Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА
ОПОВІДАННЯ

Це історія давня, але й сьогодні звучить не менш актуально, ніж сто років тому, і хочу розповісти її, аби вкотре сказати: світ нітрохи не змінюється, чи, точніше сказати, — людська натура.
Усі герої цього оповідання — люди, відомі в мистецькому світі, ви добре знаєте їх, тому я змушений послуговуватися називними іменами.
Отож, один Художник сам готував полотна для своїх картин, чим дуже гордився, бо вважав, що й через кілька сотень років вони не розсиплються і не зотліють, як фабричні. Так трапилося, що один шмат такого полотна був замалий для картини і він використовував його для чистки пензлів.
Якось зайшов до нього Колекціонер, щоб придбати нову картину, і після довгих оглядин його погляд упав саме на той шмат полотна, що після багатотижневого ужитку нагадував палітру.
— А скільки вартує ця робота? — запитав він з несподіваним блиском в очах.
Колекціонер славився тим, що любив розігрувати приятелів і знайомих, тому Художник вирішив, що той жартує і відразу не спромігся на відповідь. Колекціонер це зрозумів по-своєму і продовжував:
— Ще не завершена? Розумію. Ще не висохли фарби? Так, так. Але це якась абсолютно нова фаза у вашій творчості. Не буду приховувати, що я захоплений такою формальною знахідкою і хотів би придбати цю роботу.
Художник вирішив, що жартунові не вдасться покпити над ним і відповів не без іронії:
— Цей «шедевр» не продається.
— Розумію, — цілком серйозно зреагував Колекціонер. — Це справді унікальна річ, я сам на вашому місці не захотів би розлучатися з нею. Але повірте, мій друже, це той випадок, коли я готовий викласти будь-яку суму. Називайте свою ціну — і по руках! — його гортанний і зазвичай твердий голос тепер прозраджував хвилювання.
— Але я вже сказав: робота не продається! — з ледь помітною усмішкою бебекнув Художник і заховав зашлапане полотно в шафу.
— Гм... Це означає, що ви вважаєте цей витвір новим словом у мистецтві, своєрідним проривом у незвідане. Зізнаюся, що і я так вважаю. Даю вам час на роздуми. Завтра прийду знову, а ви подумайте над моєю пропозицією. Це справді той рідкісний випадок, коли я, не торгуючись, викладу ту суму, яку ви назвете, мій друже.
— Але ви мене не зрозуміли — я не продам її за жодні гроші.
Колекціонер пошкорбав додому майже ображений. Цієї ночі він погано спав, бо незвичні барви зринали перед його внутрішнім зором, хвилювали уяву і тривожили чутливу душу.
Вранці наступного дня він знову з’явився на порозі майстерні Художника, що зробив, на його переконання, прорив у нові виміри.
— Мій друже, — сказав він, не вітаючись. — Яке ваше останнє слово?
Художник, що на диво добре спав цієї ночі й був у доброму гуморі, вирішив підіграти жартівникові й назвав фантастично високу ціну.
— Але ви мене розорите, мій дорогий! — зблід Колекціонер.
— На цій роботі ви розбагатієте, бо продасте її в Штатах чи Франції удвічі дорожче, — з сардонічною усмішкою одказав митець.
— Мені треба порадитися з фахівцями, — сказав неймовірно блідий поціновувач модерного живопису.
— Звісна річ! — усміхнувся напослідок маляр.
Через кілька годин у майстерню увійшло двоє — Колекціонер і Критик. Критик був миршавим чоловічком з рідкою борідкою і окулярах на гострому носі. Він користувався незаперечним авторитетом у своїй сфері, з його словом рахувалися мистці, до його оцінок прислухалися тисячі людей. Уздрівши завезьганий фарбою шмат полотна, він багатозначно гмикнув і став нервово розтирати пальцями лоба.
— Як ви назвали цей шедевр? — поцікавився він, щоб тільки запитати щось.
— «Прохромлене світло», — бовкнув Художник, бо саме ця назва крутилася йому в голові після недавно прочитаного есею в популярному журналі.
— Так-так, — смачно прицмокував язиком Критик і пішов городити баланюки: — Зранене Боже світло розщеплюється на кольори. Матерія обертається на хаос. Дуже цікаво і несподівано. Сміливе поєднання барв — червоне з перлисто-білим, фіолетове з чорним... Це революція в мистецтві, мій пане. Вітаю! Але скажіть, як вам вдалося віднайти такі незвичні відтінки темно-брунатного, синього і жовто-вогнистого?
— Секрет! — сказав незворушно Художник і собі значливо хмикнув, щоб підіграти комедіантам.
— Ви надумали продати її, мій дорогий? — обережно запитав Колекціонер, що за ці дні ледь не стратився глузду.
— Ще ні, — відказав художник, але в його голосі прозвучала нотка надії для нетерплячого цінителя. — Це понад мою спромогу — розлучитися з такою красою.
— Нічого, я терплячий, — сказав Колекціонер. — Тільки попереджую, не подумайте продати її комусь іншому, бо станемо ворогами.
— Що ви, в жодному разі! — пообіцяв художник.
Дорогою додому Критик і Колекціонер зайшли в ресторан, добряче випили і прийшли до твердого переконання, що Художнику справді вдалося зробити революційний прорив у мистецтві, й «Прохромлене світло» — незаперечний шедевр, нове слово в образотворчому мистецтві, і в майбутньому може принести шалені гроші. Цього ж дня Критик почав писати велике дослідження про цю сміливу роботу і невдовзі воно появилося у фаховому виданні.
В робітню Художника валом посунули друзі, знайомі й цікаві люди. Тепер уже робота висіла на видному місці в дорогій рамі. Яких тільки похвал не доводилося вислухати Художнику, яких тільки нісенітниць не наплели люди про його «відкриття». Кожен бачив у ньому щось своє, відкриваючи все новий і новий підтекст. Критики навперебій вихваляли «Прохромлене...» в пресі.
— Вони що, збожеволіли? Це ж якийсь абсурд і все це заходить надто далеко, — сказав якось Художник дружині. — Я спалю цей заляпаний фарбою клапоть полотна, тому що більше не в силі терпіти ці знущання і гогошитися перед кожним дурнем.
— Тільки спробуй! — пригрозила дружина. — Я покину тебе і забороню бачитися з дітьми. Доля вготувала тобі щастя, а ти хочеш одцуратися його.
— Але ж всі ці кольори — випадковість і звичайнісінька дурня.
— Це ще нічого не означає, — глибокодумно зауважила мудра дружина. — Сургуч теж було відкрито випадково. Такі речі час від часу трапляються в світі. Прийми це як Боже диво. Працюй у тому ж стилі й ми розбагатіємо.
— Ти теж божевільна! — зрепотів митець.
«Прохромлене світло» було продано за грубі гроші. Перегодом щасливий власник «шедевру» перепродав його в Парижі, відтак робота опинилася у США, де її продали з аукціону за мільйони доларів. Тепер вона знаходиться в музеї модерного мистецтва у Філадельфії.
Художник розбагатів, продовжуючи удосконалювати припадком відкритий напрям. Своїм картинам він давав такі ж химерні й чудернацькі назви: «Нез’яснимий передсвіт», «Квітнева досаджуюча глибина», «Холодний янгол абстракції», «Скрадне прихвилля», «Дехто полюбляє зухвальців». За ним твердо закріпився титул відкривача меж недовідомого. Про нього багато писали, його роботи увійшли в усі поважні енциклопедії й підручники живопису, сьогодні він незаперечний класик модерну. А ще в нього армія епігонів і послідовників...
м. Тернопіль.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема "Душі криниця"