Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ГОЛОВНИМИ МАЮТЬ БУТИ ЛЮДИ»: У ЗСУ ПОЯСНИЛИ МЕТУ ХОДИ Г╤ДНОСТ╤ НА ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤ БЕЗ В╤ЙСЬКОВО╥ ТЕХН╤КИ
В заходах з нагоди 28-╖ р╕чниц╕ Дня незалежност╕ Укра╖ни будуть брати участь в╕йськовослужбовц╕...


КРИМСЬКА ╢ПАРХ╤Я ПЦУ ОСКАРЖИЛА Р╤ШЕННЯ «СУДУ» ОКУПАНТ╤В, ЯКЕ ПОЗБАВИЛО В╤РЯН ПРИМ╤ЩЕННЯ
Коп╕ю ухвали "суду" про прийняття скарги в╕д ╕мен╕ Кримсько╖ ╓парх╕╖ ПЦУ “Кримськ╕й...


ХЕРСОНСЬКИЙ СУД АРЕШТУВАВ СУДНО, П╤ДОЗРЮВАНЕ У ПОСТАВКАХ ПАЛИВА В ОКУПОВАНИЙ КРИМ
Про це кореспонденту Укр╕нформу пов╕домили у пресслужб╕ Херсонського апеляц╕йного суду.


У МОСКВ╤ ОШТРАФУВАЛИ ЩЕ Ш╤СТЬОХ КРИМСЬКИХ ТАТАР ЗА П╤КЕТ Б╤ЛЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Про це в Facebook пов╕домля╓ "Кримська сол╕дарн╕сть".


СЕРБСЬКОМУ АКТОРУ, ЯКИЙ НЕЗАКОННО В╤ДВ╤ДУВАВ КРИМ, ЗАБОРОНИЛИ В’╥ЗД ДО УКРА╥НИ
Як зазнача╓ться, оф╕ц╕йно йому можуть оголосити про цю заборону, коли в╕н спробу╓ при╖хати в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2009 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 22.05.2009
«НАРЕШТ╤ МИ ВДОМА...»

18 травня у Севастопол╕ вшановували пам’ять жертв депортац╕╖. Б╕ля пам’ятника, в╕дкритого в м╕ст╕ минулого року, з╕бралося к╕лька сотень городян. У м╕тингу, з нагоди скорботно╖ дати, взяли участь представники нац╕онально-культурних товариств, громадських орган╕зац╕й, кер╕вництво обох г╕лок влади, студенти, учн╕, перес╕чн╕ городяни. З╕брання засудило злочинн╕ д╕╖ стал╕нського режиму та висловило застереження людству бути пильними, аби т╕ страшн╕ часи не повторилися н╕коли й н╕де на Земл╕.
Зг╕дно з арх╕вними в╕домостями, з Севастополя та прим╕сько╖ зони за 1941-1944 роки було депортовано 12319 кримських татар, 497 кримських н╕мц╕в, 1053 грек╕в, 439 болгар та 229 в╕рмен╕в. Головним чином це були ж╕нки, д╕ти та люди похилого в╕ку. Чимало з них не добралися до м╕сця нового поселення – загинули в нелюдських умовах транспортування, в╕д хвороб, голоду та жаху. Т╕, хто вижив, застер╕гають людство бути пильними. Адже з тих час╕в ╕ до сьогодн╕ кати не понесли належно╖ кари: постать Стал╕на й дос╕ злов╕сно маячить на пострадянському простор╕. Назвавшись правонаступницею СРСР, сьогодн╕шня Рос╕я нав╕ть готова виправдати злочини стал╕нсько╖ доби, списавши ╖х на складн╕ умови во╓нного часу.
Та що там Рос╕я, на Севастопольському НТС (севастопольське незалежне телебачення) нав╕ть у цей скорботний день городянам зухвало нав’язували думку про сп╕впрацю кримських татар з н╕мцями. Так╕ ганебн╕ д╕╖ м╕сцевих, так званих “незалежних”, журнал╕ст╕в болем в╕дгукнулися в серцях колишн╕х депортованих.
Тамар╕ Сел╕м╕вн╕ Сал╕╓в╕й сьогодн╕ 75 рок╕в. Вона мешка╓ у затишному район╕ Севастополя, в сучасн╕й квартир╕, з д╕тьми та онуком. Але так було не завжди: вона пам’ята╓ страшн╕ часи понев╕рянь сво╓╖ родини через депортац╕ю. До в╕йни вони мешкали в Севастопол╕. Батька у 1941 роц╕ в╕дправили на фронт. Решта родини: мати, Тамара та ╖╖ сестра Надя – вс╕ працювали задля перемоги над фашистами. Зоре, так звали мат╕р, працювала в моб╕л╕зац╕йн╕й бригад╕, вони з сестрою також допомагали фронту, як могли, формуючи продовольч╕ пайки, котр╕ пот╕м в╕дправлялися на передову.
Якось до них зав╕тав чолов╕к у цив╕льному й попросив документи. Бабуся Олена Васил╕вна ще довго й невдоволено бурчала, д╕стаючи ╖х з шафи: вона особливо ретельно збер╕гала родинн╕ метрики. Вона була рос╕янкою, й прибулець, вивчаючи документи, зауважив, що вс╕й родин╕ було б виг╕дн╕ше мати ╖╖ рос╕йське пр╕звище – Зазиб╕на. Але що робити, буде вже так, як ╓: скрушно хитав головою непроханий г╕сть. Згодом в╕н з’явився знову, вже у в╕йськов╕й форм╕, пов╕домивши, що вони внесен╕ до списк╕в на виселення та дав дв╕ години, аби з╕брати ц╕нн╕ реч╕. Родина ран╕ше була заможною, але вс╕ ц╕нн╕ реч╕ вже давно здали до Фронтового фонду, то й збирати особливо було н╕чого. Налякан╕ та розгублен╕, вони не могли в╕дшукати нав╕ть найнеобх╕дн╕ш╕ реч╕. Взяли лише документи, вдяглися й п╕шли. Куди ╖х повезуть, н╕хто не знав. Бабуся й двор╕чний хлопчик ╖хн╕х родич╕в, Шурко Максимович, який на той момент проживав з ними, котр╕ мали нетатарськ╕ пр╕звища, могли залишатися у Севастопол╕, але як нем╕чн╕й ж╕нц╕ доглядати таку маленьку дитину. Тож, вир╕шили триматися разом. Правда, стареньк╕й не судилося до╖хати до м╕сця призначення, дорогою вона збожевол╕ла: на одн╕й з╕ станц╕й, попросившись “до в╕тру”, почала кричати щось незрозум╕ле, кинулася б╕гти, поверталася та знову вт╕кала... Вагон зрушив з м╕сця, н╕кому не було д╕ла до божев╕льно╖ старо╖. Зоре, мама Тамари, кинулася всл╕д за бабусею та ╖╖ втягли назад, до вагона. Того дня бабуся зникла з ╖хнього життя назавжди. Мати пригорнула ╖х з сестрою до грудей, тремтячи в╕д горя та жаху, що водночас звалилися на беззахисну родину. Пере╖зд у безв╕сть тривав нестерпно довго.
Умови в переповненому товарному вагон╕ були нелюдськими, а м╕сячний терм╕н по╖здки здавався неск╕нченним. Нарешт╕ вони прибули до Уралу. Зустр╕чав депортованих комендант, розселяв у бараки. Поселення мало специф╕чну назву “Зона”: ран╕ше тут жили ув’язнен╕ злочинц╕, тепер новоприбул╕, так зван╕ “вороги народу”.
“Як╕ ж ми вороги? – намагалася достукатись до комендантського серця Зоре, мама десятир╕чно╖ Тамари. — Ось подив╕ться, документи чолов╕ка. До в╕йни в╕н був директором п╕дпри╓мства, комун╕стом, деякий час нав╕ть об╕ймав посаду першого заступника м╕ськради... А ось його фронтовий атестат, листи...”. Вихопивши з рук ж╕нки документи, комендант почав дико шматувати ╖х, вигукуючи: “Забудьте, ким ви були ран╕ше! Тепер ви – л╕соруби! Л╕-со-ру-би! Затямили?!”.
Зв╕стка про якихось татар-зар╕зяк над╕йшла до м╕сця поселення ран╕ше в╕д них самих. Тамтешн╕й люд сахався в╕д родини. Проте одного разу вони почули, як хтось покликав укра╖нською: “Йд╕ть до нас...”. Прибульц╕ зрад╕ли: адже там, у Криму, вс╕ товаришували з ними — й укра╖нц╕, й рос╕яни, й ╕нш╕... Виявилося, що укра╖нську родину розкуркулили в 1933 роц╕ й також заслали в уральськ╕ л╕си. Пан╕ Тамара згаду╓, що так зван╕ укра╖нськ╕ куркул╕ вм╕ли добре працювати, обробляли шматочок земл╕, збирали л╕сов╕ ягоди, господарювали як сл╕д ╕ на чуж╕й земл╕. ╥м же вони, як могли, допомагали облаштуватися. Спочатку разом обливали окропом ст╕ни барака, щоб позбутися клоп╕в та вошей. П╕зн╕ше родини подружилися.
Працювати на л╕соповал╕ доводилося тяжко. Грош╕ отримували м╕зерн╕. Якщо пилка чи сокира тупилися на робот╕, ╖х можна було нагострити, але за власн╕ грош╕. ╤нколи не було за що викупити пайок хл╕ба. Тод╕ зверталися до сус╕д╕в.
Батько, Сел╕м Сал╕╓в, воював з 1941 року, але через свою нац╕ональн╕сть також не оминув репрес╕й. У 1943 роц╕ його викликали до особливого в╕дд╕лу, заявивши, що ╕нтендантська служба недопрацьову╓: харчування солдат╕в ма╓ бути кращим. Коли ж в╕н, проявивши чудеса винах╕дливост╕, забезпечив продовольством в╕йськов╕ п╕дрозд╕ли, його знову викликали до особливого в╕дд╕лу, висловивши припущення, що в╕н закупив продукти у мародер╕в. Батько скип╕в в╕д образи й того ж дня опинився за ╜ратами. Вийшов аж через 10 рок╕в з п╕д╕рваним здоров’ям. А через дек╕лька рок╕в помер в╕д ╕нсульту.
З Уралу Сал╕╓ви перебралися до Таджикистану, де жили родич╕, також депортован╕ з Криму татари. У Лен╕набад╕ Тамара Сел╕м╕вна зак╕нчила пед╕нститут ╕ 40 рок╕в викладала рос╕йську мову та л╕тературу в таджицьк╕й школ╕. Там вийшла зам╕ж, там народилися й зростали д╕ти – Л╕ля ╕ Сел╕м. Лише у пенс╕йному в╕ц╕ пан╕ Тамара повернулася до Криму. З 1993 року вона мешка╓ у Севастопол╕. До реч╕, донька Тамари Сел╕м╕вни, пан╕ Л╕ля Бек╕рова, виклада╓ музику в школ╕-г╕мназ╕╖ № 8 з укра╖нською та рос╕йською мовами навчання, досконало волод╕╓ укра╖нською мовою, член Союзу укра╖нок Севастополя.
Вдивляючись у житт╓рад╕сне обличчя пан╕ Тамари, я намагалася в╕дшукати сл╕ди образи за таку нелегку долю й, не втримавшись, запитала про це. “Вс╕м тод╕ було важко... Так╕ страшн╕ були часи...”, — каже, г╕рко посм╕хаючись, ж╕нка. — Добре, що держава нас хоч зараз п╕дтриму╓... Правда, ╕нколи, коли послуха╓ш кримськ╕ ЗМ╤, склада╓ться враження, що вони не тутешн╕. Якось на передач╕ “Звездочет”, досл╕джуючи з фах╕вцями гороскопи, вони д╕йшли дикунського висновку: мовляв, у татарського народу – тяжка карма й тому покарання у вигляд╕ депортац╕╖ в╕н пон╕с заслужено. Це несправедливо й неморально стосовно мого народу. В усьому ╕ншому я – щаслива ж╕нка. Б╕ля мене д╕ти, онук, а головне — ми, нарешт╕, вдома...”
Л╕д╕я Степко.
м. Севастополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2009 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7270

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков