Версiя для друку Обговорити в форумi

На все життя я запам'ятав голодомор в Україні 1947 року. Мені тоді було 7 років. Жили ми в місті Гайсині Вінницької області. Хатину-времянку в 1947  році ще не побудували, жили на квартирі. Батько - Леонід Семенович,  1900 року народження, з міста Гайсина, за царського режиму закінчив гімназію. Був з бідної сім'ї, але люди добрі допомогли йому вчитися, воював з фашистами, прийшов з концтабору в 1945 році. Мати - Ганна Іванівна народилася в місті Кам'янець-Подільський в 1905 році. Найстарший брат мій Георгій, 1925 р. н., був важко поранений, прийшов з шпиталю в 1945 році. Сестра - Галя, 1926 р. н., брат Василь, 1928 р. н., була ще бабуся Домнікія.
Як відомо, в той час Йосиф Сталін відмінив хлібні картки, вивіз хліб з України, що призвело до штучного голодомору. В своїх таємних архівах він з жорстоким цинізмом писав про українське селянство: "Пусть эти хлеборобы хоть подохнут, но тайные бдительно охраняемые запасы хлеба будут только расти..."
На Вінниччині тоді не було дощів з весни до пізньої осені. Їсти нічого не було. Варили щирицю і лободу, їли гнилу картоплю і цвіт акації. Брати їздили на Львівщину і на Івано-Франківщину і одяг міняли на зерно, яке мололи на примітивній крупорушці.
А на стіні квартири висів радіотрансляційний динамік і з нього декілька разів на день лунали такі величні і хвалебні слова: "Пусть вечно живет в веках Великий Вождь и Учитель - знаменоносец Мира во всем Мире - Великий Сталин!".
Захворіли брати. Лікар сказав, що на скарлатину. Ліки не допомагали. Батько пішов у шпиталь до військового лікаря - він виявив у них сипний тиф. Дуже важко було їх вилікувати при такому поганому харчуванні, але видно Бог дав їм життя. Потихеньку хвороба відступила. Потім я ходив з братами за чотири кілометри під залізничний міст. Річка розливалась там, як великий ставок, і ми витягували з болота великі дніпровські мідії. Мати відмивала їх від болота у холодній воді, а потім виливала на них окріп - вони розкривалися. Ножиками зрізали м'ясо, а потім мати готувала з них їжу. Треба сказати, що ці мідії дуже нам допомогли. В нашій квартирі стояла "буржуйка", а палити в ній не було чим. По черзі я з братами вставали о 5-й годині ранку і йшли на станцію Гайсин до того місця, де кочегари викидали шлак з паровозів, займали чергу і вибирали придатний перегар, а потім несли на квартиру. З одягу носив я тоді підрізану військову шинель.
Пройшли роки. Брат Георгій закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту. Сестра Галя, брат Вася і я закінчили Уманський сільгоспінститут.
Померли мої батьки, помер брат Василь, ще живий брат Георгій та сестра Галя. Все менше стає на українській землі свідків голодомору в 1947 році.

с. Шубине Кіровського району.

***

Київська міська організація Української народної партії оголосила про збір свідчень очевидців української трагедії - голодомору для створення й видання всеукраїнського мартиролога. Запрошуємо наших читачів надсилати свої спогади-свідчення про голод в Україні до редакції "Кримської світлиці". Саме вони, ці свідчення, й допоможуть остаточно визначитися з оцінкою цієї страшної трагедії у житті нашого народу.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2003 > Тема ""Білі плями" історії"