У сво╓му в╕рш╕ «Абрикос» в╕н опису╓ зустр╕ч свого д╕да ╕з однополчанином Бек╕ром. Кримський татарин, нащадок Г╕ре╖в, говорить так╕ слова:
Я св╕й Тотем воскреслий
 прив╕з тоб╕, брате:
Ти – М╕й Друг,
 Укра╖нець, Козак.
Ми з тобою пройшли
 ╕ сьорбнули немало…
Та життя
наше –
крапля того,
що – в ╤мл╕!
Наш╕ предки любились тут
 ╕ воювали.
Ми – брати! Ми – сво╖
 на ц╕й древн╕й земл╕!
 Цей в╕рш ╓ яскравим доказом того, що ╕дентичн╕сть може зм╕нюватися, це безперервний процес… Мусульмани вже не вороги, вони й сам╕ постраждали в╕д ╕мпер╕╖, як ╕ укра╖нц╕. У в╕рш╕ «В╕дверто про набол╕ле» Олег Гончаренко нав╕ть захища╓ забудовник╕в, яких зазвичай не шану╓ н╕ преса, н╕ телебачення. В╕н р╕шуче заявля╓:
Якщо треба ╕ небо
 «занахалимо»
Палацами ╕ халабудами.
╤ ви соб╕, як хочте, –
Будьте чи не будьте,
А ми були, ╓ ╕ будемо!
 Ось воно – народження ново╖ ╕дентичност╕! Ми – одне ц╕ле. «Ми» – це укра╖нц╕ ╕ кримськ╕ татари. Не шов╕н╕сти, не загарбники, а тому – побратими. Потенц╕ал такого «об’╓днуючого» мислення величезний! Олег Гончаренко не з тих, хто роздмуху╓ пожеж╕ у Карабаху ╕ Придн╕стров’╖, в╕н ╕з тих, хто спов╕ду╓ рел╕г╕ю Добра ╕ Любов╕. Якби у дово╓нн╕й Польщ╕ серед поляк╕в були так╕ поети, то н╕коли не д╕йшло б до р╕зн╕ на Волин╕ та Холмщин╕… Гончаренки – «цементуючий» матер╕ал Укра╖ни. Принаймн╕, його голос ма╓ бути почутий кримськими татарами. Адже Крим все менше ╕ менше буде вотчиною комун╕ст╕в, зате все б╕льше ╕ б╕льше ставатиме землею кримських татар...
 Як╕ тенденц╕╖ дом╕нуватимуть на п╕востров╕? Кор╕нн╕ кримц╕ дружитимуть з укра╖нцями чи слухняно поплентаються у фарватер╕ кремл╕всько╖ пол╕тики? На жаль, так╕ настро╖ теж ╓, ╕ я не став би стверджувати, що в усьому винна лише Укра╖на.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ФАКТОР
 У кримськотатарському середовищ╕ здавна дом╕нують установки на якийсь тимчасовий тактичний союз. Мовляв, ось допоможуть нам укра╖нц╕ в╕дновити нашу державн╕сть, ╕ будемо ╜аздувати – вони у себе, а ми у себе… Проблеми вза╓мостосунк╕в укра╖нц╕в ╕ кримських татар у самому Криму н╕коли гласно не обговорюються. Не потр╕бн╕ союзники? Чи розрахунок у тому, щоб самим стати «головними укра╖нцями» в АРК? У такому раз╕, д╕йсно, можна було б розраховувати на в╕чну прихильн╕сть Ки╓ва… Але це не дуже реал╕стична установка. Якщо столиця заплющу╓ оч╕ на асим╕ляц╕ю укра╖нц╕в Криму, то з якого дива вона допомагатиме кримським татарам? Т╕льки тому, що дружн╕ш╕? ╤ невже серед кримськотатарсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ нема╓ людини, яка п╕дказала б пол╕тикам ╕ громадським д╕ячам, що гр╕х не потиснути простягнуту руку дружби? Що тиск ╕ шантаж це далеко не найкраща зброя? В╕дпов╕дати добром на добро куди лог╕чн╕ше…
 Чомусь пригадався в╕рш ки╖вського поета Василя Марсюка:
Бахчисараю, що з тобою?
Де тв╕й народ? Яка б╕да
Його скосила, мов колосся?
У мене дибиться волосся
╤ в серц╕ горлиця рида.
Не переможець я, не во╖н,
Бо над╕ мною той же ворон,
Що бив тебе, тепер кружля…
 Уяв╕ть соб╕, в╕рш написано у с╕чн╕ 1968 року в Черкасах. Це ж про що думав укра╖нський поет – н╕, не в Криму, де на той час не було жодного кримського татарина, – а у м╕ст╕ над Дн╕пром! Татар нема, а в╕рш╕ про них пишуться… То чому ж тепер кримськ╕ татари впритул не бачать укра╖нсько╖ проблеми в Криму? Невже н╕коли не було бажання познайомитися бодай з такими, як Василь Марсюк? Невже краще мати справу не з народом, не з живими людьми, а з якоюсь абстрактною чиновницькою Укра╖ною, яку й варто згадувати лише тод╕, коли щось там муля╓? А де гарант╕я, що безликий чиновник кримськотатарську проблему пропускатиме через сво╓ серце, так як це робить Василь Марсюк?
Дивлюсь – ╕ горе
 валить з н╕г,
╤ сум шаблями плеч╕ кра╓.
Це жах, коли
 народ зника╓
З лиця земл╕,
 як б╕лий сн╕г…
 Мен╕ зда╓ться, що далеко не кожен кримський татарин так гостро сприйма╓ трагед╕ю свого народу, як це зробив молодий укра╖нський поет у с╕чн╕ 1968 року. А було ж тод╕ про що думати сентиментальному ╕нтел╕генту – сво╖х нац╕ональних проблем вистачало…
 Але так╕ вже ми ╓ – про сво╓ горе забудемо, а чужому посп╕вчува╓мо. До слова, дружина Василя Марсюка, Тамара Костецька, ╓ такою ж затятою татароф╕лкою! За браком м╕сця не цитуватиму ╖╖ чудов╕ в╕рш╕, але зазначу, що вони так╕ ж небайдуж╕, щир╕.
 У стосунках з кримськими татарами треба бути максимально в╕двертими. Мусять зрозум╕ти, що герметичн╕сть ╕ надм╕рна зациклен╕сть на сво╖х етн╕чних проблемах (╕ лише на них!) не сприя╓ ╖хньому швидкому вир╕шенню. Зате, д╕ючи разом, швидко досягнемо усп╕ху. Кримськотатарська державн╕сть у склад╕ Укра╖ни стане бажаною для укра╖нц╕в лише тод╕, коли передбачатиме збереження ╕ розвиток кримського укра╖нства. Тут все повинно бути розписано ╕ обговорено.

«СВ╤ТЛИЧАНСЬКЕ» БРАТСТВО – ПРООБРАЗ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП╤ЛЬСТВА?
 Людину наказом «згори» патр╕отом не зробиш. Зате коли вда╓ться зустр╕ти таку, мусимо докласти вс╕х зусиль, щоб не втратити ╖╖ для сусп╕льства. Р╕зноман╕тн╕ структури, формальн╕ ╕ неформальн╕, повинн╕ допомагати таким людям самореал╕зуватися. Чи часто таке бува╓? Поклавши руку на серце, скажемо чесно: н╕. Особисто я знаю багатьох людей, чий патр╕отизм нахабно експлуатували, не даючи н╕чого взам╕н. Зрозум╕ло, що вони найчаст╕ше в╕дходили в╕д справ, замикалися в соб╕, розчаровувалися в укра╖нськ╕й ╕де╖. А якби до патр╕от╕в ставилися бережно? Тод╕ не було б тако╖ ч╕тко╖ меж╕ пом╕ж укра╖нським Заходом ╕ Сходом, сусп╕льство ставало б монол╕тн╕шим, а головне, зор╕╓нтованим на розвиток.
 «Кримська св╕тлиця» (наша маленька Брестська фортеця над Чорним морем!) намага╓ться ц╕нних людей не втрачати з поля зору. Коли ╓ така можлив╕сть, знайомимо ╖х з однодумцями, п╕дтриму╓мо листами, дзв╕нками.
 ╤нколи вчительку з ╤вано-Франк╕вська Соф╕ю Глад╕й я жартома називаю кер╕вником «емоц╕йно╖ служби» нашо╖ газети. Ск╕льки читач╕в п╕знають уже ╖╖ голос! Вона багатьох п╕дтримала у важку хвилину, багатьом допомогла ╕нформац╕╓ю, порадами. Пан╕ Соф╕я з тих, хто любить Укра╖ну… до глибини сво╓╖ кишен╕. Не надто поширений тип сучасного укра╖нця, але ж ╕ не м╕ф╕чний образ! ╢ так╕ люди!
 Нещодавно один наш читач з Донецька, ветеран в╕йни, ╕нвал╕д, укл╕нно дякував за те, що Соф╕я Дмитр╕вна не пропустила жодно╖ нагоди прив╕тати його – як не з днем народження, то з Новим роком чи Днем захисника В╕тчизни… Та ще ж ╕ не сама в╕та╓, а разом з╕ сво╖ми учнями! Кожн╕й самотн╕й людин╕ це при╓мно. А ще вона популяризу╓ в╕рш╕ донецьких, запор╕зьких, черн╕г╕вських поет╕в у себе на Прикарпатт╕. Вдома, зв╕сно, у них читач╕в мало, зрос╕йщен╕сть рег╕он╕в до цих п╕р да╓ться взнаки, зате «бандер╕вська» Укра╖на кожного свого в╕рного сина чи доньку намага╓ться пригорнути, п╕дтримати. ╤ робить вона це руками конкретних людей, часом таких чудових!
 За сприяння Соф╕╖ Дмитр╕вни в╕дбулася ╕ ц╕кава Р╕здвяна зустр╕ч у Коломи╖. Кримськотатарська студентка Там╕ла Б╓лялова (майбутн╕й укра╖нський ф╕лолог!) при╖хала познайомитися з 87-р╕чним Мирославом Симчичем, почесним громадянином м╕ста, багатол╕тн╕м пол╕тв’язнем. У роки в╕йни його сотня знищила ц╕лий полк НКВС, яким командував генерал Дергачов. У бою загинув ╕ сам генерал, на сов╕ст╕ якого була депортац╕я кримських татар, чеченц╕в, ╕нгуш╕в…
 Через 64 роки п╕сля т╕╓╖ под╕╖ молода кримська татарка при╖хала познайомитись з легендарним сотником «Кривоносом». Переконалася, що пан Мирослав з великою любов’ю ╕ повагою ставиться до кримських татар, в╕рить у ╖хн╕ сили ╕ щиро бажа╓ нац╕онального безсмертя. Розчулений сотник охоче станцював «хайтарму» разом з д╕вчиною. Це була, може, й перша подяка в╕д кримських татар, хай ╕ маленька, та все ж компенсац╕я за 33 роки тюрем ╕ концтабор╕в…
 Пот╕м була довга, задушевна розмова, д╕алог зовс╕м р╕дних людей. А згодом Там╕ла Б╓лялова переконалася, як щиро люблять ╖╖ ус╕ прикарпатц╕! Адже, залишаючись патр╕откою свого народу, вона розум╕╓ укра╖нську душу… Ех, якби таких, як вона, у Криму було б╕льше! Н╕хто б довго ╕ не дискутував з приводу повернення дово╓нно╖ топон╕м╕ки. А чому б не п╕ти назустр╕ч добрим, щирим, толерантним людям?
 Мирослав Симчич ╕ Там╕ла Б╓лялова – це люди р╕зних епох. Та, водночас, це дв╕ ╕деально припасован╕ «цеглинки», бо у сво╖х д╕ях вони керуються любов’ю до людей.
 Як бачимо, контакти м╕ж «бандер╕вською» ╕ «сов╓тською» Укра╖ною можлив╕. Вони можуть бути дуже ефективними. Передачу про кримську татарку, майбутнього укра╖нського ф╕лолога, показало ╕ льв╕вське телебачення. Виявля╓ться, зовс╕м не обов’язково мати купу грошей, щоб орган╕зувати под╕бн╕ зустр╕ч╕. Достатньо ╕ добро╖ вол╕ людей, як╕ читають ╕ популяризують «Кримську св╕тлицю». Ми не можемо зм╕нити ситуац╕ю по вс╕й Укра╖н╕. Але щиро намага╓мося подати добрий приклад…

Серг╕й ЛАЩЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2009 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7525

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков