Версiя для друку Обговорити в форумi

КРИМСЬКИЙ МАЙДАН

Українські політики нерідко вдаються до ревізії Конституції, особливо в частині державного устрою. При тому вони посилаються на досвід деяких відомих зарубіжних країн, не дуже замислюючись над конкретними обставинами існування України і зовсім не зважаючи на менталітет українців. Тому дозволено буде зазирнути в історію.
Візантійський імператор Маврикій (582-602 рр. н. е.) у своїй книзі «Стратегія» наводить, зокрема, такі відомості про слов’ян: «...Вони завжди ворогують одне з одним... часто розходяться в думках і не можуть дійти спільного рішення; якщо й вирішують що-небудь спільно, негайно ж порушують ухвалене рішення, бо всі додержуються протилежних думок і ніхто не хоче поступитися іншому... Через те, що у них буває багато чвар, доречно декотрих із них привернути до себе словами або дарами і вести боротьбу з рештою, не допускаючи, щоб вони всі об’єднались і підкорились спільній владі».
У наведених уривках не важко впізнати нашу Верховну Раду і не тільки її. Зайве нагадувати, що порадою: «Привернути до себе словами або дарами», – користувалися протягом століть всі, хто прагнув поневолити наш народ, особливо Росія. А провокатори невпинно працюють над тим, аби не допустити наш народ до об’єднання під спільною владою. А ось уже через триста років після Маврикія наш літописець у Лаврентіївському списку сповіщає про новгородські події: «У літо 862 вигнали варягів за море, і не дали їм данини, і почали самі в себе владарювати, і не було в них правди, і постали рід на рід, і була в них усобиця, і воювати почали самі з собою. І вирішили самі у себе: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів, і кажуть їм чюдь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і обільна, а порядку в ній нема, прийдіть княжити і володіти нами». І вибралось три брати з родами своїми: Рюрик, Синеус і Трувор – і поділили між собою всю Русь. Двоє останніх через два роки померли, і всі землі дісталися Рюрикові. Літописець зазначає, що новгородці, які раніше були словенами, стали од роду варяжського, а Рюрик, посівши Новгород, пороздавав міста Полоцьк, Ростов, Біло-Озеро і інші мужам своїм. Новгородці зрозуміли свою помилку, закликавши на княжіння чужинців. Ніконовський літопис 864 р. повідомляє: «Убитий був болгарами Оскольдов син. Новгородці образились, кажучи: «Чому бути нам рабами і багато зла терпіти від Рюрика і від роду його?». Того ж літа убив Рюрик Вадима Хороброго й інших багатьох повбивав новгородців, радників його».
Тобто легко було закликати варягів на княжіння, а позбутися їхньої зверхності виявилось справою дуже складною. Літописи повідомляють, що 200 років платила Русь данину варягам – аж до смерті Ярослава Мудрого.
З цього епізоду стає зрозумілим, що політично сильний князь був потрібний, але чужинці були небажані, через зайві людські й економічні втрати та егоїстичну політику на користь свого народу.
Тепер уявімо, що у Верховній Раді ухвалені закони, які зводять нанівець владу або й зовсім ліквідують посаду Президента, тоді якась зацікавлена держава може скупити 5-10 депутатів нашого парламенту, щоб мати слухняну більшість і змусити Верховну Раду ухвалювати закони, що ведуть до колонізації України.   І якщо з якогось дива цьому спробує завадити Прем’єр-міністр, якому тепер дістануться всі повноваження Президента, то на нього швидко знайдеться управа: його (або її) викличуть на звіт до Верховної Ради і відправлять у відставку. Звісно, Прем’єр-міністр не стане чекати такої наруги і звернеться за допомогою до тієї ж держави, яка скупила депутатів. Так розпочнеться розпродаж оптом і вроздріб української незалежності аж до цілковитого її знищення. Тут необхідно особливу увагу звернути на залежність Прем’єр-міністра від Верховної Ради, яка може стати керованою іншою державою.
У разі такої зовнішньої загрози опір може чинити тільки незалежний від парламенту всенародно обраний Президент, здатний накладати вето на невигідні Україні закони. Щоб подолати вето, зацікавлена держава повинна мати так звану конституційну слухняну більшість у складі Верховної Ради, а для цього потрібно скупити вже близько 80 депутатів. При таких масових «закупках» Президент має право розпустити парламент і призначити нові вибори, бо це спотворює волю виборців, які є, згідно з Конституцією, основою влади в Україні. Якщо ж Президент потрапив під вплив іншої держави настільки, що «здає» інтереси України, тоді парламент може оголосити йому «імпічмент» і призначити нові всенародні вибори Президента.
У такому вигляді Україна є більш захищеною, ніж просто парламентська республіка без Президента. Тому намагання ліквідувати цю посаду або послабити її, зменшуючи повноваження та обираючи Президента в парламенті, спрямовані проти незалежності України.
Отже, історичний досвід нашого народу вимагає сильної президентської влади. А це означає, що Президент обирається народом, а Верховна Рада не має права зменшувати його повноваження, а тим паче – ліквідовувати його посаду чи підпорядковувати її Верховній Раді. Президент повинен мати право накладати вето на рішення Верховної Ради і місцевих рад усіх рівнів, якщо вони порушують Конституцію чи закони України.
Йому повинні підпорядковуватись Рада національної безпеки і оборони, Збройні Сили, Внутрішні війська, Міністерство внутрішніх справ, Сили швидкого реагування всіх видів, Служба безпеки України і Прокуратура. Укази Президента можуть бути зупинені тільки Верховним Судом України в разі порушення Конституції чи законів України.
Практика кількох останніх років засвідчила, що Верховна Рада не може не тільки керувати Україною, а навіть виконувати свої основні функції – ухвалювати закони. Це пов’язано з тим, що постійно порушується принцип верховенства більшості, виявлений голосуванням. Порушення принципу верховенства більшості – дорога до анархії і самознищення держави. Тому якомога швидше повинен бути ухвалений закон про негайну втрату депутатських повноважень і кримінальну відповідальність депутатів за порушення принципу верховенства більшості.
Необхідно покінчити з практикою перманентних змін Конституції «під себе». Повинен бути встановлений порядок, за яким зміни Основного закону набували б чинності тільки починаючи з нового скликання Верховної Ради після належної перевірки їх Конституційним Судом.
Серед аргументів на користь послаблення президентської влади в Україні посилаються на досвід Англії, де, мовляв, королева практично не має влади. Але ж в англійському парламенті існує верхня палата, в якій засідають незмінні і незалежні від виборців лорди і пери Англії. Саме ця палата й виконує ті функції, які не може виконувати англійська королева.
Згадують також Федеративну Республіку Німеччину, де президент обирається в парламенті, але ж ФРН утворилася шляхом об’єднання кількох німецьких держав-земель. Там кожна земля має свій парламент, а федеральний парламент є чимось на кшталт колективного президента ФРН. Цей приклад не характерний для України. А Франція й Італія вживають заходів до посилення президентської влади.
Складається враження, що деякі політики підхоплюють будь-які аргументи, щоб обдурити людей і нав’язати Україні неефективний державний устрій, аби вона стала зовсім безпомічною перед будь-якими загрозами.
І ми ще сподіваємось, що Верховна Рада, по зав’язку нашпигована подібними політиками, поведе Україну до світлого майбутнього, варто лишень прибрати з її дороги Президента? Даремно. На непристойну притчу перетворилося протистояння між Ю. Тимошенко та В. Ющенком. Практично вся минула осінньо-зимова парламентська сесія пройшла в намаганнях Тимошенко знищити владу Президента та будь-що самій залишитись при владі. Нею була проявлена неабияка винахідливість і наполегливість. Її політичні маневри не залишають жодних сумнівів щодо її готовності грати в будь-якій команді і провадити будь-яку політику, аби лише забезпечувалася її особиста влада.
На жаль, поки що в країні переважають ознаки анархії, призвідниками якої часто виступають Прем’єр-міністр і Верховна Рада, які дозволяють собі нашвидкуруч коригувати Конституцію простою більшістю, навіть не узгоджуючи з Конституційним Судом, виправдовуючи це якоюсь доцільністю. Так намагалися вкотре відібрати у Президента підпорядковану йому Службу безпеки і передати її чи Верховній Раді, чи Прем’єр-міністрові. Прикметно, що російські екстремісти заявляють територіальні претензії до України, а у нас тим часом провадиться антинатовська пропаганда, яку, начебто, підтримує більшість населення. Цілком слушно один дописувач запитує, чи не сподіваємось ми, що Україну захистять люди з подвійним громадянством? Звичайно, ні. Значить, треба мати потужну підтримку, якої ніхто, крім НАТО, не в змозі нам надати. Тому антинатовська пропаганда має головну мету – позбавити Україну будь-якої підтримки, щоб з нею легше було розправлятися. Тому Україна повинна провадити дуже обачну зовнішню політику у відносинах із Росією, хоча це і не дає нам жодних гарантій. Одночасно треба пояснювати нашим людям необхідність союзу з НАТО. Необхідно зміцнювати Збройні Сили, особливо в частині нових видів озброєнь; боротися з ворожою агентурою, для чого зміцнювати СБУ; невпинно провадити патріотичну пропаганду, особливо через телебачення, яке частіше працює проти України, ніж на її користь. Щодо особи Президента України невпинно провадиться ворожа пропаганда, метою якої є усунення його від влади. Зважаючи на те, що українці представлені у Верховній Раді в меншості, ліквідація влади українського Президента означатиме цілковите усунення від влади українського народу, який складає 78% всього населення України. Це стане головним етапом колонізації України Росією. Поширення розмов, нібито блок БЮТ представляє український народ, нікого не повинно ввести в оману, бо весь минулий рік парламентської діяльності цього блоку дав переконливі свідчення відступництва його керівництва і потурання відступництву його депутатів.
Антиукраїнські симптоми загрозливі: газова війна з Росією супроводжувалася шаленою антиукраїнською пропагандою; усунення з посади відданого Україні професіонала – міністра закордонних справ В. Огризка з порушенням Конституції; заклики до «імпічменту» Президента чи до негайного підпорядкування його Верховній Раді; або й до такої ж негайної ліквідації посади Президента України. Останні заклики мають безперечні ознаки антидержавного заколоту. Триває наступ на українську мову: на Харківщині 75% українського населення, а в м. Харкові транспаранти повідомляють: «Харьков – русский город». У Луганську 51,5% українців, а деякі місцеві видання брешуть: «В Луганске 99% русских», – і ні українських шкіл, ні газет нема. У Криму близько 25% українців, а там навіть від керівників держави не хочуть чути українську мову. Настав час українцям стати на захист своїх національних інтересів, своєї культури і своєї мови. Єднаймось і робімо!

Олександр ЛУКАШ,
кандидат технічних наук.
(«Шлях перемоги», 29. 04. 2009 р.)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Резонанс"