Версiя для друку Обговорити в форумi

ОБЛИЧЧЯ ВЛАДИ
23 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Зародження державної служби можна спостерігати у найдавніших державних утвореннях на території України. Протягом своєї історії український народ створив кілька великих державних утворень, які були визнані у тогочасному світі. Це – середньовічна феодальна держава Київська Русь (IX-XII ст.), Галицько-Волинська держава (XII-XIV ст.), Українська козацька республіка (середина XVII-XVIII ст.), Українська Народна Республіка і Українська Держава (1917-1920 рр.).
Ще за часів Київської Русі відбулося формування службовців, які слугували державі, в особі великого князя. Великий князь командував військом, керував законодавчою і судовою владою, організовував міжнародні взаємовідносини. Виконання цих повноважень забезпечували княжі урядовці або тивуни, які наглядали за княжим двором, його слугами та господарством. Вони також забезпечували здобуття коштів для утримання родини князя, його двору, війська, судів. Одне з основних джерел права того часу – «Руська правда» князя Ярослава Мудрого – дає можливість зробити висновок, що службовці князя мали достатньо високий соціальний статус і були захищені законом від можливих зовнішніх впливів (зокрема, за вбивство княжого тивуна встановлювався штраф удвічі більший, ніж за вбивство простого громадянина).
У період феодальної роздробленості Русі Галицько-Волинська держава повною мірою зберегла традиції великодержавної політики й життя князівсько-дружинного режиму, суспільно-політичних форм і культури, заснованої Київською державою. Князь уособлював законодавчу, виконавчу та судову владу. Маючи вищу виконавчу владу, князь доручав адміністративні справи своїм урядовцям, які виконували певні управлінські функції княжої влади.
У XIV столітті значна частина українських земель потрапила під владу сусідніх могутніх держав. Більшість українських земель була захоплена Великим Князівством Литовським. Одним із основних політико-правових джерел державного управління того часу були Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.). Ці статути замінили звичаєве право писаним, урівняли шляхту в правах і обмежили права селян, врегулювали майнові відносини, виходячи з економічних умов того часу. Цікавими є положення третього Литовського статуту, в якому закладено одну з фундаментальних засад сучасної державної служби – її несумісність з іншою оплачуваною діяльністю.
Особливе місце в історії державотворення України належить Українській козацькій республіці. Українська козацька держава була першою демократичною республікою тогочасного світу. Хоча вона мала мілітаристський характер з огляду на війни (в які її постійно втягували), в її державному устрої поєднувалися і монархічні, і демократичні елементи. Вона мала всі характерні ознаки держави: територію, чіткий адміністративно-полковий устрій, інститут державної влади, на чолі з гетьманом, який обирався на козацькій раді; поділ на судову та виконавчу владу; генеральну (козацьку) старшину; фінансову систему, військо, міжнародне визнання. Виконавча влада на Січі належала кошовому отаману, який зосереджував у своїх руках вищу адміністративну, військову і судову владу. Кошовий отаман був найголовнішим у складі військової старшини, яка вела документацію, забезпечувала охорону кордонів, організацію війська, чинила суд, вела фінансові книги тощо. Вищою серед адміністративних була посада військового (генерального) писаря, яку, за свідченнями істориків, можна порівняти із посадою генерального секретаря в західних урядах. Писар відав усіма писемними справами запорозького війська, вів облік реєстрових (привілейованих) козаків, виступав посередником під час угод між козаками та іншими державами чи високопосадовцями.
Як видно з викладеного, а також спираючись на результати наукових досліджень з історії державної служби, вітчизняна державна служба має глибоке коріння і в тому чи іншому вигляді існувала впродовж усього розвитку державних утворень, які мали місце бути на території сучасної України.
Однак, на думку науковців і дослідників, як окремий інститут держави державна служба в її нинішньому розумінні з’явилася у 1918 році – за часів Гетьманату Павла Скоропадського. Як і сьогодні, її характерними ознаками на той час були наявність урегульованого законодавством статусу державних службовців з уповноваженнями цих посадових осіб на здійснення функцій держави та отримання ними заробітної плати за рахунок державного бюджету. Гетьман Павло Скоропадський вважав одним із головних своїх завдань створення професійної державної служби і зосереджував на цьому напрямку значні зусилля.
Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради політичних і соціальних реформ містилась у затверджених ним 29 квітня 1918 року Законах про тимчасовий державний устрій України.
За часів гетьманату важливим було питання організації проходження державної служби. Систематизація та впорядкування інституту державної служби України відбулися саме в цей період. Усі державні службовці поділялися на класи за посадою й пенсійним забезпеченням. Нинішня традиція складання присяги державних службовців також має своє історичне підґрунтя. Державні службовці того часу складали урочисту обітницю, яка була затверджена окремою постановою Ради міністрів про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі від 30 травня 1918 року.
Суспільно-політичні, правові та економічні зміни, які відбувалися на території України в радянський період розвитку, торкнулися різних галузей суспільного та державного життя. У період розвитку та становлення СРСР найважливішим знаряддям будівництва комунізму став радянський державний апарат. У процесі розвитку соціалістичного суспільства виникала все більша кількість питань навколо побудови та удосконалення діяльності державного апарату. Але регулювання державно-службових відносин здійснювалося в основному не на основі норм законодавства, а в порядку, що визначався органами комуністичної партії Радянського Союзу. Так, в програмі КПРС були визначені напрямки діяльності державних службовців, їхні права та обов’язки.
З часу проголошення незалежності в 1991 році Україна отримала у спадок ієрархічну структуру партійної номенклатури, головним завданням якої було управління економікою за допомогою розповсюдження рішень комуністичної партії стосовно виробництва та розподілу ресурсів у всіх галузях народногосподарського комплексу та забезпечення виконання цих рішень відповідно до офіційної лінії партії. Саме за таких складних умов Україна розпочала створення власної системи державної служби. Україна стала першою з країн колишнього Радянського Союзу, яка в 1993 році ухвалила закон про державну службу, яким було встановлено особливий правовий статус державних службовців як осіб, уповноважених на виконання функцій держави. І хоча закон був далеким від досконалості, основне його значення проявилося в самому факті інституціоналізації в Україні державної служби, що, в свою чергу, є важливим етапом українського державотворення. Проте, як на час проголошення незалежності України, так і сьогодні залишається надто проблемним розділення приватних і публічних інтересів, відділення влади від бізнесу, а політичної діяльності від державної служби.
На даний час основним завданням для України є, спираючись на власний історичний досвід з урахуванням кращих європейських та світових традицій у галузі державного управління, створення власної моделі державної служби, яка б, у першу чергу, повною мірою задовольняла потреби суспільства щодо якісного надання державних послуг, чітко виконувала державні функції та змогла забезпечити успішний розвиток нашої держави.
* * *
Шановні колеги! Прийміть теплі та сердечні вітання з професійним святом – Днем державної служби.
Бажаю Вам успіхів у труді на благо подальшого зміцнення, розвитку та процвітання України. Щастя, міцного здоров’я, добробуту та миру Вам і Вашим рідним!
З повагою — Володимир Єрьомін,
в. о. начальника Управління державної служби Головдержслужби України в АРК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 19.06.2009 > Тема "З потоку життя"