Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА

З ранку дощило. Ще вчора травневе сонце виблискувало грайливими посмішками, гралося зі стрімкими хвилями біля ялтинської набережної. А сьогодні несподівано із-за сивого Ай-Петрі набігли сірі хмари.
Ми піднімалися до Полікурівського меморіалу, а теплі краплі наче вибачалися за свою невчасність. Вони стікали тоненькими струмочками від поетової могили вниз до безкрайнього моря.
Поруч зі мною прошкують студенти Кримського гуманітарного університету. Попереду юрбою біжить ватага хлоп’ят зі школи імені Руданського. Повільною ходою піднімаються літні люди. Всі разом прямуємо на «Зустріч зі Степаном Руданським». Це ім’я багато років єднає українців Криму, а травневі «зустрічі» стали вже традицією. Зауважу: не свята, не мітинги, не офіційні урочистості, а саме зустрічі з Поетом.
Біля могили Степана Руданського з останніми приготуваннями до зустрічі головні організатори – працівники музею Лесі Українки. А люди все підходять і підходять. Вітають одне одного, обмінюються усмішками. Їхні парасольки наче великим дахом вкривають майданчик перед пам’ятником. Звертаю увагу на квіти. Червоні тюльпани майже у кожного.
Раптом все стихає. Звучить молитва за Степана Руданського. А потім дуже органічно про історію поховання розповідає завідувачка музею Лесі Українки Олександра Вісич. А ще за кілька хвилин кам’яниста кримська земля біля пам’ятника вкривається червоним килимом квітів.
По наших парасолях стукають краплі. Але не на заваді вони юним читцям з гімназії імені Руданського, що декламують його співомовки. От виступили Максим Томаш і Настя Семенюк. Вперед виходять Олександра Винокурова і оголошує: «Я прочитаю вірш Валентини Козак – лауреата премії імені Степана Руданського – «У Ялті». Дівчина читає, а на обличчях слухачів – радість. Світла радість єднання з поетичним словом.
Багато цікавого відбулося того дня. Оплесками нагородили учасники зустрічі концертмейстера ялтинської капели бандуристок імені С. В. Руданського Олександру Семиліт, яка диригувала спільним виконанням пісні «Повій, вітре, на Вкраїну».
Для мене ця зустріч стала незабутньою. І не лише тому, що присвячена вона 175-й річниці від дня народження Поета. До ювілею тернопільське видавництво «Богдан» випустило мою нову дитячу книгу «Степан Руданський – поет і лікар». Я розповів, як створювався цей твір, як мені допомагали науковці та краєзнавці з Києва та Житомира, Хомутинців та Іваніва, Ялти і Руданського, Калинівки, Шаргорода та багатьох інших міст і сіл України.
Я щиро дякував своїм ялтинським друзям, які стали консультантами та рецензентами книги, і радів, що їхні імена знані в Україні. Ось вони – кандидат філологічних наук, літературознавець Світлана Кочерга, засновниця кімнати-музею Руданського в ялтинській школі імені С. В. Руданського Світлана Регрут, завідувачка музею Лесі Українки Олександра Вісич.
Під час моєї розповіді раптом пролунав телефонний дзвінок з Житомира. Телефонував правнучатий племінник Руданського – Олексій Васильович Боржковський. Оце так вчасно!
Олексій Васильович сказав: «Знаю, що сьогодні в Ялті велике свято. Вітаю всіх учасників. Зичу міцного здоров’я, успіхів та щастя. Вам, Євгене, бажаю нових книжок. До моїх побажань приєднуються руданськознавці з Вінниччини Ольга Юрчишина та Микола Сарахан. Хай всіх нас єднає ім’я Руданського!».
…Дощило. Панахиду по Степанові Руданському правив отець Іван з Перевальненської церкви Київського патріархату. А теплі дощинки наче вибачалися за свою невчасність.

Євген БІЛОУСОВ,
письменник, лауреат премії ім. Л. Українки.
Ялта – Житомир.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Душі криниця"