Давно я чекав зустр╕ч╕ з Олександром Волощуком, в╕домим мандр╕вником ╕з Черн╕гова. Адже так хот╕лося знати про вс╕ перипет╕╖ його майже п╕вр╕чно╖ мандр╕вки по св╕тах! ╤ ось Сашко у Львов╕ – при╖хав, як ╕ об╕цяв. Зустр╕ча╓мось у центр╕, теплий весняний день раду╓… Ходимо по Львову, не забува╓мо зайти у в╕дому «Кри╖вку», а пот╕м в╕дв╕ду╓мо головного геолога «Укрнафтогаз╕нвесту» Володимира ╤ванишина. Зна╓мо, що Володимир Степанович завжди радий гостям! Його небайдуже «св╕тличанське» серце охоче в╕дгуку╓ться на кожну нову добру людину. Може, й сам чкурнув би на Камчатку, якби не в╕дпов╕дальна посада… За кавою почина╓мо обговорювати деяк╕ детал╕ по╖здки, зак╕нчу╓мо у мене вдома. Н╕ч… Лише к╕лька годин пров╕в ╕з Сашком, а в╕дчуття таке, що ус╕ п’ять з половиною м╕сяц╕в був його супутником ╕ побратимом! Розпов╕да╓ черн╕г╕вець про все дуже ц╕каво. Вт╕м, надамо слово йому самому: — Остання моя мандр╕вка мала умовну назву «Назустр╕ч сонцю». Розпочалася вона 29 червня 2008 року, а додому повернувся вже в грудн╕… Я пройшов «автостопом» ╕ на цив╕льних засобах (скаж╕мо, на л╕таках) практично вс╕ м╕сця, де не був ран╕ше. Якщо брати величезний рег╕он на сх╕д в╕д Уралу, то я не встиг побувати т╕льки на Чукотц╕. Вирушив на Курган, маючи ╕з собою суму, адекватну 450 гривням. П╕сля Кургана були Омськ, Новосиб╕рськ, Томськ, Красноярськ, Братськ, Усть-Кут, Тинда, Якут╕я, Магадан, Камчатка, Командорськ╕ острови, Хабаровськ, Владивосток, Б╕роб╕джан, Хакас╕я, Тува ╕ знову автостопом до Кургана. А вже зв╕дти, л╕таком, в Укра╖ну. — Стосовно суми, потрачено╖ на по╖здку… Це ж треба бути суперпрофес╕оналом, розв╕дником найвищо╖ квал╕ф╕кац╕╖, щоб подолати так╕ величезн╕ в╕дстан╕ за таку символ╕чну суму! Остап Бендер л╕кт╕ кусав би в╕д заздрощ╕в! — Насправд╕ все значно прост╕ше; це технолог╕я, в╕дпрацьована роками… Адже я контактую з укра╖нською д╕аспорою, тому час в╕д часу хтось сутт╓во допомага╓. Та й на гостинн╕сть рос╕ян можна розраховувати також… У цьому ╕ принади «автостопу», мандр╕вок: н╕коли н╕чого не зна╓ш наперед… Знаю т╕льки, що гостинних, щедрих людей на земл╕ вистача╓. — Яка була мета останньо╖ по╖здки? — Перша мета – п╕знавальна. Перед цим я н╕коли не бував на Камчатц╕, на Командорських островах. Не шкодую, що на зворотному шляху побачив Хакас╕ю ╕ Туву. А ще я глибоко вивчаю життя укра╖нсько╖ д╕аспори. У кожному рег╕он╕ знайомлюся з кер╕вництвом нац╕онально-культурних товариств. Ну, ╕ трет╓: збираю матер╕али, вивчаю все, що стосу╓ться масових репрес╕й. За ц╕╓ю темою я працював в основному в Якут╕╖ (таб╕р «Вас╕ль╓вка») та на Колим╕ – «Бутугичаг». Два роки тому я оглянув ╖х дуже поверхово. А тепер присвятив цьому б╕льше часу, нав╕ть ночував там. — Як╕ враження в╕д ноч╕вл╕ на тому м╕сц╕, де колись масово гинули люди? — Я все переносив в╕дносно спок╕йно, адже не раз ночував у под╕бних м╕сцях. Страху нема╓. Просто бачиш нов╕ м╕сця – от ╕ все. Я ╕ на «Б╕ломорканал╕» к╕лька ночей пров╕в… Все зм╕нилося там, тому й емоц╕╖ в╕дпов╕дн╕. Мабуть, емоц╕╖ були б ╕ншими в╕дразу п╕сля закриття табор╕в, тод╕ усе св╕дчило б про страждання десятк╕в, сотень тисяч людей… — А що в╕дчува╓ укра╖нець, коли огляда╓ величезн╕ сиб╕рськ╕ простори? Може, заздрить рос╕янам? — Не сказав би, що ╓ якась особлива заздр╕сть… Просто захоплююсь красою природи! Коли ╖деш по Якут╕╖, то можеш 150-200 к╕лометр╕в ╖хати безлюдними м╕сцями. Жодного населеного пункту! Але краса вража╓… — Сашко, як╕ тво╖ враження, Рос╕я в╕дроджу╓ться? Чи, навпаки, занепада╓? — Все залежить в╕д рег╕ону. Краще у Владивостоку, у м╕стах Якут╕╖, особливо у самому Якутську! Непогано виглядають ╤ркутськ ╕ Красноярськ. Г╕рше враження в╕д Читинсько╖ област╕, в╕д Колими… Хоча сам Магадан ще трима╓ться, життя там пульсу╓. Дуже деградують невелик╕ населен╕ пункти, спива╓ться село… — П╕д час останньо╖ по╖здки були ц╕кав╕ зустр╕ч╕? — Звичайно! Неодноразово знаходив п╕дтвердження теор╕╖, що св╕т т╕сний…. Коли ╖хав у сх╕дному напрямку, то на трас╕ в Красноярському кра╖ зустр╕в людину, з якою познайомився два роки тому. Це був вод╕й, який п╕двозив мене в липн╕ 2006 року! Цього разу в╕н також в╕з мене, поки нам було по дороз╕. А пот╕м ми домовилися, що коли повертатимусь з Камчатки, то за╖ду до нього на дек╕лька дн╕в. Це майже на берез╕ Байкалу! Звичайно, я намагався викро╖ти час для гостювання. За╖хав, коли вже була справжня зима. ╤ все було чудово. — А хто цей вод╕й? — Його звати Олег Подбуцький, родом в╕н з Ростовсько╖ област╕. — Напевно, укра╖нець? — Каже, що н╕чого укра╖нського у нього нема╓. — Колись, у 1980 роц╕, я жив на кордон╕ у л╕сника Красноруцького – це був М╕ллеровський район Ростовсько╖ област╕… В╕н також вважав себе рос╕янином. Але укра╖нський «сл╕д» там явно був. Дружина розмовляла укра╖нською, батьки його теж. Сам в╕н тод╕ сказав фразу, яку я дос╕ пам’ятаю: «Украина-матушка перенаселена…». До земл╕ предк╕в в╕н ставився дуже тепло, але мр╕яв про сиб╕рськ╕ простори. У молодост╕ в╕н устиг побувати десь на Далекому Сход╕. — Ось ╕ Олег усе життя мр╕яв про Байкал. Одного разу в╕дважився: продав хату, завантажив усе, що можна, у машину ╕ разом ╕з с╕м’╓ю вирушив на сх╕д. — За два роки в╕н звик до нових умов? — Так, в╕н добре «акл╕матизувався». Розв╕в свиней, м╕цно став на ноги. Можу навести й ╕нший ц╕кавий приклад, який св╕дчить про те, що св╕т ╕ справд╕ т╕сний. У сх╕дн╕й Якут╕╖ зараз посиленими темпами буду╓ться траса Якутськ-Магадан. Я д╕знався, що там працю╓ бригада… з Черн╕гова. Хлопц╕ заробляють пристойн╕ грош╕ – близько 2000 долар╕в на м╕сяць. Так ось, виявилося, що один з них колись працював вод╕╓м… Черн╕г╕вського обласного телебачення. Це, д╕йсно, був неабиякий «зб╕г», бо ╕ я колись там працював! Але одн╕╓ю з найц╕кав╕ших зустр╕чей можу вважати знайомство з праправнуком… Тараса Шевченка. Сам Тарас Григорович д╕тей не мав, але у нього був молодший брат Йосип, а у того багато нащадк╕в. Отже, у м╕ст╕ ╢л╕зово зараз живе Андр╕й Лисенко, який вважа╓ себе праправнуком Кобзаря. Йому 34 роки, в╕н командир роти ДПС, майор. Я побував у нього в гостях – Андр╕й виявився ц╕кавою людиною. В╕н збира╓ книги про нашого великого поета, р╕зн╕ видання «Кобзаря». Пиша╓ться сво╖м в╕домим предком ╕ намага╓ться виховувати у патр╕отичному дус╕ свою п’ятир╕чну донечку Яну. — ╤ що, у нього ╓ шанс передати патр╕отизм дитин╕, яка народилася на Камчатц╕, в так╕й далин╕ в╕д Укра╖ни? — Думаю, що так. — У минулому роц╕ я ╖здив у Карел╕ю ╕ на Соловки. Там ╕ д╕знався про рос╕йсько-грузинську в╕йну. Звернув увагу на те, що рос╕яни засуджували не сво╓ кер╕вництво, а саме грузин╕в. А як було в Сиб╕ру? — Я тод╕ перебував у Якут╕╖… Зрозум╕ло, що вс╕ – ╕ рос╕яни, ╕ якути засуджували «грузинську агрес╕ю». Адже люди звикли в╕рити державним ЗМ╤, а вони висв╕тлювали вс╕ под╕╖ дуже однобоко. Що стосу╓ться мо╓╖ позиц╕╖, то я не виправдовую жодну ╕з стор╕н. Знаю, що таке «локальн╕» в╕йни, адже бував у Придн╕стров’╖, бачив насл╕дки в╕йни у Чечн╕, та й саму Груз╕ю добре знаю, сп╕лкувався з учасниками збройних конфл╕кт╕в. Якщо гине мирне населення, то виправдання нема╓ н╕кому… — Олександре, я знаю, що ти — людина начитана, намага╓шся вести здоровий спос╕б життя. Не куриш, не п’╓ш… А як же в по╖здках? Чи ╓ у мандр╕вника виб╕р? — Мабуть, нема╓. Якщо я бачу, що питання з ноч╕влею вир╕шене, а компан╕я п╕д╕бралася дуже щира, то можу ╕ випити. Бо ╕нколи сво╓╖ в╕дмовою можна дуже засмутити людей. Це особливо стосу╓ться Кавказу… Там в╕дмовлятися не можна в принцип╕! Тому з грузинами я пив. Звичайно, завжди знав м╕ру; зрештою, н╕хто й не примушу╓ пити багато. А ось азербайджанц╕ вам, скор╕ш за все, запропонують не вина, а… чаю. Адже вони — мусульмани, а ╕слам помаленьку в╕двойову╓ сво╖ позиц╕╖. Голодним там не залишать, ╕ все ж мало яка нац╕я може зр╕внятися з грузинами! У них просто фантастична гостинн╕сть! — Натом╕сть у Рос╕╖ зроста╓ укра╖нофоб╕я? — Таки дещо ╓… Коли я зупиняю якогось «далекоб╕йника», то завжди кажу йому про себе: мовляв, я — мандр╕вник з Укра╖ни, ╖ду туди-то… Так ось, в╕дсотк╕в 70 вод╕╖в в╕дразу починають розмову на пол╕тичн╕ теми. ╤ вс╕ вони такого плану: «Ну, чому ви в╕дд╕лилися? Краще було б жити разом! А тепер ╕ вам без нас погано, ╕ нам без вас…». Так╕ настро╖, звичайно, формуються рос╕йськими ЗМ╤. Мовляв, Укра╖на — це край катастроф ╕ неск╕нченних пол╕тичних криз… Тому без Рос╕╖ ╖й дуже погано. Звичайно, порядних людей у Рос╕╖ б╕льше, з ними можна легко знайти сп╕льну мову. Але ╓ й дурн╕, ╓ ╕ шов╕н╕сти. Одного разу я нав╕ть побився з таким. — Можна детальн╕ше? — Це сталося в Тюмен╕. На стад╕он╕ я познайомився з в╕деооператором футбольного клубу «Тюмень». Сам в╕н виявився чехом за нац╕ональн╕стю, з тих чех╕в, як╕ колись були переселен╕ на Волинь. В╕н також вир╕с у цьому краю, тому був щиро закоханий в Укра╖ну. Звичайно, ╕ мене сприйняв за земляка, був дуже радий зустр╕ч╕ ╕ запропонував тр╕шки посп╕лкуватись… за коньяком. Ми розм╕стилися у роздягальн╕, а черговим по стад╕ону також виявився укра╖нець з Ки╖вщини. Якщо не помиляюся, в╕н був ╕з Василькова – це недалеко в╕д столиц╕… А пот╕м прийшов цей шов╕н╕ст – здоровий такий дядько, старший в╕д мене. ╤ засп╕вав сво╓╖: «Вот, хохлы, понаехали тут…». Ворог я йому, виявля╓ться… Одним словом, порушив цей хам ╕дил╕ю земляцького сп╕лкування. Довелося в╕дреагувати. — ╤ що, молод╕сть перемогла? — Нас розтягли. А взагал╕, на суворих землях П╕вноч╕ не ма╓ сутт╓вого значення, хто ти – укра╖нець, б╕лорус, ╓врей, чеченець… Головне, щоб був людиною. — А т╕ укра╖нц╕, як╕ ╓ нащадками пол╕тв’язн╕в, приховують сво╓ походження? — Н╕, уже не приховують. Адже ус╕х оф╕ц╕йно реаб╕л╕тували ще на початку 90-х рок╕в. — Наск╕льки я знаю, люди, як╕ працюють на П╕вноч╕, ╓ розкутими, в╕дкритими. Там не прийнято тримати в соб╕ та╓мницю… — Звичайно. Таких репресованих укра╖нц╕в, яким нема╓ чого соромитись свого минулого, на П╕вноч╕ багато. Особливо на Колим╕, в Магадан╕. ╤ тепер у Магадан╕ бандер╕вець см╕ливо може сказати, що в╕н — бандер╕вець… Розумних людей у Магадан╕ в╕дсотк╕в 90 буде. А якщо трапиться дурень, то на це нема ради… ╤ все ж змальовувати т╕льки у чорних барвах цю землю не варто. Так, люди страждали, але це вже минулося, до того ж нав╕ть перенесен╕ страждання творили якусь сувору ╕ величну ауру цього краю. Там, у Магадан╕, я познайомився ╕з священиком – отцем Майклом. Повне ╕м’я його – Майкл Шилтс, в╕н — американець. Перед цим довго жив на Алясц╕, але коли д╕знався про масов╕ репрес╕╖ в СРСР ╕ про особливе м╕сце Колими в систем╕ ГУЛАГу, то дуже пройнявся ц╕╓ю темою. Сво╖м друзям в╕н сказав так: «Я вир╕шив в╕дмовитись в╕д американського громадянства. По╖ду до Рос╕╖, в╕дкрию в Магадан╕ католицьку параф╕ю ╕ все життя, яке мен╕ ще залишилося, присвячу служ╕нню людям, як╕ постраждали п╕д час репрес╕й…». Я сп╕лкувався з Майклом Шилтсом. Це дуже чемна ╕ ц╕кава людина. Познайомився ╕ з його прихожанами. Вони кажуть, що храм ╓ для них р╕дним домом. ╤ ходять вони туди не лише молитися, але й сп╕лкуватися ╕з друзями. Щосуботи ╕ щонед╕л╕ там орган╕зовують сп╕льн╕ чаювання, разом святкують ус╕ свята ╕ дн╕ народження. Отець Майкл, д╕йсно, об’╓дну╓ громаду! Мало хто так зм╕г би… До реч╕, зараз йому вже 59 рок╕в, в╕н облюбував соб╕ м╕сце на одному з цвинтар╕в Магадана. Ця земля вже стала р╕дною йому… — Так, зворушлива ╕стор╕я… Сашко, починаю по-справжньому заздрити тоб╕! Це ж ск╕льки ц╕кавого вда╓ться побачити за одну лише по╖здку. А ск╕льки ж ╕ще попереду… Але, п╕дбиваючи п╕дсумки нашо╖ розмови, я все-таки хочу запитати: який в╕н в ц╕лому – укра╖нець Рос╕╖, укра╖нець П╕вноч╕ або Далекого Сходу? Чи варто туди ╖хати, чи ╓ шанс у тих умовах зберегти сво╓ укра╖нство? — ╥хати чи не ╖хати – цей виб╕р кожен робить сам для себе. Б╕льш╕сть людей ╖де на П╕вн╕ч, аби заробити грош╕. А пот╕м обставини складаються так, що вони залишаються. Укра╖нц╕, як╕ прижилися у внутр╕шн╕х рег╕онах Рос╕╖ (Омськ, Томськ, Новосиб╕рськ), вже в основному пустили глибоке кор╕ння, у них ╓ с╕м’╖, стаб╕льна робота. Д╕ти найчаст╕ше в╕дчувають себе рос╕янами. Р╕дко трапляються винятки – В’ячеслав Чорномаз, наприклад. У нього ╕ батьки народилися на Далекому Сход╕, тобто в╕н ╓ внуком переселенц╕в. ╤, тим не менше, укра╖нською волод╕╓ чудово. — В’ячеслав Чорномаз? «Кримська св╕тлиця» друкувала його статтю «Зелена Укра╖на» у липн╕ минулого року. В╕дчува╓ться, що вона написана не лише фах╕вцем, але й щирим укра╖нцем! — На жаль, таких, як в╕н, мало… Так ось, в╕дсотк╕в 80 укра╖нц╕в з вищеперерахованих м╕ст додому повертатися не хочуть. ╤нша ситуац╕я на Камчатц╕, Колим╕, Курильських островах, у Якут╕╖. Тут укра╖нц╕ не планують залишатися нав╕чно. Але багатьох тримають «п╕вн╕чн╕» пенс╕╖, та й л╕кар╕ не радять р╕зко зм╕нювати кл╕матичн╕ умови. Адже у мешканц╕в П╕вноч╕ настають сутт╓в╕ зм╕ни у систем╕ кровооб╕гу… Це у тих, хто живе 20 рок╕в ╕ б╕льше у суворих кл╕матичних умовах. ╥м на П╕вдень не можна категорично! — А стосовно збереження укра╖нськост╕? — ╤ це можна. Але варто розмовляти з д╕тьми укра╖нською мовою! Це мало хто робить, але там, де це ╓, — д╕ти виростають укра╖нцями. На Камчатц╕ знаю багато таких родин. Д╕ти перемагають у конкурсах ╕м. Петра Яцика, а це говорить про те, що р╕вень знань високий. Отже, сл╕д в╕дкинути комплекси! Укра╖нц╕ на Сход╕ ╕ П╕вноч╕ ╓ другою нац╕╓ю п╕сля рос╕ян, тому шанс зберегти мову ╓. — А як стосовно приказки: «Де два укра╖нц╕, там три гетьмани»? — ╢ таке ╕ в Рос╕╖. Але не скр╕зь. Я високо╖ думки про укра╖нц╕в Омська. У м╕ст╕ ╓ дв╕ укра╖нськ╕ громади, але виключно з причини великих в╕дстаней… Омськ – дуже розкидане м╕сто. Але дв╕ укра╖нськ╕ громади м╕ж собою дружать, запрошують одне одного на сп╕льн╕ заходи. Одне товариство назива╓ться «С╕рий Клин», а друге товариство ма╓ назву «Товариство укра╖нсько╖ культури ╕мен╕ Тараса Шевченка». — А чому назвали «С╕рий Клин»? — Це така неоф╕ц╕йна назва п╕вдня Омсько╖ област╕. Там дуже багато укра╖нц╕в; частина з них в област╕ прожива╓ ще з час╕в Столип╕на, ╓ нащадки репресованих, ╓ ╕ зароб╕тчани. ╤ назви населених пункт╕в в╕дпов╕дн╕: Одеське, Тавричанка, Павлоградка…. — А як Курган? У Курганськ╕й област╕ ╕ я колись працював. — Там укра╖нц╕в менше. Зате як╕! В Курган╕ я вже вчетверте зупинявся у ╓пископа Сиб╕рського ╕ ╢н╕сейського (УПЦ КП) владики Варуха. В миру в╕н — Анатол╕й Тищенков, уродженець Укра╖ни. — Варух? Це одна з давн╕х назв Дн╕пра, як ╕ Борисфен… Нещодавно вичитав це у книз╕ «╤ндоар╕йськ╕ та╓мниц╕ Укра╖ни», яку подарував мен╕ знайомий льв╕вський «св╕тличанин». Ну що ж, символ╕чне ╕м’я, якщо йдеться про Ки╖вський патр╕архат на просторах Рос╕╖. — В Рос╕╖ ╓ т╕льки три церкви УПЦ КП – у Курган╕, Б╓лгород╕ ╕ в Ног╕нську п╕д Москвою. Вони обслуговують переважно укра╖нц╕в. Владика Варух походить з дворянського роду, в його розлогому генеалог╕чному древ╕ ╓ ╕ Евел╕на Ганська (в не╖ колись закохався Оноре де Бальзак), ╓ й ╕нш╕ видатн╕ родич╕. Свого часу в╕н дек╕лька рок╕в в╕дсид╕в у сумнов╕домому «Пермському трикутнику». Сид╕в разом ╕з В. Стусом, В. Овс╕╓нком, зна╓ Левка Лук’яненка. Дуже тепло ставиться до Укра╖ни! — А чому в Рос╕╖ так мало церков Ки╖вського патр╕архату? — Тому що спротив великий! Були намагання в╕дкрити церкви у Владивостоку, Магадан╕… Це не вдалося, адже УПЦ КП сприйма╓ться у Рос╕╖ як орган╕зац╕я розкольник╕в та запеклих ворог╕в Рос╕╖. Якимось дивом вдалося в╕дстояти церкву в Курган╕, але ╖╖ впродовж останн╕х десяти рок╕в три рази п╕дпалювали. Коли це сталося втрет╓, то начальник м╕л╕ц╕╖ Кургансько╖ област╕ сказав, що бере храм п╕д свою охорону. Бо ц╕ п╕дпали вже ╕ ╖м набридли… До реч╕, владика Варух не без мо╓╖ участ╕ при╖здив у Черн╕г╕в, привозив мощ╕ святителя ╤оанна Тобольського, який був вих╕дцем ╕з Черн╕г╕всько╖ губерн╕╖. — А як це сприймали в╕руюч╕ Московського патр╕архату? — Н╕як. Вони цю под╕ю про╕гнорували. Зате для в╕руючих Ки╖вського патр╕архату це була визначна под╕я! ╤ було дек╕лька випадк╕в зц╕лення… Серг╕й ЛАЩЕНКО.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
