Версiя для друку Обговорити в форумi

13 ТРАВНЯ — 160 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАНАСА МИРНОГО (1849-1920), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА.

Життя Панаса Рудченка, який народився 13 травня 1849 року в сім’ї бухгалтера казначейства повіту в місті Миргороді на Полтавщині, не було багатим на зовнішні події. Вже з 14 років, після навчання в Миргородському приходському і Гадяцькому повітовому училищах, він змушений був тягти чиновницьку лямку, як і його батько. Проте юнацькі щоденники розкривають прагнення Панаса осмислити життя, дати власну оцінку подіям і явищам навколишнього світу. Справжнім святом для нього, шістнадцятилітнього, як свідчить запис у щоденнику, став день, коли старший брат Іван надіслав йому листа з портретом Івана Гонти. Саме цей народний герой, оспіваний Шевченком, став для хлопця ідеалом справжнього народного борця. Він хотів бути на нього схожим.
Класиком української літератури, письменником-реалістом Панас Якович стане пізніше, а доки переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, обіймає цю ж посаду в Миргородському казначействі. Так проминули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини. На цей час припадають його перші пошуки на ниві літературної творчості.
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Замислюючись над майбутнім, він відкидає навіть думку про те, аби «слави досягти письменством». «Уся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на макове зернятко приніс, це мені — і слава, я більшої не хочу...». Ці слова — життєве кредо майбутнього письменника, якому він не зраджував. Навіть, коли своїми творами здобув широку популярність і навіть славу, заперечував проти розкриття псевдоніма. У Полтаві він підтримував тісні відносини з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою. Як член комісії міської думи активно брав участь у спорудженні пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Це були часи Валуєвського циркуляра й Емського указу про заборону української мови. Писати в цих умовах українською — було справжнім письменницьким і громадянським подвигом, коли навіть українську пісню, аби вона прозвучала зі сцени, доводилося перекладати французькою, а на ювілеї Котляревського було заборонено говорити українською мовою.
Взагалі, період становлення Мирного як письменника позначений довгими і болісними шуканнями. Його хвилювала перш за все громадянська спрямованість творчості. Про це свідчать листи і нарис «Робота», в якому він писав: «Зачарований та сп’янілий, я брався за свою роботу, радіючи, що хоч малою — невеличкою цяточкою слугуватиме вона на користь рідній країні та її поневоленому народові!». Перші твори, підписані ім’ям Панас Мирний, вірш «Україні» й оповідання «Лихий попутав», з’явилися за кордоном у львівському журналі «Правда» 1872 року. А через два роки в тому ж журналі побачили світ нарис «Подорож із Полтави до Гадяча» та оповідання «П’яниця». 1877 року, але вже в Женеві, вийшла повість «Погані люди».
1875 року у співавторстві з братом Іваном Біликом, який уже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», закінчують роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подають його на цензуру, але у зв’язку все з тими ж горезвісними указами, твір українською мовою не був опублікований. Він уперше з’явився в Женеві лише через п’ять років. З того ж 1875 року Панас Мирний починає брати участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», утвореного в Полтаві.
Лише в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкувати на Наддніпрянщині. На сторінках альманаху «Рада», що його видавав М. Старицький, у 1883-1884 роках, публікуються перші дві частини роману «Повія» і два оповідання з циклу «З ким поведешся, від того й наберешся».
Особливо активізується громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу і рівноправ’я жінок, співпрацює з журналом «Рідний край», який починає виходити в Полтаві з 1905 року. У 1914 році Панас Якович отримав чин дійсного статського радника.
А в 1915 р. полтавська жандармерія розіслала в усі відділення таємні циркуляри про розшук неблагонадійних осіб. До їх числа потрапив і Рудчан (або Рудган). Він же — «видатний діяч українського руху», якого агентура називає Панасом Мирним, і який «знаходиться тепер десь у Полтавській губернії та проживає нелегально». Помічник начальника губернського управління, який особливо ревно розшукував глибоко законспірованого діяча з підпільною кличкою «Панас Мирний», навіть не підозрював, що загадковий і невловимий письменник зовсім легально проживає у власному будинку на околиці міста й акуратно ходить на службу. А його справжнє прізвище — Рудченко Панас Якович, кавалер декількох орденів, дійсний статський радник, що на військовій службі відповідало званню генерала.
У зв’язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові відносини, постійно конспірувався, його обличчя не лише для широкого загалу читачів, але й для офіційної влади було таємницею...
Незважаючи на всі життєві труднощі, Панас Якович невтомно працював на благо рідної України. І своїм прикладом показав, що лише праця може вирвати країну з убогості, вивести її в число передових держав. Проникливі твори народного письменника з часом стали хрестоматійними, увійшовши до класики української літератури. Бо, як справедливо написав Олесь Гончар, «був він глибоким, був він правдивим, а те, що глибоке, те, що правдиве, те й вічно живуще».
Незадовго до смерті, Панас Якович писав своєму другу І. А. Зубковському: «Хоча багато моїх знайомих знають, «хто такий Панас Мирний», я за життя не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе не гідним тих прославлянь, які створилися довкола імені Мирного...».
Помер він 28 січня 1920 р. Похований у Полтаві. В будинку, де жив письменник з 1903 року, відкрито літературно-меморіальний музей, перейменовано також вулицю на його честь. А 1951 р. у Полтаві урочисто було відкрито пам’ятник народному письменникові.

Підготувала Тетяна НОВИКОВА.
(УКРІНФОРМ).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2009 > Тема "Українці мої..."