Версiя для друку Обговорити в форумi

У НАС В ГОСТЯХ

З 17 червня у Севастополі на сцені театру ім. А. Луначарського тривають гастролі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Візити славетного колективу до Севастополя, починаючи з 2000 року, стали вже традиційними. Раз на два роки театр знайомить мешканців та гостей міста з прем’єрами, іменами та новими роботами провідних зірок театру. Репертуар – завжди яскравий, об’ємний, з вистав найрізноманітніших за жанрами та мистецькими уподобаннями.
Для колективу, який живе насиченим творчим життям два роки, що минули – достатньо великий термін. За цей час розширилась карта франківців: вони провели два успішні виїзди до США. У квітні 2008 року вистава «Наталка Полтавка» І. Котляревського мала честь відкривати Український дім у Нью-Джерсі. В листопаді того ж року відбувся показ вистави «Голодний гріх» В. Стефаника, яку театр присвятив світлій пам’яті жертв Голодомору. В липні 2008 року вистава «Лев і Левиця» І. Коваль брала участь у Міжнародному фестивалі в польському місті Гданськ.
Цьогорічні гастролі у Севастополі розпочалися комедією «Кайдашева сім’я» за повістю класика національної літератури І. Нечуя-Левицького, створеною наприкінці 2007 року режисером-постановником Петром Ільченком. Вистава – неймовірно популярна, адже події, характери, ситуації, описані І. Нечуєм-Левицьким на прикладі сім’ї Кайдашів, близькі і зрозумілі кожному. Коли виростають діти, виникає безліч парадоксальних, а інколи й комічних ситуацій. Яскраві, соковиті характери творять провідні майстри франківської сцени: Володимир Коляда, Валерій Дудник, Ольга Кондратюк, Ніна Гіляровська, Зінаїда Цесаренко. Поруч з ними впевнено виступають молоді, але вже знані: Олександр Форманчук, Анжеліка Савченко, Дмитро Чернов. І вінчає цю всю родину – Кайдашиха у виконанні неперевершеної майстрині Наталії Сумської. 
Як повернути гармонію собі і світу. Що є справжнє життя, а, що – його ілюзія? – головна думка вистави «Легенда про Фауста», яка вирішена в жанрі містерії. Режисер-постановник Андрій Приходько звернувся до творів світової літератури, що описують неймовірні, фантастичні пригоди відомого чорнокнижника, вченого Фауста. У роботі використані п’єси німецьких авторів XVII століття Й. Шпіса, Гейсельбрехта та англійського драматурга XVI ст. Крістофера Марло. Вже сам жанр – містерії провокує на яскраве театральне рішення. Глядачі разом із Фаустом крокують шляхом спокуси, відчуваючи всю красу всесвіту. Вишуканість, феєричність та витонченість акторського виконання – основні ознаки цього дійства. У головних ролях найяскравіші особистості сьогодення: Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Остап Ступка, Володимир Ніколаєнко.
Мюзикл «Едіт Піаф», створений відомим поетом Юрієм Рибчинським та композитором Вікторією Васалатій, продовжує і розвиває традиційний для театру напрямок музичної вистави. Сюжет розповідає про маловідомі сторінки «народження» феномена видатної французької співачки Едіт Піаф. Йдеться про її батьків, історію перших виступів та першого трагічного кохання. Режисер-постановник Ігор Афанасьєв створив по-справжньому елегантне дійство шансону 20-х років. У головних ролях провідні актори: Олександр Задніпровський, Людмила Смородіна, Тетяна Олексенко, Ольга Кондратюк. У ролі Едіт Піаф – дебютантка, композитор мюзиклу Вікторія Васалатій.
Музика, хореографія, вишуканість та унікальність – так можна визначити виставу режисера-постановника Олександра Білозуба «Дві квітки кольору індиго». Це – гімн жіночій красі, її душі, найвищому призначенню – творити прекрасне, відкривати безмежний всесвіт любові. В основі вистави долі двох жінок, двох майстринь світового рівня – українки Катерини Білокур і мексиканки Фріди Кало. У них багато спільного: обидві прийшли до малярства через біль, страждання, самотність. У головних ролях: Лариса Руснак і Олена Фесуненко. Вистава «Дві квітки кольору індиго» продовжує одну з генеральних ліній репертуару театру: залучення широкого загалу до знайомства з видатними постатями світової культури.  
Трагіфарс «Лев і Левиця» американки українського походження Ірини Коваль розповідає історію взаємин, історію кохання-ненависті класика російської літератури Льва Толстого та його дружини Софії. В роботі над п’єсою авторка використала щоденники Толстих, які вони писали протягом 48 років подружнього життя. Режисер-постановник Станіслав Мойсеєв створив надзвичайно естетський, метафоричний світ, в якому вирують пристрасті, розбиваються мрії, шаленіє всепоглинаюча сила любові, яка здатна і творити, і нищити. Блискучий, магнетично-захоплюючий дует зірок: Лев – Богдан Ступка, Левиця – Поліна Лазова.
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – Перша сцена України, був заснований у 1920 році видатним режисером, актором, театральним діячем Гнатом Юрою. За майже дев’ять десятиліть він по праву посів одне з чільних місць в історії світового театру. Видатні майстри сценічного мистецтва: режисери, сценографи, композитори, драматурги вважали за честь бути представленими на сцені, яка пам’ятає: Амвросія Бучму, Наталію Ужвій, Нонну Копержинську, Поліну Нятко, Аркадія Гашинського, Мар’яна Крушельницького.
Сьогодні в репертуарі Національного театру ім. І. Франка, який з 2001 року очолює неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка, лише на основній сцені – понад 30 вистав, які представляють все розмаїття жанрів і стилів театрального мистецтва. На афішах твори: Івана Франка і Софокла, Вільяма Шекспіра, Шолома Алейхема, Тараса Шевченка, Михайла Булгакова, Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Івана Котляревського, Бернарда Шоу, Бертольта Брехта, Івана Карпенка-Карого, Бомарше.
Художній керівник Богдан Ступка, прагнучи розширити художню палітру, запрошує на постановки режисерів з різних театральних шкіл, з діаметрально протилежними творчими методами. З театром співпрацюють режисери Польщі, Росії, Грузії, Канади, Литви. Вісім років тому з ініціативи Богдана Ступки при театрі була створена експериментальна сцена Театр у Фойє, яка не лише отримала популярність серед глядачів, але й стала своєрідною лабораторією найсміливіших, неординарних, парадоксальних пошуків нових художніх засобів, режисерських рішень, драматургічних відкриттів. У репертуарі Театру у Фойє більш ніж 10 назв: інсценізація новели І. Франка “Увертюра до побачення”, першопрочитання в Україні п’єси А. Стрінберга “Батько”, “Посаг кохання” Г. Маркеса, поема Дж. Байрона “Каїн”, яка практично не має сценічної історії, “Зачарована Десна” О. Довженка, “Дредноути” Є. Гришковця, “Сара Бернар – наперекір усьому” З. Хшановського, “Двір Генріха ІІІ” О. Дюма, «Всі ми – киці і коти» М. Заліте, «Голодний гріх» за новелою В. Стефаника «Новина», «На полі крові» Лесі Українки. Кожна з цих вистав – це окремий світ з лише йому притаманними законами, який являє собою все багатство і поліфонію мистецтва театру.
Нинішній приїзд до нашого міста для франківців особливий, бо відбувається він перед початком 90-го ювілейного театрального сезону, що розпочнеться у вересні. Для севастопольців же кожен приїзд славетного колективу – особливий. У театрі – повний аншлаг. Квитки розкуплені задовго до показу вистав. Забуті мовні бар’єри, всепоглинаюча сила мистецтва, здається, поєднала всю політичну палітру міста.
Пам’ятається, кілька років тому на прес-конференціях місцеві журналісти пропонували франківцям перекладати вистави російською. Проте, режисер, художній керівник Севастопольського театру імені Луначарського Володимир Магар каже, що взагалі не пам’ятає мовних проблем з виставами франківців: “мистецтво – красномовне й зрозуміле в усіх куточках планети”.
Попри такий успіх театрального колективу, франківці також відчувають подих економічної кризи. “Ми не можемо зараз через брак коштів співпрацювати з режисерами інших країн, як це було у докризові часи, – каже Богдан Ступка,– чекаємо нового року, нового бюджету. Кінематограф також переживає важкі часи: “заморожено” 95% фінансування. У мене – дві душі і обидві болять”, – каже Богдан Сильвестрович щодо своєї пристрасті до театру і кіно.
Він пам’ятає відвідини редакції “Кримської світлиці” й радить нам розростатися додатками й не лише ними. Маємо стати “...як “Нью-Йорк Таймс...” попри кризу та всілякі там негаразди, бо робимо, на думку Б. Ступки, гідну справу – стверджуємо державність у Криму”. Від редакції я побажала Богдану Сильвестровичу здоров’я, творчої снаги та здійснення всіх планів і задумів.

Лідія Степко.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2009 > Тема "Душі криниця"