Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУГА СВ╤ТОВА: «УКРА╥НСЬКИЙ РАХУНОК» ЩЕ НЕ ЗАКРИТИЙ
Укра╖на, кр╕м Св╕тово╖, вступила у свою в╕йну – Визвольну, р╕вно 80 рок╕в тому, 17 вересня...


Д╤М, В ЯКОМУ ЖИВ ФРАНКО
Коли заходиш у л╕тературно-мемор╕альний музей ╤вана Франка у Львов╕, то склада╓ться враження, що...


В’ЯТРОВИЧ: 700 ТИСЯЧ УКРА╥НЦ╤В ВИГНАЛИ З╤ СВО╥Х ДОМ╤ВОК У 1944-1951 РОКАХ
Акц╕я “В╕сла” була лише одним з еп╕зод╕в п╕д час масово╖ депортац╕╖ укра╖нц╕в Польщ╕...


ДРУГА СВ╤ТОВА. ЧЕРЕЗ 80 РОК╤В ПИТАННЯ Т╤ САМ╤: ЯК ТАКЕ МОГЛО СТАТИСЯ ТА ХТО ВИНЕН?
Пакт Молотова-Р╕ббентропа остаточно розв’язав тотал╕тарним агресорам руки в 1939 роц╕.


З ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА НА П╤ВДН╤ УКРА╥НИ
вийшов друком зб╕рник матер╕ал╕в науково-практично╖ конференц╕╖ «Запорозьк╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 03.07.2009
СПОВ╤ДЬ ╤ВАНА МАЗЕПИ

СПОВ╤ДЬ ╤ВАНА МАЗЕПИ
(тринадцятий лист)

Мотрононько, моя голубка мила,
Мо╓ життя ти ╕ моя ти сила.
Не суджено з тобою пов╕нчатись,
Та в серц╕ Ваш╕й милост╕ зостатись.
Мене лиш Мил╕сть Ваша розум╕╓...
Нема╓ ж в св╕т╕ сили, що зум╕╓
Шлях перетнути до мети свято╖,
Хоч шлях цей з ворогами й боротьбою.
Вс╕ покою ╕ щастя щиро прагнуть,
Та не в ╓ден же гуж св╕домо тягнуть.
Багатства прагнуть вс╕ ╕ прагнуть слави!
Я ж бачу за вс╕м тим страшн╕ заграви!
Яке це щастя – тво╖ оч╕ бачить...
Та кумонькам не дам н╕як судачить.
Шляхетн╕й панн╕ т╕льки поклон╕ння!
Мен╕ ж ростить державност╕ нас╕ння.
Мотрононько! Вкра╖на ма╓ право
На ласку Божу й на свою державу.
Потр╕бен час ╕ в кра╖ р╕дн╕м спок╕й,
Пос╕ви в благодатний ╜рунт глибок╕.
Мене покриють в╕чною ганьбою,
Та поки тво╓ серденько з╕ мною,
Я все пройду ╕ все завжди зум╕ю
╤ для Украйни шлях вперед в╕дкрию.
Ославлять на в╕ки мо╖ сивини –
Пусте! Живе хай т╕льки Укра╖на...
Хай нав╕ть проклинають стов╕ково
У храмах тих, що я колись постро╖в.
Мотрононько! Кохання наше щире
В╕дродить сили ╕ в╕дродить в╕ру...
До тебе сизим голубом полину
╤ все в╕ддам за нашу Укра╖ну.

Серг╕й Давн╕ченко.
м. Черкаси.

МОТРОНА, МАР╤Я…

Багат ╕ славен Кочубей.
Для лук його меж╕ нема╓...
Та гордий Кочубей не тим,
Пиша╓ться не табунами,
Не кримським золотом
дзв╕нким,
Не родовими хуторами.
Н╕, донею серед людей
Гордиться сивий Кочубей*.

О. С. ПУШК╤Н

Школяр╕, а надто школярки, завжди залюбки читали ген╕альну пушк╕нську «Полтаву», але й понин╕ мало хто зна╓ справжн╓ ╕м’я дочки Кочубея, осп╕вано╖ Пушк╕ним п╕д ╕м’ям Мар╕╖, ╕ подальшу траг╕чну долю ц╕╓╖ красун╕. Згадаймо ж, хто такий Кочубей, чому його прах поко╖ться у Ки╓во-Печерськ╕й Лавр╕ поряд з прахом його свояка ╤скри.
Василь Леонт╕йович Кочубей (1640-1708) був онуком родоначальника княз╕вського ╕ дворянського роду, що походив в╕д татарина Кучук-Бея. Спершу в╕н служив при гетьман╕ Дорошенку, а в 1694 роц╕ за клопотанням Мазепи був призначений генеральним суддею. На ц╕й посад╕ перебував до 1708 року. Фактично Кочубей допом╕г Мазеп╕ стати гетьманом. Ще ран╕ше, об╕ймаючи посаду генерального писаря, Кочубей скр╕пив написаний Мазепою донос на гетьмана Сам╕йловича, який ставився до Кочубея з повною дов╕рою. Ставши гетьманом, Мазепа не забув послуг ╕ щедро винагородив Кочубея, зокрема й славнозв╕сною Диканькою, осп╕ваною Гоголем. У 1700 роц╕ Мазепа дом╕гся для Кочубея звання стольника.
Мазепа й Кочубей довгий час були у дружн╕х стосунках, часто гостювали один в одного. Неб╕ж Мазепи ╤ван Об╕довський був одружений з дочкою Кочубея, а сам Мазепа став хрещеним батьком друго╖ дочки Кочубея Мотрони. Д╕вчинка, яку в╕н прийняв з купел╕, через ш╕стнадцять рок╕в стала писаною красунею, такою чар╕вною ╕ нев╕дпорною, що серце ш╕стдесятивосьмир╕чного Мазепи не встояло ╕ в╕н закохався у свою хрещеницю, як юнак, до самозабуття.
Кохання було таким палким ╕ сильним, що Мазепа хот╕в узяти шлюб з╕ сво╓ю юною хрещеницею, але в цьому йому р╕шуче в╕дмовили батьки наречено╖, посилаючись не т╕льки на велику р╕зницю в л╕тах (44 роки), а головне, на рел╕г╕йн╕ приписи, що забороняють хрещеному батьков╕ одружуватися з╕ сво╓ю хрещеною дочкою. Благочестив╕ батьки з жахом в╕дхилили сватання Мазепи. ╤ тод╕ гетьман наважився спокусити д╕вчину. Спершу через свого спритного слугу Дем’яна в╕н запропонував Мотрон╕ 3000 черв╕нц╕в, а пот╕м зб╕льшив цю суму до 10 тисяч, та Мотрона не погоджувалася. Не спод╕ваючись такого опору, в╕н з володаря-гетьмана перетворився на пок╕рливого й слухняного раба красун╕. Наст╕йно просив прислати йому або кучерик волосся, або корал╕, або якусь ╕ншу р╕ч, що належала д╕вчин╕, а, отримавши, зрошував ╖х сво╖ми старечими сл╕зьми. Що не змогли зробити грош╕, довершило кохання: серце хрещениц╕ здалося. Мазепа тр╕умфував.
Наречена та╓мно перейшла до гетьмана. У дом╕ Кочубе╖в лунали щир╕ б╕дкання скривджених батьк╕в. Побоюючись дедал╕ б╕льшого розголосу й страхаючись помсти церкви, Мазепа змушений був повернути дочку батькам, позбавивши ╖╖ не лише цноти, а й спокою. Нерад╕сно зустр╕ли батьки свою збезчещену дочку. Та закохана Мотрона не слухала ╖хн╕х порад, не боялася погроз ╕ не дослухалася до заклик╕в забути старого. Вс╕ ╖╖ думки та бажання були спрямован╕ на одне: жити й померти з Мазепою.
╤ Мазепа страждав не менше. Його листи дихали справжньою пристрастю й молод╕стю. Збереглося дванадцять лист╕в Мазепи до Мотрони, вилучених при обшуку в Кочубея ╕ повернених п╕сля зак╕нчення сл╕дства гетьманов╕ ╕з супров╕дним листом такого зм╕сту: «Розбираючи взят╕ у Кочубея листи, знайшли ми, м╕ж ╕ншим, деяк╕ листи та цидули чи то вашо╖ вельможност╕ рукою, чи якою ╕ншою написан╕, до дочки Кочубе╓во╖, котр╕ справжн╕ ╓, не переписуючи ╕ н╕кому ╖х не показуючи, до вашо╖ вельможност╕, за печаткою, при цьому надсила╓мо».
Дозволю соб╕ процитувати деяк╕ уривки з цих лист╕в.
Мазепа з ранньо╖ молодост╕ й до глибоко╖ старост╕ був великим женолюбом. ╤стор╕╖ в╕дом╕ його гучн╕ любовн╕ пригоди з Фальбовською ╕ Загоровською, як╕ набули широкого розголосу. Згодом гетьман оженився на вдов╕ б╕лоцерк╕вського полковника Фр╕др╕ковича. У 1702 роц╕ дружина Мазепи померла, а вже у 1704-му Мазепа через свого слугу Дем’яна присила╓ з Бахмача в Батурин листа Мотр╕ — п╕сля того як вона в╕дмовилася в╕д грошей, — де пише: «Моя сердечна кохана Мотрононько! Укл╕н м╕й в╕ддаю ваш╕й милост╕, мо╓ серденько, а кр╕м того посилаю ваш╕й милост╕ у подарунок книжечку ╕ персник д╕амантовий, прошу прийняти ╖х вдячно, а мене в любов╕ сво╖й неодм╕нно пам’ятати. Дасть Бог, ╕ краще прив╕таю. За тим ц╕лую тво╖ вуста коралов╕, тво╖ руки б╕л╕ ╕ вс╕ часточки т╕ла твого б╕лого, моя кохана».
Мотрона звинувачувала Мазепу в тому, що в╕н повернув ╖╖ додому. Мазепа просить Мотрону не ображатися на нього, бо це, мовляв, було необх╕дно. «Мо╓ серденько! — пише Мазепа. — Я дуже засмутився, д╕знавшись в╕д д╕вки, що ваша мил╕сть мною незадоволен╕ за те, що не зм╕г вашу мил╕сть затримати при соб╕, а в╕д╕слав додому. Посуди сама, що б з того вийшло. Тво╖ батьки на ц╕лий св╕т розславили, що, мовляв, узяв у нас дочку вноч╕ силом╕ць ╕ трима╓ в себе зам╕сть наложниц╕. Друга причина в тому, що, лишаючи вашу мил╕сть у себе, я не знайшов би в соб╕ сили втриматися, як ╕ ваша мил╕сть також: ми мусили б жити м╕ж собою як чолов╕к ╕ дружина, а пот╕м упало б на нас неблагословення церкви та ╖╖ прокляття, яке не дозволило б нам жити разом. ╤ мен╕ було б вашо╖ милост╕ жаль, щоб пот╕м через мене весь св╕й в╕к не плакала».
У листах старий гетьман запевняв свою кохану, що в╕н ╕ще н╕коли н╕кого так не кохав, ╕ просив не розлюбити його ╕ тримати сво╓ слово, дане йому при ╖хн╕й розлуц╕, коли в╕н вручив ╖й такий коштовний перстень, що другого такого в св╕т╕ не було.
Знаючи, як стражда╓ його кохана вдома, в╕н в одному з лист╕в радить ╖й п╕ти в монастир. Мат╕р сво╓╖ кохано╖ в╕н назива╓ катом безжальним. Та незабаром Мазепа д╕зна╓ться про те, що його кохана охолола до нього. «Бачу, — писав Мазепа, — що ваша мил╕сть перша розлюбила мене. Роби як зна╓ш, воля твоя! Будеш пот╕м шкодувати. Мила моя, кохана, найласкав╕ша Мотрононько! Радше смерт╕ соб╕ побажаю, ан╕ж змирюся з думкою про втрату тво╓╖ любов╕. Згадай сво╖ слова, згадай свою клятву, згадай сво╖ руки, як╕ ти не раз мен╕ в╕ддавала, згадай об╕цянки про те, що будеш ти з╕ мною чи н╕, але кохатимеш дов╕ку».
В свою чергу про горе сво╓╖ с╕м’╖ Мазепу пов╕домляв Кочубей. В╕н писав, що в його очах потемн╕в св╕т, що навколо нього оселилася розпуста, що в╕н не може дивитися людям в оч╕, що його оточили ганьба ╕ зневага близьких йому людей, що його оч╕ й оч╕ дружини не просихають в╕д сл╕з. Мазепа в╕дпов╕дав Кочубею, що в усьому винна його дружина, яку треба, поки не п╕зно, приборкати, ╕ зак╕нчу╓ св╕й лист присл╕в’ям: «Де вс╕м керу╓ хв╕ст, там голова блудить».
Мазепа ╕ Кочубей зовн╕ п╕дтримували дружн╕ стосунки. Кочубей, як генеральний суддя, брав участь у бенкетах гетьмана. Сам гетьман по-приятельськи при╖здив до Кочубея, в╕в щир╕ розмови, д╕лився секретами, що ними згодом Кочубей скористався для донос╕в на Мазепу. Коли гетьман вирушав у походи, то зам╕сть себе залишав у Батурин╕ Кочубея за наказного гетьмана, правителя вс╕╓╖ Укра╖ни. Так було у 1706-1707 роках.
У серпн╕ 1707 року через Батурин до Спаського монастиря поверталася група ченц╕в, що в╕дв╕дала Ки╓во-Печерську Лавру. Кочубей покликав до себе ченця Никанора ╕, д╕ставши в╕д нього перед ╕коною Пресвято╖ Богородиц╕ страшну клятву, що той не розголосить дов╕рено╖ та╓мниц╕, пов╕домив: «Гетьман ╤ван Степанович Мазепа хоче зрадити великого государя й при╓днатися до Польщ╕, аби Московському царству запод╕яти шкоду й в╕ддати Укра╖ну в неволю. З цим словом ти ма╓ш негайно ╖хати до Москви». Прибувши в Москву, Никанор допов╕в про почуте спершу в монастирському, а пот╕м ╕ в Преображенському наказ╕. Про донос Кочубея було пов╕домлено ╕ Петру ╤, але в╕н не пов╕рив ченцев╕, як не в╕рив ран╕ше й ╕ншим.
Другий донос Кочубей над╕слав у тому ж таки 1707 роц╕ через жителя Полтави Петра Яценка, якому доручив розпов╕сти царському дух╕вников╕ про нам╕р Мазепи зрадити царя. Вирядивши Яценка, Кочубей покликав до себе в Диканьку свого свояка ╤скру та полтавського попа Спасько╖ церкви ╤вана Святайла й доручив ╖м донести про зраду, яку готу╓ Мазепа, охтирському полковников╕ Федору Осипову.
Лист в╕д Кочубея було одержано в Москв╕ 27 лютого, але за три дн╕ перед тим, 24 лютого, туди над╕йшов ╕ лист Мазепи, який, д╕знавшись про донос Кочубея, пояснив царев╕, що донос на нього наклепницький, ╕ просив учинити сл╕дство над брехунами. Цар ╕ цього разу не пов╕рив доносам, про що спов╕стив Мазепу в сво╖х листах в╕д 1 ╕ 11 березня 1708 року. Петра здивувало ╕нше: чому в донос╕ не взяв участ╕ миргородський полковник Данило Павлович Апостол, який ╕ ран╕ше не ладнав з Мазепою ╕, кр╕м того, був батьком Кочубе╓во╖ нев╕стки. Петро радив Мазеп╕ заарештувати Апостола й разом з Кочубе╓м та ╤скрою у кайданах в╕д╕слати до нього. Тод╕ Петро ще не знав, що Апостол поладнав з гетьманом, став його однодумцем ╕ згодом зрадить Петра.
Виконуючи волю Петра, Мазепа в╕дправив гадяцького полковника Трощинського з 500 во╖нами, щоб той заарештував ╤скру та Кочубея, але водночас натякнув Апостолов╕, що в╕н може пов╕домити сво╖м друзям про арешт, який ╖х чека╓. Кочубей вчасно одержав попередження ╕ негайно спов╕стив про це ╤скру. Вранц╕ вони переправилися через Ворсклу й подалися у Червоний Кут — головне м╕сто Охтирського полку, де попрохали захисту в полковника Федора Осипова. Незабаром у Червоний Кут прибув оф╕цер ╕з Москви з листом в╕д царя до Осипова, в якому Петро ╤ об╕цяв ус╕м трьом сво╓ заступництво, якщо вони при╖дуть до Москви. ╤ вони з╕бралися в далеку путь, але зам╕сть Москви були приставлен╕ у В╕тебськ. ╤ почалися допити. Розглядали кожен ╕з 33 пункт╕в звинувачення на адресу Мазепи, поданого Кочубе╓м. Серед обвинувальних пункт╕в був ╕ такий: «Пот╕м якось гетьман сказав: до мене д╕йшли певн╕ чутки, що король шведський хоче йти на Москву ╕ там посадити ╕ншого царя, а на Ки╖в п╕де з польським в╕йськом ╕ з шведським корпусом генерала Ренш╕льда король Стан╕слав, ╕ просив у царя в╕йська захищати Ки╖в ╕ Укра╖ну, а в╕н в╕дмовився, ╕ через це нам мимовол╕ треба пристати до Стан╕слава».
Першого п╕ддали катуванню полтавського полковника, онука гетьмана Якова ╤скри-Острянина, прозваного Остряницею, закатованого поляками у 1641 роц╕, ╤вана ╤вановича ╤скру. Його катували доти, доки в╕н сказав: «Н╕яко╖ зради за гетьманом не знаю, про це чув т╕льки в╕д Кочубея».
Другого катували Кочубея, якому на той час було 68 рок╕в. П╕д жорстокими тортурами в╕н з╕знався, що не пам’ята╓ за гетьманом н╕яко╖ зради, що все це в╕н вигадав, бо гетьман збезчестив його дочку. П╕д час другого допиту п╕д тортурами Кочубей змушений був визнати, що донос на гетьмана брехливий. Подальше катування Кочубея припинили через те, що «Кочубей зовс╕м старий ╕ нем╕чний без м╕ри». На затвердження царя було над╕слано постанову про визначення для ╤скри й Кочубея страти через в╕друбання голови. Петро не затвердив ц╕╓╖ постанови ╕ запропонував ще раз допитати злочинц╕в. Наказ царя виконали, але додаткових в╕домостей не д╕стали, ╕ цар затвердив постанову. ╤скру та Кочубея в кайданах п╕д охороною роти солдат╕в приставили спочатку до Смоленська, а пот╕м по Дн╕пру в Ки╖в. 11 липня нещасних у кайданах привезли в Борщаг╕вку п╕д Ки╓вом, де розташувався обоз Мазепи. А 15 липня вранц╕ перед ус╕м в╕йськом, при великому скупченн╕ люду, що прибув з р╕зних куточк╕в укра╖нсько╖ земл╕, обох «винних» п╕двели до помосту й в╕друбали ╖м голови. По зак╕нченн╕ церковно╖ в╕дправи т╕ла в╕ддали родичам, як╕ повезли ╖х до Ки╓ва, де 17 липня 1708 року поховали в Ки╓во-Печерськ╕й Лавр╕ б╕ля трапезно╖ церкви. На ╖хню могилу було накладено гран╕тну плиту. Час стер написи так, що ╖х стало неможливо прочитати, ╕ тод╕ вир╕шили зам╕нити кам’яну плиту чавунною, яку можна побачити й нин╕.
А що ж сталося з Мотроною Васил╕вною — дочкою страченого Кочубея? У 1707 роц╕ вона вийшла зам╕ж за генерального суддю Чуйкевича, якого Мазеп╕ вдалося зробити сво╖м однодумцем. П╕сля переходу гетьмана на б╕к Карла XII родину Чуйкевич╕в було вислано до Сиб╕ру. Там-таки, в Сиб╕ру, суддя постригся у ченц╕. П╕сля повернення ╕з Сиб╕ру Мотрона стала черницею одного з укра╖нських монастир╕в, де й померла. Порада Мазепи була почута, але з великим зап╕зненням.
╤вана Степановича Мазепу Колединського (1639-1709), гетьмана Л╕вобережно╖ Укра╖ни, зна╓ весь св╕т. Про нього писали не т╕льки рос╕йськ╕ й укра╖нськ╕ письменники та ╕сторики, але й ╕ноземн╕. Помер Мазепа в турецьк╕й фортец╕ Бендерах. Ц╕каво, що чимало письменник╕в в╕дзначали не так полководницьк╕ зд╕бност╕ Мазепи, як його женолюбн╕сть.

Петро КРОПИВА.

*Переклад А. Малишка та М. Рильського.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7467

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков